Рішення № 104876050, 14.06.2022, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/6119/21

Провадження № 2/161/1030/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2022 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Ковтуненка В.В.,

за участі секретаря судових засідань Камінського Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луцьк цивільну справу № 161/6119/21 за позовною заявою АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним позовом. Просить суд стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 08 травня 2008 року в сумі 18395,53 гривень та судові витрати з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомляли, представник відповідача подав до суду відзив та заяву про розгляд справи у його відсутності.

Розгляд справи проводиться судом на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи у їх сукупності і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що заявлений позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом при розгляді справи встановлено наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

08 травня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н. (а.с. 20). Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору, ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 , кредит в розмірі 3 000,00 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 08 травня 2008 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про розмір відсотків за простроченою процентною ставкою та встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру; а також відсутні умови щодо автоматичного продовження дії кредитного договору та збільшення строку позовної давності.

Оскільки АТ КБ «Приватбанк», пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, в тому числі нарахованими за простроченою процентною ставкою.

При цьому, інші матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку від 08 травня 2008 року.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір відсотків за простроченою процентною ставкою та встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру; а також відсутні умови щодо автоматичного продовження дії кредитного договору та збільшення строку позовної давності, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 08 травня 2008 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд приймає до уваги, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стосовно обов`язковості застосування строків позовної давності, то у справі «Grafescolo S.R.L. проти Молдови» Суд вказав, що роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство закону, що є обов`язковим для країн, які підписали конвенцію. Суди не повинні ігнорувати заяви про застосування позовної давності, і належним чином обґрунтовувати причини її незастосування.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Також судом достовірно встановлено, і це не заперечувалось представником позивача, що 08 травня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 , кредит в розмірі 3 000,00 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Строк дії карткового рахунку до липня 2010 року.

Сторони не визначили строк повного повернення кредитних коштів, а тому кінцевий строк повного погашення кредиту, та відповідно, перебіг позовної давності починається зі спливом останнього дня місяця дії картки.

При цьому позивач звернувся до суду лише 30 березня 2021 року. Таким чином позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду, який передбачений ст. 257 ЦК України. Отже, позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, про застосування якої просить відповідач.

Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів, що випливають з умов договору № б/н від 08 травня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 сплинув 01 серпня 2013 року. При цьому, позивач звернувся до суду лише 30 березня 2021 року з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 08 травня 2008 року. Строк звернення до суду у позивача сплинув у 01 серпня 2013 року, про що було відомо позивачеві. Оскільки позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності для звернення до суду, про застосування якої просить відповідач. А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

При цьому, суд погоджується із твердженням представника відповідача щодо відсутності переривання строку позовної давності. Оскільки звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до третейського суду з порушенням правил підвідомчості спору, та примусове відрахування із заробітної плати відповідача на підставі такого рішення не свідчать про факт переривання строків позовної давності.

А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод,рішенням Європейськогосуду зправ людини«GrafescoloS.R.L.проти Молдови»,ст. ст. 257, 526, 1218 ЦК України, ст.ст. 10-18, 81, 141, 263-268, ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Відмовити АТ КБ «Приватбанк» в задоволенні його позовної заяви до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Ковтуненко