Рішення № 104765162, 15.06.2022, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №761/36382/20

2/760/4254/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2022 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді -Букіної О.М.

при секретарі -Скаженик Я.О.

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Концерн «Техвоєнсервіс» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Концерн «Техвоєнсервіс» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивує тим, що з листопада місяця 2011 року по 31 березня 2020 року ОСОБА_1 працював на Концерні «Техвоєнсервіс» за безстроковим трудовим договором з помісячною оплатою праці на посаді директора філії «Науковий центр» Концерну «Техвоєнсервіс».

31 березня 2020 року позивача було звільнено із займаної посади за власним бажанням, наказ №10-к від 31.03.2020 року.

У зв`язку з тим, що на момент подачі позовної заяви відповідач не провів виплату усіх належних позивачу сум, ОСОБА_1 просить стягнути з Концерн «Техвоєнсервіс» на користь позивача заборгованість із заробітної плати у розмірі 49 900,67 грн. та 131 052,52 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2020 для розгляду зазначеної позовної заяви було визначено суддю Шевченківського районного суду міста Києва Волошина В.О. (а.с. 12).

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 13.11.2020 справу №761/36382/20 за позовом ОСОБА_1 до Концерн «Техвоєнсервіс» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передано за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва (а.с. 13-14).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Букіну О.М. (а.с. 19).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 15.04.2021 відповідну позовну заяву залишено без руху, з наданням позивачу строку для усунення недоліків (а.с. 20-21).

21.05.2021 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків поданої позовної заяви (а.с. 25).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 21.05.2021 відповідну позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 26).

Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що з листопада місяця 2011 року по 31 березня 2020 року ОСОБА_1 працював на Концерні «Техвоєнсервіс» за безстроковим трудовим договором з помісячною оплатою праці на посаді директора філії «Науковий центр» Концерну «Техвоєнсервіс» (а.с. 3-4).

31 березня 2020 року позивача було звільнено із займаної посади за власним бажанням, наказ №10-к від 31.03.2020 року (а.с. 5).

У зв`язку з тим, що на момент подачі позовної заяви відповідач не провів виплату усіх належних позивачу сум, ОСОБА_1 просить стягнути з Концерн «Техвоєнсервіс» на користь позивача заборгованість із заробітної плати у розмірі 49 900,67 грн. та 131 052,52 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11.11.2015 у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31.05.2017 у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно з частиною першою ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові Верховного Суду України від 06.12.2017 у справі № 6-331цс17 зроблено висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Судом встановлено, що розмір заборгованості концерну «Техвоєнсервіс» по виплаті заробітної плати позивачу становить 49 900,67 грн., що підтверджується довідкою №225/к/238-20 від 21.10.2020 року по працівнику ОСОБА_1 (а.с. 6), яка є належним та допустимим доказом, що підтверджує дійсний розмір заборгованості.

На підставі наведеного, суд прийшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті заробітної плати у розмірі 49 900,67 грн. підлягає задоволенню.

Окрім заробітної плати позивач просив суд стягнути з відповідача 131 052,52 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено наступне: «Відповідно до ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно довідки про доходи №17/225/к/239-20 від 20.10.2020 року вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача становить 885,49 грн. (а.с. 6).

Затримка розрахунку при звільненні відбулась в період з 01 квітня 2020 року по 03 листопада 2020 року та складає 148 робочих днів. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 131 052,52 грн. (148 х 885,49 = 131 052,52).

Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц.

Також суд бере до уваги, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має разовий характер (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 /провадження № 12-301гс18/, від 11.02.2019 у справі № 2609/11956/12-ц /провадження № 61-43353св18/, від 05.06.2019 у справі № 694/215/16-ц /провадження № 61-37406св18/).

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд здійснивши перерахунок заборгованості по середньому заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, встановив, що така становить 131 052,52 грн.

Позивач у позовній заяві заявив період розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку 148 дні після звільнення.

Однак, нарахована сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - 131 052,52 грн., не є співмірною з заборгованістю відповідача по заробітній платі.

Таким чином, суд приходить до висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми основної заборгованості, а тому стягненню з відповідача підлягає 49 900,67 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.

З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 998,01 грн. судового збору.

Керуючись статтями 47, 115-117, 231, 232, 238 КЗпП України, ст. 1, ч. 1 ст. 2, ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», статтями 3, 4, 12, 13, 76-81, 178, 259, 263-265, 268, 273, 430 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Концерн «Техвоєнсервіс» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13/24, Ідентифікаційний код: 33689867) про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Концерн «Техвоєнсервіс» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13/24, Ідентифікаційний код: 33689867) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) - 49 900,67 грн. заборгованість із заробітної плати та 49 900,67 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В іншій частині позову, відмовити.

Стягнути з Концерн «Техвоєнсервіс» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13/24, ідентифікаційний код: 33689867) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 998,01 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 15.06.2022.

Суддя: О.М. Букіна