Рішення № 104742454, 14.06.2022, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/10209/20

Провадження № 2/521/269/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2022року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого - судді Леонова О.С.,

при секретарі судового засідання - Трояненко А.Ю.,

за участі

представника позивача - адвоката Ляшенко О.В.,

представника третьої особи - - адвоката Мельніченко Т.С.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування -

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов

У червні 2020 року до Малиновського районного суду м. Одеса звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування.

ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю її батька ОСОБА_5 13.04.2010 року отримала право на спадкування у першу чергу за законом.

Спадковим майном є 502/1000 частини спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Приватним нотаріусом Коваль Н.В. в межах встановленого Цивільним кодексом України 6-ти місячного строку за заявою ОСОБА_1 від 18.05.2010 року була відкрита спадкова справа № 11/2010 (у спадковому реєстрі № 49339481) щодо спадщини після смерті її батька - ОСОБА_5 .

Свідоцтво про отримання спадщина за законом на вказану квартиру позивач- ОСОБА_1 не отримувала так як у неї відсутній оригінал правовстановлюючого документу на спірну квартиру.

У період 2011-2019 років розглядались справи ініційовані рідною сестрою померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та її донькою ОСОБА_7 , остання в даній справі виступає в якості третьої особи на стороні відповідача.

Позивач вважає, що оскільки Верховний Суд 28.11.2019 р. у справі № 521/10831/13-ц (61-8013св18) постановив остаточне рішення щодо претензій родичів до спадкового майна, у даний час у позивача- ОСОБА_1 як єдиної законної спадкоємиці, яка прийняла спадщину відпали перепони та спори щодо спадкового майна. Так як позивач не має змоги в позасудовому порядку переоформити документи на квартиру на її ім`я, оригінал правовстановлюючого документу на спірну квартиру у неї відсутній, що унеможливлює в нотаріальному порядку оформити право власності на квартиру, тому вона звернулася із даним позовом.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 01.07.2020 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

17.08.2020 року до суду надійшла заява адвоката Ляшенко О.В. про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18.08.2020 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

15.10.2020 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси витребувано з Комунального підприємства «БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» Одеської міської ради належним чином засвідчену копію технічного паспорта на квартиру під АДРЕСА_2 та надати наступну інформацію: за ким і на підставі якого правовстановлюючого документу зареєстровано право власності на квартиру під АДРЕСА_2 станом на 31.12.2012 року, витребувано з П`ятої Одеської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи № 196/2008, після смерті ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що була відкрита за заявою ОСОБА_5 від 31.03.2008 року, витребувано у Приватного нотаріуса Коваль Н.В належним чином засвідчену копію спадкової справи № 11/2010 (у спадковому реєстрі № 49339481), після смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Від представника ОСОБА_4 адвоката Мельніченко Т.С. надійшла заява (вхід. № 49157 від 13.11.2020 року) про вступ в справу в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в обґрунтування заяви зазначено наступне, рішення в даній справі може вплинути на її права та обов`язки, а також на права неповнолітньої дитини - ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв`язку з тим, що заявник разом з дитиною зареєстрована та постійно проживає в спірної квартирі з 05.07.2006 року. У разі задоволення позову, рішення суду може послужити підставою для оскарження її права і права дитини на користування даною квартирою.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23.11.2020 року залучено ОСОБА_4 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у вищевказаній цивільній справі.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 29.03.2021 року було витребувано з Одеського державного нотаріального архіву спадкову справу № 196/2008, яка була відкрита П`ятою одеською державною нотаріальною конторою за заявою ОСОБА_5 від 31.03.2008 року.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 07.07.2021 року підготовче провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом - було закрите та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судові засідання позивач та відповідач по справі не з`явилися.

Представник позивача адвокат Ляшенко О.В. у судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

В матеріалах справи є підтвердження про отримання відповідачем у справі - ОСОБА_2 документів із суду у т.ч. й копії позовної заяви та судових повісток, однак відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористалася та його не подавала. Участі у судових засіданнях відповідач не приймала з невідомих суду причин.

Третя особа ОСОБА_4 до суду не з`явилась.

У судовому засіданні представником ОСОБА_4 - адвокатом Мельніченко Т.С. заперечувала проти задоволення позову. Крім того представником були подані пояснення на позов в яких вона заперечувала проти позову та просила суд у позові відмовити з огляду на те, що між сторонами вже здійснювався розгляд справи - це справа № 1519/2-2396/11, а висновки в ній є преюдиціальними, підстав для позову не має, бо оригінал правовстановлюючого документу на спірну квартиру існує, але знаходиться у ОСОБА_6 , і саме вона має бути відповідачем у даній справі та крім того зазначила, що позивачем поданий позов поза межами строку позовної давності.

2. Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт смерті ОСОБА_5 зафіксований в Книзі реєстрації смертей 2010 року квітня місяця 14 числа, про що зроблено відповідний актовий запис за № 1832, це підтверджується Свідоцтвом про смерть від 18.05.2010 р. Серії НОМЕР_1 , виданим Першим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції.

ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_5 , що підтверджується Свідоцтвом НОМЕР_2 про народження ІНФОРМАЦІЯ_5 у м. Одесі ОСОБА_1 , про що в книзі реєстрації актів про народження 1980 року листопада місяця 04 числа зроблено запис за № 1848 та Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 виданим 17.10.1998 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Бахчисарайською державною адміністрацією Автономної республіки Крим, з гр. ОСОБА_12 , про що в Книзі реєстрації актів про одруження було зроблено запис за № 145, і у зв`язку із цим було змінено прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 18.05.2010 року у межах 6-місячного строку на прийняття спадщини звернулася з відповідною заявою про прийняття спадщини померлого ОСОБА_5 її рідного батька, до приватної нотаріальної контори у м. Одесі - приватного нотаріуса Коваль Н.В.

За заявою ОСОБА_1 було відкрито спадкову справу за № 11/2010 (№ у спадковому реєстрі 49339481).

З отриманої судом від приватного нотаріуса Коваль Н.В. копії спадкової справи № 11/2010 (у спадковому реєстрі № 49339481) з супровідним листом від 11.02.2021 року вих. № 27/02-14 судом з`ясовано, що заяви від інших спадкоємців померлого ОСОБА_5 до нотаріуса не надходили, тому єдиною спадкоємицею за законом, яка прийняла спадщину - є позивач- ОСОБА_1 . Також в матеріалах спадкової справи міститься лист від 11.04.2011 року за вих.№27/02-11, яким приватний нотаріус Коваль Наталія Вікторівна повідомила позивача, що для отримання Свідоцтва про право на спадщину за законом потрібно подати нотаріусу документи, які підтверджують право власності на майно, що належало померлому.

Відповідно з постановою приватного нотаріуса Коваль Наталією Вікторівною про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 01.02.2012 року за вих.№10/02-31 у зв`язку із непредставленням нотаріусу оригіналу правовстановлюючого документу на квартиру АДРЕСА_2 позивачу було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом.

ОСОБА_5 та ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу нерухомого майна за № 1307 від 07.08.2001 року, укладеним та зареєстрованим Товарною біржою «Одеська універсальна біржа товарів та послуг» спільно придбали 502/1000 частини спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1 на 2 поверсі двоповерхового будинку житловою площею 21,3 кв.м (згідно технічного паспорту кімнати площею 7,3 кв.м. та 14,0 кв.м) відповідно 4 та 3-житлова, 2-кухня (площею 5,5 кв.м), 1-веранда (площею 3,8 кв.м), яка в цілому складає 3 кімнати житловою 33,8 кв.м площею та підсобними приміщеннями площею 27,1 кв.м, загальною та корисною площею 60,9 кв.м.

Істотною умовою договору купівлі-продажу житла є умова про ціну, яка в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Договір № 1307 купівлі-продажу нерухомого майна від 07.08.2001 року, був вчинений членами біржі продавцем- ОСОБА_2 та покупцями- ОСОБА_5 і ОСОБА_8 , засвідчений підписами членів біржі ОСОБА_16 та ОСОБА_17 та відповідно до вимог встановлених у ст.15 Закону України «Про товарну біржу», договір був зареєстрований на товарній біржі «Одеська універсальна біржа товарів та послуг» в «Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю», реєстраційний №1307 від 07.08.2001 року.

Факт передачі покупцями- ОСОБА_5 та ОСОБА_8 коштів продавцю квартири, тобто ОСОБА_2 , підтверджується п.3 договору купівлі-продажу нерухомого майна за № 1307 від 07.08.2001 року, укладеним і зареєстрованим на Товарній біржі «Одеська універсальна біржа товарів та послуг», та зареєстрованого КП «ОМБТІ та РОН», згідно якого, грошова сума за відчужувану квартиру АДРЕСА_2 , отримана повністю продавцем до підписання договору.

Зазначений договір фактично є підтвердженням наміру сторін, досягнення між ними домовленості щодо всіх істотних умов даного договору, а також змісту умов домовленості про передачу права власності на квартиру.

Відповідно до п. 3 цього договору, вищевказане нерухоме майно було відчужене за 5 964,00 грн., які отримані продавцями від покупців ОСОБА_8 та ОСОБА_5 до його підписання.

Сторони правочину повністю виконали всі умови договору купівлі-продажу квартири під АДРЕСА_2 .

В тексті договору також зазначено, що він подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає згідно зі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу». Відповідно до вказаної статті Закону, в редакції, яка діяла на час укладання біржового договору, - угоди та договори, зареєстровані на біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню.

Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 13.09.2001 року за № 492-стр.78-кн.419пр зареєстровано за ОСОБА_5 та ОСОБА_8 502/1000 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Реєстрація права власності за ОСОБА_8 та ОСОБА_5 підтверджується листом від 18.03.2021 року за вих. № 521213.72.21 Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, отриманим судом на його запит.

Державна реєстрація права власності за ОСОБА_8 та ОСОБА_5 стосовно нерухомого майна у вигляді 502/1000 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , проведеної Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості не скасована, є чинною.

ОСОБА_5 та ОСОБА_8 вселилися в квартиру, сплачували комунальні послуги, несли затрати по її утриманню, тобто фактично володіли та користувались спільно квартирою, зареєструвалися та проживали у ній тривалий час аж до своєї смерті.

Покупці квартири ОСОБА_8 та ОСОБА_5 померли, оригіналу договору купівлі-продажу нерухомого майна у позивача- ОСОБА_1 не має, що в свою чергу унеможливлює на даний час як нотаріальне посвідчення біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна так і визнання у судовому порядку його дійсності.

Рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 07.10.2013 року у справі № 103/4226/13-ц встановлений факт того, що ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є матір`ю ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

ОСОБА_8 , яка постійно мешкала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 27.04.2007 року серії НОМЕР_4 , виданим Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси.

У зв`язку зі смертю ОСОБА_8 в межах 6-місячного строку за заявою її сина ОСОБА_5 31.03.2008 року П`ятою одеською державною нотаріальною конторою була відкрита спадкова справа за № 196/2008.

Єдиним спадкоємцем померлої ОСОБА_8 за законом став її рідний син ОСОБА_5 , який постійно мешкав з померлою в спірній квартирі.

Згідно з отриманої судом з Одеського державного нотаріального архіву копії спадкової справи № 196/2008, що була відкрита П`ятою одеською державною нотаріальною конторою за заявою ОСОБА_5 від 31.03.2008 року - інших, крім ОСОБА_5 заяв до нотаріальної контори не надходило.

У продовж 6 місяців з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8 - ОСОБА_5 не заявив про свою відмову від спадщини.

ОСОБА_5 08.08.2008 року П`ятою одеською державною нотаріальною конторою видане Свідоцтво про право на спадщину за законом (тип спадкового майна - кошти), зареєстроване в реєстрі за № 3-1099. Свідоцтво про право власності за законом на спірну квартиру за життя отримати не встиг.

В свою чергу позивач- ОСОБА_1 отримати свідоцтво про право на спадщину не може, оскільки неможливо подати до нотаріальної контори (за місцем відкриття спадкової справи) оригінал правовстановлюючого документу на спірну квартиру, через його відсутність у позивача, як власника спадщини і неможливістю його поновити.

У п.10 договору №1307 купівлі-продажу нерухомого майна від 07.08.2001 р. зазначено, що цей договір було укладено лише у двох оригінальних примірниках, один з яких був наданий покупцю, тобто ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , а другий примірник залишився на зберіганні на біржі.

Позивач здійснювала заходи поновити оригінал правовстановлюючого документу на квартиру - договір купівлі-продажу нерухомого майна за №1307 від 07.08.2001 року, укладений та зареєстрований Товарною біржою «Одеська універсальна біржа товарів та послуг», за адресою: АДРЕСА_1 , яка є спадковим майном, однак отримати оригінал правовстановлюючого документу чи поновити його не змогла.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі за текстом також зазначається як ЄДР ЮО, ФОП та ГФ або ЄДРПОУ) Товарна біржа «Одеська універсальна біржа товарів та послуг» ТБ «ОУБТ ТА П», код ЄДРПОУ: 25050619, місцезнаходження юридичної особи: 65045, проспект Олександрівський, буд. 3, кв. 18, м. Одеса, - з 05.12.2005 року і по сьогоднішній день знаходиться в стані припинення за рішенням засновників. Засоби зв`язку із юридичною особою відсутні, за своїм місцем знаходження вказана юридична особа фактично не знаходиться.

Департамент архівної справи та діловодства Одеської міської ради за вих. №731-11.1-34 від 25.03.2021 року на адвокатський запит адвоката Ляшенка О.В. повідомив, що документи від Товарної Біржі «Одеська Універсальна Біржа Товарів Та Послуг» на зберігання, згідно вимог п.13 ст.111 Цивільного кодексу України, Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 р. за №578/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.04.2012 р. за №571/20884 - не надходили тому й видати оригінал договору купівлі-продажу є неможливим.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права та їх тлумачення свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Такий же висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16 (провадження № 61-39511св18), від 14.08.2019 року у справі № 523/3522/16-ц.

Представник ОСОБА_4 у своїх запереченнях зазначила, що на її думку належним відповідачем має бути ОСОБА_6 . Учасник даної справи - ОСОБА_4 є рідною донькою ОСОБА_6 , і надання до суду пояснень, заяв в інтересах іншої особи - її матері, процесуальним правом не передбачено. Та крім того свідчить про обізнаність ОСОБА_6 про даний позов, однак, ОСОБА_6 відповідних заяв до суду про вступ у справу, про заміну неналежного відповідача не зверталась, про залучення її в якості й третьої сторони у т.ч. з самостійними вимогами на предмет позову також заяв до суду не надала. Зацікавленості долею спадкової квартири, що є предметом розгляду у даній справі не проявляла, що свідчить про відсутність чи втрату у неї інтересу до спірної квартири. Також суд враховує, що ВС у своєму рішенні від 28.11.2019 року встановив відсутність у ОСОБА_6 , ОСОБА_4 правових підстав на отримання спадщини за законом у вигляді спірної квартири, яке є остаточним і обов`язковим як для сторін, які були його учасниками у т.ч. відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_4 так і для суду, який розглядає дану справу.

Суд також враховує, що позивач належним чином визначив коло учасників процесу, зокрема з метою виключення порушення прав ОСОБА_2 доньки померлого ОСОБА_5 визначив її процесульний статус в якості відповідача, ОСОБА_3 залучено в якості третьої сторони, як власника 498/1000 частин спірної квартири.

Позивач- ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду після закінчення розгляду пов`язаних між собою судових справ, які були ініційовані й за участі третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_4 .

Право власності носить абсолютний характер і покликане надавати власнику змогу вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому маи?ном і відповідно власник може вимагати належної поведінки від оточуючих, які б не заважали особі здійснювати свої правомочності відносно речі. Такі вимоги не обмежені часовими рамками, а тому особа може звернутися до суду за захистом своїх прав, які оспорюються або не визнаються, у будь-який момент.

Заява ОСОБА_4 (її представника) про застосування строку позовної давності судом відхиляється за необґрунтованістю, серед іншого, на підставі викладених нижче рішень судів за якими ОСОБА_4 приймала участь як співпозивач.

Так у Приморському районному суді м. Одеси перебувала у провадженні цивільна справа за позовом ОСОБА_6 до Одеської міської ради (згодом були залучені ОСОБА_22 та ОСОБА_1 ) про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, провадження у вказаній справі було відкрите згідно ухвали від 16.11.2010 року про відкриття провадження по цивільній справі № 2-13805/10 (у період 2011-2013 років справі присвоювались різні номери № 2-3516/2011 р., № 1522/3277/12 (2/522/1542/13)).

ОСОБА_6 звернулась до суду із позовною заявою для встановлення їй додаткового строку для прийняття спадщини після смерті її матері- ОСОБА_8 .

Відповідно із рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 1522/3277/12 від 22.04.2013 року у позові ОСОБА_6 до ОСОБА_22 та ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - відмовлено, рішення суду першої інстанції залишене в силі Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ - ухвала від 29.01.2014 року по справі № 6-44024ск13.

У провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 (племінниця померлого ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 (рідна сестра померлого ОСОБА_5 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Одеська міська рада, Орган опіки та піклування Малиновської районної державної адміністрації м. Одеси (залучений у зв`язку із реєстрацією місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 у квартирі, що є спадковим майном), Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» (як орган державної реєстрації прав нерухомості), Товарна біржа «Одеська універсальна біржа товарів та послуг», ОСОБА_2 (продавець 502/1000 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (502/1000 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (є власником інших 498/1000 частини цієї ж квартири за адресою: АДРЕСА_1 ) про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_22 (до шлюбу прізвище ОСОБА_1 , донька померлого ОСОБА_5 ) про зміну черговості одержання права на спадкування.

Згідно із рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 1519/2-2396/11 від 06.03.2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Одеська міська рада, Орган опіки та піклування Малиновської районної державної адміністрації м. Одеси, КП «ОМБТІ та РОН», ТБ «Одеська універсальна біржа товарів та послуг», ОСОБА_2 , ОСОБА_23 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_22 про зміну черговості одержання права на спадкування - залишений без задоволення.

Суд роз`яснив, у вказаному рішенні, що заявивши вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна № 1307 від 07.08.2001 року, укладеного та зареєстрованого на товарній біржі «Одеська універсальна біржа товарів та послуг», позивачка не врахувала той факт, що відповідно до вимог ст. ст. 3, 27-31 ЦПК України, суд не має право вирішувати питання про права осіб, які не є сторонами процесу та у зв`язку зі смертю не мають цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності. За таких обставин суд не може визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна № 1307 від 07.08.2001 року, дійсним, так як дані вимоги не відповідають способам захисту прав та інтересів, визначених ст. 16 ЦК України.

Крім того, ОСОБА_1 просила визнати право власності за нею у цілому на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , однак так як фактично право власності зареєстроване на 502/1000 частин, то встановлення цілої частини є передчасним.

За інформацією БТІ - лист від 07.12.2010 року за вих. № 227446.69 інші 498/1000 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 - належать іншій особі ОСОБА_3 , яка на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна за № 119 від 13.10.2000 року, укладеного та зареєстрованого Товарною біржою «Чорноморська товарна біржа» купила 498/1000 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , які складаються з одної житлової кімнати площею 12,5 кв.м, а також: кухні-6, веранди-7, уся квартира складається із трьох кімнат житловою площею 33,8 кв.м, загальною площею 60,9 кв.м.

Судом першої інстанції також було встановлено, що оригіналу договору купівлі-продажу нерухомого майна за № 1307 від 07.08.2001 року, укладеного та зареєстрованого Товарною біржою «Одеська універсальна біржа товарів та послуг», 502/1000 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 - житловою площею 33,8 кв.м та підсобними приміщеннями, яка в цілому складається з трьох кімнат, загальною та корисною площею 60,9 кв.м ОСОБА_1 у своєму розпорядженні не має.

З урахуванням усіх цих обставин суд у справі № 1522/3277/12 дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, так як нею неправильно визначено спосіб захисту спадкових прав. При цьому, як слідує з тексту рішення, суд не встановлював обставин щодо відсутності у ОСОБА_1 законних прав на спадкове майно.

Законне право власності до ОСОБА_1 перейшло за законом після смерті її батька - ОСОБА_5 і позивач у даній справі здійснила усі необхідні дії для цього, зокрема й подала відповідну заяву до нотаріальної контори в межах 6-ти місяців після смерті батька позивачки.

Також суд враховує, що у провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (позивачі) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (відповідачі) про зміну черговості одержання права на спадкування.

Згідно із рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 521/10831/13-ц від 16.06.2016 року у позові ОСОБА_6 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зміну черговості одержання права на спадкування - відмовлено.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 28 листопада 2019 року справа № 521/10831/13-ц провадження № 61-8013св18 постановив касаційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_4 залишити без задоволення, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 16 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року залишив без змін.

3. Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права

Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 2 ст. 2 ЦПК України встановлює, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема за п. 1 ч. 3 ст. 2 ЦПК України є верховенство права.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 41 Конституції України гарантовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02.11.2004 року № 15-рп/2004). Тому в контексті ст.55 Конституції України органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

У цьому ж Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року за № 15-рп/2004 зазначено, що справедливість одна із основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (п.п. 1-2 ст. 1220 ЦК України).

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (п. 1 ст. 1221 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (п. 1 ст. 1261 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Згідно з п. 1 та п. 2 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини - п. 1 ст. 1266 ЦК України.

У відповідності до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини; з аява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто .

Для прийняття спадщини встановлюється строк у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого у 6 місяців, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (п. 1 ст. 1270, п. 1 ст. 1272 ЦК України). З урахуванням даної норми ЦК України та відповідно до отриманих спадкових справ гр. ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_22 до нотаріусів з відповідними заявами не звертались, та вважаються такими, що спадщину не прийняли.

ОСОБА_5 , ОСОБА_1 протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України (у продовж 6-ти місяців) не заявили про відмову від спадщини, згідно вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину.

За положеннями ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, при цьому відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до п. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Як визначено у п. 1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення 6 місяців з часу відкриття спадщини.

Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, а не правочин, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється. Тобто свідоцтво про право власності не породжує виникнення у особи відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Даний висновок зроблений у постанові Верховного суду від 30.03.2021 року у справі № 753/6831/19, провадження № 61-14358св20.

Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про власність», який був чинним станом на дату правочину з придбання квартири 07.08.2001 року, визначено, що громадянин набуває право власності на майно одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції 2003 року до правовідносин, які виникли до 01.01.2004 року застосовуються норми ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Купівля-продаж житла є договірним зобов`язанням і регулюється правилами цивільного законодавства.

Правовідносини між сторонами у відповідній частині виникли в момент укладення зазначеного договору 07.08.2001 року, в той час як діючий ЦК України набув чинності з 01.01.2004 року. За загальним правилом нормативно-правовий акт не має зворотної дії у часі, а це свідчить про те, що до кожних події, факту чи відносин має застосовуватись той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент, коли вказані подія, факт чи відносини мали місце. Принцип незворотності дії нормативно-правового акту в часі закріплений ст. 58 Конституції України, в якій зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності до ст. 224 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Як сукупно регламентували ст. ст. 8, 9, 15 Закону України «Про товарну біржу», членами товарної біржі є прийняті до її складу згідно із статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи. Член товарної біржі має право здійснювати біржові операції на біржі. Водночас, біржовою операцією визнається угода, якщо вона являє собою купівлю-продаж товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

Як регламентувала ст. 227 ЦК УРСР, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.

Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Тобто ЦК УРСР вимог щодо нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу квартир не встановлював.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

У період укладання спірного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі ст. ст. 224, 227 ЦК УРСР 1963 року договір купівлі-продажу будинку (квартири) повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору.

Проте, згідно зі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

Таким чином, суперечливі норми законодавства призвели до того, що укладений договір купівлі-продажу та зареєстрований товарною біржою не був посвідчений у нотаріальному порядку.

Крім того, у відповідності до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про врегулювання сплати державного мита при відчуженні об`єктів нерухомого майна» № 1030 від 13.08.1996 року, яка діяла на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.06.1998 року, будь-які угоди про відчуження об`єктів нерухомого майна, які укладаються на біржах, в агентствах нерухомості тощо, прирівнюються до нотаріального посвідчення цих договорів.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, яка висловлена ним в абз. 3 п. 3.1. рішення від 29.06.2010 року № 17-рп/2010 у справі № 1-25/2010 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абз. 8 п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

В рішенні від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92, п. 6 розд. X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) Конституційний Суд України вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз. 2 п. 5.4).

Україна визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо всіх питань, пов`язаних із тлумаченням і застосуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Судова практика ЄСПЛ є джерелом права і суди зобов`язані керуватись нею - п. 1, п. 4 ст. 10 ЦПК України визначає, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Відсутність чітко сформульованих положень законодавства не відповідає критерію «передбачуваності закону» для цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика, яка виникла у зв`язку із законодавчою прогалиною і яка не передбачається ні конкретним положенням законодавства, ні будь-яким судовим рішенням, сама по собі суперечить принципу юридичної визначеності, який імплікований Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод і який становить один із основних елементів верховенства права» (справи: «Барановський проти Польщі» № 28358/95 - п. п. 50-52, 55 ECHR 2000-III, «Кавка проти Польщі» № 25874/94 - п. 51 від 09.01.2001 року, «Худойоров проти Росії» № 6847/02 - п. 125 ECHR 2005-X, «Єлоєв проти України» № 17283/02 - п. 53 рішення від 06.11.2008 року, «Новік проти України» № 48068/06 - п. 19 рішення від 18.12.2008 року).

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини»).

Говорячи про «закон», ст. 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Суд визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. В разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків національні органи були зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим тлумаченням національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань. (п. п. 51, 52, 57 рішення у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення КС України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003).

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (п. 4.1 Рішення КС України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004).

Згідно ст.153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Відповідно до ст.128 ЦК УРСР право власності /право оперативного управління/ у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки.

До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Згідно п. 1.5., п. 1.6. та п. 1.7. Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.98 року за № 121, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 року за № 399/2839 державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації.

Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна.

Відповідно до Додатка 1 до вказаної вище Інструкції в Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна значиться за п. 9 й договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржою.

Правомірність укладення угоди на біржі, та реєстрація права власності БТІ підтверджується й листом Міністерства юстиції України від 11.12.2002 року за № 14-7/1390.

Таким чином, сторони правочину з купівлі продажу частини спірної квартири уклали між собою правомірну угоду, відповідно до вимог ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», яка згідно договору та закону (ч. 2 ст. 15 цього ж Закону), не підлягала подальшому нотаріальному посвідченню.

Як визначено у ч. 4 та ч. 5 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абз. 3 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем.

20 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 339/369/18, провадження № 61-18714св19 досліджував питання щодо звернення спадкоємця до суду за захистом порушених або оспорюваних прав перед яким, в обов`язковому порядку передує отримання відмови нотаріусом. Копія такої постанови міститься в матеріалах спадкової справи № 11/2010 (у спадковому реєстрі № 49339481) відкритої за заявою позивача- ОСОБА_1 приватним нотаріус Коваль Наталією Вікторівною та долучена до матеріалів даної справи у складі всієї вказаної вище спадкової справи.

За укладеним у простій письмовій формі договором купівлі-продажу, який не оспорений та не визнаний недійсним, у покупця виникає право власності на відповідне нерухоме майно. Таке право власності належним чином було отримане за життя ОСОБА_8 та ОСОБА_5 як покупцями нерухомого майна - 502/1000 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та яке було зареєстроване відповідно до вимог законодавства чинного на час укладення договору купівлі-продажу 502/1000 частини вказаної квартири.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: виходить за межі змісту суб`єктивного права; є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23.01.2013 року у справі № 6-164цс12 та у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 04.06.2020 року у справі № 760/16793/16-ц, від 15.07.2020 року у справі № 355/340/17-ц та від 02.09.2020 року у справі №522/19969/16-ц, від 16.12.2020 року у справі № 522/18100/15-ц (ЄДРСРУ № 93666968), від 27.01.2021 року у справі № 755/10916/18 (ЄДРСРУ № 94591769).

Таким чином згідно зі ст. ст. 1216, 1219, 1261, п.1 ст.1266, п. п. 1-2 ст. 1269, п. 1 ст. 1270, п. 1 ст. 1272, 1296 ЦК України суд приходить до висновку, що позивач- ОСОБА_1 , є особою, яка своєчасно звернулася до нотаріуса, одноосібно прийняла спадщину у вигляді 502/1000 частини квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 , який за життя своєчасно та одноосібно прийняв спадщину після смерті його матері ОСОБА_8 , та вимоги позивача- ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 3, 10-13, 19, 76, 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 281, 1216, 1219, 1261, 1266, 1269, 1270, 1272, 1296, п. п. 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ОСОБА_2 , (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити у повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 502/1000 частини квартири, яка розташована на 2 поверсі 2-поверхового будинку - житловою площею 21,3 кв.м, у т.ч. кімнати площею 7,3 кв.м. та 14,0 кв.м, кухня площею 5,5 кв.м, веранда площею 3,8 кв.м, яка в цілому складає 3 кімнатну квартиру житловою 33,8 кв.м площею та підсобними приміщеннями площею 27,1 кв.м, загальною та корисною площею 60,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване 13.09.2001 року Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» за № 492-стр.78-кн.419пр, у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 14.06.2022 року.

Суддя О.С. Леонов

14.06.22