Рішення № 104857767, 14.06.2022, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/184/22

Провадження № 2/344/24/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

14 червня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування та протезування про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та стягнення моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування та протезування про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що він працював на посаді лікаря ортопеда-травматолога ІІ категорії Івано-Франківського протезно-ортопедичного цеху Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування та протезування на 0,5 ставки. 08.11.2021 року його було звільнено із займаної посади відповідно до поданої ним заяви. Проте, заробітну плату за березень-червень 2020 року та квітень-листопад 2021 року відповідачем не виплачено йому заробітну плату в розмірі 13 516,76 грн. Вважає, що окрім заборгованості по заробітній платі, відповідач повинен сплатити йому компенсацію за затримку виплати заробітної плати, виходячи із середньоденного заробітку в сумі 142,85 грн. по день винесення рішення та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 870, 01 грн. Також, відповідач не виплативши йому належних платежів, позбавив його гарантованого Конституцією України права заробляти собі та своїй сім`ї на життя. Вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних страждань, він втратив душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя своїй сім`ї, тому просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Позивач в судове засідання не з"явився, представник позивача подав до суду заяву, відповідно до якої просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити в повному обсязі. Щодо заочного винесення рішення не заперечив.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився з не відомих суду причин, хоча належним чином був повідомлений про день та час слухання справи.

З урахуванням думки позивача та положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків .

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст.12 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Львівським казенним експериментальним підприємством засобів пересування і протезування, та був прийнятий на роботу з 10.01.2020 року в Івано-Франківський протезно-ортопедичний цех на посаді лікаря ортопеда-травматолога на 0,5 ставки, що підтверджується наказом (розпорядженням) №2 від 09.01.2020 року про прийняття на роботу (а.с.9).

Так, наказом №59 про припинення трудового договору від 08.11.2021 р. позивач звільнений з посади згідно поданої заяви (а.с.10).

Згідно із ст. 2 КЗпП України право громадян на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно ст. 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата повинна виплачуватися робітнику регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективною угодою, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, не перевищуючий шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття заробітна плата.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно довідки Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування від 23 листопада 2021 року №524, загальний розмір заборгованості відповідача по заробітній платі за період з березня 2020 року по листопад 2021 року становить 13 516,76 грн. (а.с.11).

Факту наявності заборгованості заробітної плати відповідачем не спростовано, заперечень щодо суми такої заборгованості перед позивачем, станом на день винесення рішення суду не подано.

Виходячи з наведеного, беручи до уваги, що позивач дійсно перебував у трудових відносинах із відповідачем, яким позивачу нараховано, однак не виплачено у передбачені законом строки заробітну плату, допустимих доказів на підтвердження факту відсутності заборгованості заробітної плати за оспорюваний період відповідачем не надано, відтак суд приходить до висновку, що вимога позивача в частині стягнення заробітної плати в розмірі 13 516,76 грн. є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходив з наступного.

Із змісту ст.117 КЗпП України вбачається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у справі № 6-64цс13, згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Як вбачається із роз`яснень даних у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як встановлено, станом на день ухвалення рішення у справі фактичний розрахунок відповідачем з позивачем не проведено.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого вказаною постановою, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Пунктом 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати /компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо/.

Згідно розрахунку поданого позивачем, який не оспорений, відповідачем середньоденна заробітна плата з урахуванням податків та зборів становить 142, 85 грн.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2021 року по 14.06.2022 року (до ухвалення рішення по справі) складає 21 713, 20 грн. (142, 85 грн. *152).

В п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Крім цього, при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст.117 КЗпП України, суд керується постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ цієї Постанови при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі №359/10023/16-ц.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно із ст. 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Пунктами 3, 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Згідно долученого до матеріалів справи позивачем розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, який не спростовано відповідачем, така за березень 2020 року становить 33, 25 грн, за квітень 2020 року становить 305,41 грн., травень 2020 року становить 275, 13 грн, червень 2020 року становить 58, 35 грн, квітень 2021 року становить 47, 03 грн, травень 2021 року становить 30, 86 грн., за червень 2021 року становить29, 86 грн, за липень 2021 року становить 29,99 грн, за серпень 2021 року становить 35, 48 грн. за вересень 2021 року становить 15, 55 грн, жовтень 2021 становить 9,10 грн. а разом сума компенсації становить 870, 01 грн.

Суд приймає наданий позивачем розрахунок як вірний, оскільки такий відповідає вимогам Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування зробленого позивачем розрахунку, а також не подано власного контррозрахунку.

За наведеного та враховуючи, що відповідачем порушено трудові права позивача, зокрема на своєчасний належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством, а тому суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 870, 01 грн.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У відповідності до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган відшкодовує працівнику моральну шкоду у випадку, якщо з його вини були порушені законні права працівника, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначеності розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Позивач у позовній заяві зазначає, що внаслідок невиплати відповідачем належної йому заробітної плати перебуває у скрутному матеріальному становищі, внаслідок чого відчуває моральні страждання, втратив душевний спокій, не має засобів для забезпечення належного рівня життя своїй сім`ї, погіршились нормальні життєві зв`язки з рідними та близькими.

Враховуючи те, що немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного, душевного болю, страждань, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд повинен враховувати вимоги розумності та справедливості, а сам розмір відшкодування, що присуджується, не може бути надмірним та має кореспондувати глибині та силі страждань, які мав потерпілий у зв`язку з порушенням його прав, а також відповідати поведінці завдавача шкоди.

Тому, враховуючи засади виваженості, добросовісності та розумності, а також співмірності грошового відшкодування із характером та тривалістю заподіяння відповідачем такої шкоди, суд вважає за необхідне частково задоволити вимогу позивача та визначити йому розмір морального відшкодування у сумі 2 000 (дві тисячі) грн., що на переконання суду буде достатнім та належним відшкодуванням завданої позивачу моральної шкоди.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача недорахованої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати та моральної шкоди - підлягають до часткового задоволення.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди у розмірі 1984,80 (992,40 грн.+992,40 грн.) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Позивач звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати на підставі п. 1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог

Відтак, такі судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 43 Конституції України, ст. 23 ЦК України, ст.ст. 94, 115, Кодексу законів про працю України, керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 280-283, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування та протезування про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та стягнення моральної шкоди - задоволити частково.

Стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, (79052, м.Львів, вул. Рудненська, 10, код ЄДРПОУ 03187714) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікційний номер - НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 - заборгованість із заробітної плати за період з березня 2020 року по червень 2020 року та з квітня 2021 року по листопад 2021 року у загальній сумі 13 516 (тринадцять тисяч п`ятсот шістнадцять) гривень 76 коп., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, (79052, м.Львів, вул. Рудненська, 10, код ЄДРПОУ 03187714) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікційний номер - НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2021 року по 14.06.2022 року у розмірі 21 713 (двадцять одну тисячу сімсот тринадцять грн. 20 коп. та 870 (вісомсот сімдесят) гривень 01 копійка компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати без утримання відповідних податків та зборів.

Стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, (79052, м.Львів, вул. Рудненська, 10, код ЄДРПОУ 03187714) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікційний номер - НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 000 (дві тисячі) гривень моральної шкоди.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в межах суми платежу за один місяць - допустити до негайного виконання.

Стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування, (79052, м.Львів, вул. Рудненська, 10, код ЄДРПОУ 03187714) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікційний номер - НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , 80 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Львівського казенного експериментального підприємства засобів пересування і протезування (79052, м.Львів, вул. Рудненська, 10, код ЄДРПОУ 03187714), на користь держави (в спеціальний фонд Державного бюджету України із зарахуванням на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) - 992, 40 гривень судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 21.06.2022 року.

Суддя Пастернак І.А.