Рішення № 104728363, 02.06.2022, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1032/2022 Справа № 490/8566/21

Центральний районний суд м. Миколаєва

___________

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02червня 2022 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.

при секретарі - Баландіній В.Є.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи Центральний відділ ДВС у м.Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м.Одеса) , ОСОБА_4 про зняття арешту з майна, -

ВСТАНОВИВ :

22.10.2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом , в якому просить зняти обтяження у вигляді арешту нерухомого майна- домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 ( реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 11028629), накладене 04 квітня 2011 року постановою державного виконавця Центрального ВДВС Миколаївського міського управління юстиції Панченко О.Л. про арешт майна боржника в рамках виконавчого провадження № 7930499.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ворна є власником Ѕ частини житлового будинку за вказаною адресою, іншим співвласником є ОСОБА_4 . В травні 2021 року вона мала намір відчужити належне їй на праві власності нерухоме майно, проте дізналася, що на будинок накладена заборона відчуження в межах виконавчого провадження. На її звернення до Центрального відділу ДВС отрммала відповідьпро накладення арешту на майно боржника ОСОБА_3 в межах стягнення на користь ОСОБА_2 аліментів. Наразі виконавче провадження завершено, надати більш вичерпну інформацію неможливо. Проте ОСОБА_3 , вказаний житловий будинок ніколи не належав, він в ньому ніколи не проживав. Оскільки вказаний арешт порушує її права власника, а іншим чином спір вирішити неможливо, адже вона не є строної вказаного виконавчого провадження - просила суд про задоволення позову.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2021 року визначено головуючого по справі суддю Гуденко О.А.

18.11.2021 року матеріали справи передані на розгляд судді Гуденко О.А.

Ухвалою суду від 19.11.2021 року прийнято до провадження справу та відкрито загальне позовне провадження по справі.

Протокольною ухвалою суду від 16.02.2022 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Представник позиваач надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, просить задовольнити позов в повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного розгляду.

Відповідачі та треті особи в судове засідання не з`явилися, повідомлялися судом належним чином відзиву чи заперечень протьи позову не надали.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідачам було запропоновано протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та роз`яснено, що розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін проводиться за його клопотанням, яке він може подати в строк для подання відзиву на позов.

У зв`язку з неявкою відповідача та не надання відзиву суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності сторін та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно арешт на домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 був накладений на підставі постанови державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 04.04.2011 року про арешт на майно боржника ОСОБА_3 в межах ВП № 7930499.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, житловий будинок площею 236 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 належить на праві спільної частової власнсоті по Ѕ частині ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 05.01.2012 року , право власності зареєстровано 05.03.2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, що на виконанні Центрального ВДВС перебував виконавчий документ, відповідно до якого з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягувалися аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу). Постановою державного виконавця Центрального ВДВС від 04.04.202 року в межах ВП № 7930499 було накладено обтяження на нерухоме майно боржника , оскільки згідно відповіді ММБТІ за боржником зареєстрована приватна власність , а саме домоволодіння по АДРЕСА_1 . Державним виконавцем 28 травня 2013 року це виконавче провадження було закінчено на підставі п.10 ч.1 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження» , виконавчий документ направлено до виконання до Ленінського ВДВС Миколаївського МУЮ.

На виконанні Інгульського ВДВС перебувало ВП № 38608042 з примусового виконання виконавчого листа від 12.04.1997 року, виданого комсомольським районним судом м.Херсона про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу). Державним виконавцем 28 серпня 2013 року це виконавче провадження було закінчено на підставі п.10 ч.1 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження» , виконавчий документ направлено до виконання до Центрального ВДВС Миколаївського МУЮ.

Згідно відомостей АСВП стан виконавчого провадження - виконаний. ВП знищено за закінченням терміну зберіганн (3 роки).

У частині третій статті 3 ЦПК України зазначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України). Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У частині першій статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 606-XIV) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частиною першою статті 57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на час пред`явлення позову) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Аналогічна за змістом норма містилась в статті 60 Закону № 606-XIV.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження". Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19.

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковими для застосування судами.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦПК України, позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Згідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. У відповідності до статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини визначає: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Чинний Закон України «Про виконавче провадження» містить статтю 59, якою визначено порядок і підстави зняття арешту, в тому числі викладено вичерпний перелік підстав, який надає державному виконавцеві самостійно знімати арешт; також передбачено можливість особи у всіх інших випадках звертатися до суду за зняття арешту.

Отже, згідно статті 59 чинного Закону України «Про виконавче провадження»: «Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Відповідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено виключний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

При цьому, ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Відповідно до п. 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.

Право власності має фундаментальним характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахування принципів ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).

Вивчивши матеріали справи, зважаючи на те, що виконавче провадження , в рамкам якого було накладено арешт на майно, було закінчено , однак під час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем не було вирішено питання щодо зняття арешту з майна, крім того, у відділі відсутні достовірні відомості, що вказаний житловий будинок належав на праві власності ОСОБА_3 , право власності на спірний будинок позивача підтверджено належним чином, при цьому, не зняття державними виконавцями арешту з майна боржника у виконавчому провадженні дані про яке відсутні в Автоматизованій системі виконавчого провадження, порушує права позивача та наявність такого обтяження створює перешкоди у здійсненні позивачем його права власності на майно та реалізації його законних прав та інтересів, суд приходить до висновку, про наявність підстав для зняття арешту з майна позивача , а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати сплачені при подачі позову.

Керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 268, 280, 353, 354 ЦПК України, ст. ст. 316, 319, 321, 328, 391 ЦК України, ЗУ «Про виконавче провадження», суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Зняти обтяження у вигляді арешту нерухомого майна- домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 ( реєстраційний номер обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 11028629), накладене 04 квітня 2011 року постановою державного виконавця Центрального ВДВС Миколаївського міського управління юстиції Панченко О.Л. про арешт майна боржника в рамках виконавчого провадження № 7930499.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Миколаївського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Гуденко