Рішення № 104754973, 06.06.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/4884/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2022 рокузал судових засідань №11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Лєбєдєва Д.Ю.,

представника позивача Решоти В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у місті Львові справу за позовом INTEKA S.C. Andrzej Suszczenko Pawel Suszczenko до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови

в с т а н о в и в:

I. Стислий виклад позиції учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява INTEKA S.C. Andrzej Suszczenko Pawel Suszczenko NIP (номер податкової ідентифікації у Республіці Польща) 67040415690, місцезнаходження: Республіка Польща, 59-700, Boleslawiec, Zbigniewa Herberta, 3a (далі позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки код ЄДРПОУ 39816845, місцезнаходження: 81135, Львівська область, Пустомитівський район, с.Зубра, вул.Б.Хмельницького, 144 (далі відповідач), у якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача №322950 від 23.12.2021 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Позов обґрунтований тим, що при проведенні перевірки транспортного засобу (тягача) марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 та напівпричепа марки WIELTON NS-3, номерний знак НОМЕР_2 працівники відповідача помилково дійшли висновку про порушення позивачем статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» щодо відсутності документів, які підтверджують право на здійснення перевезень. Представник позивача стверджує про наявність у позивача всіх необхідних документів для здійснення міжнародних перевезень, в тому числі і сертифікату відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення.

Крім того, представник позивача звертає увагу на численні порушення процедури оформлення результатів рейдової перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, зокрема, (1) акт перевірки та оскаржена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу складені в один день; (2) справа про притягнення позивача до відповідальності розглядалася без відома та інформування останнього.

З урахуванням викладеного представник позивача вважає, що оскаржена постанова №322950 від 23.12.2021 про застосування адміністративно-господарського штрафу не відповідає ознакам правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, а відтак, підлягає скасуванню.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, що відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не перешкоджає розгляду і вирішенню справи за наявними матеріалами.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.

У судове засідання відповідач явку представника не забезпечив, належним чином повідомлений про час, дату і місце його проведення, клопотань, пов`язаних із розглядом справи, не подав.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 09.03.2022 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

23.12.2021 посадовими особами Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті проводилась перевірка транспортного засобу автомобіля марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 та напівпричепа марки WIELTON NS-3, номерний знак НОМЕР_2 після проведеної якої складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №310913 від 23.12.2021. Водій ОСОБА_1 від підписання вказаного акта відмовився.

У вказаному акті перевірки зафіксовано виявлене порушення статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: «при здійсненні міжнародних перевезень перевізник не забезпечив документами, на підставі яких виконуються дані перевезення, а саме сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки».

Вказані обставини стали підставою для прийняття відповідачем постанови №322950 від 23.12.2021 про застосування адміністративно-господарського штрафу, у якій відповідач констатував порушення позивачем положень статті 53 Закону України Про автомобільний транспорт, тобто здійснення міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статею 53 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Не погоджуючись зі згаданою постановою, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

На підставі означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

У межах повноважень означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень,не перевищуючи їх.

У спосіб означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Перевіряючи оскаржене рішення на предмет відповідності критеріям правомірності, суд зазначає наступне.

Суд здійснює перевірку юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень крізь призму положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Аналізуючи оскаржене рішення, суд вказує на те, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Згідно з частиною 7 статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон України № 2344-ХІІ) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі Положення№103).

Згідно з пунктом 1 Положення №103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Пунктом 4 Положення №103 передбачено, що основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Згідно з пунктом 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначає Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).

Пунктом 4 Порядку №1567 передбачено, що державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

За приписами пункту 13 - 15 Порядку №1567 графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується наказом Укртрансінспекції або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин. Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту. Під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відтак, відповідачу надано право здійснювати державний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства щодо автомобільних перевезень.

Щодо процедури оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 21 24 Порядку №1567 виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

У разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.

Акти, зазначені у пунктах 20, 21 вказаного Порядку, реєструються в журналі обліку.

Згідно з пунктом 25 вказаного Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктом 26 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

Суд встановив, що відповідач не повідомляв позивача про час, дату і місце розгляду справи про порушення, жодним із передбачених пунктом 26 Порядку №1567, способом. Доказів протилежного відповідач до суду не надав.

Крім того, акт перевірки №310913 та оскаржена постанова №322950 складені в один день - 23.12.2021.

З наведеного суд висновує, що позивач не мав об`єктивної можливості надати пояснення щодо порушення, за вчинення якого на нього накладено адміністративно-господарський штраф, та спростувати висновки акта перевірки №310913 від 23.12.2021 про відсутність у нього сертифіката відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки.

Щодо порушення за вчинення якого до позивача застосовано адміністративно-господарську санкцію.

Відповідно до статті 53 Закону України № 2344-ХІІ при виконанні міжнародних перевезень вантажів нерезиденти України повинні мати, зокрема сертифікат відповідності транспортного засобу вимогам законодавства України щодо безпеки руху та екологічної безпеки, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Зі змісту акту перевірки №310913 від 23.12.2021 та постанови №322950 від 23.12.2021 вбачається, що підставою для застосування до позивача адміністративного-господарського штрафу стало порушення статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутність у нього сертифіката відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки.

Доводи відповідача щодо відсутності у позивача необхідного сертифіката спростовуються сертифікатом відповідності Н06/06S/06X/H10/10S/10X P-2670.06.00 від 10/08/06, який підтверджує відповідність транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 та напівпричепа марки WIELTON NS-3, номерний знак НОМЕР_2 екологічним нормам не нижче рівня «ЄВРО-4» та дозволом АН №591825 на в`їзд та рух територією України вантажного транспортного засобу у міжнародному автомобільному сполученні.

З огляду на викладене, суд вважає висновки відповідача про відсутність у позивача сертифіката відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки, які стали підставою для винесення оскарженої постанови №322950 від 23.12.2021, помилковими.

Таким чином, суд висновує, що постанова Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №322950 від 23.12.2021 про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача є протиправною та підлягає скасуванню.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення статті 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

V. Судові витрати

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Суд встановив, що правова допомога позивачу (далі Клієнт) надавалася на підставі договору №19/01/22 про надання правничої допомоги від 19.01.2022 (далі Договір) з адвокатським об`єднанням «Максимум» (далі виконавець або Об`єднання).

Згідно з актом про надання правничої допомоги №18/05/22 від 18.05.2022 Виконавець надав замовнику правничу допомогу за переліком:

1) ознайомлення зі справою, усні консультації Клієнта, складення адвокатських запитів, аналіз судової практики, складення та подання позовної заяви у справі №380/4884/22 5000грн;

2) оплата по рахунку фактурі №62/02/22 від 09.02.2022 за послуги перекладу та засвідчення документів для справи 1122 грн.;

3) участь у судових засіданнях 06.04.2022 та 16.05.2022 2000 грн.

Для оплати послуг з надання правничої допомоги Об`єднання надало Клієнту рахунок від 18.05.2022 №18/05/22 на суму 8122 грн.

Факт часткової оплати за Договором підтверджується платіжним дорученням №59 від 09.02.2022 на суму 1122грн.

Суд повторно зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої вказаної статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі East/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати на послуги, надані згідно з вказаним переліком на загальну суму 8122 грн. не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та є явно завищеними.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що судова практика у спорах, пов`язаних з оскарженням актів щодо безпеки на транспорті є усталеною, передбачуваною та містить роз`яснення правильності правозастосування релевантного нормативного регулювання.

З огляду на викладене, суд не вважає належним чином обґрунтованою суму компенсації витрат у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, ступеня складності предмета спору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача такі судові витрати у розмірі 5000,00грн.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 132 КАС України до складу судових витрати також включаються також інші витрати, пов`язані з підготовкою до розгляду справи.

Частиною 1 статті 138 КАС України передбачено, що такі витрати встановлюються судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Суд зазначає, що надання послуг з перекладу та засвідчення копій документів для справи не охоплюється поняттям правничої допомоги. Вказані витрати є документально підтвердженими та фактично сплаченими, що підтверджується платіжним дорученням №59 від 09.02.2022 на суму 1122грн, а відтак, підлягають стягненню на користь позивача як витрати, пов`язані з підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 2481 грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №322950 від 23.12.2021 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки код ЄДРПОУ 39816845, місцезнаходження: 81135, Львівська область, Пустомитівський район, с.Зубра, вул.Б.Хмельницького, 144 за рахунок бюджетних асигнувань на користь INTEKA S.C. Andrzej Suszczenko Pawel Suszczenko NIP (номер податкової ідентифікації у Республіці Польща) 67040415690, місцезнаходження: Республіка Польща, 59-700, Boleslawiec, Zbigniewa Herberta, 3a витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. та витрати, пов`язані з підготовкою до розгляду справи, у розмірі 1122 (одна тисяча сто двадцять дві) грн. 00 коп.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки код ЄДРПОУ 39816845, місцезнаходження: 81135, Львівська область, Пустомитівський район, с.Зубра, вул.Б.Хмельницького, 144 за рахунок бюджетних асигнувань на користь INTEKA S.C. Andrzej Suszczenko Pawel Suszczenko NIP (номер податкової ідентифікації у Республіці Польща), місцезнаходження: Республіка Польща, 59-700, Boleslawiec, Zbigniewa Herberta, 3a судовий збір у розмірі 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 13 червня 2022 року.

Суддя А.Г. Гулик