Рішення № 104713010, 10.06.2022, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/29457/21

Провадження № 2/752/4837/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 червня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді - Машкевич К.В.

при секретарі - Гненик К.П.

розглянувши цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся з позовом до відповідача в якому просив визнати борги за борговими розписками від 20.12.2016 р. та 16.05.2017 р. спільною сумісною власністю та поділити вказані борги як спільну сумісну власність подружжя.

Стягнути з ОСОБА_2 у порядку поділу спільного сумісного майна суми боргу у сумі 203101,00 грн., інфляційних втрат в сумі 39 550.23 грн., 3% річних в сумі 17 795,00 грн., а також судові витрати.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що Київським апеляційним судом постановою від 14 квітня 2021 р. у справі №761/48752/19 встановлені наступні обставини, які не потребують повторного доказування з огляду на приписи частини 4 статті 82 ЦПК України, а саме сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 28 травня 2015 року, який було розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2018 року.

Під час перебування у шлюбі 30.03.2016 року між Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» (Продавець), ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач) було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О., зареєстрований в реєстрі за № 594.

Позивач одноосібно здійснив оплату за даним договором. Фінансування зобов`язання за даним договором позивач частково здійснив коштами які він отримав за 2 борговими розписками та за договором дарування грошових коштів.

На час припинення шлюбу борг за вказаними борговими розписками був непогашений.

Відповідач за вказаним договором отримала у власність 1/2 частину вказаної квартири, що підтверджується постановою від 14 квітня 2021 р. у справі №761/48752/19.

Оскільки позивачем у справі №761/48752/19 не ставилась вимога про стягнення з відповідача 1/2 частини боргу, позивач звертається до суду для вирішення даного питання.

Відповідно до розписки від 20.12.2016 року, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 7000 дол. США, для сплати за квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до розписки від 16.05.2017 року, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 8000 доларів США, для сплати за квартиру АДРЕСА_1 (а.с.51).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, грошові кошти, які були надані в борг ОСОБА_1 відповідно до розписок від 20.12.2016 року та від 16.05.2017 року є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з договору дарування грошових коштів від 15.08.2017 року, ОСОБА_4 подарувала та передала ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 прийняв від ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 420 000 грн.

Відповідно до п. 1 договору дарування, гроші, що даруються ОСОБА_1 має намір витратити на інвестування в квартиру АДРЕСА_1 .

В період 18.08.2017року - 21.08.2017 року позивач перерахував трьома платежами на банківський рахунок продавця «Житлоінвестбуд-УКБ» грошові кошти в загальній сумі 420 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України, ОСОБА_1 для придбання спірної квартири було залучено особисті кошти в розмірі 420 000 грн., які він отримав на підставі договору дарування грошових коштів.

Так, позивачем здійснено 6 платежів на ім`я ОСОБА_3 , у графі призначення платежу зазначено: «повернення боргу за борговою розпискою від 20 грудня 2016 р.»: 18.12.2018 року платіж на суму 61500,00 грн.; 16.01.2019 року платіж на суму 14150,00 грн., 23.01.2019 року платіж на суму 14150,00 грн.; 31.01.2019 року платіж на суму 25125.63 грн.; 20.02.2019 року платіж на суму 55276,38 грн.; 14.03.2019 року платіж на суму 20000,00 грн.

Позивачем було сплачено в загальній сумі 190 202,01 грн.

З огляду на вищезазначене стягненню з відповідача підлягає сума 95101,00 грн.

Повернення боргу за борговою розпискою від 16.05.2017 р. здійснено 5 платежами на ім`я ОСОБА_4 , у графі призначення платежу зазначено: «повернення боргу за борговою розпискою від 16.05.2017 р.»: 17.04.2019 року платіж на суму 60000,00 грн.; -25.04.2019 року платіж на суму 60000,00 грн.; 08.05.2019 року платіж на суму 50000,00 грн.; 31.05.2019 року платіж на суму 35000,00 грн.; 04.07.2019 року платіж на суму 11000,00 грн.

Загальна сума яка була сплачена позивачем становить 216 000,00 грн.

З огляду на вищезазначене стягненню з відповідача підлягає сума 108 000,00 грн.

Окрім цього, позивач вважає, що існують підстави стягнення інфляційних втрат та 3% річних за користування вказаними грошима.

На підставі викладеного просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 10.12.2021 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.

08.04.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому вона проти задоволення позову заперечувала посилаючись на те, що важливим питання дослідження правового статусу квартири АДРЕСА_3 , оскільки позивачем надається до матеріалів справи договір купівлі-продажу майнових прав цю ж квартиру, а також наводяться доводи, що часткове погашення зобов`язання за таким договором здійснювалося за кошти отримані по борговим розпискам, які є предметом спору у цій справі.

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , продавець передає у власність, а покупці приймають у власність в рівних частинах кожний майнові права на квартиру АДРЕСА_3 .

Пунктом 3.1 договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , вартість майнових прав на квартиру складає 1409265 гривень.

Відповідач зазначила, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що 1/2 частки квартира АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1349019480000) зареєстрована за ОСОБА_2 . Форма власності: приватна. Вид спільної власності: спільна часткова. Інша 1/2 частка квартири належить позивачу. Таким чином, квартира АДРЕСА_3 не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а позивач та відповідач володіють такою квартирою на праві спільної часткової власності з визначенням часток.

Ці обставини досліджувалися та встановлені в межах справи 761/48752/19 у спорі між позивачем та відповідачем про поділ майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_3 , за результатом розгляду якої прийнято постанову Київського апеляційного суду від 14.04.2021 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Таким чином, при вирішенні судом спірного питання, необхідно врахувати, що квартира АДРЕСА_3 не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а надані розписки не підтверджують оплату коштів за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру.

На підстав викладеного просила відмовити у задоволенні позову.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження учасники справи в судове засідання не викликались.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.05.2015 року.

30.10.2018 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва шлюб між сторонами було розірвано.

У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та просив визнати за ним право особистої приватної власності на 100% об`єкту житлової нерухомості, а саме квартиру загальною площею 62,1 кв.м., житловою площею 32,6 кв.м., кількість кімнат - 2, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.02.2021 року в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 14.04.2021 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11.02.2021 року скасовано та ухвалено нове.

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Предметом спору у даній справі є поділ майна подружжя, у відповідності до статті 70 Сімейного кодексу України, а саме визнання боргів за борговими розписками від 20.12.2016 року та 16.05.2017 року спільною сумісною власністю та подальший їх поділ.

Зокрема, позивач вказує, що під час перебування у шлюбі 30.03.2016 року між Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвест-УКБ» (продавець), ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О., зареєстрований в реєстрі за № 594.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що фінансування зобов`язання за даним договором позивач частковоздійснив коштами, які він отримав за 2 борговими розписками.

Позивач вважає, що оскільки він самостійно після розірвання шлюбу здійснив виплату боргів, існують підстави стягнення з відповідача 1/2 суми боргу в розмірі 203101,00 грн., а також інфляційних витрат (39550,23 грн.) та 3% річних (17795,00 грн.), на що слід зазначити наступне.

Так, у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», судам роз`яснено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Вищезазначена позиція прослідковується в низці судових рішень Верховного Суду, зокрема в постанові від 13.05.2019 року у справі № 638/1962/17 (провадження № 61-25286св18), постанові від 06.03.2019 року у справі № 754/11103/16-ц (провадження № 61-28144св18), постанові від 30.01.2019 року у справі № 372/1558/16-ц (провадження № 61-26356св18), постанові від 17.04.2019 року у справі № 631/1982/16-ц (провадження № 61-36690св18), постанові від 10.10.2019 року у справі № 607/2831/16-ц (провадження № 61-27855св18) тощо.

У ч.3 ст.61 СК України зазначається: якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вищезазначене законодавче положення кореспондується із ч.4 ст.65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У судовій практиці неодноразово висвітлювалась позиція, відповідно до якої належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто критеріями, які дають змогу надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, уможливлює надати йому правовий статус спільної власності подружжя (наприклад, постанови Верховного Суду України у справі № 6- 7цс13, справі №6-264цс15).

На думку суду є важливим питання дослідження правового статусу квартири АДРЕСА_3 , оскільки позивачем надається до матеріалів справи договір купівлі-продажу майнових прав цю ж квартиру, а також наводяться доводи, що часткове погашення зобов`язання за таким договором здійснювалося за кошти отримані по борговим розпискам, які є предметом спору у цій справі.

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , продавець передає у власність, а покупці приймають у власність в рівних частинах кожний майнові права на квартиру АДРЕСА_3 .

Пунктом 3.1 договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , вартість майнових прав на квартиру складає 1409265 (один мільйон чотириста дев`ять тисяч двісті шістдесят п`ять) гривень.

Слід звернути увагу на те, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що 1/2 частки Квартира АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1349019480000) зареєстрована за ОСОБА_2 . Форма власності: приватна. Вид спільної власності: спільна часткова. Інша 1/2 частка квартири належить позивачу. Таким чином, Квартира АДРЕСА_3 не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а позивач та відповідач володіють такою квартирою на праві спільної часткової власності з визначенням часток.

