Рішення № 104898237, 22.02.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року Справа № 280/12008/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., за участю секретаря судового засідання Погомій Я.І.,

представників:

позивачаЛитвинець Ю.В.,

відповідачаСамусєвої Я.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради (вул. Зелінського, буд. 3, м. Запоріжжя, 69037) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради (далі відповідач, Департамент), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дій відповідача щодо відмови у наданні позивачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки кадастровий номер: 2310100000:04:006:0208 на об`єкт будівництва: індивідуальний (садибний) житловий будинок, господарські будівлі і споруди на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , оформленої Повідомленням про відмову в наданні будівельного паспорта від 08.09.2021 номер 05-02/В-1312;

зобов`язати відповідача повторно розглянути наданий позивачем 30.08.2021 пакет документів на будівництво індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 2310100000:04:006:0208, з урахуванням правової оцінки суду.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач, відмовляючи йому у видачі будівельного паспорта повинен був врахувати: чи розташований біля земельної ділянки позивача існуючий об`єкт, який є джерелом виділення шкідливих речовин, запахів тощо; на підставі яких дозволів такий об`єкт здійснює свою діяльність; чи внесені відомості про такий об`єкт до Держземкадастру.

Однак, відповідач таку інформацію (фактичні обставини) не перевірив, що підтверджується змістом його ж документів про відмову у видачі будівельного паспорта.

Позивач вважає, що відсутні передбачені законодавством України підстави, які не дозволяють йому здійснювати забудову земельної ділянки (обмеження у її використанні), а твердження відповідача про обмеження у використанні його земельної ділянки не відповідають даним Держземекадастру. При прийнятті оскарженого рішення (дій) відповідач мав перевірити наявність зареєстрованих обмежень у використанні земельної ділянки, впевнитися у наявності режимоутворюючого об`єкта, однак цього зроблено не було, що призвело до протиправної відмови у видачі будівельного паспорту позивачу.

Ухвалою від 10.12.2021 у справі було відкрите загальне позовне провадження, призначене підготовче засідання на 10.01.2022.

Протокольною ухвалою від 10.01.2022 підготовче засідання було відкладено до 20.01.2022.

12.01.2022 від Департаменту надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що згідно з генеральним планом м. Запоріжжя, земельна ділянка має функціональне призначення - садибна забудова, крім того вона знаходиться в санітарно-захисній зоні промислових підприємств, яка має обмеження щодо розміщення на даній території об`єктів та споруд. Отже, за наявності затвердженої містобудівної документації на місцевому рівні (генерального плану та плану зонування території) питання видачі будівельного паспорта вирішується уповноваженим органом з врахуванням встановлених умов та обмежень використання території. Відповідно до ч.2 ст. 114 Земельного кодексу України у межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей. В зв`язку з чим вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством.

Протокольною ухвалою від 20.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 14.02.2022.

Протокольною ухвалою від 14.02.2022 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 22.02.2022.

В судовому засідання, 22.02.2022, представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечила.

Сторони під час розгляду справи повідомили, що ними надано всі необхідні документи для вирішення спору по суті.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 22.02.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

30.08.2021 позивачем, через ЦНАП, було подано заяву б/н (вхід. Департаменту від 30.08.2021 №В-1312/05-02) щодо видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 2310100000:04:006:0208) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

За результатом розгляду даної заяви та пакету документів, Департамент, листом від 08.09.2021 №05-02/В-1312, відмовив у наданні будівельного паспорта.

Також до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (ЄДЕССБ) було внесено повідомлення про відмову в наданні будівельного паспорта від 08.09.2021 №LС01:7373-9267-0271-1999.

Підставою відмови в наданні будівельного паспорту та повернення пакету документів послугувало те, що наміри забудови земельної ділянки не відповідали вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Не погодившись з діями відповідача, щодо відмови у наданні будівельного паспорта забудови земельної ділянки, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Статтею 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (надалі - будівельний паспорт).

Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки.

Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів.

Надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Порядок видачі та форма будівельного паспорта визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Згідно п. 2.1 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №103 від 05.07.2011 року (зі змінами), (надалі -Порядок), видача будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури безпосередньо, через центри надання адміністративних послуг та/або через Єдиний державний портал адміністративних послуг. Будівельний паспорт надається уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження пакета документів, до якого входять:

-заява на видачу будівельного паспорта зі згодою замовника на обробку персональних даних за формою;

-засвідчена в установленому порядку копія документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію;

-ескізні наміри забудови (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, відстані до меж сусідніх земельних ділянок та розташованих на них об`єктів, інженерних мереж і споруд, фасади та плани поверхів об`єктів із зазначенням габаритних розмірів перелік систем інженерного забезпечення, у тому числі автономного, що плануються до застосування, тощо);

-проект будівництва (за наявності);

-засвідчена в установленому порядку згода співвласників земельної ділянки (житлового будинку) на забудову.

Відповідно до п. 2.3 Порядку уповноважений орган містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Як встановлено з матеріалів справи, листом від 08.09.2021 №05-02/В-1312 «Про повернення пакету документів», Департамент відмовив позивачу у наданні будівельного паспорта, в зв`язку з тим, що:

«…Згідно з Планом зонування території м. Запоріжжя, затвердженим рішенням Запорізької міської ради №75 від 28.02.2018 земельна ділянка знаходиться в зоні Ж-1 зона садибної забудови.

Згідно з генеральним планом м. Запоріжжя, затвердженим рішенням Запорізької міської ради №4 від 15.09.2004, зі змінами затвердженими рішеннями міської ради №31 від 27.09.2017 земельна ділянка знаходиться в санітарно-захисній зоні промислових підприємств, яка має обмеження щодо розміщення на даній території об`єктів та споруд.

Відповідно до п.14.2.5 ДБН Б.2.2-12:2009 «Планування та забудова територій» у межах санітарно-захисних зон розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускаються».

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Частинами 1, 2 ст. 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації.

Приписи ч.1 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачають, що забудова території здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Положення ч.1 ст.27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» закріплюють, що забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки.

За приписами п. 1.4 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011 №103 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25.02.2013 №66), зареєстрований у Мінюсті 22.07.2011 за №902/19640, в редакції чинній на час вчинення оскаржуваних дій, розроблення будівельного паспорта здійснюється в межах населених пунктів -відповідно до наявної містобудівної документації на місцевому рівні.

Отже, за наявності затвердженої містобудівної документації на місцевому рівні (генерального плану та плану зонування території) питання видачі будівельного паспорта вирішується уповноваженим органом з врахуванням встановлених умов та обмежень використання території.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі №820/4909/17 та від 30 вересня 2020 року у справі №340/1696/19.

Відповідно до п. 14.2.5 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» у межах санітарно-захисних зон розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається.

Територія санітарно-захисної зони не повинна розглядатись як резерв нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту об`єктів підприємства та розширення сельбищної території (абз.8 п.5.4, гл.5 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 №173).

Суд зазначає, що розташування житлового будинку в санітарно-захисній зоні промислових підприємств, не відповідає вимогам:

-абз. 6 п. 14.2.5 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», яким встановлено заборону на розміщення будинків в межах санітарно-захисних зон;

-абз. 2. п. 5.10 гл. 5 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.196 №173, в якому зазначено про недопущення розміщення у санітарно-захисних зонах житлових будинків з прибудинковими територіями.

Суд звертає увагу на те, що в місті Запоріжжі діє генеральний план м. Запоріжжя, затвердженим рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 №4, зі змінами, внесеними рішеннями міської ради від 27.09.2017 №31.

Розробником текстових та графічних матеріалів генеральних планів м. Запоріжжя 2004 та 2017 років було Державне підприємство Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя.

При розробці проекту містобудівної документації розробник аналізує існуючий та перспективний стан забудови для подальшого затвердження Запорізькою міською радою.

