Рішення № 104876509, 02.06.2022, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/352/12-ц

2/296/1041/22

Р І Ш Е Н Н Я

І МЕ НЕ М УК РА ЇН И

02 червня 2022 року м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Маслак В.П.,

при секретарі судового засідання Рабчинській Я.В.,

за участі:

представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 ,

представника відповідача за первісним позовом Головного управління ДПС у Житомирській області Діброва Л.О.,

представника позивача за зустрічним позовом - Слівінського О.В.,

третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» до Головного управління ДПС у Житомирській області, Корольовського відділу державної виконавчої служби у м.Житомирі Центрально Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Хмельницький), Департаменту реєстрації Житомирської міської ради про виключення з акту опису майна, скасування реєстраційного запису;

та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій», Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» третя особа: ОСОБА_2 про визнання частково недійсним кредитного договору та переведення прав та обов`язків за договором

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2010 року ПАТ «Банк Форум» звернулося до Корольовського районного суду м.Житомира з позовом (а.с. 4- 7, т.1) про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №0075/08/52-CLNv від 19.08.2008, яка згідно заяви про уточнення позовних вимог від 31.05.2017 (а.с.181- 182,т.2) становила 168668,30дол. США, та складалася з наступних сум:

-заборгованість по кредиту 150000,00 дол.США;

- заборгованість за процентами 12619,57 дол.США;

- пеня за несвоєчасне повернення кредиту 106,25 дол.США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 02.11.2010 еквівалентно 841,25грн.;

- пеня за несвоєчасну сплату процентів 5942,48 дол.США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 02.11.2010 еквівалентно 47050,77грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 19.08.2008 між АКБ «Форум» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №0075/08/52-CLNv за умовами якого банк відкрив відповідачу відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування 150000,00дол США, з кінцевим терміном повернення кредиту 18.08.2018 та сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 13,5% річних. Додатковим договором №1 від 04.12.2008 до кредитного договору змінено процентну ставку за користування кредитом та встановлено на рівні 16,0% річних. Надалі, між тими ж сторонами укладено додатковий договір №2 від 30.10.2009 до кредитного договору за яким змінено графік зменшення ліміту кредитування та встановлено процентну ставку за користування кредитними коштами на рівні 13,5% річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 19.08.2008 між Банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №0075/08/52-CLNv, за умовами якого ОСОБА_2 поручився перед Банком за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі. В подальшому, до договору поруки внесено зміни шляхом підписання сторонами додаткових договорів №1 від 04.12.2008, №2 від 30.10.2009.

У зв`язку з порушенням грошового зобов`язання виникла заборгованість за кредитним договором №0075/08/52-CLNv, що стало приводом звернення банку до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира від 05.01.2011 відкрито провадження у справі за позовом ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (а.с.1, т.1).

В запереченнях на позов від 30.01.2015 ОСОБА_2 вказав, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що договір поруки припинено згідно п.1, п.4 ст.559 ЦК України. Так, Банк не пред`явив вимоги до ОСОБА_2 в строки, що передбачені п.4 ст.559 ЦК України. Окрім того, зміни до кредитного договору з ОСОБА_2 погоджено не було. (а.с. 75 т.2).

23.01.2012 ОСОБА_3 подав зустрічний позов до Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій», ПАТ «Банк Форум», за участі третьої особи ОСОБА_2 (а.с. 93 94 т.1), згідно якого просить:

- визнати недійсним кредитний договір №0075/08/52-CLNv від 19.08.2008 з додатковими угодами до нього №1 від 04.12.2008 та №2 від 30.10.2009 в частині , що позичальником за договором є ОСОБА_3 ;

- перевести права та обов`язки позичальника за кредитним договором №0075/08/52-CLNv від 19.08.2008 з додатковими угодами до нього №1 від 04.12.2008 та №2 від 30.10.2009 на Приватний вищий навчальний заклад «Інститут підприємництва та сучасних технологій».

