Рішення № 104761853, 10.06.2022, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/547/22

провадження № 2/136/149/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2022 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Кривенка Д.Т.,

за участю секретаря судового засідання Марчук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець,у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника, звернулася з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (далі - відповідач) з вимогою:

- стягнути з відповідача на користь позивача 172631,00 грн страхового відшкодування витрат у зв`язку зі смертю потерпілого.

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

22.05.20201 в с. Нападівка, Вінницької обл., відбулась ДТП, в якій водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого він загинув. За фактом настання даної ДТП було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України до ЄРДР за №12021020000000296, однак 30.06.2021 винесено постанову про закриття такого кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Разом з тим, позивач є матір`ю загиблого, а тому їй спричинена значна та непоправна шкода. Станом на дату настання ДТП, відповідальність водія за спричинену шкоду була застрахована у відповідача за договором, який діяв на момент настання ДТП. За таких обставин позивач вирішила отримати грошову компенсацію за спричинену шкоду у вигляді страхового відшкодування саме від відповідача. Натомість, відповідачем визнано ДТП страховим випадком та 18.08.2021 виплачено страхове відшкодування пов`язане із заподіяною моральною шкодою та страхове відшкодування витрат на поховання, однак від відповідача не отримано позивачем, як особою, яка, за життя свого сина, була на його утриманні та мала право на утримання, жодного листа про прийняте рішення відносно виплати страхового відшкодування пов`язаного із смертю потерпілого. Враховуючи, що відповідачем виплачено страхове відшкодування за моральною шкодою та витрат на поховання, а тому необхідно ще виплатити 172631,00 грн.

Викладені обставини послугували підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 03.05.2022 призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов. Також витребувано від ГУ ПФ України довідку форми ОК-5 ОСОБА_3 .

Сторони не подали до суду своїх заперечень проти розгляду справив порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачем, через свого представника, подано до суду відзив із запереченнями проти позову.

Відповідач обґрунтовує свої заперечення наступними обставинами.

Позивач є особою, яка відповідно ст. 27 п. 27.2. Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має право на відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України під час ДТП. Однак, як матір загиблого ОСОБА_3 , позивач ще під час розслідування кримінального провадження за відповідним фактом пояснювала, що останній проживав окремо від неї й офіційно не працював, а займався домашнім господарством. Позивачем не надано доказів про те, що вона була на утриманні ОСОБА_3 , який загинув під час ДТП, а в матеріалах відсутні взагалі відомості та докази про розмір доходу загиблого за попередній період і спроможний він надавати матеріальну допомогу.

Позивач відповіді на відзив не подала.

Як визначено у ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у певних випадках.

Суд зауважує, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Докази мають бути належними, допустимими та достовірними, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77-80 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.

