Рішення № 104746667, 08.06.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.06.2022Справа № 910/16046/21За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМО КІНГ УКРАЇНА»

до Головного управління Національної поліції у м. Києві

про скасування арешту,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: Бірюкова О.М.;

від відповідача: Глущенко О.М.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕРМО КІНГ УКРАЇНА» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Національної поліції у місті Києві в особі територіального управління Дарницького управління поліції ГУ НП у м. Києві (надалі-відповідач) про скасування арешту накладеного постановою старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007 в межах кримінальної справи №52-1888 на адміністративну будівлю, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.316, 317, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що в межах кримінальної справи №52-1888 слідчим СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві було накладено арешт на належне позивачу майно - адміністративну будівлю, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1, в подальшому кримінальну справу було закрито, однак слідчим арешт скасовано так і не було. Враховуючи, що наявність арешту порушує права позивача, як власника майна, на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому нерухомим майном, він вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

13.10.2021 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/16046/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.11.2021.

У підготовче засідання 17.11.2021 з`явились представники позивача та відповідача. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 підготовче засідання відкладено на 08.12.2021.

07.12.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про врахування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/715/17 при винесенні рішення.

У підготовче засідання 08.12.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. У засіданні представник позивача просив долучити до матеріалів справи додаткові пояснення, які протокольною ухвалою долучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.01.2022.

Засідання призначене на 25.01.2022 не відбулося, у зв`язку із перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 cудове засідання призначено на 22.03.2022.

Засідання призначене на 22.03.2022 не відбулося. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2022 підготовче засідання призначено на 08.06.2022.

20.05.2022 від представника відповідача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні призначеному на 08.06.2022 в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів за допомогою технічного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2022 клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції повернуто заявнику без розгляду.

01.06.2022 від представника відповідача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні призначеному на 08.06.2022 в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів за допомогою технічного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2022 клопотання представника Головного управління Національної поліції у місті Києві Кухаревської Н.О. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

У судове засідання 08.06.2022 з`явилися представники сторін, представник відповідача заявила усне клопотання про поновленя строку на подання відзиву, протокольною ухвалою судом відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про поновленя строку на подання відзиву. Представник позивача в судовому засіданні надала пояснення по суті позовних вимог та просила позов задовольнити, представник відповідача заперечувала проти задоволення позову.

У судовому засіданні 08.06.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №284710480 від 15.11.2021 позивачу на праві приватної власності належить адміністративна будівля, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1, на підставі договору купівлі продажу від 23.03.2004, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. та зареєстрованого в реєстрі за номером 1330 (т.1, а.с.45-74).

Також як убачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 24.09.2007 на адміністративну будівлю, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1, яка належить позивачу накладено арешт (реєстраційний номер обтяження 5715658).

Підставою для накладення арешту відповідно до вказаної довідки є постанова старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007.

Відповідно до постанови старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007 вказаний арешт було накладено в рамках кримінальної справи №52-1888 (т.1, а.с. 8).

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 04.02.2008 постанову заступника прокурора Дарницького району м. Києва Полежаєва О.М. від 20.09.2007 про порушення кримінальної справи №52-1888 відносно генерального директора ТОВ «Термо Кінг Україна» Леонтовича С.Б. було скасовано. В порушені кримінальної справи відносно генерального директора ТОВ «Термо Кінг Україна» Леонтовича С.Б. за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.194 КК України відмовлено (т.1. а.с. 10-11).

Листом від 18.08.2020 за №13045/12П118-20 Дарницьке управління поліції ГУНП у м. Києві Національної поліції України на звернення позивача щодо зняття арешту з адміністративної будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1 повідомило, що з урахуванням змін Кримінально-процесуального законодавства України зняття арешту на майно здійснюється виключно по ухвалі суду, а тому запропоновано звернутися з відповідною заявою до суду (т.1, а.с. 19).

Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м.Києва від 11.02.2021 у справі №753/2844/21 було відмовлено у відкритті провадження за клопотанням адвоката Бірюкової О.М. в інтересах ТОВ «Термо Кінг Україна» про скасування арешту з адміністративної будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1 та роз`яснено право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства (т.1, а.с. 20).

