Постанова № 10483, 13.06.2006, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2006 р. Справа № 14/162-06

Господарський суд Вінницької області у складі: судді Залімського І.Г., при секретарі судового засідання Гриневичі В.С., розглянувши в приміщенні суду справу

за позовом: Агропромислового науково-виробничого підприємства ”Візит”, 22067, с.Томашпіль, Хмільницького району Вінницької області

до: Вінницької митниці, 21034, вул. Лебединського, 7, м. Вінниця

про визнання нечинним та скасування рішення Вінницької митниці щодо митної оцінки та зобов'язання здійснити митне оформлення

з участю представників сторін –

позивача - Юрчишин П.В., Захарченко В.М., Ващук Г.В.

відповідача - Мавроді Р.Ф., Парандюк О.В.

В С Т А Н О В И В :

Позивачем подано позов про визнання нечинним та скасування рішення Вінницької митниці щодо митної оцінки з мотивів невідповідності чинному законодавству, зокрема ст. ст. 82, 265 Митного Кодексу України, та зобов'язання здійснити митне оформлення.

У запереченнях проти позову відповідач не погодився із позовними вимогами з посиланням на дотримання останнім норм чинного законодавства під час визначення митної вартості, посилаючись на ту обставину, що оформлення заявленого вантажу не було завершено в зв'язку з невизнанням посадовими особами митниці заявленої декларантом митної вартості з посиланням на ч.2 ст. 16 Закону України ”Про Єдиний митний тариф” та Постанову Кабінету Міністрів України № 1375 від 28.08.2003 Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України (далі –Порядок).

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані сторонами докази та матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Позивачем подано відповідачу та оформлено останнім у митному відношенні тимчасові вантажні митні декларації № 401000001/5/018831, 401000001/5/019408, 401000001/5/019573 від 18.10.05, 31.10.05 та 2.11.05 відповідно щодо товару (свині свійські вагові вагою до 50 кг), ввезених на підставі контрактів № 092005 та 102005 від 10.10.05 та 21.10.05 відповідно, укладених позивачем із польським підприємством ”Ropolfarm Sp. Z.o.o.

Згідно з ч.2 ст.80 МК України рішення про можливість випуску товарів у вільний обіг з наступним оформленням митних документів у повному обсязі приймається митним органом виходячи з обставин переміщення таких товарів через митний кордон України, характеристики підприємства, установи, організації та за умови сплати належних податків і зборів у повному обсязі.

На момент оформлення тимчасових ВМД заявлена позивачем митна вартість товару була визнана відповідачем і відповідала кон'юнктурі цін (базі даних ДМСУ) та чинному законодавству України (абз.2 заперечень відповідача).

21.11.2005 р., 30.11.05 та 2.12.05 відповідач, не погодившись із визначеною позивачем митною вартістю імпортованих товарів, зазначених у ВМД №№ 401000001/5/020267, 401000001/5/020737 та 401000001/5/020849 від 18.11.05, 29.11.05 та 1.12.05 відповідно, поданих у загальному порядку із дотриманням вимог ст. 80 МК України, здійснив митну оцінку їх вартості із застосуванням 6 методу на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1375 від 28.08.2003.

Згідно п. 20 Порядку коригування їх митної вартості, здійснене митним органом, розглядається як митна оцінка товарів і може бути оскаржено декларантом у встановленому порядку.

Обґрунтовуючи визначення митної вартості митним органом на момент оформлення основних ВМД, відповідач послався на наявну у ЦБД ДМСУ інформацію про вищий рівень цін від заявлених декларантом, а також послався на протокол про співпрацю між ДМСУ та учасниками ринку імпорту м'яса, м'ясопродуктів та свійських тварин в Україну від 5.11.2005 р.

Відповідно до Указу Президента України від 25.08.1994 року №475 ”Про заходи щодо запобігання експорту товарів походженням з України за цінами, що можуть розглядатися як демпінгові, та врегулювання торговельних спорів”, на який відповідач послався в обґрунтування прийнятого ним рішення, - при здійсненні суб'єктами підприємницької діяльності України експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника контрактні (зовнішньоторговельні) ціни мають відповідати цінам, що склалися чи складатимуться на відповідний товар на ринку експорту чи імпорту на момент здійснення експортної, імпортної операції.

Відповідно до ст. 265 Митного Кодексу України (тут і далі –в редакції, що діяла на момент визначення митної вартості відповідачем) митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів. У разі відсутності даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, або за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей митний орган може самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються, послідовно застосовуючи методи визначення митної вартості, встановлені цим Кодексом, на підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації щодо ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів з коригуванням, що здійснюється згідно з цим Кодексом.

Відповідно до ст. 266 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).

Основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються.

Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Обґрунтовуючи підстави застосування 6 методу, відповідач послався на обґрунтовані сумніви щодо ціни задекларованого товару, відсутність інформації щодо виробника товару, щодо витрат на транспортування, виплату комісійних винагород, загальних витрат тощо.

Проте, вказані твердження суперечить наявним у справі доказам, оскільки інформація про виробника та країну походження вказана в інвойсах до контрактів та інших документах, що були надані митному органу.

Посилання представників відповідача у судовому засіданні на необхідність точної відповідності задекларованого товару критерію ”виробник товару” інформації, наявній у ЦБД ДМСУ, як підстави для застосування 2 та 3 методу, суд вважає хибним та таким, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема ст.270 МК України, відповідно до ч.2 якої, товари, виготовлені не виробником оцінюваних товарів, а іншою особою, беруться до уваги лише у разі, якщо немає ні ідентичних, ні подібних (аналогічних) товарів, виготовлених особою - виробником товарів, які оцінюються. Інші застереження, наведені у вказаній нормі МК України, відсутні.

Крім того, посилання відповідача на наявність інформації у ЦБД ДМСУ, суд вважає необґрунтованим, оскільки з наданих витягів з цієї бази вбачається, що митним органом на момент прийняття рішення про визначення митної вартості аналізувалась митна вартість товару за період з 01.11.05 по 29.11.05, а на час розгляду справи наданий витяг за період з 20.10.05 по 20.01.06, що не узгоджується із приписами п.п. ”б”, ”в” ч. 3 ст.268 МК України, відповідно до яких ціна угоди щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезені одночасно з товарами, що оцінюються, або не раніше ніж за 90 днів до ввезення товарів, що оцінюються; ввезені приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних умовах. Надані відповідачем витяги із ЦБД ДМСУ не містять повної інформації щодо комерційних умов ввезених товарів. При цьому, якщо виявляється більше однієї ціни угоди щодо ідентичних товарів, для визначення митної вартості товарів, що імпортуються, застосовується найнижча з них. Вказані вимоги розповсюджуються також на 3 метод визначення митної вартості (ч.3 ст.269 МК України).

Посилання відповідача на відомості, що містяться у протоколі про співпрацю між ДМСУ та учасниками ринку імпорту м'яса, м'ясопродуктів та свійських тварин в Україну від 5.11.2005 р., суд вважає безпідставними, оскільки вказаний протокол не є нормативним актом, що встановлює правила та ставки митних зборів та обов'язкових платежів для суб'єктів господарювання, а також враховуючи те, що позивач не є підписантом цього протоколу, а тому останній не може на нього розповсюджуватись. З урахуванням викладених у попередньому абзаці положень заперечення відповідача у цій частині є неприйнятними, оскільки протокол містить довідкові ціни на м'ясопродукти, ввезені відповідно до правил ”Інкотермс” 2000 на умовах ”DAF” та ”CIF”, тоді коли позивач ввіз товар на умовах ”CIP”. Суд також бере до уваги ту обставину, що переважна більшість учасників даного протоколу є переробниками м'ясопродуктів, тоді коли позивач є сільгоспвиробником, а загальний зміст та окремі положення протоколу дають підстави вбачати у діях підписантів протоколу ознаки намагання встановлення монопольних цін та узгоджених дій щодо обмеження конкуренції, що може призвести до усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання (Глава 3 ГК України). Відповідно до ч. 5 ст. 27 ГК України органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

Суд також враховує ту обставину, що протокол був підписаний після ввезення позивачем товару, здійснення митного оформлення тимчасових декларацій та сплати позивачем належних платежів, узгоджених із митницею.

Крім того, зазначивши у деклараціях митної вартості розрахункову вартість товарів, визначену відповідачем шляхом додавання вартості складових її елементів, останнім не подано жодного розрахунку визначеної суми, складових вартості, які використані ним при визначенні митної вартості, та не вказано, виходячи з яких критеріїв та економічних чи інших показників митний орган визначив митну вартість товару. В силу п.4 ч.4 ст. 273 МК України для визначення митної вартості товарів за резервним (6) методом не може використовуватися довільно встановлена чи достовірно не підтверджена ціна товарів.

Таким чином, відповідачем, всупереч вимог ст.71 КАС України, не доведено недостовірність заявлених декларантом відомостей щодо ціни задекларованого товару, а також порушено вимоги ч. 3 ст. 266 МК України щодо послідовності застосування кожного наступного методу, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до п.п.2.1.1 ст.2 Закону України ”Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” митні органи є контролюючим органом - стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України.

Отже, з урахуванням викладеної норми та приписів ст.5 цього ж Закону, прийнявши рішення про випуск товарів у вільний обіг із дотриманням приписів ч.2 ст.80 МК України щодо сплати належних податків і зборів у повному обсязі, з чим погодився митний орган, шляхом оформлення тимчасових митних декларацій, поданих позивачем, сторони узгодили суму податкового зобов'язання та податкового боргу позивача, який останнім сплачений у повному обсязі, у зв'язку з чим у позивача відсутні податкові зобов'язання із даних операцій.

Суд погоджується із доводами відповідача, що на момент оформлення тимчасових декларацій процедура митного оформлення завершена не була, проте, з урахуванням ч.2 ст.80 МК України подальша процедура митного оформлення не впливає на порядок і строки узгодження податкового зобов'язання суб'єкта господарювання, які регулюються спеціальним податковим законодавством, на відміну від митних процедур, що є предметом регулювання Митного кодексу України та іншого митного законодавства.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

З урахуванням викладеного, оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано вказаних вимог ст.2 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ст.71 КАС України).

Відповідно до ст.ст.71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За змістом ч.2 ст.162 КАС України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги позивача щодо визнання нечинним та скасування рішення Вінницької митниці щодо митної оцінки законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, вимоги позивача щодо зобов'язання здійснити повне митне оформлення задоволенню не підлягають, оскільки вирішення даного питання віднесено чинним законодавством до компетенції митних органів з урахуванням усіх передбачених митним законодавством процедур, послідовності дій та правил.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, у зв'язку з чим, враховуючи, що позивачу задоволено одну з двох висунутих ним вимог, останньому підлягає відшкодуванню половина суми судових витрат (судового збору), що підлягала сплаті ним під час звернення до суду, в сумі 1,7 грн.

Керуючись ст.ст.69, 70, 86-98, 159-163, 167, прикінцевими та перехідними положеннями КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати нечинною та скасувати митну оцінку вартості товару, здійснену Вінницькою митницею відповідно до вантажних митних декларацій №№ 401000001/5/020267 від 18.11.05 р., 401000001/5/020737 від 29.11.05 р. та 401000001/5/020849 від 1.12.05 р.

3. У задоволенні позову в частині зобов'язання Вінницької митниці здійснити повне митне оформлення товару, зазначеного у вантажних митних деклараціях, вказаних у п.2 даної постанови, відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України 1,7 грн. (одна грн. сімдесят коп.) судових витрат зі сплати судового збору на користь Агропромислового науково-виробничого підприємства ”Візит” (22067, с.Томашпіль, Хмільницького району Вінницької області, код 02129063).

5. Постанову направити сторонам.

Судове рішення набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАСУ після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку

Відповідно до ст.186. КАСУ Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі, яка подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена у повному обсязі

відповідно до ч.3 ст.160 КАС України 15.06.06 р.

Суддя І.Г.Залімський