Рішення № 104696893, 02.02.2022, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11584/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва

у складі: головуючого - судді Гончарука В.П.

за участі секретаря Гриценко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 . треті особи: Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про витребування з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Дніпровська окружна прокуратура міста Києва в інтересах держави територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд витребувати від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв.м., житловою площею 18 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2321775580000) та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що досудовим розслідуванням встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста Києва, однак вибула з володіння поза її волею

В свою чергу, питання щодо передачі у власність ОСОБА_1 спірної квартири не вирішувалося та свідоцтво про право власності на це майно відповідачу не видавалося, а тому дійсним власником спірної квартири є територіальна громада міста Києва.

Відтак, вказана квартира належить до комунальної власності міста Києва. Проте, досудовим розслідуванням встановлено, що ця квартира вибула з володіння поза волею її законного власника - територіальної громади міста Києва.

02 серпня 2021 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у справі за позовом Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 . треті особи: Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про витребування з чужого незаконного володіння.

10 листопада 2021 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва, закрито підготовче провадження у даній справі.

Представники позивача в судові засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за відсутності представника позивача, в якій останній позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Поважність причин неявки в судове засідання не повідоми, та не використав право надання відзиву на позовну заяву.

Представник третьої особи Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Проте, до суду було подано письмові пояснення, щодо суті спору, в яких просив розгляд справи проводити за відсутності представника Київської міської Ради, та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник третьої особи Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Проте, до суду було подано письмові пояснення, щодо суті спору, в яких просив розгляд справи проводити за відсутності представника Київської міської Ради, та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із ст. 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено, що приватизація державного майна - це відсудження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить на користь фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» відсудження майна, що є у комунальній власності, регулюється положенням цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюються органами місцевого самоврядування.

Статтею 11 Закону України «Про приватизацію державного майна» порядок приватизації державного майна передбачає: опублікування списку об`єктів, які підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації та місцевій пресі; прийняття рішення про приватизацію; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизації об`єкта; проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємств, що приватизуються; проведення у випадках, передбачених законодавством екологічного аудиту об`єкта приватизації; затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій акціонерних товариств, створення у процесі приватизації та корпорації, та їх реалізацію.

Таким чином, відсудження комунального майна повинно відбуватися в рамках приватизаційної процедури в порядку, визначеному вказаними законодавчими актами та у спосіб, передбачений Державною програмою приватизації.

В судовому засіданні встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва на підставі рішень Київської міської ради від 27.12.2001 №208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва» (п. 233 таблиці №7 «Житлове господарство» додатку №5 до вказаного рішення), від 26.12.2002 №220/380 «Про внесенні змін та доповнень до рішення Київради від 27.12.01 №208/1642 та від 29.11.01 №151/1585» (п.230 додатку 5), від 02.12.2010 №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» (п. 1067 таблиці 6 додатку 4 до рішення).

Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації №1112 від 10.12.2010 «Про питання організації управління районами у місті Києві» будинок, у якому знаходиться квартира, переданий до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (п.965 таблиці 5 додатку 4).

Крім того, будинок АДРЕСА_2 закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» згідно розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №61 від 13.02.2015 «Про організаційно-правові заходи, пов`язані з виконанням рішення Київради від 09.10.2014 року №270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» (п.22 додатку 1).

Разом з тим встановлено, що квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 була одноосібно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі ордеру №01157 серія Б на жиле приміщення від 08.08.1996, виданого на підставі розпорядження Дарницької районної державної адміністрації №369 від 24.06.1996. Місце її проживання за вказаною адресою зареєстровано з 15.08.1996.

На підставі рішення Опікунської ради Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 18.06.2014 (протокол №7) ОСОБА_2 з 10.09.2015 поселена до Святошинського психоневрологічного будинку-інтернату, де й зареєстроване її місце проживання. При цьому квартира АДРЕСА_1 , якою користувалась ОСОБА_2 , взята під особистий контроль ЖРЕО №404 Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва».

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 січня 2015 року у справі №755/17446/14-ц ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано недієздатною.

Станом на 07.06.2021 у вказаній квартирі ніхто не зареєстрований та не проживає.

Згідно інформації Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, приватизація зазначеної квартири не проводилась, свідоцтво про право власності не видавалась.

За інформацією Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» свідоцтво про право власності на спірну квартиру так само не видавалось.

За відомостями Регіонального відділення Фонду Державного майна України по місту Києву вказана квартира до державної власності не належить

Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 первинно було зареєстровано 17.03.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дашицькою Людмилою Леонідівною за ОСОБА_1 на підставі: свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 , виданого 29.08.2000 Залізничною районною державною адміністрацією міста Києва; технічного паспорту, виданого 11.01.2013 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності; інформаційної довідки КВ-2020 №43409 від 22.12.2020, виданого КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2321775580000).

Відповідно інформації Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації відповідним органом приватизації адміністрації свідоцтво про право власності на вказану квартиру не оформлювалось взагалі', так само не видавалось розпорядження (наказ) за №54108 від 29.08.2000. ОСОБА_1 з 28.08.2000 по 07.06.2021 у вказаній квартирі зареєстрований не був.

Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація (колишня назва - Залізнична) повідомила, що органом приватизації Залізничної районної в місті Києві державної адміністрації свідоцтво про право власності на вказану квартиру не оформлювалося, в тому числі й на підставі розпорядження №54108 від 29.08.2000 оскільки 29.08.2000 органом приватизації були видані розпорядження №№24914-24935; а розпорядження за №54108 взагалі не видавалось.

За інформацією КП «Київське бюро технічної інвентаризації» право власності на спірну квартиру не реєструвалось, останній технічний план квартири датований 15.02.1960 (згідне відмітки на плані); також було оформлено замовлення за вказаною адресою за №9105 (КВ- 2020) від 04.03.2020, яке видано ОСОБА_3 на запит приватного нотаріуса Падалка Р.О. Інформаційні довідки про те, що вказана квартира належить ОСОБА_1 , не видавалось та технічний паспорт на квартиру 11.01.2013 не виготовлявся.

Таким чином, ані Дніпровською, ані Залізничними районними в місті Києві державними адміністраціями питання щодо передачі у власність ОСОБА_1 спірної квартири не вирішувалося та свідоцтво про право власності на це майно відповідачу не видавалося, а тому дійсним власником спірної квартири є територіальна громада міста Києва.

Так, статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до статі 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, Київська міська рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Як вбачається з приписів п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.ст. 1, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до компетенції рад віднесено питання про прийняття рішень щодо розпорядження та порядок відчуження комунального майна.

Аналізуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що дійсним власником квартири АДРЕСА_1 є територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради, оскільки нею та/або іншими органами місцевого самоврядування та державної влади міста Києва вказане майно не відчужувалося, право власності територіальної громади міста Києва в силу закону на вказане майно не припинялося, а вибуло з володіння поза її волею.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Так, Цивільним Кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, ст.387 ЦК України власнику надано право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, а відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.

Отже, для застосування приписів ст.387 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.

Позов про витребування майна на підставі ст. 387 ЦК України підлягає задоволенню у випадку, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у неправомірному володінні іншої особи, залишається право на це майно.

До предмету доказування за віндикаційним позовом входить також і встановлення факту наявності спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.

Разом з цим, вимога у віндикаційному позові є речово-правовою і може бути подана щодо індивідуально визначеного майна. Крім того, віндикаційний позов може застосовуватися лише у випадку відсутності між позивачем і відповідачем зобов`язальних відносин. Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.

Таким чином, при вирішення даного спору позивачем має бути доведено факт права власності позивача на спірне майно, індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявності майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутності у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК (ч. З п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Необхідно також враховувати і судову практику, яка склалася при вирішенні даної категорії правових спорів, зокрема на рішення Верховного суду України по справі № 6- 327цс15 від 23.12.2015 р., яке передбачає, що виходячи з положень закону право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Між тим, Постановою Верховного суду України від 17.12.2014 року по справі № 6- 140цс14 передбачено, що за положеннями зазначених норм права власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

У разі встановлення що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень. Така сама правова позиція міститься в постанові колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України у справі за № 6-53цс12.

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально- визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). З позицій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування.

З аналізу вищевказаних норм вбачається що право власності на майно, яке було відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Згідно висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Так, враховуючи, що Київською міською радою рішення про відчуження спірної квартири не приймалося, тобто спірне майно вибуло із власності Київської міської ради поза її волею та виходячи з положень статей 387, 388 ЦК України, наявні підстави для витребування від відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірної квартири.

Окрім викладеного, стосовно поняття "волі" в контексті ст. 387 ЦК України, суд звертає увагу, що не будь-яке порушення порядку вибуття із володіння власника або особи, якій передано майно у володіння, є підставою для витребування його від добросовісного набувача, а лише пов`язане із дефектом волі. Вирішальне значення для визначення питання витребування майна у добросовісного набувача є встановлення наявності волевиявлення (волі) власника.

Таким чином, вимога прокурора про витребування квартири є ефективним і достатнім способом захисту порушеного права, який забезпечує повністю відновлення порушеного права власника, у якого вибуло майно із володіння поза його волею, а отже, відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 522/11473/15-ц, застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення майна (віндикації) забезпечить захист прав та інтересів не тільки територіальної громади, а й добросовісних набувачів, які є також учасниками цивільного обороту. В іншому разі для широкого кола добросовісних набувачів, які виявили при укладенні договорів добру волю, розумну обачність, буде існувати ризик неправомірної й несправедливої втрати майна. Така незахищеність прав добросовісних набувачів суперечить Конституції України та свободі договору.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 . треті особи: Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про витребування з чужого незаконного володіння.

В порядку ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь Київської міської прокуратури підлягає до стягнення сума судового збору в розмірі 13 170,00 грн., який був сплачений при зверненні до суду з вказаним позовом.

Керуючись ст.ст. 15,32, 202-204, 215, 220, 317, 319, 334, 387, 388, 627, 628,638, 640, 655, 657 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 57-61, 74-79, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218 , 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 . треті особи: Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» про витребування з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,5 кв.м., житловою площею 18 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2321775580000).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури (код ЄДРПОУ 02910019, вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150) сплачену суму судового збору в розмірі 13 170,00 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 02 лютого 2022 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач:

Київська міська рада (ЄДРПОУ 28883141, адреса місця знаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36);

Відповідач:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 );

Треті особи:

Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація, (ЄДРПОУ 37203257, адреса місця знаходження: 02094, м. Київ, бул. Праці,1/1);

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (ЄДРПОУ 39606435, адреса місця знаходження: 02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г).

Суддя: