Рішення № 104702214, 15.02.2022, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/1426/21

провадження № 2/753/499/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2022 р.Дарницький районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Сирбул О.Ф.

за участю секретаря - Лаптєвої Ю.М.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Громадської організації «Наші Гроші», ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У січні 2021 році до суду звернувся ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_4 ) до Громадської організації «Наші Гроші» (далі по тексту - відповідач 1), ОСОБА_5 (далі по тексту - відповідач 2), ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач 3) з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації.

В обгрутнування позовних вимог вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сайті http://nashigroshi.org/ опубліковано публікацію: «Голік RIP, Або як картель пожирає використаних апологетів картелю». З тексту статті вбачається, що її автором є ОСОБА_2 , редактор сайту «Наші Гроші». Вказана інформація стосується позивача, про що свідчить пряма вказівка на його прізвище. Інформація у статті про позивача є такою, що порушує його особисті немайнові права: принижує його честь, гідність та порочить ділову репутацію, а тому просить позов задовольнити у визначений ним спосіб. Також вважає, що діями відповідачів йому завдано моральну шкоду яку він оцінює у 30 000,00 грн. та просить солідарно стягнути.

Ухвалою суду від 02 лютого 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження (т. 1 а.с. 78-79).

10 березня 2021 року до суду надійшов відзив ОСОБА_3 , який діє в інтересах відповідача 3 ОСОБА_2 (т.1 а.с. 84-94).

Ухвалою суду від 18 березня 2021 року, яку внесено до протоколу судового засідання, відзив ОСОБА_3 , який діє в інтересах відповідача 3 ОСОБА_2 долучено до матеріалів справи (т. 1 а.с. 186).

Ухвалою суду від 18 березня 2021 року клопотання представника позивача задоволено частково. Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест» інформацію про: - про реєстранта доменного імені nashigroshi.org.; - про отримувача послуг хостингу щодо розміщення програмного забезпечення веб-сайту http://nashigroshi.org на спеціалізованому веб-сервері та забезпечення доступу до нього з мережі Інтернет.; - про володільця облікового запису, що використовується для розміщення веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_2 у мережі Інтернет (т. 1 а.с. 187-188).

29 березня 2021 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (т. 1 а.с. 199-205).

21 квітня 2021 року до суду від ОСОБА_3 , який діє в інтересах відповідача 3 ОСОБА_2 надійшли письмові заперечення на відповідь позивача на відзив (т. 1 а.с. 215-218).

Ухвалою суду від 12 травня 2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відповідь на відзив позивача долучено до матеріалів справи (т. 1 а.с. 226-227).

Ухвалою суду від 12 травня 2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, письмові заперечення на відповідь позивача на відзив ОСОБА_3 , який діє в інтересах відповідача 3 ОСОБА_2 долучено до матеріалів справи (т. 1 а.с. 226-227).

Ухвалою суду від 12 травня 2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті (т. 1 а.с. 228).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання представник відповідача 1 не з`явився, повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суду не відомі.

У судове засідання відповідач 2 не з`явився, повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суду не відомі.

У судовому засіданні представник відповідача 3 проти позову заперечував, пояснив що його клієнт висловлював оціночні судження, просив у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухавши осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, приходить до наступних висновків.

За змістом ч.1 ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Положеннями ст. 28 Конституції України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності, яка кореспондується.

Як наголошує ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації. Вказані положення також закріплені в статті 297 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Тобто право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок розповсюдження про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 Постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь - який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до абз. 5 п. 15 Постанови недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Згідно з ч. 2 ст. 30 зазначеного Закону оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 своєї Постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, роз`яснив судам, що відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Як встановлено у судовому засіданні, ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сайті http://nashigroshi.org/ опубліковано публікацію: «Голік RIP, Або як картель пожирає використаних апологетів картелю». Поширена наступна інформація:

1.Діюча модель передбачає розіграш мільярдних тендерів у вузькому колі лідерів картелю «Автомагістраль-Південь», «Онур» і «Ростдорстрой», та лідерство місцевих компаній у кількох регіонах. Решті - ситуативні пайки та субпідрядні об 'їдки. Фактично справжні торги переносяться з державних процедур «Укравтодору» на приватні тьорки генпідрядників, які обирають субпідрядників за власними правилами. Таким чином маржа, яку «Укравтодор» зашиває в очікувану вартість державних торгів, ділиться не під софітами системи «Прозорро», а на приватній території. Ідеологом цієї схеми і був ОСОБА_6 .

2.Під кураторством Голика Дніпропетровська ОДА для ремонту доріг замовляла асфальтобетон у півтора раза дорожче від сусідніх областей, а місцева філія «Укравтодору» ховала ціни будматеріалів.