В обгрунтування зустрічного позову зазначено, що ОСОБА_3 є співзасновником ПВНЗ «Інститут підприємництва та сучасних технологій» (в подальшому Інститут або ПВНЗ «ІПСТ»), який отримав кредит за договором №0075/08/52-CLNv від 19.08.2008 для потреб інституту, що підтверджується рішенням, прийнятим на зборах засновників інституту від 27.07.2008.

ОСОБА_3 19.08.2008 отримав у Банку кошти в сумі 92500,00дол.США, що еквівалентно 430125,00грн., з яких: 410000,00 грн. перерахував Інституту; 4234,50 грн. за страхування заставного майна; 14529,30 комісії банку за обслуговування кредиту; 500,00грн. сплатив Банку за перерахунок коштів; 42,35грн. комісії Банку; 10,00грн. комісії банку за відкриття рахунку.

15.09.2008 позивач також отримав 37250,00дол. США, що еквівалентно 175783,20грн., які перерахував на потреби інституту.

Таким чином, фактичним позичальником коштів був Інститут, а тому зміст кредитного договору в частині зазначення в ньому позичальником ОСОБА_3 є удаваним, оскільки не відповідає приписам п.5 ст.203 ЦК України, яка передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

ОСОБА_3 вказує, що працівники Банку в особі його керівництва самі вказали , що для отримання кредиту замість Інституту, який перебував у тяжкому фінансовому становищі, кредитний договір мала укласти фізична особа, а тому Банк був обізнаним в уявності укладеного договору. Оскільки реальним позичальником коштів за кредитним договором є Інститут, права та обов`язки позичальника за ним мають бути переведені на дану юридичну особу.

ПАТ «Банк Форум» 21.01.2014 подало заперечення на зустрічний позов (а.с.154 155, т.1), згідно яких зазначено, що підставою для розгляду 19.08.2008 питання на Кредитній комісії Житомирської філії АКБ «Форум» (протокол №175) відносно кредитування ОСОБА_3 була його заява від 06.08.2008 про отримання споживчого кредиту і надання в забезпечення кредиту будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . Джерелом погашення кредиту та процентів ОСОБА_3 вказав власний дохід та дохід фінансового поручителя ОСОБА_2 . При звернення ОСОБА_3 до Банку для отримання кредиту ним особисто було заповнено анкету позичальника фізичної особи. Перед укладенням кредитного договору ОСОБА_3 під розписку було ознайомлено з умовами кредитування. Вимоги ОСОБА_3 представник банку вважає такими, що спрямовані на ухилення виконання грошового зобов`язання, а тому в задоволенні зустрічного позову просить суд відмовити.

В запереченнях на зустрічний позов від 27.11.2014 представник ПВНЗ «ІПСТ» вказав, що 19.08.2008 між Інститутом та ОСОБА_3 укладено попередній договір за №1/08 про купівлю продаж нерухомого майна, згідно якого сторони зобов`язались в строк до 08.09.2008 укласти договір купівлі продажу нежитлового приміщення загальною площею 1332,7кв.м. по майдану АДРЕСА_2 за вартістю 2300000,00грн. За період з 20.08.2008 по 10.12.2008 від ОСОБА_3 надійшли кошти в сумі 864783,20грн. як попередня оплата згідно попереднього договору №1/08 від 19.08.2008 за будівлю навчального корпусу загальною площею 1332,7кв.м. по майдану АДРЕСА_2 . Таким чином, кошти надійшли не як кредитні , а як оплата за договором №1/08 від 19.08.2008. Негайної необхідності для отримання кредиту саме ПВНЗ «ІПСТ» не було. Протокол зборів засновників від 21.03.2011 грунтується на словах ОСОБА_2 без документального підтвердження використання коштів. ПВНЗ «ІПСТ» кредитні кошти не отримувало, а виступив лише іпотекодавцем в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №0075/08/52-CLNv від 19.08.2008.

Відповідно до заяви Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» від 12.02.2018, зокрема, уточнено позовні вимоги та вказано про збільшення суми вимог до 4 226 582,35 грн. Разом з тим враховуючи приписи п.6.5. іпотечного договору ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» просить звернути стягнення на предмет іпотеки будівлю навчального корпусу загальною площею 3037,0кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.36, т.3).

Згідно протокольної ухвали суду від 13.02.2018 до участі у справі залучено правонаступника позивача ПАТ «Банк Форум» - Приватну юридичну фірму «Центр юридичної допомоги «Дігест» (а.с.50-51 т.3).

Разом з тим, з журналу судового засідання від 31.07.2018 вбачається, що ПАТ «Банк Форум» залучено в якості позивача в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (а.с.88, т.3).

Позивачем Приватною юридичною фірмою «Центр юридичної допомоги «Дігест» подано заяву від 25.09.2018 згідно якої заявлено про збільшення позовних вимог, а саме, просить:

- виключити з акту опису майна №13, що виданий 04.08.2014 Житомирською об`єднаною державно податковою інспекцією, будівлю навчального корпусу загальною площею 3037,0кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати реєстраційний запис №7510308 від 29.10.2014, здійснений державним реєстратором Савчук Д.О., Житомирське міське управління юстиції, Житомирська область;

- скасувати реєстраційний запис №16677230 від 30.09.2016, здійснений державним реєстратором Галіцька М.Ю., Корольовський ВДВС м.Житомир Головного ТУЮ в Житомирській області.

Ухвалою суду від 04.10.2018 (а.с.141а т.3) залучено до участі у справі в якості співвідповідачів: Житомирську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Житомирській області, Корольовський ВДВС м.Житомира Головного ТУЮ у Житомирській області, Департамент реєстрації Житомирської міської ради.

Згідно розпорядження керівника апарату Корольовського районного суду м.Житомира від 10.09.2019 у зв`язку із звільненням 01.08.2019 судді ОСОБА_4 у відставку, по справі №296/352/12-ц призначено повторний авторозподіл (а.с.171, т.3).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №296/352/12-ц 10.09.2019 передано для розгляду судді Маслак В.П. (а.с.172, т.3).

Ухвалою судді Маслак В.П. від 11.09.2019 цивільну справу 296/352/12-ц прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Згідно протокольної ухвали суду від 21.01.2020 (а.с.200 т.3) відмовлено в прийнятті заяви про збільшення позовних вимог від 12.02.2018.

Ухвалою суду від 20.04.2021 (87 88 т.4) закрито провадження у цивільній справі № 296/352/12-ц в частині первісних позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовну заяву ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в частині вимог про стягнення заборгованості залишено без розгляду. Здійснено заміну відповідача Корольовського ВДВС м.Житомира Головного ТУЮ у Житомирській області на правонаступника Корольовський відділ державної виконавчої служби у м.Житомирі Центрально Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Хмельницький).

Ухвалою суду від 20.09.2021 (а.с.123 т.4) на підставі ст.55 ЦПК України залучено до участі у справі правонаступника відповідача Головне управління ДПС у Житомирській області.

Представник Головного управління ДПС у Житомирській області Діброва Л.О. 02.06.2022 подала письмові заперечення щодо первісного позову в частині вимог про виключення з акту опису майна №13, що виданий 04.08.2014 Житомирською об`єднаною державно податковою інспекцією, будівлю навчального корпусу загальною площею 3037,0кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

В запереченнях вказано, що 29.10.2014 зареєстровано обтяження податкову заставу (реєстраційний запис №7510308) будівлі навчального корпусу загальною площею 3037,0кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

14.04.2016 Житомирським окружним адміністративним судом по справі №806/5291/15 надано Житомирській ОДПІ ГУ ДФС у Житомирській області дозвіл на погашення податкового боргу Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» у сумі 117930,30грн. за рахунок його майна, яке перебуває у податковій заставі. Підстави для звільнення майна з під податкової застави, що визначені підпунктами 93.1.1. 93.1.5 пункту 93.1 ст.93 ПКУ відсутні, а тому в задоволенні первісного позову в частині вимог про виключення майна з акту опису представник Головного управління ДПС у Житомирській області просила відмовити.

