Рішення № 104850333, 21.06.2022, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/11446/21

Провадження №2/521/806/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2022 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді - Леонова О.С.,

при секретарі судового засідання - Трояненко А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держава України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції заявника.

30 липня 2021 року до суду звернувся з позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України та просив суд:

- Стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошових коштів на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 4 000 000 грн. та 70 тис. 361 грн. 72 коп. втраченого заробітку.

Свою позицію позивач обґрунтував тим, що він необґрунтовано перебував під слідством та судом 5 років, 11 місяців 2 доби, з яких 1 рік,1 місяць та 19 діб - під вартою. Демонстраційне затримання, обшуки, висвітлення його у негативному світлі в ЗМІ на території всієї України призвели до певного тривалого стресового стану, що в свою чергу призвело до погіршення здоров`я, зниження престижу, репутації, неможливості працевлаштування та скрутного матеріального становища.

Згідно постанови прокурора у кримінальному провадженні про відмову від підтримання державного обвинувачення від 16 квітня 2021 року - прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні за № 42015160690000008 від 17.03.2015 року в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 368 КК України.

Відповідно до ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2021 року, клопотання - заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Мазітова Т.Г. про відмову від підтримання державного обвинувачення задоволено, а кримінальне провадження, внесене за № 42015160690000008 від 17.03.2015 року в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 368 КК України, - закрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді.

Відповідно до мотивувальної частини зазначеного судового рішення (ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2021 року) - мотивом відмови від підтримання державного обвинувачення є висновок, що в ході судового розгляду кримінального провадження пред`явлене обвинувачення не підтвердилось та не встановлено підстав для доведеності винуватості особи, тобто встановлено відсутність в діяннях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 368 КК України чи будь-якого іншого злочину.

09.11.2021 року відповідач Державна казначейська служба України надав суду відзив на позовну заяву, в якій просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі (а.с. 178-186). При цьому, сторона відповідача посилається на те, що Державну казначейську службу України неможна обожнювати з Державною Україна, вона не є належним відповідачем у спорі. Також, у позивача відсутнє право на відшкодування морального та матеріальної шкоди на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки позивач не надав жодних доказів, що по відношенню до нього був здійсненний фізичний чи психічний вплив та заподіяння моральної шкоди. Також, відповідач вказує на те, що сума моральної шкоди має розраховуватись, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не з мінімальної заробітної плати. Крім того, на думку сторони відповідача, моральна шкода, заподіяна позивачу, не доведена обґрунтованими доказами, а недоотриманий заробіток не підтверджуються постановами щодо відсторонення ОСОБА_1 від посади.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

В судових засіданнях позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 підтримали заявлені позовні вимоги, просили суд задовольнити позовні вимоги. В судове засідання від 15.06.2022 року позивач не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача до суду не з`явився, повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 13.08.2021 року було відкрито провадження по справі та призначено до розгляду.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08.12.2021 року закрито підготовче судове засідання та справу призначено до розгляду по суті.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст правовідносин.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2015 року на майно ОСОБА_1 вилученого відповідно до протоколу обшуку проведеного 03 червня 2015 року за адресую : АДРЕСА_1 та протоколу обшуку проведеного 03 червня 2015 року у службовому кабінеті №307 Одеського обласного військового комісаріату було накладено арешт. (а.с.77)

03 червня 2015 року о 21год. 45 хв. ОСОБА_1 був затриманий у порядку ст. 208 КПК України та відносно нього проведено особистий обшук, що також підтверджується відповідним протоколом.

03 червня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру в скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 368 КК України, який є тяжким злочином, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років.

05червня 2015 року, відносно ОСОБА_1 , згідно ухвали слідчого суддіЖовтневого районного суду м. Дніпропетровська, застосовано запобіжний захід - тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 2 436 000 гривень до 02 серпня 2015 року (а.с 77).

21 липня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру в скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 368 КК України.

30 липня 2015 року згідно ухвали слідчого суддіПриморського районного суду м. Одеси, стосовно ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід - тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 2 436 000 гривень до 03.09.2015 року(а.с. 78-80).

27 серпня 2015 року згідно ухвали слідчого суддіПриморського районного суду м. Одеси, стосовно ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід - тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 2 436 000 гривень до 26 жовтня 2015 року(а.с. 83-84 ).

21 жовтня 2015 року згідно ухвали слідчого суддіПриморського районного суду м. Одеси, стосовно ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід - тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 2 436 000 гривень до 20 грудня 2015 року(а.с. 88-89)

15 грудня 2015 року згідно ухвали слідчого суддіПриморського районного суду м. Одеси, стосовно ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід - тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 2 436 000 гривень до 12 лютого 2016 року (а.с 90-91 ).

12 лютого 2016 року згідно ухвали слідчого суддіПриморського районного суду м. Одеси, стосовно ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід - тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 2 436 000 гривень до 11 квітня 2016 року (а.с. 92-93).

01 квітня 2016 року згідно ухвали слідчого суддіПриморського районного суду м. Одеси, стосовно ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід - тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 2 436 000 гривень до 30 травня 2016 року (а.с. 94-95).

16 травня 2016 року згідно ухвали слідчого суддіПриморського районного суду м. Одеси, стосовно ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід - тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 2 436 000 гривень до 14 липня 2016 року (а.с. 96-97).

13 липня 2016 року згідно ухвали слідчого суддіПриморського районного суду м. Одеси, стосовно ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід - тримання під вартою з правом внесення застави у розмірі 413 400 гривень до 10 вересня 2016 року (а.с. 98-99).

Згідно ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 13 липня 2016 року за ОСОБА_1 21 липня 2016 року внесено заставу у розмірі 413 400 грн (чотириста тринадцяти тисяч чотирьохсот гривень), на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області заставодавцем ОСОБА_3 .

Згідно Ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 24 березня 2021 року по справі №521/3441/21, провадження №1-кп/521/1064/21 у кримінальному провадженні внесеному до ЕРДР за № 42015160690000008 від 17.03.2015 року стосовно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 368 КК України, заставу внесену ОСОБА_3 , (платіжне доручення (квитанція) №ПК1234 від 21 липня 2016 року через Відділення «Головне» АБ «Південний» було повернуто (а.с. 153-154 ).

У зв`язку з перебуванням з 03 червня 2015 року по 21 липня 2016 року (1 рік 1 місяць 19 діб) під вартою, з 21 липня 2016 року по 24 березня 2021 року (4 роки 8 місяців 3 доби) під заставою, у зв`язку з чим за період з 03 червня 2015 року по 24 липня 2016 року ОСОБА_1 недоотримав, згідно довідки з місця роботи у Одеському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на посаді головного спеціаліста (довідки від 08.04.2021 року №339), заробітку в сумі 70 тис. 361 грн. 72 коп. (а.с. 100).

31липня 2015 року ОСОБА_1 в порядку ч. 3 ст. 253 КПК України повідомлено про те, що на підставі ухвал слідчого судді апеляційного суду Дніпропетровської області відносно нього проводились негласні слідчі (розшукові) дії, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, аудіо - відео контроль особи та візуальне спостереження у публічно - доступних місцях.

31 липня 2015 року обвинувальний акт по кримінальному провадженню за № 42015160690000008 від 17.03.2015 року стосовно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 368 КК України було скеровано до суду.

28 січня 2021 року ухвалою Одеського апеляційного суду повернуто прокурору обвинувальний акт від 31 липня 2015 року.

09 березня 2021 року обвинувальний акт по кримінальному провадженню за № 42015160690000008 від 17.03.2015 року стосовно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 368 КК України було скеровано до Малиновського районного суду м. Одеси.

Згідно постанови прокурора у кримінальному провадженні про відмову від підтримання державного обвинувачення від 16 квітня 2021 року - прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні за № 42015160690000008 від 17.03.2015 року в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 368 КК України.

Відповідно до ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2021 року, клопотання - заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Спеціалізованої прокураури у військовій та оборонній сфері Південного регіону Мазітова Т.Г. про відмову від підтримання державного обвинувачення задоволено, а кримінальне провадження, внесене за № 42015160690000008 від 17.03.2015 року в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 28, ч.3 ст. 368 КК України, - закрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді (а.с153-154).

Згідно виписного епікризу №18898 від 15.12.2016 р. і виписки із медичної карти №2616 від 22.02.2018 р., та стаціонарного лікування в хірургічному і ЛОР відділеннях ВМКЦ ПР (виписка №5464 від 10.04.2017 р., виписний епікриз № 2297 від 13.02.2017 р. та виписний епікриз №12527 від 09.08.2016 року (а.с.159-163).

Відповідно до висновку експерта №08/21 за результатами проведення судової психологічної експертизи від 26.07.2021 року проведеною лабораторією психологічних досліджень «Психологіка» (ФОП ОСОБА_6 ) з приватних критеріїв, які підтримують позовні вимоги ОСОБА_1 вказано:

1. У ОСОБА_1 , є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості та виникли внаслідок неправомірних дій Військової прокуратури Південного регіону України.

2. ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) внаслідок неправомірних дій Військової прокуратури Південного регіону України.

3. Попередній орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) відповідає заявленим вимогам та становить 4 000 000 (чотири мільйони) грн. (а.с. 48-58)

V. Оцінка Суду.

Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті першої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Статтею другою Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктом 5 статті 3 цього ж Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону.

Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить чітких вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Статтею 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону).

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 р. у справі № 641/8857/17 (140514цс19) (пункти 61-62), від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447 цс 19) (пункт 28)).

Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 р. у справі № 641/8857/17 (140514цс19) (пункт 64), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна, а не Державної казначейської служби України. Останню позивач зазначив лише як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах представляти державу в суді.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, ствердження представника Державної казначейської служби України про те, що служба не є належним відповідачем у справі, помилковими та некоректними, оскільки відповідачем є в даному випадку є саме Держава Україна.

Не заслуговують на увагу зауваження представника відповідача і про те, що у позивача відсутнє право на відшкодування морального та матеріальної шкоди на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки позивач не надав жодних доказів, що по відношенню до нього був здійсненний фізичний чи психічний вплив та йому заподіяна моральна шкода.

Слід зазначити, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково такими визнавати не потрібно. Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4 цс 19).

Крім того, висновки експерта №08/21 за результатами проведення судової психологічної експертизи від 26.07.2021 року чітко аргументують наявність морального впливу та шкоди.

Щодо доводів представника відповідача відносно розрахунку суми моральної шкоди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не з мінімальної заробітної плати, суд виходить з такого.

Як зазначено вище, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 2.12.2015 у справі №6-2203цс15, відповідно до ч.3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менш як одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, підстави для застосування п.3 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016 відсутні.

Таким чином, враховуючи положення ч.3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити із розміру мінімальної заробітної плати у сумі 6000 грн., що діє на час вирішення справи.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам ВС, викладеним у постановах від 4.06.2018 у справі №489/2492/17, від 13.06.2018 у справі №464/6863/16, від 21.06.2018 у справі №205/119/17, від 25.07.2018 у справі №607/14493/16-ц, від 19.09.2018 у справі №534/955/17.

Доводи представника відповідача стосовно того, що моральна шкода, заподіяна позивачу, не доведена обґрунтованими доказами, відхиляються судом, оскільки суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого та незаконного перебування під слідством і судом беззаперечно перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а відтак завдали йому моральної шкоди.

Крім того суд бере до уваги висновки експерта №08/21 за результатами проведення судової психологічної експертизи ОСОБА_1 від 26 липня 2021 року.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

В силу ст. 1176 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, а протиправність їх дій та рішень презюмується.

Разом з тим, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд першої інстанції, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК).

Суд бере до уваги те, що тривале перебування позивача ОСОБА_1 під слідством та судом (71 місяць) безумовно мало негативний вплив (позбавлення його волі на 1 рік, 1 місяць та 19 діб, обмеження в зв`язку з цим в можливості вільно пересуватися територією України та виїжджати за її межі, необхідність здійснювати додаткові заходи з метою захисту від пред`явленого обвинувачення, що в сукупності свідчить про створення значних складнощів в організації його повсякденного укладу життя, необхідності змінювати свої звички та бажання, смерті батьків і брата та не можливості бути на їх погребінні, систематичне перебування на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні ВМКЦ ПР (виписний епікриз №18898 від 15.12.2016р. і виписка із медичної карти №2616 від 22.02.2018р.), та стаціонарному лікуванні в хірургічному і ЛОР відділеннях ВМКЦ ПР (виписка №5464 від 10.04.2017 р., виписний епікриз № 2297 від 13.02.2017 р. та виписний епікриз №12527 від 09.08.2016 року) та жодне відшкодування не поверне йому втраченого періоду життя.

Тому суд вважає можливим визначити розмір відшкодування в сумі 1 065 000 грн., виходячи з 2,5 (двох з половиною ) мінімальних заробітних плат, визначених станом на час розгляду справи (6000,00 грн. х 2,5 х 71), за період перебування позивача під слідством та судом (71 місяць ) та що, на думку суду, буде співмірним зазначеним спричиненим позивачу негативним наслідкам.

Також, на підставі аналізу письмових доказів, суд погоджується з доводами позивача про те, що у зв`язку з перебуванням з 03 червня 2015 року по 21 липня 2016 року (1 рік 1 місяць 19 діб) під вартою, у зв`язку з чим за період з 03 червня 2015 року по 24 липня 2016 року він недоотримав, згідно довідки з місця роботи у Одеському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на посаді головного спеціаліста (довідки від 08.04.2021 року №339), заробітку в сумі 70 тис. 361 грн. 72 коп..

Згідно п.1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Таким чином, вимоги щодо стягнення втраченого заробітку у сумі 70 тис. 361 грн. 72 коп. також є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі необхідно віднести за рахунок Держави, оскільки позивач ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи (а.с.60), звільнена від сплати судового збору.

З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 258,259, 263-265, 352 Цивільного процесуального кодексу України, Суд, -

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошові кошти на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 065 000 грн. (один мільйон шістдесят п`ять тисяч гривень.), та в рахунок відшкодування недоотриманого заробітку у сумі 70 361 грн. 72 коп. (сімдесят тисяч триста шістдесят одну гривню 72 копійки).

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення: до 21.06.2022 року.

Повні відомості про учасників справи згідно ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:

Позивач ОСОБА_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Відповідача: Державна казначейська служба України, місцезнаходження за адресою: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд.6, код ЄДРПОУ 37567646.

Суддя: Леонов О.С.

21.06.22