Рішення № 104785058, 09.06.2022, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/7667/21

Провадження № 2/752/2167/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

09 червня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Машкевич К.В.

за участю секретаря - Гненик К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користуватися жилим приміщенням, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач ззвернувся до суду з позовом і просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: будинком АДРЕСА_1 .

Посилається в позові на те, що на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння від 10 липня 1988 року, виданого на підставі рішення виконкому Московської районної ради народних депутатів №364 від 23 травня 1988 року на 1/3 частину житлового будинку, договору дарування житлового будинку від 03 липня 2006 року на 68/300 частин житлового будинку та договору купівлі- продажу частини житлового будинку від 28 грудня 2018 року на 44/100 частин житлового будинку є власником будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 29 грудня 2020 року №13864955 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані позивач, син позивача ОСОБА_3 , син позивача ОСОБА_4 , донька позивача ОСОБА_5 , дружина позивача ОСОБА_6 та відповідач по справі ОСОБА_2 .

Зазначає, що відповідач за вказаною адресою не проживає, не сплачує комунальні платежі в утриманні житла участь не бере, особистих речей в квартирі немає.

Перешкод в користуванні жилим приміщенням позивачем та членами його сім`ї до відповідача не чинилися.

Факт не проживання відповідача в будинку підтверджується Актом про не проживаючих осіб за місцем реєстрації від 03 грудня 2019 року, від 28 травня 2020 року та Актом від 29 січня 2021 року.

Враховуючи викладене, вважає, що відповідач є таким, що втратила право користування квартирою, а тому просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 29 березня 2021 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

На адресу суду повернувся конверт із копією ухвали про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви, який направлявся відповідачу.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення поштової кореспонденції. Відзиву на позов не надав.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, враховуючи думку позивача, який не заперечував проти винесення заочного рішення, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою ст. 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки.

Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Судом встановлено, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується:

- свідоцтвом про право власності на домоволодіння від 10 липня 1988 року, виданого на підставі рішенняя виконкому Московської районної ради народних депутатів №364 від 23 травня 1988 року на 1/3 частину житлового будинку ( а.с.6-7);

- договором дарування житлового будинку від 03 липня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Р.С. на 68/300 частин житлового будинку (а.с.8-9);

-договором купівлі- продажу частини житлового будинку від 28 грудня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шандибою Л.І. на 44/100 частин житлового будинку (а.с.10-11).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Факт непроживання відповідача у спірному будинку понад рік підтверджується Актами від 03 грудня 2019 року, від 28 травня 2020 року, від 29 січня 2021 року підписаним комісією в складі: мешканців будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а.с. 16-18)

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Реалізуючи право на житло, людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону.

Відповідно до законодавства, таке право виникає у власника житла, членів його сім`ї, орендаря житла, членів його сім`ї.

З точки зору ст. 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Якщо особа, яка не є членом сім`ї власника, не погоджується на добровільне зняття з реєстрації місця проживання, власник житлового приміщення може звернутись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації та документами, які підтверджують, що саме він є власником житлового приміщення.

Це підтверджується і правовою позицією Верховного суду України у справі №6-709цс16, в якій зазначається, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Відповідно доч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вимог ст.264 ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

За таких обставин та викладеного вище, тривалого непроживання відповідача в спірному житловому приміщенні, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст.9, 64, 65, 156 ЖК України, ст.ст. 15, 16, 317, 319, 328, 383, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користуватися жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 / зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 / на корить ОСОБА_1 , НОМЕР_2 , / зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 / 908 , 00 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.В. Машкевич