В судовому засіданні 02.06.2022 представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 первісні позовні вимоги підтримав, зустрічний позов просив задовольнити.

Представник відповідача за первісним позовом Головного управління ДПС у Житомирській області Діброва Л.О. заперечила щодо задоволення первісного позову з підстав визначених в письмових запереченнях.

Представник позивача за зустрічним позовом просив задовольнити зустрічний позов.

Третя особа за зустрічним позовом ОСОБА_2 просив задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Представник ПВНЗ «ІПСТ» в заяві від 16.04.2021 просив справу слухати без його участі, при ухваленні рішення покладається на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що первісний позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що зміст первісних позовних вимог неодноразово було змінено, й згідно остаточних вимог, підтриманих представником позивача в судовому засіданні 02.06.2022, позивач просить:

1 виключити з акту опису майна №13, що виданий 04.08.2014 Житомирською об`єднаною державно податковою інспекцією, будівлю навчального корпусу загальною площею 3037,0кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ;

2 скасувати реєстраційний запис №7510308 від 29.10.2014, здійснений державним реєстратором Савчук Д.О., Житомирське міське управління юстиції, Житомирська область;

3. скасувати реєстраційний запис №16677230 від 30.09.2016, здійснений державним реєстратором Галіцька М.Ю., Корольовський ВДВС м.Житомир Головного ТУЮ в Житомирській області.

На підтвердження своїх вимог первісним позивачем подано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.04.2020 №206280441 з якого вбачається, що ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» належить на праві приватної власності будівля навчального корпусу, загальною площею 3037кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

За даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 26.01.2018 (а.с.99 102, т.3). вбачається, що 29.10.2014 державним реєстратором Савчук Д.О., Житомирське міське управління юстиції, Житомирська область, здійснено запис про обтяження 7510308 (спеціальний розділ) нерухомого майна навчального корпусу за адресою пров. Шкілький,7. Вид обтяження: податкова застава, заборона відчуження нерухомого майна. Боржником зазначено Приватний вищий навчальний заклад «Інститут підприємництва та сучасних технологій».

Окрім того, 30.09.2016 державним реєстратором Галіцькою М.Ю., Корольовський відділ ДВС м.Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.09.2016 вчинено запис про обтяження №16677230 (спеціальний розділ) нерухомого майна, що складається з будівлі навчального корпусу загальною площею 3037.0 кв.м. Особа, права/ майно, якої обтяжуються зазначено Приватний вищий навчальний заклад «Інститут підприємництва та сучасних технологій».

На виконання вимог ухвали суду про витребування доказів від 09.12.2021 ГУ ДПС у Житомирській області надано суду копію акту опису майна №13 від 04.08.2014 про опис майна у податкову заставу платника податків ПВНЗ «ІПСТ», а саме, навчального корпусу за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.152, т.4).

На предмет задоволення позовних вимог щодо виключення майна з акту опису суд враховує наступні норми права та позиції суду касаційної інстанції.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст.ст 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Вимоги позивача, що ґрунтуються на його праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-26цс13 від 15 травня 2013 року.

Згідно п.2. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №5 від 03.06.2016 року "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року №6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що грунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Згідно акту опису майна №13 від 04.08.2014 (а.с.152, т.4) боржником зазначено ПВНЗ «ІПСТ», що також відображено в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 26.01.2018 (а.с.99 102, т.3).

Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК у відповідній редакції).

Системний аналіз статей 51, 175 ЦПК України свідчить про те, що саме на позивача покладено обов`язок визначити належний склад відповідачів у справі. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача (ст.51 ЦПК України).

При пред`явленні позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.

Первісний позов в частині вимоги про виключення майна з акту опису пред`явлено виключно до Головного управління ДПС у Житомирській області, і не залучено в якості співвідповідача Приватний вищий навчальний заклад «Інститут підприємництва та сучасних технологій», який є боржником за спірними правовідносинами.

