Рішення № 104871535, 21.06.2022, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

21 червня 2022 року м. Чернігівсправа № 927/107/22

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В.,

за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, розгляд якої здійснено у порядку загального позовного провадження

за позовом: Приватного підприємства "АКРІЛАТ-ХІМКОНТРАКТ"

вул. Богатирська,3-Г, м. Київ, 04212

e-mail: Zhuklv@acrilat.kiev.ua

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю

"Продовольча Компанія "ЯСЕН"

вул. Громадська, будинок 41 А, м. Чернігів, 14037

e-mail: office.yasen@gmail.com, marketing.yasen@gmail.com

про стягнення 3 648 148,13 грн

За участю представників:

від позивача: не прибув,

від відповідача: не прибув

Приватним підприємством "АКРІЛАТ-ХІМКОНТРАКТ" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча Компанія "Ясен" про стягнення 3 648 148,13 грн боргу, з яких: 3 395 059,90 грн основного боргу, 82 569,19 грн пені, 53 673,11 грн 3% річних та 116 845,93 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 18103А від 18.10.2011.

Ухвалою суду від 27.01.2022 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.02.2022 о 10:00; учасникам справи встановлено строки для подання письмових заяв по суті спору.

18.02.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що позовна заява складена позивачем без дотриманням вимог ч.3 ст.162, ч.2 ст.164, ч.11 ст.176 Господарського процесуального кодексу України, тобто позов є таким, що містить суттєві недоліки. Такі недоліки позову не дозволяють відповідачу належним чином скласти повний та обґрунтований відзив та перевірити вірність розрахунків. Відповідач зауважує, що господарські операції з позивачем мали місце безперервно починаючи з дати укладення договору у 2011 році, при цьому станом на 01.01.2021 була наявна сума дебету.

Крім того, відповідач зазначає, що задоволенням стягнення неустойки у заявленому позивачем розмірі поряд з сумою основного боргу, зумовлює реальну загрозу цивільним правам та інтересам Держави, ТДВ «Ясен» обліковується великим платником податків, контрагентам та працівникам, може призвести до повного зупинення виробничої діяльності та знищення робочих місць, загрози безаварійного виробництва, що очевидно суперечить державній політиці та спричинить негативні соціальні наслідки у вигляді соціальних протестів. Нарахування та стягнення з відповідача пені у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання, а суд має право його зменшити керуючись ст. 233 ГК України, до 50 відсотків.

Відповідач просить вирішити питання про залишення позову без руху, надати позивачу час для усунення недоліків, при розгляді справи вирішити питання про зменшення розміру пені.

До відзиву на позовну заяву додано заяву вих.№46 від 17.02.2022 про залишення заяви без руху.

Суд долучив відзив на позовну заяву до матеріалів справи та прийняв до розгляду заяву про залишення заяви без руху.

22.02.2022, судом відкладено підготовче засідання на 10.03.2022 об 11:30.

Водночас, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 було введено воєнний стан, дія якого в подальшому неодноразово продовжувалась.

За наявною на офіційному сайті Господарського суду Чернігівської області інформацією, відповідно до частини 7 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний Суд розпорядженням від 22.03.2022 №12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Черкаської області.

Згідно розпорядження Голови Верховного Суду від 22.04.2022 №25/0/9-22 "Про відновлення територіальної підсудності судових справ господарських судів Сумської та Чернігівської областей" відновлено територіальну підсудність судових справ, зокрема Господарського суду Чернігівської області, із 25 квітня 2022 року.

За наведених обставин, призначене на 10.03.2022 об 11:30 підготовче засідання не відбулось з об`єктивних причин, що не залежать від суду.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.05.2022 підготовче засідання призначено на 19.05.2022 о 10:30.

Сторони були належним чином повідомлені про дату час та місце підготовчого засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 1400054432480, №1400054432471, але в судове засідання не прибули.

18.05.2022 від позивача надійшли пояснення №2232 від 11.05.2022 щодо поданої позивачем заяви про залишення позовної заяви без руху та зменшення розміру пені на 50 відсотків та клопотання №2233 від 11.05.2022 про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.

Суд у судовому засіданні 19.05.2022 відмовив у задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви без руху у зв`язку з її не обґрунтованістю, постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 02.06.2022 об 11:00.

26.05.2022 від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання та розгляду справи до 30.08.2022.

В обґрунтування даного клопотання відповідач посилається на те, що з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з широкомасштабною військовою агресією Російської Федерації проти України, на даний час він є продовженим до 30.08.2022. Транспорт, банківська та поштова система не відновили роботу до рівня довоєнного часу, працівники підприємств евакуйовані згідно вказівок військової адміністрації, РНБОУ і фактично перебувають поза межами управління, у зв`язку з артобстрілами, бомбовими та ракетними ударами по місту Чернігів в період з 24.02.2022 і до цього часу.

Відповідач просить не вчиняти дії у справі до завершення військового стану та забезпечити практичне застосування п.5 рекомендацій Ради судців України. Визнання наведених обставин надзвичайними та загальновідомими підтверджується і в листі ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Відповідач на цей час лише розпочав приведення підприємства, його аудиту та управління, включаючи бухгалтерію, майно, встановлення місцезнаходження працівників, пошук шляхів вирішення викликаних війною проблем та втрат. Крім того, на даний час на території підприємства розташовано і відповідні волонтерські підрозділи. Режим роботи є надзвичайним. За таких обставин, відсутня можливість належним чином скористатись своїми процесуальними правами, захистити права та інтереси.

Розглянувши клопотання відповідача, суд відмовив в його задоволенні, виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану встановлено», що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Господарський суд зазначає, що згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Суд звертає увагу, що учасники судового процесу та їх представники зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 2 ст. 2 ГПК України).

Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст. 43 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Оскільки Господарський суд Чернігівської області здійснює свої повноваження, не припинив роботу, а сторони можуть скористатися правом взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, або подати заяву про розгляд справи без участі сторони, то відсутні підстави для відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану.

У судовому засіданні 02.06.2022 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.06.2022 об 11:00, про що повідомив позивача під розписку, а відповідача ухвалою від 02.06.2022, направленою на електронну адресу відповідача.

Уповноважені представники сторін у судове засідання не прибули.

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до ст.169 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

Заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.

Суд у судовому засіданні 21.06.2022 розглянув справу по суті та підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 3 648 148,13 грн боргу, з яких: 3 395 059,90 грн основного боргу, 82 569,19 грн пені, 53 673,11 грн 3% річних та 116 845,93 грн інфляційних втрат за неналежне виконання зобов`язання за договором поставки № 18103А від 18.10.2011.

До обставин, які є предметом доказування у даній справі, відноситься встановлення факту наявності між сторонами договірних відносин, виконання позивачем умов договору щодо поставки товару та відповідно неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати товару.

Як слідує із матеріалів справи, між Приватним підприємством "АКРІЛАТ-ХІМКОНТРАКТ" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продовольча Компанія "ЯСЕН" (Покупець) було укладено Договір поставки № 18103А від 18.10.2011 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію, далі Товар, в асортименті та кількості згідно з Специфікації (рахунку-фактури) до цього Договору, який є його невід`ємною частиною.

Згідно з п.2.1. Договору Товар, що поставляється оплачується Покупцем за цінами і на умовах згідно з Специфікації (Рахунку-фактури).

Загальною сумою Договору є фактична сумарна вартість поставок, ухвалених Покупцем (п.2.5. Договору).

Відповідно до п.3.1., 3.2., 3.3., 3.4. Договору Покупець передає Продавцю запит (далі Заявка) на постачання певного асортименту та кількості Товару. На основі Заявки Продавець складає Специфікацію (рахунок-фактуру) із зазначенням кількості, графіка і умова поставки кожної партії, графіка оплати Товару, упаковки. Постачання Товару здійснюється на умовах самовивозу Товару зі складу Продавця. Доказом передачі партії товару у власність Покупця є оформлені належним чином відвантажувальні документи, а також наявність довіреності на отримання партії товару. Датою фактичного відвантаження товару є дата оформлення видаткової накладної.

Згідно з п.4.1., п.4.2. Договору розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця згідно виставлених рахунків. Оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця за умови відстрочки платежу з моменту передачі партії Товару у власність Покупця - 30 (тридцять) календарних днів. Інші строки оплати товару погоджуються сторонами у Специфікації або у рахунку-фактурі.

У п. 8.2. Договору сторони визначили, що у випадку не своєчасної оплати партії товару Покупець за кожен день прострочення сплачує пеню в розмірі 0,1% за кожний прострочений день, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, від не сплаченої і строк суми за відповідною Специфікації (видаткової накладної).

Відповідно до п. 9.1. та п. 9.2. договору цей Договір вступає в дію з моменту фактичного підписання його повноважними представниками Сторін і діє протягом одного року, а саме до 31.12.2017 року, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Термін дії цього Договору встановлюється з 18 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, але в будь якому разі до повного його виконання. (п.13.1. Договору).

Термін дії Договору продовжувався Додатковими угодами №1 від 28.12.2012, №2 від 03.11.2014, №4 від 29.12.2017. Зокрема, Додатковою угодою №4 від 29.12.2017 сторони виклали п.13.1. у наступній редакції:

Термін дії цього Договору встановлюється з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2018, але в будь-якому разі до повного його виконання. У разі якщо за місяць до кінця терміну дії Договору жодна із сторін не заявить бажання припинити даний Договір, дія Договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік.

Відповідно до умов Договору за період з 01.02.2021 по 09.12.2021 Постачальником було здійснено поставку товару загальною вартістю 3 406 743,60 грн. Покупцем отримано цей товар без зауважень по якості та кількості товару.

Факт поставки позивачем товару та прийняття його відповідачем підтверджується:

- видатковими накладними: №107704 від 01.02.2021; №107775 від 03.02.2021; №107862 від 08.02.2021; №107927 від 10.02.2021; №107994 від 15.02.2021; №108134 від 22.02.2021; № 108193 від 24.02.2021; №108285 від 01.03.2021; №108355 від 04.03.2021; №108387 від 09.03.2021; №108416 від 10.03.2021; №108440 від 10.03.2021; №108528 від 16.03.2021; №108665 від 23.03.2021; №108689 від 24.03.2021; №108753 від 29.03.2021; №108757 від 30.03.2021; №108880 від 06.04.2021; №108986 від 09.04.2021; №109033 від 14.04.2021; №109084 від 15.04.2021; №109125 від 20.04.2021; №109300 від 27.04.2021; №109316 від 28.04.2021; №109342 від 29.04.2021; №109512 від 12.05.2021; №109543 від 13.05.2021; №109731 від 21.05.2021; №110066 від 07.06.2021; № 110195 від 15.06.2021; №110213 від 15.06.2021; №110264 від 17.06.2021; №110252 від 17.06.2021; №110321 від 22.06.2021; №110340 від 23.06.2021; №110428 від 29.06.2021; №110538 від 05.07.2021; №110651 від 09.07.2021; №110675 від 12.07.2021; №110791 від 16.07.2021; №110857 від 21.07.2021; №110954 від 23.07.2021; №111024 від 28.07.2021; №111178 від 06.08.2021; №111307 від 11.08.2021; №111725 від 03.09.2021; №111925 від 15.09.2021; №112011 від 20.09.2021; №112070 від 22.09.2021; №112368 від 12.10.2021; №112504 від 18.10.2021; №112584 від 22.10.2021; №113457 від 09.12.2021;

- довіреностями на отримання товару: №3685 від 01.02.2021; №3696 від 03.02.2021; №3703 від 08.02.2021; №3710 від 10.02.2021; №3713 від 15.02.2021; №3725 від 22.02.2021; №3734 від 24.02.2021; №3746 від 01.03.2021; №3761 від 04.03.2021; №3764 від 09.03.2021; №3766 від 10.03.2021; №3781 від 16.03.2021; №3793 від 23.03.2021; №3798 від 24.03.2021; №3807 від 29.03.2021; №3809 від 30.03.2021; №3827 від 06.04.2021; №3836 від 09.04.2021; №3850 від 14.04.2021; №3857 від 15.04.2021; №3860 від 19.04.2021; №3875 від 26.04.2021; №3887 від 28.04.2021; №3893 від 29.04.2021; №3910 від 12.05.2021; №3912 від 13.05.2021; №3926 від 20.05.2021; №3951 від 07.06.2021; №3966 від 14.06.2021; №3968 від 15.06.2021; №3976 від 17.06.2021; №3973 від 16.06.2021; №3982 від 22.06.2021; №3989 від 23.06.2021; №3994 від 29.06.2021; №4002 від 05.07.2021; №4014 від 08.07.2021; №4019 від 12.07.2021; №4025 від 15.07.2021; №4031 від 20.07.2021; №4036 від 23.07.2021; №4027 від 27.07.2021; №4042 від 05.08.2021; №4051 від 11.08.2021; №4071 від 03.09.2021; №4080 від 14.09.2021; №4092 від 20.09.2021; №4101 від 22.09.2021; №4117 від 12.10.2021; №4119 від 18.10.2021; №4126 від 22.10.2021; №4143 від 09.12.2021.

Відповідач свої зобов`язання за Договором щодо оплати поставленого позивачем товару належним чином не виконував, своєчасно та в повному розмірі за поставлений позивачем товар не розрахувався.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем було сплачено 09.12.2021 лише 11 683,70 грн, заборгованість відповідача перед позивачем станом на день подання позову до суду становить 3 395 059,90 грн.

Після подання позову до суду позивачем надано виписку з особового рахунку позивача станом на 14.01.2022 про сплату відповідачем 100 000,00 грн заборгованості за Договором.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару стала підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача основної заборгованості, пені, інфляційного збільшення та 3% річних.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зі змісту укладеного між сторонами договору поставки №18103А від 18.10.2011 вбачається, що цей договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (ч.1,2 ст.538 Цивільного кодексу України).

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем та отримання відповідачем у період з 01.02.2021 по 09.12.2021 товару на загальну суму 3 406 743,60 грн за вищевказаним Договором, а тому відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №910/14263/13.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем було сплачено 09.12.2021 лише 11 683,70 грн, що не заперечується відповідачем.

Крім того, матеріали справи містять виписку з особового рахунку позивача станом на 14.01.2022 про сплату відповідачем 100 000,00 грн за Договором.

У п. 3.12, 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, а саме виписки з особового рахунку позивача, частина основного боргу в сумі 100 000,00 грн, що заявлена до стягнення і становить предмет даного позову (основний борг), сплачена відповідачем на користь позивача 14.01.2022.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду 24.01.2022.

Отже, заборгованість в сумі 100 000,00 грн була погашена відповідачем до звернення позивача із відповідним позовом до суду, тобто фактично не існувала на момент такого звернення.

Вказані обставини зумовлюють необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягненні з відповідача 100 000,00 грн основного боргу.

Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних належних доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати в сумі 3 295 059,90 грн за поставлений за Договором товар, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

З огляду на наведені обставини та представлені докази, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позовної вимоги в частині стягнення з відповідача 3 295 059,90 грн суми основного боргу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків. Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати, позивач нарахував та заявив до стягнення 53 673,11 грн 3 % річних за загальний період з 04.03.2021 по 10.01.2022 та 116 845,93 грн інфляційних втрат за період з березня 2021 року по листопад 2021 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок річних та інфляційних втрат, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару за Договором, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 53 673,11 грн 3 % річних та 116 845,93 грн інфляційних втрат, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Крім того, за порушення умов Договору позивач просить суд стягнути з відповідача 82 569,19 грн пені за загальний період з 04.03.2021 по 10.01.2022.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вже зазначалось вище, сторони у п. 8.2. Договору визначили, що у випадку не своєчасної оплати партії товару Покупець за кожен день прострочення сплачує пеню в розмірі 0,1% за кожний прострочений день, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, від не сплаченої і строк суми за відповідною Специфікації (видаткової накладної).

Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, дійшов висновку що розмір пені, з урахуванням ч.6 ст. 232 ГК України, становить 228 883,22 грн, а отже є більшим, ніж заявлено до стягнення позивачем.

Враховуючи, що суд не може виходити за межі позову, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають повному задоволенню в зазначеному позивачем розмірі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 50 відсотків, заявленого у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне:

Частиною третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру пені, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд бере до уваги таке.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом пункту 8.2. Договору, стягувана позивачем з відповідача сума пені у визначеному за Договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013).

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Суд при прийнятті рішення враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, 13.01.2020 у справі № 902/855/18.

Наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.

Однак, всупереч наведеним нормам, відповідачем не доведено та не надано суду жодного доказу у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності передумов для зменшення заявленої до стягнення пені в порядку зазначених приписів законодавства, виняткової ситуації, що призвела до неналежного виконання зобов`язань за Договором.

Посилання відповідача на те, що нарахування та стягнення з відповідача пені в повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання, зумовлює реальну загрозу цивільним правам та інтересам Держави, може призвести до повного зупинення виробничої діяльності та знищення робочих місць, загрози безаварійного виробництва, що очевидно суперечить державній політиці та спричинить негативні соціальні наслідки у вигляді соціальних протестів, не можуть бути прийняті судом до уваги як підстави для зменшення суми пені.

У той же час судом враховано, що позивачем заявлено до стягнення пеню, розмір якої є в два з половиною рази менший, ніж розмір пені за розрахунком суду.

За таких обставин клопотання відповідача щодо зменшення суми пені задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

За таких обставин, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача 3 295 059,90 грн основного боргу, 82 569,19 грн пені, 53 673,11 грн 3% річних та 116 845,93 грн інфляційних втрат. У частині стягнення 100 000,00 грн основного боргу позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Оскільки, спір виник у зв`язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір", з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір в сумі 53 222,22 грн.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча Компанія "ЯСЕН" (вул. Громадська, будинок 41 А, м. Чернігів, 14037; код ЄДРПОУ 00381048) на користь Приватного підприємства "АКРІЛАТ-ХІМКОНТРАКТ" (вул. Богатирська, 3-Г, м. Київ, 04212; код ЄДРПОУ 24744461) 3 295 059,90 грн основного боргу, 82 569,19 грн пені, 53 673,11 грн 3% річних та 116 845,93 грн інфляційних втрат та 53 222,22 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

3. У частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча Компанія "ЯСЕН" 100 000,00 грн основного боргу - відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 22.06.2022.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор