Ухвала суду № 104852622, 16.06.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/3389/20

У Х В А Л А

з питань повороту виконання рішення суду

16 червня 2022 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої - судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Галицької митниці Держмитслужби про поворот виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

рішенням Львівського окружного адміністративного від 04.02.2021 у справі №380/3389/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021, позов ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13.04.2020 №63-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу контролю митної вартості управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Львівської митниці ДФС з 16.04.2020. Рішення суду в частині поновлення на посаді вирішено допустити до негайного виконання. Стягнуто з Львівської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39420875, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 105402 (сто п`ять тисяч чотириста дві) грн 39 коп, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 10750 (десять тисяч сімсот п`ятдесят) грн 00 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства вирішено допустити до негайного виконання.

На виконання вказаних судових рішень Галицькою митницею Держмитслужби виплачено позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства у розмірі 81658,69 грн.

Постановою Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №380/3389/20 касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задоволено. Скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.02.2021, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2021 у справі №380/3389/20. Ухвалено нове рішення у справі №380/3389/20 про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - в повному обсязі.

25.04.2022 до суду надійшла заява Галицької митниці Держмитслужби про поворот виконання судового рішення. Така заява обґрунтована тим, що у зв`язку зі скасуванням рішення суду, яким стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, існують достатні правові підстави для стягнення з позивача на користь Галицької митниці Держмитслужби 81658,69 грн виплаченого на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Представник позивача подала до суду клопотання про розгляд заяви про поворот виконання судового рішення за відсутності сторони позивача.

У судове засідання відповідачі явку представників не забезпечили, належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення.

У відповідності до частини дев`ятої статті 380 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

При вирішенні заяви про поворот виконання судового рішення суд виходив з такого.

Питання повороту виконання судових рішень врегульоване статтею 380 КАС України.

Відповідно до частин четвертої-восьмої вказаної статті питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене згідно із частинами першою - третьою статті 380 КАС України, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи за результатами перегляду рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

При цьому, згідно зі статтею 381 КАС України поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб`єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

Таким чином, для вирішення наявності підстав для повороту виконання рішення суду від 04.02.2021 у справі №380/3389/20 ключовим питанням, яке слід вирішити, є можливість віднесення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до заробітної плати, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі Закон України № 108/95-ВР), заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України №108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону України № 108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою вказаної статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.

При цьому під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).

Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 № 114/8713 (далі Інструкція №114/8713), якою передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати та за своїм змістом є заробітною платою.

Суд при розгляді вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19.

Отже, враховуючи те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, зважаючи на положення статті 381 КАС України, суд дійшов висновку, що поворот виконання рішення суду від 04.02.2021 у справі №380/3389/20 можливий лише у разі, якщо таке рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

Водночас суд звертає увагу на те, що постановою Верховного Суду від 16.02.2022, якою скасовано рішення суду першої інстанції, не встановлено факту обґрунтування рішення суду першої інстанції повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що відсутні підстави для повороту виконання рішення суду від 04.02.2021 у справі №380/3389/20, а тому заява Галицької митниці Держмитслужби не підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 243, 248, 256, 294, 295, 380, 381 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

у задоволенні заяви Галицької митниці Держмитслужби про поворот виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду у п`ятнадцятиденний строк з дати складення повної ухвали.

Повна ухвала суду складена 21 червня 2022 року.

Суддя Мричко Н.І.