Ці обставини досліджувалися та встановлені в межах справи 761/48752/19 у спорі між позивачем та відповідачем про поділ майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_3 , за результатом розгляду якої прийнято постанову Київського апеляційного суду від 14.04.2021 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Таким чином, при вирішенні судом спірного питання, суд враховує те, що квартира АДРЕСА_3 не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а надані розписки не підтверджують оплату коштів за Договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру.

Також, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що отримані кошти за розписками використані за призначенням, а саме сплати за квартиру АДРЕСА_3 та в інтересах сім`ї. Сам по собі факт зазначення у розписці про ціль позики, безумовно не свідчить про те, що кошти були витрачена за призначенням.

30.10.2018 року рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у справі 752/3057/18 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано (набрало законної сили 29.11.2018).

Відповідно до розписки від 20.12.2016 року, позивач отримав від ОСОБА_3 , який є близьким родичем (братом позивача) грошові кошти у розмірі 7000 дол. США, з метою - сплати за квартиру АДРЕСА_3 . Позивач зобов`язувався повернути кошти 20.12.2017 р.

З наданих позивачем платіжних доручень вбачається, що позивач розпочав здійснювати перерахування коштів за розпискою (від 20.12.2016 року) з 18.12.2018 року по 14.03.2019 року, тобто менше ніж через місяць після розірвання шлюбу.

Відповідно до розписки від 16.05.2017 року, позивач отримав від ОСОБА_4 , яка являється близьким родичем (матір`ю позивача) грошові кошти у розмірі 8000 доларів США, з метою - сплати за квартиру АДРЕСА_3 . Позивач зобов`язувався повернути кошти 16.05.2018 р.

З наданих позивачем платіжних доручень вбачається, що позивач розпочав здійснювати перерахування коштів за розпискою (від 16.05.2017 р.) з 17.04.2019 року по 04.07.2019 року, а саме відразу після виплати боргу за попередньою розпискою.

Таким чином, суд вважає надані до матеріалів справи розписки фіктивними

Також, боргові розписки не містять письмової згоди іншого подружжя на отримання коштів у позику, а також посилання на те, що такі кошти брались в борг в інтересах сім`ї, а тому відсутні підстави для виникнення у подружжя солідарного обов`язку щодо повернення боргу.

За змістом частини першої статті 31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що надані позивачем розписки виходять за межі дрібних побутових, доказів про те, що кожна із сторін надавала згоду та погоджувалась на їх укладення, суду не надано.

Крім того, боргові зобов`язання, на підтвердження яких надано розписки, є власне борговими зобов`язаннями позивача перед ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Так у постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55 цс 13 викладено правовий висновок, що договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя у разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї. Договір, укладений одним із подружжя, за яким майно використане не на задоволення потреб сім`ї, а на інші потреби, не створює обов`язків для іншого з подружжя.

У постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163цс12 Верховний Суд України дійшов висновку, що факт використання отриманих грошові кошти в інтересах сім`ї не підтверджені відповідними доказами, а також не з`ясовано чи надавала дружина у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Верховний Суд України у постанові від 12 вересня 2012 року у справі № 6- 88цс12 вказав, що договір укладений одним із подружжя, створює обов`язок для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім`ї, а майно одержане за цим договором використовується для потреб сім`ї. Якщо договір одним із подружжя укладено не в інтересах сім`ї, він не створює обов`язку для другого з подружжя і згоди останнього на його укладення законом не вимагається та відсутність такої згоди не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.

Таким чином, надані розписки не можуть мати юридичних наслідків для відповідача, оскільки вчинялись в особистих інтересах позивача, без дозволу відповідача, не в інтересах сім`ї, а також існують сумніви щодо дійсності таких розписок, які укладені з близькими родичами начебто в період шлюбу, але початок виконання зобов`язання відбулося в перший же місяць після розлучення.

На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_2 будь-якого зобов`язання фінансового характеру.

Доводи позивача, що з моменту розірвання шлюбу у відповідача автоматично виник обов`язок щодо сплати 1/2коштів за розписками, є безпідставними та необгрунтованими, оскільки ОСОБА_2 не була стороною за розписками та відповідно не надавала згоду підписання розписок.

Враховуючи викладене, правові підстави застосування до спірних правовідносин ст. 625 Цивільного кодексу України відсутні.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач посилався також на обставини встановленні в рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 11.02.2021 року.

Однак, позивачем не вказано, що таке рішення суду було скасовано в апеляційному порядку постановою Київського апеляційного суду від 14.04.2021 року (про скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі).

В мотивувальній частині постанови Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року судом встановлено: «Суд першої інстанції вказаного не врахував, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилковоговисновку про застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, що регулюють право на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя»

Таким чином, суд вважає посилання позивача на обставини встановленні в рішенні суду, яке скасовано - необґрунтованим.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 70 Сімейного кодексу України, ст.ст. 625, 1047 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя