Рішення № 104870635, 08.06.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.06.2022Справа № 910/20186/21

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Свириденко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ"

вул. Євгенія Коновальця, буд. 36 Д, оф. 6, м. Київ, 01133

до Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ"

вул. Рудика, будинок 6, м. Харків, 61070

про стягнення 531 000,00 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" (далі-відповідач) про стягнення 531 000,00 грн. штрафних санкцій по Договору від 13.11.2019 за період з 16.10.2020 по 04.10.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" взятих на себе обов`язків за Договором про надання послуг з розміщення обладнання від 13.11.2019, внаслідок чого виникли підстави для стягнення з ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" штрафних санкцій, які було стягнуто з ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" за період з 13.08.2020 по 22.09.2020 включно в межах справи № 910/15858/20. Предметом даного позову є стягнення штрафних санкцій з ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" за наступний період: з 16.10.2020 по 04.10.2021 (дату прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду у справі №910/15858/20).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.01.2022.

18.01.2022 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позову заперечує повністю його незаконності та необґрунтованості. Також відповідач вказує, що Договір від 13.11.2019 Приватним підприємством "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" ніколи не укладався.

18.01.2022 через відділ діловодства суду надійшла зустрічна позовна у справі №910/20186/21, подана ПП "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" (позивач за зустрічним позовом) до ТОВ "ІОНІТІ" (відповідач за зустрічним позовом) про визнання недійсним Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.11.2019 разом з його "Дублікатами".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2022 зазначений зустрічний позов був залишений без руху, заявнику надано строк на усунення вказаних в ньому недоліків.

27.01.2022 позивачем подано клопотання про продовження строку на подання відповіді на відзив.

07.02.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" до суду подано відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 09.02.2022 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 23.02.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 року зустрічний позов Приватного підприємства "Автоентерпрайз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іоніті" про визнання недійсними договору та "дублікатів" договору повернуто заявнику без розгляду.

Протокольною ухвалою суду від 23.02.2022 суд, заслухавши пояснення представника відповідача та заперечення представника позивача, щодо заявленого усного клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб відмовив в його задоволенні та оголосив про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.03.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2022 розгляд справи по суті призначено на 18.05.2022.

Протокольною ухвалою суду від 18.05.2022 розгляд справи по суті відкладено на 08.06.2022.

06.06.2022 від представника Приватного підприємства "Автоентерпрайз" на електронну пошту Господарського суду міста Києва надійшла заява про відвід судді Лиськова М.О. від розгляду справи.

Заява про відвід судді Лиськова М.О. від розгляду справи №910/20186/21 мотивована тим, що, за твердженням відповідача, суддя Лиськов М.О., повертаючи зустрічну позовну заяву навів у судовому рішенні неправдиву та необ`єктивну інформацію, яка, на переконання представника, спростовується поданими ПІІ "Автоентерпрайз" доказами та змістом зустрічної позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 відмовлено у задоволенні заяви Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" про відвід судді Лиськова М.О. від розгляду справи №910/20186/21.

07.06.2022 від Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" надійшли клопотання про залучення третіх осіб та про долучення додаткових доказів по справі та про витребування доказів.

08.06.2022 відповідачем подано клопотання про виклик та допит свідків.

В судове засідання 08.06.2022 з`явились представники позивача та відповідача. Судом залишено без розгляду клопотання відповідача про витребування доказів, клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб та витребування доказів, клопотання про виклик та допит свідка та усне клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив в повному обсязі із підстав його незаконності та необґрунтованості, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 08.06.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

13.11.2019 позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, укладено договір про надання послуг з розміщення обладнання (надалі - договір), згідно пункту 1.1. якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для зарядження електромобілів, визначених в окремих актах приймання-передачі до цього договору, за адресами та на умовах, які визначаються в окремих актах приймання-передачі до цього договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

За умовами пункту 1.2 договору місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі.

Згідно з Актом приймання-передачі від 13.11.2019 року до Договору, Позивач розмістив, а Відповідач надав місце для розміщення зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DС): WOG на Ізюмській" (надалі - Обладнання).

Порядок виконання зобов`язання Відповідача, передбаченого пунктом 1.1 Договору, розкритий у пункті 2.1 Договору, яким передбачено перелік обов`язків Відповідача, а саме: надати можливість Позивачу розмістити Обладнання у погоджених Сторонами місцях (об`єктах); забезпечити доступ представників Позивача до Обладнання в робочий час об`єктів, на яких розміщується Обладнання; не використовувати Обладнання Позивача для власних комерційних потреб; отримувати письмову згоду Позивача на розміщення на об`єктах, на яких розміщується Обладнання, власного та/або орендованого майна, у тому числі з метою проведення гарантійного та іншого ремонту Обладнання; забезпечити відсутність розміщеного без письмової згоди Позивача майна інших осіб на об`єктах, на яких розміщується Обладнання; забезпечити підключення Обладнання до електричної мережі; забезпечити безперебійне електричне живлення Обладнання Позивача; забезпечити охорону Обладнання від викрадення, пошкодження, знищення; не перешкоджати доступу клієнтів Позивача (власників електричних транспортних засобів) до Обладнання для здійснення зарядки електричних та/або гібридних транспортних засобів; не переміщувати та не демонтувати Обладнання з місця розміщення Обладнання; у будь-яких без виключень випадках отримувати письмовий дозвіл Позивача на відключення Обладнання від електричної мережі.

Обладнання замовника належить йому на праві власності або користування. Замовник має право здійснювати управління обладнанням (пункт 1.3 договору).

У пунктах 2.1.6., 2.1.7 пункту 2.1 договору виконавець зобов`язався забезпечити підключення обладнання до електричної мережі та безперебійне електричне живлення обладнання замовника.

В свою чергу, замовник у підп. 2.2.1 пункту 2.2 договору зобов`язався своєчасно сплачувати за надані послуги, а також компенсувати вартість витрат електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання згідно з показниками лічильників, що надаються до кожної одиниці обладнання.

Пунктом 5.4. договору встановлено, що у випадку будь-якого порушення виконавцем умов даного договору, що призвело до неможливості використання позивачем для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього договору (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів позивача, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи позивача, відключення обладнання від електричної мережі) за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі, що вираховується за наступною формулою: P=DC*1500+AC*150, в якій, якщо інше не передбачено Договором, елементи мають наступне значення: Р - сума штрафу у гривнях, що підлягає сплаті за день надання послуг, впродовж якого існувала неможливість використання Обладнання або окремих одиниць Обладнання: зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього Договору; DC - кількість одиниць Обладнання, а саме зарядних пристроїв постійного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу; AC - кількість одиниць Обладнання, а саме зарядних пристроїв змінного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 включно (пункт 6.1 договору).

На виконання умов договору, 13.11.2019 між сторонами був підписаний відповідний акт приймання-передачі, за умовами якого замовник розмістив, а виконавець надав місце для розміщення наступного обладнання: зарядний пристрій постійного струму для зарядження електромобілів (DС): "WOG на Ізюмській", місце розміщення - м. Київ, вул. Ізюмська, 2.

01.10.2020 позивачем здійснено обстеження обладнання, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Ізюмська, 2, за результатами якого встановлено факт неможливості використання зарядного пристрою постійного струму для зарядження електромобілів (DС): "WOG на Ізюмській". Даний акт обстеження підписаний директором позивача Гулей С.В. та монтажником електричного устаткування ОСОБА_1

Виходячи із умов договору, позивачем було здійснено розрахунок штрафу, належного до сплати відповідачем за формулою P = (DC*1500+AC*150)*15, відповідно до п. 5.4 договору, за яким розмір штрафу за період з 16.10.2020 по 04.10.2021 складає 531 000,00 грн.

За твердженням позивача, яка належними та допустимими доказами не спростовано відповідачем, позивач не надавав ані усної, ані письмової згоди на відключення обладнання та жодним іншим чином не погоджував можливість і необхідність відключення з Відповідачем або іншими особами. Також Позивач не надавав дозволу на вилучення модема обладнання і не погоджував розміщення іншого. Навпаки - Позивач розраховував на безперебійну можливість використання Обладнання у власній господарській діяльності, і саме з метою забезпечення виконання цього наміру уклав Договір з Відповідачем.

Заміна модема Обладнання без згоди Позивача свідчить про порушення Відповідачеві взятих на себе обов`язків, визначених пунктами 1.1, 2.1 Договору, яке призвело до неможливості використання Обладнання, зокрема:

- п. 2.1.5, 2.1.4 Договору про обов`язок Відповідача забезпечити відсутність розміщеного без письмової згоди Позивача майна інших осіб на об`єктах, на яких розміщується Обладнання; отримувати згоду Позивача на розміщення власного/орендованого майна на місці для розміщення Обладнання» (оскільки на місці для розміщення Обладнання наявний модем іншої особи);

- п. 2.1.6, 2.1.7, 2.1.11: пункти, що стосуються забезпечення безперебійного електричного живлення Обладнання Позивача, а також необхідності отримання дозволу Позивача на відключення Обладнання від електричної мережі (оскільки заміна модема не можлива без відключення Обладнання від електричної мережі);

- п. 2.1.8, 2.1.10 Договору про обов`язок Відповідача забезпечити схоронність майна Позивача та не переміщувати Обладнання з місця його розміщення (оскільки відбулося вилучення модема, що належить Позивачу).

Водночас, Позивач повідомляє, що внаслідок заміни модема в Обладнанні Позивач фактично втрачає контроль над своїм майном, оскільки саме завдяки модему відбувається прив`язка фізичної складової обладнання до білінгової системи. У кожного зарядного пристрою наявний свій модем, який відповідає за облік електроенергії, спожитої обладнанням, облік грошових коштів, що надійшли від споживачів, а також за передачу даних до білінгової системи. Фактично модем ідентифікує обладнання в білінговій системі та встановлює належність одиниці обладнання конкретній особі, і як наслідок - забезпечує використання обладнання в господарській діяльності саме цієї особи (власника/користувача зарядного пристрою). Що свідчить про неможливість використання такого Обладнання в господарській діяльності Позивача.

Позивач звертає увагу суду на те, що усі викладені вище обставини були встановлені Північним апеляційним господарським судом в ході розгляду справи №910/15858/20.

Постанова Північного апеляційного господарського суду у вищезазначеній справі набрала законної сили 04.10.2021.

З тексту постанови вбачається, що під час розгляду справи №910/15858/20 Північний апеляційний господарський суд встановив обставини укладення договору, розміщення Обладнання за актом приймання-передачі, факт неможливості використання Обладнання Позивачем в господарській діяльності у зв`язку з його відключенням.

Також Північним апеляційним господарським судом було взято до уваги акт обстеження обладнання від 29.03.2021, і на момент розгляду справи (04.10.2021) порушення умов Договору не були усунені Відповідачем.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У зв`язку з наведеним не потребують доказування факти укладення Договору, відключення Обладнання 01.10.2020 та неможливість його використання у господарській діяльності Позивача до моменту винесення постанови Північного апеляційного господарського суду.

Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №910/15858/20, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

29 березня 2021 року працівниками Позивача було - здійснено повторне обстеження Обладнання, в ході якого зафіксовано неусунення Відповідачем порушень Договору. Зазначене також підтверджується відповідним актом. Зокрема, зафіксовано:

- відомості про облік зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DC): "WOG на Ізюмській" в білінговій системі AUTOENTERPRISE (АЕ Charging Point) без надання Позивачу доступу до дистанційного управління зарядним пристроєм та без можливості використання зарядного пристрою у господарській діяльності Позивача;

- відсутність модема, що належить Позивачу, і виявлено наявність стороннього модема, який не належить Позивачу, і походження якого Позивачу не відоме.

Як зазначено в акті обстеження обладнання від 29.03.2021, можливість використання обладнання Позивача у власній господарській діяльності після відключення, зафіксованого актом обстеження обладнання від 01.10.2020, не відновлено.

Також відключення обладнання Позивача підтверджується довідкою ТОВ «ЗАРЯДНІ МЕРЕЖІ» №04 від 05.04.2021, якою підтверджено відключення обладнання 01.10.2020 в білінговій системі EcoFactor.

Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, які, на думку позивача, призвели до неможливості використання останнім обладнання у своїй господарській діяльності.

У зв`язку з викладеним, позивачем підставі пункту 5.4. договору заявлено до стягнення з відповідача суму штрафу в розмірі 531 000,00 грн, нараховану за період з 16.10.2020 по 04.10.2021 включно.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно із ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки нарахованих штрафних санкцій відповідно до умов укладеного між сторонами Договору і встановив, що заявлені до стягнення суми нарахування є арифметично правильними та відповідно обґрунтованими.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача штраф згідно умов вищезазначеного договору.

Відповідача заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказував, що позивачем до суду представлений Дублікат Договору від 13.11.2019. Водночас, за переконанням відповідача, вказаний договір між сторонами ніколи не укладався. Проте, суд зауважує, що до матеріалів справи будь-яких доказів на підтвердження того, що договір був визнаний недійсним у судовому порядку або відомостей про те, що такий наразі оспорюється в судовому порядку в іншому судовому процесі відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем жодними належними та допустимими доказами не спростована відповідність наданого позивачем до матеріалів справи дубліката договору його оригіналу.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач належними засобами доказування своєї правової позиції не довів.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Заперечення відповідача проти позовних вимог суд розглянув та відхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" (вул. Рудика, будинок 6, м. Харків, 61070; ідентифікаційний код: 40119580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ" (вул. Євгенія Коновальця, буд. 36 Д, оф. 6, м. Київ, 01133; ідентифікаційний код: 42153109) штрафні санкції у розмірі 531 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в 7 965,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 17.06.2022

Суддя М.О. Лиськов