Містобудівна документація у м. Запоріжжі повністю пройшла процедуру затвердження, було враховано громадську думку через проведені громадські обговорення і після, з метою обґрунтування довгострокової стратегії планування, забудови та забезпечення соціально-економічного розвитку території міста Запоріжжя, Запорізькою міською радою було її затверджено.

Рішенням Запорізької міської ради від 27.09.2017 №31 «Про затвердження містобудівної документації «Проект внесення змін до генерального плану міста Запоріжжя» та внесення змін до генерального плану міста Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 №4» було затверджено містобудівну документацію «Проект внесення змін до генерального плану м.Запоріжжя» та внесенні зміни до генерального плану міста Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 №4 «Про затвердження генерального плану розвитку міста Запоріжжя», згідно з містобудівною документацією, затвердженою пунктом 1 цього рішення.

Рішення набрало чинності з моменту оприлюднення - 07.10.2017.

Містобудівна документація - генеральний план м. Запоріжжя, затвердженим рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 №4, зі змінами, внесеними рішеннями міської ради від 27.09.2017 №31 є чиним і не оспорений.

Генеральний план населеного пункту складається з текстових та графічних матеріалів (п 5.1 ДБН Б.1.1-15:2012 «Склад та зміст генерального плану населеного пункту»). Одним із графічних матеріалів генерального плану населеного пункту є Схема проектних планувальних обмежень (п. 5.5, Таблиця 1 ДБН Б.1.1 -15:2012 «Склад та зміст генерального плану населеного пункту»).

Згідно з генеральним планом м. Запоріжжя, затвердженим рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 №4 земельна ділянка за адресою: м. Запоріжжя, вул. Лікарняна, б. 2 (буд) (біля будинку №23 (кадастровий номер 2310100000:04:006:0208) відносилась до санітарно-захисної зони промислових об`єктів ІV-V класів шкідливості.

Після внесення змін до генерального плану м. Запоріжжя (рішення міської ради від 27.09.2017 №31) земельна ділянка перебуває в санітарно-захисній зоні промислових підприємств.

Зазначеним спростовується твердження позивача, що генеральним планом м.Запоріжжя не визначена санітарно-захисна зона до вул. Лікарняна, б. 2 (буд.) (біля будинку № 23 (кадастровий номер 2310100000:04:006:0208).

Відповідно до додатку №4 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 №173, санітарно-захисна зона підприємств по обробці тваринних продуктів становить 50 м.

Згідно з ч.2 ст. 114 Земельного кодексу України у межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей.

Суд зауважує, що уповноважені органи містобудування та архітектури, не повинні беззастережно розробляти та надавати будівельні паспорти на вимогу суб`єктів містобудування, а у відповідності до Порядку в першу чергу визначають відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації, державним будівельним нормам стандартам і правилам. Коли ж наміри забудови не співпадають з містобудівною документацією (планом зонування), то відсутні і підстави задовольняти вимоги власників земельних ділянок щодо їх використання для окремих видів забудови.

Отже, відповідач діяв в межах чинного законодавства, та у нього були відсутні підстави для видачі позивачу будівельного паспорту у зв`язку із невідповідністю намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

З урахуванням того, що відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, то на думку суду, оспорюване рішення відповідача прийнято пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд звертає увагу, що аналогічні обставини вже були розглянуті Верховним Судом та щодо них у постановах від 16.07.2019 у справі №520/8970/18, від 28.10.2019 у справі №820/4909/17, від 27.04.2020 у справі №820/4112/18, від 05.05.2020 у справі №638/17817/18, від 30.09.2020 у справі №340/1696/19, від 19.10.2020 у справі №638/17035/17 та інших було висловлено правову позицію.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо інших посилань позивача, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а отже не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

В зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради (вул. Зелінського, буд. 3, м. Запоріжжя, 69037) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «23» червня 2022 року.

СуддяР.В. Кисіль