За фактом настання ДТП, яка відбулася 22.05.2022 о 22:00 год в с. Нападіка, в якій водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки "FORD FOCUS С-МАХ", н.н.з. НОМЕР_1 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 і внаслідок чого останній загинув, було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України до ЄРДР за №12021020000000296 від 22.05.2021 (а.с. 18). 30.06.2021 було винесено постанову про закриття вищевказаного кримінального провадження за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Згідно цієї постанови, яка не була оскаржена, досудовим розслідуванням, серед іншого зазначено, що матір загиблого - позивач у цій справі, пояснила, що її син ОСОБА_3 проживав окремо від неї в АДРЕСА_1 , офіційно не працював та займався домашнім господарством (а.с. 19-22). Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_3 , його батьками були ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с. 27), останній помер ще у 2007 році (а.с. 28). У матеріалах справи наявне свідоцтво про смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 на автодорозі біля с. Нападівка (а.с. 24), а довідкою з ДРАЦС не виявлено актового запису про його шлюб (а.с. 29). Таким чином, у покійного залишилася живою матір - позивач у справі, яка є пенсіонером (а.с. 32) та брат ОСОБА_5 і разом вони входили до однієї сім`ї, що підтверджується довідкою від органу місцевого самоврядування за місцем їх проживання (а.с. 35). Довідкою, виданою ГУ ПФ України підтверджується, що позивач перебуває на пенсії та отримує її з 21.02.2014 - довічно в сумі 2200,00 грн (а.с. 33). Разом з тим, оскільки відповідальність водія ОСОБА_2 за спричинену шкоду була застрахована у відповідача за таких обставин позивач вирішила отримати грошову компенсацію за спричинену шкоду у вигляді страхового відшкодування саме від відповідача подавши йому відповідні заяви про виплату страхового відшкодування, пов`язаного з моральною шкодою (а.с. 38), пов`язаного з витратами на поховання (а.с. 39) та витратами, пов`язаними із втратою годувальника (а.с. 40). Натомість, відповідачем визнано ДТП страховим випадком та 18.08.2021 виплачено страхове відшкодування пов`язане із заподіяною моральною шкодою та на поховання, що не оспорюється позивачам, однак відповідачем не було прийняте рішення відносно виплати відшкодування пов`язаного із смертю сина позивача в сумі 172631,00 грн. Однак, стороною відповідача заперечується вимога про таку виплату, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості та докази про розмір доходу загиблого за попередній період і чи спроможний він надавати матеріальну допомогу, а тому позивач не могла бути на утриманні сина. Судом встановлено, що попри відомості, які були зазначені у постанові про закриття вищезгаданого кримінального правопорушення за фактом ДТП, у якій загинув ОСОБА_3 де позивач вказувала на окреме проживання сина та про відсутність у нього роботи, однак згідно із її заяви до відповідача від 28.05.2021 вона вказувала протилежне, та стверджувала, що перебувала на утримані покійного (а.с. 34). Проте, до суду надійшла витребувана від ГУ ПФ України довідка форми ОК-5 на ОСОБА_3 , де в останнього усього: за 2017 рік для пенсії: 7444,79 грн; за 2018 рік для пенсії: 3915,18 грн; за 2019 рік для пенсії: 118,50 грн.

Суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як визначено в ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Згідно з п. 4 постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.

У даному судовому процесі позивач вважає, що вона, як непрацездатна матір загиблого в ДТП її сина ОСОБА_3 має всі підстави для відновлення свого порушеного права і одержання грошової компенсації за спричинену їй шкоду, оскільки відповідальність водія ОСОБА_2 за спричинену шкоду третім особам є застрахована, а тому позивач вирішила відновити своє порушене право шляхом одержання грошової компенсації за спричинену шкоду у зв`язку із втратою того у кого вона нібито перебувала на утриманні у виді відшкодування саме від відповідача і суд вважає, що звернення позивача до саме до суду про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи є її правом та відповідає чинному порядку.

Судом встановлено, що оскільки відповідальність водія ОСОБА_2 за спричинену шкоду була застрахована у відповідача за таких обставин позивач вирішила отримати грошову компенсацію за спричинену шкоду у вигляді страхового відшкодування саме від відповідача подавши йому відповідні заяви про виплату страхового відшкодування, пов`язаного з моральною шкодою, пов`язаного з витратами на поховання та витратами із втратою годувальника.

Судом встановлено, що відповідачем визнано ДТП страховим випадком та 18.08.2021 виплачено страхове відшкодування пов`язане із заподіяною моральною шкодою та на поховання, що не оспорюється позивачам. Проте, відповідачем не було прийняте рішення відносно виплати відшкодування пов`язаного із смертю сина позивача в сумі 172631,00 грн, що й стало підставою для заявлення суду відповідної позовної вимоги.

Суд, з огляду на встановлені обставини, накладаючи їх на норми правового регулювання, зауважує, що спеціальний Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" детально регламентовано порядок, вид та умови страхового відшкодування. Так, відповідно до ст. 27 п. 27.2. згаданого Закону страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Згідно аналізу приписів ст. 1200 ЦК України про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого мають фактично дві групи осіб: непрацездатні особи, які є утриманцями загиблого та його діти; працездатні, що доглядають за дітьми померлого до певного віку.

Суд зауважує, що в даному випадку факт перебування раніше непрацездатної позивача на утриманні, загиблого в ДТП її сина ОСОБА_3 підлягає доказуванню, шляхом доведення розміру доходу померлого сина та факт перебування на його утриманні. Тобто слід було б надати документи, що підтверджують перебування на утриманні ОСОБА_3 , його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, наданої утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника.

Як визначено в ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого ст. 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. В силу ст. 26 цього Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Тобто 60 років - це вік непрацездатності, визначений законом.

