Ухвала суду № 10482706, 07.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" липня 2010 р. м. КиївК-6503/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСергейчука О.А.

СуддівЛанченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: Піц М.М.;

відповідача 1: Рушак І.В.;

відповідача 2: Рушак І.В.;

Генеральної прокуратури України: Чубенко В.В.;

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бердо»

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.09.2008 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2009 р.

у справі №2а-1117/08 (22а-13940/08)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бердо»

до 1. Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області

2. Державної податкової адміністрації у Закарпатській області

за участю Прокурора Закарпатської області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бердо»(далі по тексту позивач, ТОВ «Бердо») звернулось до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі по тексту відповідач 1, ДПІ у м. Ужгороді) та Державної податкової адміністрації у Закарпатській області (далі по тексту відповідач 2, ДПА у Закарпатській області) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.09.2008 р. у справі №2а-1117/08 (суддя Шешеня О.М.), яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2009 р. у справі №22а-13940/08 (головуючий суддя Улицький В.З., судді Ніколін В.В., Обрізко І.М.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

ТОВ «Бердо», не погоджуючись з постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.09.2008 р. у справі №2а-1117/08 та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2009 р. у справі №22а-13940/08, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ТОВ «Бердо»підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.03.2008 року ДПІ у м. Ужгороді прийнято податкове повідомлення-рішення №0000682341/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на прибуток у розмірі 8065630,90 грн., в тому числі: 4438 695 грн. основного платежу та 3626935,90 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати виїзної планової документальної перевірки ТОВ «Бердо»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2007 року»від 18.03.2008р. №566/23-0/33796698 (далі по тексту Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем порушено вимоги п.п. 1.22.1 та п.п. 1.22.2 п. 1.22 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток підприємств в сумі 4438695 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «ТВП «Ітема»11.12.2006 року було укладено договір комісії №БИ-111206, за умовами якого ТОВ «Бердо»мало укласти угоди, спрямовані на придбання ТОВ «ТВП «Ітема»узгодженої між сторонами продукції (вантажних автомобілів) на умовах визначених даними договором та специфікаціях до нього. На виконання договору ТОВ «ТВП «Ітема»було перераховано позивачу 429000 000 грн. для придбання вказаної вище продукції.

Крім того, місцевим та апеляційним адміністративними судами встановлено, що позивачем 25.05.2006 року укладено з ТОВ «ТП «Вімар»договір поставки. За умовами вказаного договору здійснювалась господарська діяльність з придбання товарно-матеріальних цінностей, а саме ТОВ «ТП «Вімар»надало позивачу товар під реалізацію, а грошові кошти за реалізований товар перераховувались по мірі реалізації товарно-матеріальних цінностей.

Оскільки грошові кошти отримані на виконання договору комісії були використані позивачем у власній господарській діяльності, контролюючий орган розцінив їх як поворотну фінансову допомогу, яка відповідно до п.п. 4.1.6 п. 4.1 Закону підлягала включенню до складу валового доходу підприємства.

Відповідно до п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону.

При цьому, за визначенням пп. 1.22.2 п. 1.22 ст. 1 цього Закону поворотна фінансова допомога це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати користування такими коштами.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з викладеними в Акті перевірки висновками стосовно того, що отримані позивачем від ТОВ «ТВП «Ітема»грошові кошти на виконання договору комісії були використані ним на власні господарські потреби, не повязані з виконанням договору комісії, у звязку з чим вказані кошти є поворотною фінансовою допомогою, а відтак умовно нараховані відсотки на ці кошти повинні включатись до складу валових доходів підприємства.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного зясування обставин справи.

Всупереч вимогам ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України судами попередніх інстанцій не були вжиті передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Судами першої та апеляційної інстанції не було досліджено даних обліку позивача при відображенні господарських операцій з ТОВ «ТВП «Ітема»стосовно виконання договору комісії, подальшого руху перерахованих контрагентом за вказаним договором коштів, оскільки якщо ці кошти залишалися на рахунках позивача протягом здійснення ним господарської діяльності з ТОВ «ТП «Вімар», відсутні підстави для висновку про нецільове використання цих коштів.

Крім того, судами попередніх інстанцій не була надана належна правова оцінка договору комісії №БИ-111206 від 11.12.2006 року, строк дії якого встановлено сторонами до 31.12.2009 року, а відтак строк виконання зобовязань за ним на момент проведення податковим органом перевірки не закінчився.

Першою та апеляційною інстанціями також не було зясовано та встановлено, чи здійснювалось позивачем повернення ТОВ «ТВП «Ітема»перерахованих йому на виконання договору комісії грошових коштів, хоча позивач посилався не це у своїх доводах.

При підтвердженні висновків про повернення перерахованих за договором комісії грошових коштів, висновки податкового органу стосовно використання вказаних грошових коштів не за призначенням були б безпідставними.

Вимога щодо всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності як підстави для оцінки судом доказів встановлена ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, судами всупереч приписам вказаної норми не зобовязано податковий орган надати в необхідному обсязі докази на обґрунтування своїх доводів та не витребувано необхідних і достатніх доказів з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обовязок вживати передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобовязує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки попередніх судових інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є передчасними.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бердо»на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.09.2008 р. у справі №2а-1117/08 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2009 р. у справі №22а-13940/08 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.09.2008 р. у справі №2а-1117/08 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2009 р. у справі №22а-13940/08 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.