Рішення № 104782078, 07.06.2022, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/3461/20

Провадження № 2/307/1652/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2022 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого

судді Гримут В.І.

за участі: секретаря Ком`яті Н.А.

представника позивачів ОСОБА_1

представника відповідачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тячів, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та виконавчого комітету Нижньоапшанської сільської ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Тячівська державна нотаріальна контора Південно-Західного управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачів ОСОБА_1 звернулися до суду з вищевказаним позовом.

2 вересня 2021 року суд протокольною ухвалою залучив до участі у справі в якості відповідача Солотвинську об`єднану територіальну громаду.

Посилається на те, що за своє життя ОСОБА_6 склав заповіт на ім`я ОСОБА_5 , посвідчений 06.05.2011, секретарем виконкому Нижньоапшанської сільської ради за № 185, згідно якого в разі відкриття спадщини все його майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , із чого б воно не складалося і яке на день смерть буде йому належати і на що за законом матиме право, заповів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько позивачів ОСОБА_6 помер, про що виконкомом Нижньоапшанської сільської ради було зроблено відповідний актовий запис про смерть за № 7 від 03 грудня 2019 року.

Після смерті у відповідності до частин 1 та 2 статті 1220 ЦК України відкрилася спадщина на все спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_2 та житловий будинок АДРЕСА_1 -, належне йому на праві приватної власності, в тому числі, на те, на яке він має відповідне право.

Являючись спадкоємцями першої черги спадкування за законом, позивачі у відповідності до положень ч. 1 ст. 1269 ЦК України 06.12.2019 подали нотаріусу заяву про прийняття спадщини за законом та проконсультувалися щодо порядку отримання ними свідоцтва про право на спадщину за законом після спливу строку встановленого статтею 1270 ЦК України.

Після того позивачі звернулися до нотаріуса Тячівської державної нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, ОСОБА_6 .

Однак у видачі такого свідоцтва позивачам було відмовлено у зв`язку із існуванням заповіту, складеного від імені батька позивачів, ОСОБА_6 , 06.05.2011, посвідченого секретарем виконкому Нижньоапшанської сільської ради за № 185 на ім`я ОСОБА_7 .

Згідно даного заповіту спадкодавець ОСОБА_6 на випадок своєї смерті все своє майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , із чого б воно не складалося і яке на день смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З невідомих позивачам причин, ОСОБА_5 , як спадкоємець за заповітом, втратила оригінал заповіту від 06 травня 2011, і 05 грудня 2019 року їй видано дублікат, який зареєстровано в реєстрі за № 75.

Дублікат заповіту виданий секретарем виконкому Нижньоапшанської сільської ради має ряд розбіжностей з оригіналом, зокрема: у даті посвідчення оригіналу зазначено «шостого травня дві тисячі одинадцятого року», а в дублікаті «шостого червня дві тисячі одинадцятого року»; у даних заповідача «...мешк. села Нижня Апша», а в дублікаті «...зареєстрований за адресою...», спадкове майно в оригіналі «...все моє майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , із чого б воно не складалося і яке на день смерті буде мені належати і на що я за законом матиму право...», а в дублікаті «житловий будинок з підлеглою земельною ділянкою, що знаходиться по АДРЕСА_1 , які на день смерті будуть мені належати і на що я за законом матиму право...», у даних спадкоємця в оригіналі « ОСОБА_5 », а в дублікаті « ОСОБА_5 », у даті народження спадкоємця в оригіналі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в дублікаті « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у посвідчувальному написі в оригіналі «особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено», а в дублікаті «особу заповідача встановлено за паспортом».

Вважає, що даний заповіт є недійсним, а позивачі як спадкоємці за законом, мають право на спадкування майна.

Представник відповідачки у судовому засіданні позов не визнав. Пояснив, що із заповіту посвідченого секретарем виконавчого комітету Нижньоапшанської сільської ради 06.06.2011, зареєстрованого в реєстрі за № 185, на випадок своєї смерті ОСОБА_6 зробив таке розпорядження: все його майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , із чого б воно не складалося і яке на день смерті буде йому належати і на яке він за законом матиме право, заповів ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_6 позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли спадщину шляхом подання заяв про прийняття спадщини за законом, відповідачка ОСОБА_5 прийняла спадщину шляхом подання заяви про прийняття спадщини за заповітом.

Заяви про прийняття спадщини сторонами були подані до Тячівської державної нотаріальної контори, якою була заведена спадкова справа № 563/2019.

Постановою державного нотаріуса Тячівської державної нотаріальної контори Лешко Н.Ф. від 11.06.2020, № 116/02-32 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 свідоцтв про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_6 , у зв`язку з наявністю заповіту від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 та відсутністю у зв`язку з цим права у ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на спадкування за законом.

05 грудня 2019 року секретарем виконавчого комітету Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області Боркою О.Ю. спадкоємиці за заповітом ОСОБА_5 було видано дублікат заповіту від імені ОСОБА_6 , посвідченого секретарем виконавчого комітету Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області 06.06.2011, зареєстрованого в реєстрі за № 185, замість втраченого, що зареєстрований у реєстрі за № 75.

Таким чином, призначення відповідачки ОСОБА_5 спадкоємцем за заповітом від 06.06.2011, є виключним правом заповідача ОСОБА_6 , визначеним першою частиною статті 1235 ЦК України.

Заповіт є односторонній правочин, який підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Позивачами не надано суду жодних доказів того, що спірний заповіт оформлено поза волею заповідача ОСОБА_6 та з порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Позивачами не доведено обставин відсутності волевиявлення заповідача ОСОБА_6 щодо складання заповіту на користь відповідачки ОСОБА_5 , що є їх процесуальним обов`язком відповідно стст. 12, 81 ЦПК України.

Заповіт від імені ОСОБА_6 від 06.05.2011, № 185, відповідає загальним вимогам, що ставляться до чинності правочинів, заповітів, викладених у Цивільному кодексі України, Законі України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25.08.94.

Допущення особою, що вчиняє нотаріальні дії помилок при посвідченні правочину, згідно з законом, не має наслідком визнання цього правочину недійсним.

Це ж саме стосується і помилок у тексті заповіту від 06.06.2011, № 185, стосовно дати народження спадкоємиці ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_3 ), дати складання заповіту 06 травня 2011 року та 06 червня 2011 року), помилок в тексті дублікату заповіту.

Допущені помилки у тексті заповіту від 06.05.2011 р. № 185 стосовно дати народження спадкоємиці ОСОБА_5 , дати складання заповіту, а також різниця між змістом оригіналу заповіту та дублікату заповіту, не впливають на дійсність спірного заповіту, та не створюють підстав для його недійсності у відповідності до статті 1257 ЦК України. Отже, заповіт складений ОСОБА_6 06 травня 2012 року, відповідає вимогам закону щодо його форми, а саме, він викладений у вигляді письмового документу, підписаний власноруч заповідачем, посвідчений посадовою особою органу місцевого самоврядування. Належних та допустимих доказів про невідповідність внутрішній волі заповідача суду позивачами не надано.

Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що предметом спору є заповіт ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 посвідчений секретарем виконкому Нижньоапшанської сільської ради Борка О.Ю. 06 травня 2011 року та дублікат цього ж заповіту посвідчений тією ж посадовою особою 15.грудня 2019 року.

У тексті заповіту та у тексті дублікату заповіту є розбіжності, які позивачі вважають підставою для визнання заповіту недійсним.

Так зокрема у заповіті від шостого травня дві тисячі одинадцятого року воля заповідача викладена наступним чином: «Я, ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , уродженець села Діброва Тячівського району Закарпатської області, Україна, мешканка АДРЕСА_2 на випадок моєї смерті роблю таке розпорядження: все моє майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , із чого б воно не складалось і яке на день смерті буде мені належати і на що я за законом матиму право заповідаю : ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

У дублікаті цього заповіту воля заповідача викладена так: «Я, ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , уродженець села Діброва Тячівського району Закарпатської області, Україна, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 на випадок моєї смерті роблю таке розпорядження: Житловий будинок з підлеглою земельною ділянкою, що знаходиться по АДРЕСА_1 , які на день смерті будуть мені належати і на що я за законом матиму право заповідаю: ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

Тобто основні розбіжності між двома текстами полягають у тому, що по батькові у заповіті спадкоємниця вказана ОСОБА_8 , а у дублікаті ОСОБА_9 , дата її народження у заповіті - 15.03.1967 року, а у дублікаті 15.04.1967 року. Також у заповіті зазначено, що він складений шостого травня, а посвідчений шостого червня 2011 року, а в дублікаті - що заповіт складено і посвідчено шостого червня 2011 року.

Воля заповідача в обох документах викладена різними словами, але, на думку суду, стосується одного і того ж майна, тобто не відрізняється за змістом.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Частинами другою та третьою статті 1257 ЦК України визначено підстави визнання заповіту недійсним, а саме, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

Відповідно до частин першої-третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Із правової позиції Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 756/14304/15-ц (№ 61-11896св18) від 14 травня 2018 року, вбачається, що згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК.

Під час вивчення та дослідження змісту оригіналу заповіту та дублікату суперечності у волевиявленні заповідача відсутні, оскільки в ході розгляду встановлено, що спадкоємцем є одна й таж сама особа - ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 ), як і предмет спадкування - житловий будинок з підлеглою земельною ділянкою, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Допущені в оригіналі та дублікаті заповіту помилки є технічними, не змінюють його змісту та волі заповідача.

Згідно з вимогами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Із статті 4 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 частин 1-4 цього ж Кодексу цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з вимогами статті 13 ч.ч. 1, 2 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 42 ч. 1 п. 2 цього ж Кодексу визначено, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.

З приписів ст. 76, ст. 77 ч.ч. 1, 2, ст. 78, 79, 80 ч. 2, ст. 81 ч.ч. 1, 5, 6, ст. 83 ч. 1 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ст. 95 ч. 1 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Узагальнюючи вище викладене, суд приходить до висновку, що позивачі не навели і не довели наявність передбачених законом підстав для визнання заповіту недійсним, тому позов задоволенню не підлягає.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 203, 204, 215, 1233, 1234, 1257 ЦК України суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовити.

Судові витрати покласти на позивачів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст складено 16.06.2022 року.

Головуючий В.І. Гримут