Суд зауважує, що факт наявності пенсійного віку не надає безумовного права пенсіонеру (непрацездатної особи) на отримання страхового відшкодування від страховика, так як в даному випадку мати загиблого має дохід (пенсію).

Разом з тим, аргументи позивача про те, що вона перебувала на утриманні свого сина від якого залежало її існування не підтверджено належними та допустимими доказами.

Суд відхиляє поданий позивачем доказ, а саме: довідку від органу місцевого самоврядування за місцем її проживання, де зазначено, що до складу сім`ї ОСОБА_3 входила вона - як мати та ОСОБА_5 - як брат (а.с. 35), оскільки такий доказ не підтверджує обставин перебування позивача на утриманні ОСОБА_3 і не свідчать не тільки про їх спільне місце проживання, а й про розмір утримання від сина, яке ніби то мала позивач. Крім того, у постанові про закриття кримінального правопорушення, яка не була оскаржена, за фактом ДТП у якій загинув ОСОБА_3 зазначено, що позивач вказувала на окреме проживання сина та про відсутність у нього роботи, однак згідно із її заяви до відповідача від 28.05.2021 вона вказувала протилежне, та стверджувала, що перебувала на утримані покійного.

Натомість суд, оцінюючи витребувану від ГУ ПФ України довідку форми ОК-5 на ОСОБА_3 встановив, що в останнього усього: за 2017 рік для пенсії: 7444,79 грн; за 2018 рік для пенсії: 3915,18 грн; за 2019 рік для пенсії: 118,50 грн. Отже, попри те, що позивачем не оспорюється той факт, що ОСОБА_3 за рік до дня своєї смерті не був працевлаштований, однак і за відомостями із довідки форми ОК-5, яку суд вважає належними, допустимими та достовірним доказом, вбачається, що за вказаний період ОСОБА_3 не був спроможний утримувати позивача як свою матір.

Разом з тим, суд зауважує, що непрацездатні члени сім`ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв`язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи (пп. г) п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" №6 від 27.03.1992. Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Однак, стороною позивача не надано суду належних доказів того, що позивач за рік до смерті в ДТП свого сина не отримувала грошові кошти у розмірі прожиткового мінімуму та не доведено потребу у матеріальній допомозі позивачу, та що загиблий надавав таку допомогу, яка була джерелом існування позивача.

Інших належних та допустимих доказів на противагу вищезазначених висновків суду позивачем не надано та в ході судового розгляду не встановлено.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 172 631,00 грн страхового відшкодування витрат у зв`язку зі смертю потерпілого, не є обґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Суд, вирішуючи питання про судові витрати на правову допомогу керується ч. 3 ст. 133 ЦПК України, згідно з якою судові витрати складаються з витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати: на професійну правничу допомогу необхідну для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Як визначено в ч.ч. 3-4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Крім того, щодо відповідності витрат на професійну правничу допомогу засадам та критеріям пропорційності, співмірності, складності справи, ціни позову та підстави її зменшення визначено у правовій позиції викладеної у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 від 19.02.2020.

Суд зауважує, що у разі відмови у позові понесені позивачем судові витрати покладаються на неї ж. Тому судом не обговорюється питання про можливість їх зменшення, оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

Натомість щодо заявлених представником відповідача витрат на професійну правничу допомогу, то суд вважає, що такі витрати повинні бути стягнуті з позивача на користь відповідача, оскільки між представником відповідача та відповідачем був укладений договір б/н від 12.06.2020 про надання правової допомоги у цій справі. Згідно додатку №1 до Договору розмір фіксованого гонорару у сумі 8000,00 грн повинен бути сплачений відповідачем за надання правничої допомоги адвокатом Шиліним В.В.

Отже, з огляду на те, що у задоволенні позову відмовлено, суд вважає, що стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн не порушує загальні засади цивільного процесу: пропорційності та співмірності, враховуючи ціну позову та складність справи.

Керуючись ст.ст. 258-259, 263-265, 273-279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (місце проживання: вул. Казимира Малевича, буд. 31, м. Київ, ЄДРПОУ - 31650052) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" судові витрати на правову допомогу в розмірі 8000 (вісім тисяч) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду через Липовецький районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Дмитро КРИВЕНКО