Рішення № 104790469, 16.06.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/1842/22

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/1842/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період відсторонення,

В С Т А Н О В И В:

27.01.2022 ОСОБА_1 направив до Полтавського окружного адміністративного суду позов, заявлений до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУНП), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП №697 о/с від 29.12.2021 в частині відсторонення від виконання службових обов`язків старшого інспектора - чергового чергової частини сектору моніторингу відділу поліції №1 Кременчуцького РУП ГУНП капітана поліції ОСОБА_2 ;

- стягнути за рахунок державних асигнувань ГУНП на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у період відсторонення, а саме - з 29.12.2021 по день фактичного розрахунку.

Мотивуючи свої вимоги заявник стверджує, що наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" та постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, на які посилається відповідач як на підставу відсторонення від роботи, є незаконними, суперечать чинному законодавству та Конституції України, оскільки обмежують право на працю.

Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі із призначенням її до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

12.05.2022 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву (а.с. 20-27), в якому пояснює, що позивач є працівником поліції, отже належить до категорії працівників центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України №2153 від 04.10.2021 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928. Позивача відсторонено від виконання службових обов`язків у зв`язку із ненаданням підтвердження про щеплення чи наявність протипоказання для такого. Окрім цього повідомила, що наказом ГУНП від 28.02.2022 за №109 о/с ОСОБА_1 допущено до виконання службових обов`язків з 28.02.2022.

Розгляд справи, відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

На момент відсторонення капітан поліції ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України на посаді старшого інспектора-чергового чергової частини сектору моніторингу відділу поліції №1 Кременчуцького районного управління поліції (територіальний орган) ГУНП.

Наказом ГУНП від 29.12.2021 №697 о/с "По особовому складу" позивача відсторонено від виконання службових обов`язків з 29.12.2021 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення (а.с. 30).

Підставою відсторонення позивача стала відмова останнього від профілактичного щеплення проти COVID-19, про що той письмово повідомив начальника ГУПН у рапорті від 29.12.2021 (а.с. 32) після ознайомлення з Попередженням про ознайомлення з вимогами законодавства щодо захисту населення від інфекційних хвороб та про можливе відсторонення від виконання службових обов`язків (а.с. 33).

Не погодившись із правомірністю наказу в частині відсторонення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Кодекс законів про працю України (надалі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 51 КЗпП України).

Відповідно до статті 46 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Відповідно до статті 30 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 №2801-ХІІ (надалі - Закон №2801-ХІІ) держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов`язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.

Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційною хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я і публікуються в офіційних джерелах.

Також пунктом "б" частини першої статті 10 Закону №2801-ХІІ встановлено, що громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 №133 "Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб" (зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України №521 від 25.02.2020) особливо небезпечною інфекційною хворобою є COVID-19.

Серед основних принципів профілактики інфекційних хвороб стаття 10 Закону України від 06.04.2000 №1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб" (надалі - Закон №1645-ІІІ) виділяє дотримання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм при здійсненні будь-яких видів діяльності.

Згідно зі статтею 11 Закону №1645-ІІІ організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Організацію та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів у межах територій, об`єктів, частин і підрозділів, підпорядкованих центральним органам виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Службі безпеки України, забезпечують зазначені органи, підпорядковані їм установи державної санітарно-епідеміологічної служби, медичні служби, а також керівники зазначених об`єктів, частин, підрозділів. Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Частинами 1-3 статті 12 Закону №1645-ІІІ визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Отже, статтею 12 Закону №1645-ІІІ до обов`язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу, тоді як щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим.

Нормами цієї статті передбачено запровадження інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

У статті 1 Закону №1645-ІІІ приведено визначення поняття календар профілактичних щеплень - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Частиною 4 статті 12 Закону №1645-ІІІ встановлено, що рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Аналіз наведених положень Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб" дає суду підстави для формулювання висновку про те, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції 2361 (2021) від 2021 року "Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування" закликала держави-члени і рекомендувала державам-членам ЄС:

- забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію;

- інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою, що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації;

- популяризувати зміст контрактів з виробниками вакцин і забезпечувати їх відкритість для громадського контролю;

- забезпечувати високу якість випробувань, які повинні бути обґрунтованими і проводитися з дотриманням етичних норм згідно відповідних положень Конвенції про права людини та біомедицину (Конвенція Ов`єдо) та Додаткового протоколу до неї;

- забезпечити, щоб регулюючі органи, що відповідають за оцінку і дозвіл використання вакцин проти COVID-19, були незалежними і захищені від політичного тиску;

- забезпечити дотримання стандартів безпеки, ефективності та якості вакцин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (надалі COVID-19), з 19.12.2020 до 31.12.2021 установлено на території України карантин.

Пунктом 416 Постанови №1236 доручено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 №2393 "Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" доповнено Перелік новими пунктами такого змісту: 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному наказу ГУНП від 29.12.2021 №697 о/с в частині відсторонення ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків з 29.12.2021, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 70 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський, щодо якого проводиться службове розслідування, може бути відсторонений від виконання службових обов`язків у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Національної поліції України.

Поліцейський, щодо якого здійснюється кримінальне провадження, може бути відсторонений від посади в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" відсторонення поліцейського від виконання службових обов`язків (посади) є тимчасовим заходом на час проведення службового розслідування та може бути застосовано до поліцейського у разі, якщо обставини виявленого дисциплінарного проступку унеможливлюють виконання посадових (функціональних) обов`язків ним або іншим поліцейським, а також якщо виконання поліцейським посадових (функціональних) обов`язків перешкоджає встановленню обставин виявленого дисциплінарного проступку.

Доказів того, що на час відсторонення згідно з наказом ГУНП від 29.12.2021 №697 о/с стосовно позивача проводилося службове розслідування або здійснювалося кримінальне провадження, суду надано не було.

Суд враховує ту обставину, що не є порушенням службової дисципліни відмова від вакцинації, як наслідок відсутня й необхідність у призначенні та проведенні службового розслідування, як і не має інших підстав для застосування процедури визначеної ст. 70 Закону України "Про Національну поліцію" або ст. 17 Закону України "Про дисциплінарний статут Національної поліції України".

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

За змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативно-правовим актом.

Так, відповідач повідомивши позивача про необхідність подання перелічених у ньому документів та відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності доказів щеплення від COVID-19, фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії (виконати обов`язок - зробити щеплення), які не визначені державою як обов`язкові.

Аналіз наведених судом нормативних актів свідчить на користь висновку про те, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкова, ні як обов`язкове профілактичне щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Суду не надано доказів, зокрема рішення Головного державного санітарного лікаря України, головних державних санітарних лікарів регіонів про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями.

Відтак, наказом відповідача про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено його право на працю.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, як то постанови Уряду або накази МОЗ.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (ст. 76 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Суд з розумінням ставиться до того, що вакцинація проти COVID-19 спрямована на запобігання зараженню вірусом усіх працівників підприємства, у тому числі й самого позивача. Суд погоджується з тим, що запобігання зараженню вірусом може розглядатись як легітимна мета. Проте не може розцінюватися як легітимна мета для обмеження позивача у праві на працю та на повагу до його приватного життя, яке полягає у праві вчиняти або не вчиняти дії, які не є обов`язковими для нього.

Відповідач не зміг довести суду, що обмежувальний захід у виді відсторонення позивача від роботи, який мав для останнього негативні наслідки, сприяв запобіганню зараженню вірусом інших працівників. Доказів того, що відповідачем застосовувалися інші альтернативні заходи обмеження контакту з працівниками, які б враховували, що позивач не був хворим, а також щодо неефективності інших протиепідемічних заходів, зокрема дотримання правил респіраторної гігієни, дотримання соціальної дистанції, дезінфекція тощо суду не надано.

У свою чергу відповідач, відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності доказів щеплення від COVID-19, фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії (виконати обов`язок зі щеплення), які у наведених вище Законах не визначені державою як обов`язкові.

Статтею 7 КАС України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Оскільки рішення про відсторонення позивача прийнято на підставі постанови Кабінету Міністрів України та у спосіб, що не відповідає вимогам п. 1 ст. 92 Конституції України та ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", а також поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 за № 1236 та наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, та констатує необхідність вирішення спору на підставі норм ст. ст. 43, 92 Конституції з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Стаття 8 Конституції України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25.06.1958 №111 визначено, що термін дискримінація охоплює, зокрема будь-яке інше розрізнення, недопущення або перевагу, що призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять і визначається відповідним членом Організації після консультації з представницькими організаціями роботодавців і працівників, де такі є, та з іншими відповідними органами.

Суд звертає увагу на те, що не до всіх працівників, які отримують заробітну плату із Державного бюджету України, а також до працівників приватного сектору економіки України обмеження, передбачені наказом Міністерства охорони здоров`я України №2153, не застосовані, що також свідчить про дискримінацію особи в залежності від того, в якій установі/організації вона працює. Фактично держава зобов`язала здійснити щеплення від COVID-19 деяких працівників підприємств, установ та організацій державної і комунальної форм власності, а у випадку відсутності відповідного щеплення лише вказана категорія осіб зазнає негативних наслідків.

Враховуючи наведене, суд вважає, що в даному випадку не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до прав позивача, гарантованих Конституцією України.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставини справи суд дійшов висновку про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для відсторонення позивача від виконання службових обов`язків за відмову від вакцинації, у зв`язку з чим позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування наказу ГУНП від 29.12.2021 №697 о/с в частині відсторонення від виконання службових обов`язків капітана поліції ОСОБА_1 .

З приводу вимоги про стягнення з ГУНП середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з моменту відсторонення, а саме з 29.12.2021 по день фактичного розрахунку, то суд зазначає наступне.

Начальник ГУНП 28.02.2022 видав наказ №109 о/с "По особовому складу" на підставі наказу МОЗ України "Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153" від 25.02.2022 №380.

Як визначено в частині першій статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як встановлено судом, у період з 29.12.2021 - дня відсторонення від роботи позивача, останньому було припинено виплату грошового забезпечення.

Судом також встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що наказом ГУНП від 28.02.2022 №109 о/с "По особовому складу" капітана поліції ОСОБА_1 допущено до виконання службових обов`язків з 28.02.2022 до завершення воєнного стану в Україні (а.с. 31), тобто з 28.02.2022 позивач фактично виконує посадові обов`язки та, відповідно, отримує грошове забезпечення.

Відтак середній заробіток за час відсторонення від роботи підлягає виплаті за період з 29.12.2021 (дати відсторонення) по 27.02.2022 (дня, по який грошове забезпечення не виплачувалось).

Положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про оплату праці", порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 цього ж Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до приписів пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За приписами пункту 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 №260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Отже при обчисленні середньої заробітної плати поліцейським слід враховувати число календарних днів.

З показників довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП від 22.03.2022 №329/115/29/10/01-2022 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (а.с. 39) суд обчислив середньоденний заробіток позивача, виходячи з розрахунку за два останні місяці роботи перед відстороненням (жовтень та листопад 2021 року), який становить 428,10 грн (26 114,02 грн / 61 день).

Період відсторонення від роботи з 29.12.2021 по 27.02.2022 складає 60 календарних днів, з огляду на що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 25 686,00 грн (428,10 грн х 60 днів).

Відтак позов належить задовольнити у спосіб обраний позивачем, проте не за період з 29.12.2021 по день фактичного розрахунку, як просить позивач, а за період з 29.12.2021 до дня, що передує припиненню відсторонення, тобто по 27.02.2022.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника.

Зважаючи на вищевикладене суд вважає за необхідне стягнути з ГУНП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток час вимушеного прогулу у розмірі 25 686,00 грн з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджетів, які має здійснити роботодавець із присудженої суми.

Таким чином адміністративний позов належить задовольнити частково.

З огляду на обставини часткового задоволення позову, судовий збір, який складається лише з витрат понесених позивачем на оплату судового збору в розмірі 992,40 грн, належить стягнути з відповідача пропорційно до задоволеної частини вимог (1/2).

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період відсторонення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 29.12.2021 №697 о/с в частині відсторонення від виконання службових обов`язків старшого інспектора-чергового чергової частини сектору моніторингу відділу поліції №1 Кременчуцького районного управління поліції капітана поліції ОСОБА_1 .

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 40108630) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.12.2021 по 27.02.2022 у розмірі 25 686 (двадцять п`ять тисяч шістсот вісімдесят шість) грн 00 коп.

В решті вимог - позов залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 40108630) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) частину судових витрат, що пов`язані зі сплатою судового збору, у сумі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн 20 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку впродовж тридцяти днів з моменту його підписання в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Б. Супрун