Разом з тим, позивачем за первісним позовом клопотань про залучення до участі у справі ПВНЗ «ІПСТ» як співвідповідача не заявлено.

Оскільки первісний позов в частині вимог про виключення майна з акту опису пред`явлено до неповного кола осіб, яких безпосередньо стосується, позивачем за первісним позовом у підготовчому судовому засіданні не заявлено клопотання про залучення у справу як співвідповідача ПВНЗ «ІПСТ», в задоволенні первісного позову у вказаній частині слід відмовити.

При цьому суд зазначає, що первісний позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду з аналогічним позовом, але із залученням до справи всіх належних відповідачів.

Враховуючи зміст первісних позовних вимог на предмет скасування реєстраційного запису слід звернутися до питання щодо ефективності способу захисту порушеного права.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 в справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому застосування позивачем вказаного способу судового захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже, неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Водночас слід зазначити, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тобто, не належить виконанню судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України №1952.

Зважаючи на те, що з 16.01.2020 року і на час ухвалення судового рішення матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, суд зазначає про наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, запропонований в первісній позовній заяві, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19, від 20.08.2020 року у справі №916/2464/19 та від 03.09.2020 року у справі № 914/1201/19.

Враховуючи зазначене слід відмовити в задоволенні первісного позову у повному обсязі.

На предмет задоволення зустрічного позову судом встановлено, що 19.08.2008 між АКБ «Форум» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №0075/08/52-CLNv (а.с.8 10, т.1) за умовами якого банк відкриває відповідачу відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування 150000,00дол США, з кінцевим терміном повернення кредиту 18.08.2018 та сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 13,5% річних.

Додатковим договором №1 від 04.12.2008 до кредитного договору змінено процентну ставку за користування кредитом та встановлено на рівні 16,0% річних (а.с.13, т.1).

В подальшому, між АКБ «Форум» та ОСОБА_3 укладено додатковий договір №2 від 30.10.2009 до кредитного договору за яким змінено графік зменшення ліміту кредитування та встановлено процентну ставку за користування кредитними коштами на рівні 13,5% річних (а.с.14-15, т.1).

Позивач за зустрічним позовом стверджує, що отримав кредит за договором №0075/08/52-CLNv від 19.08.2008 для потреб «Інститут підприємництва та сучасних технологій», про що уповноваженим представникам Банку було відомо. Кредитні кошти ОСОБА_3 перерахував на банківський рахунок інституту, а тому просить визнати недійсним кредитний договір №0075/08/52-CLNv від 19.08.2008 з додатковими угодами до нього №1 від 04.12.2008 та №2 від 30.10.2009 в частині , що позичальником за договором є ОСОБА_3 .

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14.11.2012 у справі № 6-133 цс 12, від 07.09.2016 у справі № 6-1026 цс 16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07.11.2018 у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992 св 18), від 21.08.2019 у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30.03.2020 у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822 св 20).

Також зазначене узгоджується з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі № 346/2238/15-ц (постанова від 14.02.2022) відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.07.2020 року по справі № 265/3310/17 та зробила наступний висновок про застосування норми права.

Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.

Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Враховуючи вищезазначене вимоги зустрічного позову про визнання недійсним кредитного договору в частині сторони договору задоволенню не підлягають.

Враховуючи норми ЦК України щодо свободи договору, не підлягають задоволенню й вимоги зустрічного позову про переведення прав та обов`язків позичальника за кредитним договором №0075/08/52-CLNv від 19.08.2008 на Приватний вищий навчальний заклад «Інститут підприємництва та сучасних технологій».

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні первісного позову Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» до Головного управління ДПС у Житомирській області, Корольовського відділу державної виконавчої служби у м.Житомирі Центрально Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Хмельницький), Департаменту реєстрації Житомирської міської ради про виключення з акту опису майна, скасування реєстраційного запису- відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій», Приватної юридичної фірми «Центр юридичної допомоги «Дігест» третя особа: ОСОБА_2 про визнання частково недійсним кредитного договору та переведення прав та обов`язків за договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Суддя В. П. Маслак