Зважаючи на вказане, приймаючи до уваги той факт, що арешт на майно накладено в межах кримінальної справи на підставі положень Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, яка на даний час закрита, вирішення питання про зняття арешту з майна виходить за межі компетенції слідчого судді, враховуючи, що наявність арешту порушує права позивача, як власника майна, на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому нерухомим майном, він звернувся до суду з даним позовом

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в ст.16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України.

Як установлено судом позивачу на праві приватної власності належить адміністративна будівля, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Проте, юридично забезпечена можливість здійснювати правомочності щодо володіння, користування і розпорядження власника належним йому майном не може виходити за рамки, встановлені правовими нормами, що регулюють відносини у сфері власності (абзац другий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року № 4-рп/2005 у справі про права акціонерів ЗАТ).

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Як убачається із матеріалів справи, 24.09.2007 на адміністративну будівлю, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1 та належить позивачу накладено арешт (реєстраційний номер обтяження 5715658) на підставі постанови старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007,в рамках кримінальної справи №52-1888.

Судом встановлено, що постановою Дарницького районного суду м. Києва від 04.02.2008 постанову заступника прокурора Дарницького району м. Києва Полежаєва О.М. від 20.09.2007 про порушення кримінальної справи №52-1888 відносно генерального директора ТОВ «Термо Кінг Україна» Леонтовича С.Б. було скасовано. В порушені кримінальної справи відносно генерального директора ТОВ «Термо Кінг Україна» Леонтовича С.Б. за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.194 КК України відмовлено. Також у постанові зазначено, що набрання законної сили вказаною постановою тягне за собою скасування запобіжних заходів, повернення вилучених речей та поновлення прав, щодо яких на час досудового слідства встановлювались обмеження.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України 2012 року, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України 2012 року завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України 2012 року у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Проте, суд звертає увагу, що після закриття кримінальної справи №52-1888 арешт з адміністративної будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1, який накладений на підставі постанови старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м.Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007 скасовано не було.

Суд зазначає, що арешт на майно - адміністративну будівлю, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1, яка на праві власності належить позивачу, було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Згідно зі статтею 174 КПК України 2012 року як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому у застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Отже, у випадках, визначених вказаною статтею, власник або інший володілець майна під час досудового розслідування не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

Згідно із частиною 3 статті 174 КПК України 2012 року прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації.

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначене судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина четверта статті 174 КПК України 2012 року).

Втім, частини третя та четверта статті 174 КПК України 2012 року регулюють порядок вирішення питання про скасування арешту майна у двох випадках: судом - за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором - одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження.

Проте, слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому КПК України 2012 року. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження КПК України не передбачає.

Однак, нормативна неврегульованість порядку захисту права, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра багато років потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища особи, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.

Водночас, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц та Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року № 6-26цс13.

Отже, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 по справі №727/2878/19 зазначено, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі N 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі N 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

З огляду на викладене, вирішення зазначеного питання судом у порядку господарського судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.

Право власності є основним речовим правом. Власник майна на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається ним. Право власності виникає на підставі юридичних фактів, визначених у законодавстві, що прийнято називати способами виникнення права власності.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Частинами 3,5 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду .

Відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно із частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи викладене вище, а також принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також наведені норми чинного законодавства України, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про скасування арешту, з метою захисту прав законного власника такого майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та скасування арешту майна накладеного постановою старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007 в межах кримінальної справи №52-1888 на адміністративну будівлю Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМО КІНГ УКРАЇНА», яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати арешт майна накладений постановою старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Пасічник А.В. від 21.09.2007 в межах кримінальної справи №52-1888 на адміністративну будівлю Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМО КІНГ УКРАЇНА», яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Вербицького Архітектора, 1.

3. Стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15, ідентифікаційний код 40108583) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМО КІНГ УКРАЇНА» (03150, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 6, ідентифікаційний код 23731798) 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 14.06.2022.

Суддя Я.А.Карабань