Рішення № 104763435, 15.06.2022, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

справа № 522/13462/15-ц

провадження № 2/521/2728/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року місто Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Леонова О. С.,

за участю секретаря судового засідання Трояненко А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

19 серпня 2015 року публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної М. А. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 28.08.2006 р. між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 162/06ф (далі - кредитний договір).

Згідно пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2, 1.2 кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби в сумі 30 000 доларів США з терміном повернення кредиту до 27.08.2012 року.

Згідно з п. 1.1.3 кредитного договору річна ставка за користування кредитними коштами становила 14%. Додатковою угодою № 03 до кредитного договору від 15.12.2008 р. розмір річної ставки був збільшений до 17% річних.

Відповідно до пунктів 3.3.3, 3.3.4 кредитного договору позичальник зобов`язується повертати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитом у строки та на умовах, визначених кредитним договором.

Позивач вказує, що загальна сума заборгованості за кредитним договором на момент звернення до суду з позовом складала 1 462 659,75 грн.

Також зазначає, що в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 11.08.2006 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б., зареєстрований в реєстрі за № 7091.

Відповідно до умов вказаного іпотечного договору іпотекодавцем передано в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить майновому поручителю на праві власності. У зв`язку з посвідченням іпотечного договору 30.08.2006 р. нотаріусом накладено заборону відчуження нерухомого майна за реєстровим номером 60.

Оскільки згідно з умовами договору іпотеки задоволення вимог здійснюється шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання за кредитним договором, на думку позивача, звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися зазначеним способом.

Як зазначає позивач в своєму позові, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором у ПАТ «ВіЕйБі Банк» виникає право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Також позивач вказує, що відповідно до постанови Правління Національного Банку України від 19.03.2015 р. № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 20.03.2015 р. № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», яким було розпочату процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну.

З цих підстав позивач просить задовольнити позов та звернути стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотечного договору від 11.08.2006 р., укладеного між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_1 , шляхом набуття ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» права власності на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28.12.2015 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» задоволені в повному обсязі.

Звернено стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотечного договору від 11.08.2006 р., який укладений між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б. та зареєстрований в реєстрі за № 7091, а саме: трикімнатну квартиру, загальною площею 46,5 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить майновому поручителю на праві власності шляхом набуття права власності Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» на предмет іпотеки: трикімнатну квартиру, загальною площею 46,5 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить майновому поручителю на праві власності в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 162/06ф від 28.08.2006 р., який укладено між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_2 , в розмірі 52 953,72 доларів США (за курсом НБУ 21,005961 грн за 1 долар станом на 04.06.2015 р. еквівалент становить 1 112 406,80 грн), яка складається з заборгованості за кредитом 26 812,40 доларів США, відсотки 26 144,32 доларів США, комісія за РО 0,00 доларів США та штраф/пеня за несвоєчасне погашення кредиту (неустойка) 350 252,95 грн, а всього сума заборгованості становить 1 462 659,75 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 3 654 грн.

В грудні 2021 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Наседкіна О. І. надійшла заява про перегляд даного заочного рішення, мотивована тим, що рішення по справі було проголошено за відсутності відповідача, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості надати пояснення відносно обставин справи, які мають істотне значення для її розгляду та вирішення.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 21.02.2022 р. заява представника ОСОБА_1 адвоката Наседкіна О. І. про перегляд заочного рішення була задоволена, заочне рішення від 28.12.2015 р. скасоване, а справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

В судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином засобами поштового зв`язку, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення судової повісткию. Крім того, в матеріалах справи міститься клопотання позивача (вх. № ЕП - 2346 від 16.12.2015 року) про проведення слухання справи без участі представника позивача.

В судове засідання відповідач не з`явився. Від представника відповідача адвоката Наседкіна О. І. надійшла заява(вх. № ЕП - 3060 від 21.02.2022 року), у якій він просив розглянути дану справу за його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з ч. 2 ст 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на викладене, суд вважає за можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, сповіщених належним чином.

2.Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 28.08.2006 р. між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 162/06ф.

Згідно пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2, 1.2 кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі потреби в сумі 30 000 доларів США з терміном повернення кредиту до 27.08.2012 року.

Згідно з п. 1.1.3 кредитного договору річна ставка за користування кредитними коштами становила 14%. Додатковою угодою № 03 до кредитного договору від 15.12.2008 р. розмір річної ставки був збільшений до 17% річних.

Відповідно до пунктів 3.3.3, 3.3.4 кредитного договору позичальник зобов`язується повертати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитом у строки та на умовах, визначених кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 11.08.2006 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б., зареєстрований в реєстрі за № 7091.

Відповідно до умов вказаного іпотечного договору іпотекодавцем передано в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить майновому поручителю на праві власності. У зв`язку з посвідченням іпотечного договору 30.08.2006 р. нотаріусом накладено заборону відчуження нерухомого майна за реєстровим номером 60.

Згідно з п. п. 5.1.6, 5.1.7 іпотечного договору в разі порушення позичальником зобов`язань за цим договором, а також інших обов`язків іпотекодавця/позичальника, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 4.1.12 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки на підставах, умовах і в порядку, передбаченому цим договором, кредитним договором та чинним законодавством України.

У відповідності до п. 7.5 іпотечного договору іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених умовами договору.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 162/06ф станом на 04.06.2015 р. сума заборгованості становила 52 953,72 доларів США (за курсом НБУ 21,005961 грн за 1 долар США станом на 04.06.2015 р. еквівалент складає 1 112 406,80 грн), яка складається з заборгованості за кредитом 26 812,40 доларів США, відсотки 26 144,32 доларів США, комісія за РО 0,00 доларів США та штраф/пеня за несвоєчасне погашення кредиту (неустойка) 350 252,95 грн, а всього сума заборгованості становить 1 462 659,75 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням боржником за кредитним договором зобов`язань з погашення кредиту ПАТ «ВіЕйБі Банк» пред`явило позов до майнового поручителя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

3.Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку .

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, у відповідності до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

За правилами ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

В силу ч 1 ст. 574 ЦК України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

На підставі ч. ч. 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Так, згідно з визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є:

1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15.

Отже, виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Аналогічний правовий висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року по справі № 760/14438/15-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

У даному випадку позивач, публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк», звертаючись до суду з позовом, обрав такий спосіб захисту своїх прав, які він вважає порушеними, що суперечить чинному законодавству, а саме шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

А, отже, позовні вимоги ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 353, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 15 червня 2022 року.

Суддя О. С. Леонов

15.06.22