3.Після цього ОСОБА_7 став обличчям піар-проекту «Большая стройка».

4.Найбільші кошти «Великого будівництва» мають бути освоєні саме через «Укравтодор». ОСОБА_7 і ОСОБА_8 ще зимою почали просувати новий концепт, головною метою якого було обмежити доступ до укравтодорівських тендерів. Офіційно це мають закріпити у так званих Методичних рекомендаціях Міністерства економічного розвитку. МЕРТ зі вступом в силу змін до закону «Про публічні закупівлі» 19 квітня отримає законну можливість візувати методичні рекомендації по формуванню різних тендерних документацій (ТД). І в «Укравтодорі» і розробили свій проект Типової ТД. А в ньому чорним по білому прописали, що до участі в торгах допускатимуть лише ті фірми, що в останні 3-5 років мали такий досвід роботи, який вимагатиметься на кожному наступному тендері. Якщо спрощено, то коли ти хочеш взяти участь в торгах на капремонт державної дороги ціною 1 мільярд то доведи, що раніше ти вже виконав саме капремонт саме державної дороги на той самий мільярд. А якщо ти формально вигравав тендери не на капремонт, а на поточний середній ремонт - то твій досвід вже недостатній. Так само для ремонту державної дороги не підходить дорога будь-якого іншого значення. Хоча мова завжди йде про одне й те саме - укладання асфальту хоч в капремонті, хоч в поточному середньому на будь-якій дорозі - це все рівно просто укладання асфальту.

Вказана інформація стосується позивача, про що свідчить пряма вказівка на його прізвище.

Автор даної статті відповідач 3 ОСОБА_2 .

Вказані обставини підтверджуються протоколом (акт) огляду веб-сторінки від 13.01.2021 (т. 1 а.с. 13-16).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 3 ОСОБА_2 журналіст Громадської організації «Наші Гроші», що підтверджується наказом про прийняття на роботу № 010415-К від 01.01.2015 (т. 1 а.с. 96).

Відповідно до листа ТОВ «Інтернет Інвест» № 551 від 25.03.2021 замовник послуги з розміщення сайту (хостингу) та реєстрації доменного імені « ІНФОРМАЦІЯ_2 »: ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 187).

З матеріалів справи вбачається, що позивач був позаштатним радником голови Дніпропетровської облдержадміністрації, що підтверджується розпорядженням голови облдержадміністрації № К-125/0/5-15 від 10.04.2015 (т. 1 а.с 36, 37).

Позивач ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судомості не має та в розшуку не перебуває, що підтверджується листом Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України №763АЗ/16 від 24.11.2020 (т. 1 а.с. 46).

Суд звертає увагу і на той факт, що позивач перебував на високій посаді, був і наразі є публічною особою, і в силу свого статусу піддається вищому ступеню уваги, критики та оцінки з боку громадськості та медіа.

Як регламентує ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Таким чином, позивач має можливість скористатися наданим йому законодавством правом на відповідь, а також на висловлення власної оцінки обставин справи таким же способом у разі незгоди із поширеними відповідачем судженнями, надавши їм власну оцінку.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

Суд, враховує, що позивач є публічною особою, а отже, межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації щодо такої особи засобами масової інформації, а з іншого - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.

Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 визначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому, зазначені діячі не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що спірне висловлювання відповідача 3 є його особистою думкою та сформованим переконанням, відповідно, враховуючи контекст і характер застосованих мовних засобів та стилістичних прийомів, не посягають на честь, гідність та ділову репутацію позивача.

З інформації зазначеної відповідачем 3, яку позивач вважає недостовірною інформацією відносно нього, є нічим іншим, як оціночними судженнями, а відтак, згідно із статтею 30 Закону України «Про інформацію», такі судження не підлягають спростуванню, і за їх висловлювання ніхто не може бути притягнутий до відповідальності.

Отже, враховуючи викладену позицію Європейського суду з прав людини стосовно застосування статті 10 Європейської Конвенції з прав людини, що ратифікована Україною, вищенаведені фрази, які позивач просить спростувати, становлять основу права на свободу вираження поглядів та захищені на рівні національного законодавства та Конституції України, навіть у тих випадках, коли зміст висловлювань суб`єктивно здатний викликати негативну реакцію публічної особи, стосовно якої вони поширені.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відсутні підстави вважати інформацію недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Що стосується позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то вони задоволенню не підлягають, оскільки вони є похідними від позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, про відмову у задоволенні яких дійшов суд.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які досліджені в судовому засіданні, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи, що суд дійшов до висновків, щодо відмови у задоволенні позовних вимог, то з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, відшкодування судового збору, у разі відмови у позові не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12-13, 76-80, 133, 141, 200, 206, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову ОСОБА_4 до Громадської організації «Наші Гроші», ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя: