Рішення № 104729282, 01.06.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 червня 2022 р. Справа № 120/435/22-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Альчука М.П.,

за участю секретаря судового засідання: Марисік В.Ю.,

представника позивача: Ліханової О.В.,

представників відповідача: Богдашевського В.В., Македонського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: дочірнього підприємства "Самтранс" товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвітло плюс"

до: Вінницької митниці Державної митної служби України

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Самтранс" товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвітло плюс" звернулось в суд з адміністративним позовом до Вінницької митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятих податкових повідомлень-рішень від 23.12.2021 року № 00000261219, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності; № 00000271219, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання.

Які протиправно прийнято митним органом за результатами документальної невиїзної перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, а саме з підстав того, що позивачем неправомірно застосовано тарифну преференцію з кодом 410 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 року. Оскільки преференційне походження товару не підтверджено наданими позивачем документами.

Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 19.01.2022 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження з викликом.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що згідно до вимог Митного кодексу України, з підстав надходження від уповноваженого органу іноземної держави документально підтвердженої інформації про недостовірність відомостей, що містяться в документах по товарах, митне оформлення яких завершено, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ДП "Самтранс ТОВ "Агросвітло Плюс" за наслідками перевірки дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи в частині правомірності застосування преференційного режиму за митними деклараціями від 03.12.2018 року № UA 401010/2018/042430, UA401010/2018/042320 та від 28.08.2019 року № UA 401010/2019/029769, перевірено інформацію зазначену в сертифікатах, стосовно того, що товар має преференційне походження з Європейського Союзу. З підстав чого митним органом було прийнято оскаржувані акти індивідуальної дії.

Позивачем надано відповідь на відзив, згідно якої зауважує, що наданні сертифікати з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 13.11.2018 року № L 884214 та № L 884215, а також сертифікат від 17.05.2019 року № L115153, ніким не скасовані та є чинними. При цьому в порушення процедури встановлення належності підтверджуючих документів преференційне походження товару, митним органом під час розмитнення товару було завершено митні процедури та випущено у вільний обіг товар, що імпортувався. Разом з тим, під час митного оформлення товарів митний орган не мав жодних сумнівів з приводу відомостей щодо країни походження товарів або розбіжностей у відомостях про походження товару. У зв`язку з чим просить позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позов та просила його задовольнити.

Представники відповідача просили суд відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що у період з 29.11.2021 року по 01.12.2021 року посадовими особами Вінницької митниці Державної митної служби України на підставі наказу Вінницької митниці Держмитслужби № 284 від 25.11.2021 року проведено документальну невиїзну перевірку дочірнього підприємства "Самтранс" товариства з обмеженою діяльністю "Агросвітло Плюс", в частині вимог законодавства України з питань державної митної справи в частині правомірності застосування преференційного режиму за митними деклараціями від 03.12.2018 року №№ UA 401010/2018/04230, UA 401010/2018/042320 та від 28.08.2019 року № UА 401010/2019/029769.

Актом перевірки від 09.12.2021 року № 0014/21/7.12-19/30453640 встановлені порушення ТОВ "Агросвітло Плюс" ч. 1 ст. 281 МК України в частині правильності, обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2010 року № 1678, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на суму 84 273,50 грн.; а також вимог п. 190.1 ст. 190 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на суму 19287,45 грн.

Висновки в акті мотивовані тим, що позивачем неправомірно застосовано тарифну преференцію за кодом 410 (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС - абз.1 ч. 1 ст. 29 Додатка І-а "Тарифний графік України" до гл. 1 розділ ІV "Торгівля та питання, пов`язанні з торгівлею" (скасування мит) Угоди про асоціацію між Україною з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони), оскільки преференційне походження товару не підтверджено наданими позивачем документами.

Тому, на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.12.2021 року № 00000261219, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності на суму 2700, 85 грн; та № 00000271219, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання на суму 21216,20 грн.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернулось до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 276 МК України визначено, що платниками мита є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 278 МК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання органом доходів і зборів у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 289 МК України обов`язок із сплати митних платежів виникає у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України.

Згідно матеріалів справи встановлено, що позивачем за митними деклараціями задекларовано в режим імпорту товар: "Сідельні тягачі, що були у використанні марки Scania R370 - 2014 року випуску; Scania G420 - 2011 року випуску; Scania G420LA4X2MNA - 2011 року випуску".

Відповідач в ході проведення перевірки зазначає, що ввезений позивачем товар не може бути визнаний таким, що має преференційне походження з Європейського Союзу, та відповідно не має права на преференцію. Такі висновки контролюючого органу базуються на листах уповноваженого органу Німеччини від 26.09.2019 року № Z4215F-702/19-1, яким за результатами перевірки сертифікатів з перевезення (походження) товарів форми EUR.1: від 13.11.2018 року № L884214, № L 884215 не підтверджено їх автентичність;

Від 24.07.2020 року № Z4215F-971/19-1, повідомлено, що за результатом перевірки сертифікату з перевезення (походження товарів) форми EUR.1: № L 115153 від 17.05.2019 року підтверджено дійсність видачі сертифікату, але преференційне походження товару, який в ньому зазначений, відповідно до вимог Угоди не підтверджено.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України. Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Згідно ст. 300 МК України визначено, що умови надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування митними платежами визначаються цим Кодексом, Податковим кодексом України, іншими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до підпункту "в" п. 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є ввезення товарів на митну територію України.

Згідно з п. 187.8 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Відповідно до п.п. 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Згідно п. 54.4 ст. 54 ПК України визначено, що у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Суд звертає увагу, що в даній адміністративній справі суть спору між сторонами стосується виключно встановлення країни походження (виробника) товару, який ввозився позивачем на митну територію України та підтвердження дійсності наданих позивачем сертифікатів на підставі яких надається податкова пільга зі сплати митних платежів та, як наслідок наявності чи відсутності права на застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного товару.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Згідно з ч. 6 ст. 36 МК України положення МК України застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (не преференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до ч. 7 ст. 36 МК України повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

З 1 січня 2016 року набула чинності Угода, розділ IV якої "Торгівля і питання, пов`язані з торгівлею" встановлює порядок здійснення торгівлі товарами, що походять з територій Сторін.

Виходячи із положень ч. 1 ст. 29 розділу IV Угоди, кожна Сторона, зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Відповідно до ст. 2 розділу II "Визначення концепції "походження товарів" Протоколу 1 до Угоди з метою впровадження цієї Угоди такі товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в Європейському Союзі відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Частиною 1 ст. 16 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс", надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена ст. 17 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бут виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Згідно з частинами 1-3 статті 43 МК України встановлено, що документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

У разі ввезення на митну територію України товарів до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, сертифікат про походження товару подається обов`язково (п. 1 ч. 3 статті 44 МК України).

Таким чином, серед переліку документів, які можуть підтвердити країну походження товару, сертифікат є документом, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що у свою чергу впливає на нарахування відповідних митних платежів митницею під час митного оформлення товарів і після випуску таких відповідно до заявленого митного режиму.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові №813/5141/13-а від 11 червня 2019 року.

Відповідно до ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 - це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді про асоціацію, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита.

При цьому, обов`язок вжити всі належні заходи для перевірки статусу походження товарів, забезпечити правильне заповнення бланків сертифікату з перевезення товару EUR.1 покладено на митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1.

Суд встановив, що до митного оформлення позивачем було надано сертифікати з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 13.11.2018 року № L884214, № L 884215 та № L 115153 від 17.05.2019 року видані митними органами країни експорту, на підставі яких підтверджено преференційне походження товару з Європейського Союзу, у зв`язку із чим застосовано тарифну пільгу (тарифну преференцію) щодо ставок митного тарифу на підставі Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами членами, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 pоку № 1678-VII, та у зв`язку із наявністю яких митним органом завершено усі митні процедури та випущено у вільний обіг товар, що імпортувався,

Окремо слід наголосити, що зазначенні сертифікати є чинними які на момент розгляду справи по суті є чинними та їх ніхто не скасовував.

Згідно вказаних сертифікатів зазначено, що країною походження товарів, які були ввезені позивачем за поданими митними деклараціями, є Європейський Союз.

Відповідно до частини 1 статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару.

Згідно ст. 25 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що підтвердження походження повинні подаватися до митних органів країни імпорту згідно з чинним порядком цієї країни. Ці органи можуть вимагати перекладу підтвердження походження, а також подання разом із митною декларацією на ввезення заяви імпортера про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 45 МК України встановлено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Частиною 1 та 2 ст. 37 розділу ІV Угоди про асоціацію встановлено, що Сторони домовились, що адміністративне співробітництво є важливим для реалізації та контролю преференційного режиму, наданого відповідно до цієї Глави, та підкреслюють свої зобов`язання боротися з незаконними діями та шахрайством в митних питаннях, пов`язаних з імпортом, експортом, транзитом товарів та їх розміщенням під будь-яким іншим митним режимом або процедурою, зокрема заходи заборони, обмеження або контролю. Якщо Сторона на основі об`єктивно задокументованої інформації відчуває неспроможність забезпечити адміністративне співробітництво та/або відчуває існування незаконних дій або шахрайства іншої Сторони відповідно до цієї Глави, заінтересована Сторона може тимчасово призупинити дію відповідного преференційного режиму для відповідного товару (товарів) згідно із цією статтею.

Відповідно до ст. 32 розділу VI "Домовленості про адміністративне співробітництво" Протоколу І до Угоди про асоціацію Митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс. З метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.

Згідно з положеннями ст. 33 розділу VI "Домовленості про адміністративне співробітництво" Протоколу І до Угоди про асоціацію подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватись у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень п. 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку.

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Відповідно до ч. 5 ст. 45 МК України у випадках, визначених цією статтею, товар вважається таким, що походить з відповідної країни, з моменту отримання органами доходів і зборів належним чином оформлених документів про походження товару або затребуваних ними додаткових відомостей.

Отже, системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку щодо можливості митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Однак, на думку суду відповідач не навів обставин за яких після завершення митного оформлення виникла обґрунтована підозра, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Також, під час судового засідання представник митного органу не зміг надати пояснення чому сумнівів у відповідача не виникло під час перевірки сертифікатів та попуску товару у вільний обіг станом на 03.12.2018 року.

З огляду на встановлені обставини суд вважає, що висновки контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на преференцію базуються виключно на листах уповноваженого органу Німеччини від 26.09.2019 року № Z4215F-702/19-1, яким за результатами перевірки сертифікатів з перевезення (походження) товарів форми EUR1: від 13.11.2018 року № L1884214, № L 884215видано не в тому вигляді, в якому вони були подані;

Від 24.07.2020 року № Z4215F-971/19-1, повідомлено, що за результатом перевірки сертифікату з перевезення (походження товарів) форми EUR1: № L 115153 від 17.05.2019 року підтверджено дійсність видачі сертифікату, але преференційне походження товару, який в ньому зазначений, відповідно до вимог Угоди не підтверджено.

Однак, вказаними листами уповноваженого органу Німеччини не можна вважати єдиним та беззаперечним доказом порушення позивачем митних правил, оскільки позивачем до митного оформлення надані всі документи, визначені чинним законодавством, що надані експортером та підтверджують право позивача на преференцію.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували факт офіційного звернення уповноваженого органу Німеччини до експортера за наданням належних документів на підтвердження статусу походження товару, чи відповіді експортера/ тобто, відсутня інформація про звернення уповноваженого органу до експортера.

З огляду на те, що сертифікат з перевезення товару є офіційним документом у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, тому такий документ потребує встановлення його у відповідності до закону не чинними, підробленими чи недійсними.

Міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу у випадку отримання відповіді компетентного органу за результатами перевірки документів про походження товару, яка, зокрема, не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів (постанова Верховного Суду №240/7093/19 від 01 березня 2021 року).

Беручи до уваги, що вказаний алгоритм дій контролюючого органу, на запити якого проводилася перевірка документів про походження товарів, не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару згідно із частинами 8, 9 ст. 43 МК України, суд погоджується з доводами позивача, що митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 351 МК України визначено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Тобто, проведення документальної невиїзної перевірки з підстави, наведеної у п. 2 ч. 2 ст. 351 МК України, можливе лише за умови, якщо інформація, що надійшла від уповноважених органів іноземних держав, свідчить про не підтвердження автентичності поданих контролюючому органу документів або про недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Основні вимоги до оформлення документальних перевірок, закріплені у Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727, (далі - Порядок).

Згідно п. 5 розділу 2 названого Порядку, факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до пп. 7 п. 4 роз. 3 Порядку результати документальної перевірки щодо дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи оформляються аналогічно результатам перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства. У разі встановлення перевіркою порушень законодавства з питань державної митної справи необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків; зазначити невідповідність даних, які містяться в документах, поданих платником податків для здійснення митного оформлення, фактичним даним, виявленим під час перевірки, на підставі первинних документів платника податків; вказати первинні документи та інші матеріали, що свідчать про наявність порушень. Рішення щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД, митної вартості та країни походження товарів, підстави для звільнення від оподаткування митними платежами окремими документами не оформляються, а зазначаються в акті (довідці) документальної перевірки.

Суд звертає увагу, що в акті перевірки відсутній виклад з підтвердженням відповідними первинними документами або іншими матеріалами надання позивачем недостовірних документів чи недостовірної інформації, або інших протиправних дій декларанта, які спричинили заниження обов`язкових платежів під час митного оформлення; невідповідності даних, які містяться в документах, поданих платником податків для здійснення митного оформлення, фактичним даним, виявленим під час перевірки; не вказано на наявність первинних документів та інших матеріалів, що свідчать про наявність порушень.

Водночас, зі змісту акту перевірки не можливо встановити, що спричинило перевірку достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 та правильності інформації, що міститься в цих документах, які обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів мали митні органи країни імпорту.

А тому, сертифікат є офіційним документом у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, а тому такий документ потребує встановлення його у відповідності до закону не чинним, підробленим, недійсним чи ін. Допоки ж такий документ чи інформація в ньому не визнаний уповноваженими органами чи судом не законними, до нього застосовується презумпція правомірності.

Крім того, позивачем дотримано умов режиму вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом та правомірно застосовано тарифну преференцію за імпортованим товаром з країни Європейського Союзу, що підтверджується сертифікатом про походження EUR.1, виданим митним органом Німеччини, на підставі якого митний орган України здійснив митне оформлення товару. Під час митного оформлення імпортованого товару позивач надав національному митному органу всі необхідні документи для завершення митних процедур та щодо достовірності, достатності, повноти або належності яких з боку митного органу не було жодних зауважень та ним не відмовлено у застосуванні преференцій з ввізного мита на товари, що возяться на територію України (код пільги 410 товари, що ввозяться в Україну та походять з країн Європейського Союзу).

Отже, позивачем було сплачено в повному об`ємі всі обов`язкові митні платежі, подані всі необхідні документи для митного оформлення ввезеного товару, а самі сертифікати про походження товару є чинними та не скасованими.

Враховуючи наведені вище обставини, суд вважає, що товар, митне оформлення якого здійснено за митними деклараціями від 03.12.2018 року №№ UA 401010/2018/04230, UA 401010/2018/042320 та від 28.08.2019 року № UА 401010/2019/029769 на підставі сертифікатів EUR.l від 13.11.2018 року № L884214, № L 884215; та № L 115153 від 17.05.2019 року є таким, що походить з ЄС та має преференційне походження ЄС для надання режиму вільної торгівлі в рамках Угоди, а тому пільги надані (отримані) позивачем правомірно, з дотриманням вимог Протоколу 1 Угоди, а надані позивачем сертифікати про походження товарів, містять повну та достовірну інформацію щодо задекларованих товарів, будь-які розбіжності у документах про країни походження товарів відсутні, тобто позивачем підтверджено країни походження задекларованого за оскаржуваними митними деклараціями товару у відповідності до вимог ст. 43, 44, 335 МК України.

А тому контролюючий орган, у відповідності до п. 54.4 статті 54 ПК України не мав правових підстав самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3.6 ст. 54 ПК України.

Відповідно до п. 109.1 ст. 109 ПК України податковими правопорушеннями, серед іншого, є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відсутність або недоведеність вини платника податків, як необхідної складової податкового правопорушення, обумовлює протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій за таке правопорушення.

Згідно положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами ч. 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов необхідно задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов дочірнього підприємства "Самтранс" товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвітло плюс" (пров. К. Широцького, 14-б, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39453640) до Вінницької митниці Державної митної служби України (вул. Лебединського, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39510664) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення рішення Вінницької митниці Державної митної служби України від 23.12.2021 року № 00000261219 та № 00000271219.

Стягнути на користь дочірнього підприємства "Самтранс" товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвітло плюс" понесенні витрати зі сплати судового збору в сумі 4962 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці Державної митної служби України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович