Рішення № 104717002, 09.06.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/3698/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2022 рокумісто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А. Г.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Міністерства внутрішніх справ України код ЄДРПОУ 00032684 місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Богомольця, 10 (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним рішення відповідача (висновок від 21.12.2021) про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з другою групою інвалідності;

- зобов`язати відповідача призначити одноразову грошову допомогу позивачу у зв`язку із другою групою інвалідності відповідно до статті 23 Закону України Про міліцію та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.

Ухвалою від 21.02.2022 суддя прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після встановлення позивачу 23.12.2019 ІІ групи інвалідності, у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із проходженням служби в органах внутрішніх справ, у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму. Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату відповідної допомоги. Проте, у задоволенні заяви та виплаті допомоги позивачу відмовили з тих підстав, що від дати первинного огляну МСЕК пройшло більше двох років. Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки Закон України Про міліцію не встановлює жодних обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги при настанні страхового випадку встановлення інвалідності. Зазначає, що встановлення йому другої групи інвалідності є самостійною підставою для виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідач правом на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористалися, що згідно з частиною 6 статті 162 КАС України не перешкоджає розгляду та вирішенню справи за наявними матеріалами.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України.

Відповідно до наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (по особовому складу) від 30.03.2010 №6 о/с дск позивача звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за пунктом а статті 65 (за віком).

26.05.2010 під час первинного огляду позивачу встановлено третю групу інвалідності у зв`язку захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується довідкою МСЕК №457067 від 02.06.2010.

Позивачу виплачена одноразова грошова допомога у зв`язку з встановленням третьої групи інвалідності через захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

23.12.2019 під час повторного огляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності через захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується довідкою МСЕК №011375 від 13.02.2020 та висновком з акта огляду від 13.02.2020.

У зв`язку із отриманням II групи інвалідності, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління МВС України у Львівській області із заявою про призначення одноразової грошової допомоги.

Листом № 132/31/01-2020 від 06.04.2020 Головне управління МВС України у Львівській області повідомило позивача, що з дати первинного огляду МСЕК пройшло більше двох років, у зв`язку з чим в нього відсутнє право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Вказану відмову позивач оскаржив до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.10.2020 у справі №380/3698/22 задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління МВС України у Львівській області, а саме: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо не складення висновку на підставі заяви та документів ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги; зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області скласти та подати до Міністерства внутрішніх справ України висновок та відповідний пакет документів щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності II групи з 23.12.2019, внаслідок захворювань, пов`язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Закону України Про міліцію та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.

22.01.2021 ОСОБА_1 повторно звернувся до Головного управління МВС України у Львівській області із заявою/рапортом від 22.01.2021 з доданням відповідних документів, просив провести йому виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ОВС, котре скерувало документи на розгляд МВС України.

Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом №7322/15-2021 від 24.02.2021 повернув ліквідаційній комісії ГУ МВС України у Львівській області матеріали про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 без прийняття рішення. В листі зазначено: - що під час опрацювання матеріалів виявлено, що написання по батькові ОСОБА_1 у відмітці ОВС на його заяві від 22.01.2021 та у свідоцтві про хворобу від 31.03.2020 №155 не відповідає його паспортним даним; - установлення заявникові при повторному огляді другої групи інвалідності та 60% втрати професійної працездатності (2019) відбулося в період понад два роки від дати встановлення йому при первинному огляді третьої групи інвалідності та 50% втрати професійної працездатності (2010), що суперечить умовам Порядку; - медико-соціальна експертна комісія проведена з порушенням пункту 10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 Питання медико-соціальної експертизи, зокрема, повідомлено, що при проведенні медико-соціальної експертизи ОСОБА_1 представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії не залучалися. Вказано, що зазначені недоліки унеможливлювали прийняття рішення за поданими матеріалами.

Вважаючи протиправною бездіяльність МВС України позивач оскаржив її до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 у справі 380/4744/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до МВС України задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення документів щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву (рапорт) від 22.01.2021 про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 і додані до нього документи разом із висновком Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області і прийняти за наслідками повторного розгляду одне із рішень, передбачених пунктом 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 (про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги).

На виконання вказаного судового рішення позивач знову подав пакет документів, необхідний для призначення допомоги, до Головного управління МВС України у Львівській області, яке скерувало їх для розгляду відповідачу.

Листом від 21.12.2021 №58528/15-2021 відповідач повідомив Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України у Львівській області про прийняте ним рішення про відмову ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги та надав копію висновку про призначення одноразової грошової допомоги від 21.12.2021 з відміткою відмовлено. Підставами для відмови у виплаті допомоги у вказаному висновку зазначено:

- встановлення заявникові при повторному огляді ІІ групи інвалідності та 60% втрати працездатності (2019) відбулося в період понад два роки від дати встановлення йому при первинному огляді ІІІ групи інвалідності та 50% втрати професійної працездатності (2010), що суперечить вимогам Порядку;

- під час опрацювання надісланих матеріалів виявлено, що написання по-батькові ОСОБА_1 у відмітці органу внутрішніх справ на його заяві від 22.01.2021 та свідоцтві про хворобу від 31.03.2020 №155 не відповідає його паспортним даним.

Не погоджуючись з відмовою у призначенні одноразової грошової допомоги позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

02.07.2015 прийнято Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII згідно з пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень якого право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

До набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України "Про міліцію" №565-XII від 20.12.1990 та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 (далі - Порядок № 850).

Так, відповідно до частини шостої статті 23 Закону України "Про міліцію" у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Пунктом 2 Порядку №850 визначено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно із підпунктом 2 пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

За правилами пункту 7, 8 Порядку №850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи:

заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов;

довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії:

довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції:

витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу;

витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції.

Відповідно до пункту 9 Порядку № 850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 у справі 380/4744/21 зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву (рапорт) від 22.01.2021 про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 і додані до нього документи разом із висновком Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області і прийняти за наслідками повторного розгляду одне із рішень, передбачених пунктом 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 (про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги).

З листа відповідача Міністерства внутрішніх справ України від 21.12.2021 №58528/15-2021 вбачається, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 у справі №380/4744/21 повторно розглянуто матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги позивачу та відмовлено в її призначенні.

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до вимог пункту 9 Порядку №850, за результатом розгляду матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги рішення про призначення чи відмову у призначенні такої допомоги.

Відповідач не надав суду доказів того, що за результатами розгляду матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 прийняте рішення про призначення допомоги або про відмову в її призначенні. У матеріалах справи наявний лише висновок Головного управління МВС України у Львівській області про призначення одноразової грошової допомоги на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 у справі №380/4744/21 з резолюцією МВС України від 21.12.2021 «відмовлено».

Суд зазначає, що ні лист Міністерства внутрішніх справ України від 21.12.2021 №58528/15-2021 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, ні висновок Головного управління МВС України у Львівській області про призначення одноразової грошової допомоги на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 у справі №380/4744/21 з резолюцією Міністерства внутрішніх справ України не може вважатися прийнятим рішенням у розумінні пункту 9 Порядку №850, оскільки таким є лише рішення про призначення допомоги або про відмову в її призначенні.

Суд висновує, що Міністерство внутрішніх справ України ухилилося від прийняття рішення, що віднесене до його компетенції, оскільки не прийняло жодного рішення щодо одноразової грошової допомоги заявнику (про призначення/відмову у призначенні).

Таким чином суд вважає, що рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з другою групою інвалідністю відповідачем не приймалося, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Одним із принципів адміністративного судочинства є диспозитивність (від лат. Dispono - розпоряджаюся) - це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд.

Частиною 2 статті 11 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Отже, за загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18.12.2009 "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Частиною 2 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019року у справі №819/1420/15).

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).

З огляду на вказане, суд кваліфікує бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду матеріалів щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги позивачу у зв`язку із другою групою інвалідності відповідно до статті 23 Закону України Про міліцію та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10. 2015 №850 як протиправну.

Щодо обраного позивачем способу відновлення порушеного права та позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити одноразову грошову допомогу позивачу у зв`язку із другою групою інвалідності, суд зазначає таке.

Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 року у справі №804/1469/17 та від 10.04.2019 року у справі №826/11251/18.

Відповідно до пунктів 4 та 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії або визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, заява №38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 Комітетом Міністрів, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов`язаний з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд встановив, що відповідач ще не прийняв рішення щодо призначення чи щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із другою групою інвалідності, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Прийняття рішення про призначення вказаної допомоги без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Така правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №806/2981/17, від 15.08.2019 у справі №806/3097/17.

Застосування судом способу захисту у цій адміністративній справі, про який просить позивач, шляхом зобов`язання відповідача призначити одноразову грошову допомогу, у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, вимагає з`ясування того, чи належить позивачу право на отримання такої допомоги.

Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11.02.2021 у справі №802/1675/17-а.

Водночас, зважаючи на те, що рішення пор призначення чи відмову у призначенні позивачу одноразової допомоги відповідачем ще не приймалося, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача призначити одноразову грошову допомогу позивачу у зв`язку із другою групою інвалідності.

З огляду на викладене суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні такої позовної вимоги повністю.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне у відповідності до положень частини 2 статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 із висновком Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 19.11.2021 і прийняти за наслідками розгляду одне із рішень, передбачених пунктом 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 (про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду матеріалів щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги позивачу у зв`язку із другою групою інвалідності відповідно до статті 23 Закону України Про міліцію та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10. 2015 №850.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 із висновком Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 19.11.2021 і прийняти за наслідками такого розгляду одне із рішень, передбачених пунктом 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 (про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя А.Г. Гулик