Ухвала суду № 104674390, 08.06.2022, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7454/14-к

Провадження № 1-кп/344/34/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2022 року м.Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Лазаріва О.Б.,

суддів Деркач Н.І., Руденко Д.М.,

з участю секретарів Черепій Н.П., Кузнєцової С.В.,

прокурора Попюка В.Д.,

захисника Соботника В.Й.,

представника потерпілого Борис Л.Д.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Івано-Франківську матеріали кримінального провадження з обвинувальним актом щодо:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Павлівка Тисменицького району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , з вищою освітою, одруженого, непрацюючого, пенсіонера, українця, громадянина України, раніше не судимого,

якому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.191 ч.5, 366 ч.2 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, в особливо великих розмірах.

Зокрема, відповідно до обвинувального акта, згідно протоколу №1 зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька марка» від 17.08.2004 року ОСОБА_1 обрано директором вказаного підприємства. Відповідно до п. 6.8 статуту ТзОВ «Галицька марка» від 23.02.2005 року директор товариства уповноважений на вирішення усіх питань господарської діяльності товариства, за винятком тих, що віднесені до виключної компетенції зборів, та згідно п. 6.10 Статуту мав право без довіреності виконувати дії від імені товариства.

У ході здійснення господарської діяльності ТзОВ «Галицька марка», в особі директора ОСОБА_1 , 12.12.2009 року укладено з ПФ «Галицький двір» договір № 01/12 про сумісно-дольову участь в добудові об`єкта незавершеного будівництва житлових будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 згідно проектної документації 2007 року. Відповідно до вказаного договору та внесених до нього змін, згідно угоди від 26.07.2010 року ТзОВ «Галицька марка» отримало майнові права на частину приміщень в будинках за проектними номерами 8 та АДРЕСА_3 , зокрема: трикімнатну квартиру № 55 загальною площею 97, 8 м.кв. в будинку за проектним номером 8 по вулиці Короля Данила Пилипа Орлика Бельведерська, двохкімнатну квартиру №15 загальною площею 76,4 м.кв. у будинку за проектним номером 13 по вулиці Короля Данила Пилипа Орлика Бельведерська та нежитлове приміщення загальною площею 85, 6 м.кв. на першому поверсі у будинку за проектним номером

АДРЕСА_3 05.07.2012 зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації багатоквартирного житлового будинку за проектним номером АДРЕСА_3 . Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 04.09.2013 року № 573 вказаному багатоквартирному житловому будинку присвоєно поштову адресу АДРЕСА_4 .

Крім того, 29.12.2012 року інспекцією Держархбудконтролю в Івано-Франківській області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації багатоквартирного житлового будинку за проектним номером АДРЕСА_3 . Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21.05.2013 року №263 вказаному вище багатоквартирному житловому будинку присвоєно поштову адресу АДРЕСА_5 .

Таким чином, об`єкти нерухомості, а саме: трикімнатна квартира АДРЕСА_6 (вул. Південний Бульвар, 21), двохкімнатна квартира АДРЕСА_7 загальною площею 76,4 м.кв. у будинку за проектним номером АДРЕСА_8 ), нежитлове приміщення номер «А» загальною площею 85, 6 м.кв. на першому поверсі у будинку за проектним номером АДРЕСА_9 ), знаходилися у ТзОВ «Галицька марка» на законній підставі і директор ТзОВ «Галицька марка» ОСОБА_1 згідно Статуту товариства внаслідок свого службового становища був наділений повноваженнями щодо оперативного управління даними об`єктами нерухомості та розпорядження майновими правами на них.

У період вересня 2011 року - березня 2013 року директор ТзОВ «Галицька марка» ОСОБА_1 , будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, шляхом зловживання своїм службовим становищем, діючи умисно, всупереч інтересам служби, в інтересах третіх осіб, видавши ряд завідомо неправдивих офіційних документів, розтратив майно товариства - житлові та нежитлові приміщення, отримані підприємством згідно вищевказаного договору № 01/12 від 12.12.2009 року та угоди від 26.07.2010 року, безоплатно передавши їх окремим фізичним особам.

Так, у період вересня 2011 року березня 2013 року ОСОБА_1 , використовуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції всупереч інтересам служби, видав, завіривши своїм підписом та печаткою підприємства, фіктивні офіційні документи: договір купівлі-продажу майнових прав, датований 08.01.2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ТзОВ «Галицька марка», акт здавання-приймання завершених будівництвом житлових приміщень від 21.01.2013 року до даного договору та витяг із переліку інвесторів від 21.01.2013 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до яких, ОСОБА_2 нібито шляхом інвестування в будівництво придбав за 177 637 грн. у ТзОВ «Галицька марка» трикімнатну квартиру АДРЕСА_6 , достовірно знаючи, що кошти в сумі 177 637 грн. ОСОБА_2 за придбання вказаної квартири не сплачені. Таким чином, відповідно до оформлених та виданих фіктивних документів та документів із завідомо неправдивими відомостями директор ТзОВ "Галицька марка" ОСОБА_1 безоплатно передав квартиру АДРЕСА_10 , вартістю 177 637 грн., ОСОБА_2 , який у злочинній змові із ОСОБА_1 не перебував, та 26.06.2013 року подав вказані документи до реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області для реєстрації права власності на дану квартиру.

Крім того, у період вересня 2011 року березня 2013 року ОСОБА_1 , використовуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції всупереч інтересам служби, видав, завіривши своїм підписом та печаткою підприємства, фіктивні офіційні документи: договір купівлі-продажу майнових прав, датований 14.11.2008, укладений між ОСОБА_3 та ТзОВ «Галицька марка», акт здавання-приймання завершених будівництвом житлових приміщень від 29.06.2012 року до даного договору, витяг із переліку інвесторів від 07.03.2013 року №6, виданий на ім`я ОСОБА_3 , відповідно до яких, ОСОБА_3 нібито шляхом інвестування в будівництво придбав за 134 643 грн. у ТзОВ «Галицька марка» двохкімнатну квартиру АДРЕСА_11 , достовірно знаючи, що кошти в сумі 134 643 грн. ОСОБА_3 за придбання вказаної квартири не сплачені. Таким чином, відповідно до оформлених та виданих фіктивних документів та документів із завідомо неправдивими відомостями директор ТзОВ "Галицька марка" ОСОБА_1 безоплатно передав квартиру АДРЕСА_12 , вартістю 134 643 грн., ОСОБА_3 , який у злочинній змові із ОСОБА_1 не перебував, та 11.06.2013 року подав вказані документи до реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області для реєстрації права власності на дану квартиру.

Крім того, у період вересня 2011 року березня 2013 року ОСОБА_1 , використовуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції всупереч інтересам служби, видав, завіривши своїм підписом та печаткою підприємства, фіктивні офіційні документи: договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення), яке буде створено у майбутньому датований 04.02.2008 року укладений між ОСОБА_4 та ТзОВ «Галицька марка», акт здавання-приймання завершених будівництвом нежитлових приміщень від 23.01.2013 року до даного договору та витяг із переліку інвесторів від 23.01.2013 року виданому на ім`я ОСОБА_4 , відповідно до яких, ОСОБА_4 нібито шляхом інвестування в будівництво придбав за 86 000 грн. у ТзОВ «Галицька марка» нежитлове приміщення загальною площею 85, 6 м.кв. на першому поверсі у будинку за проектним номером АДРЕСА_3 , достовірно знаючи, що кошти в сумі 86 000 грн. ОСОБА_4 за придбання вказаного нежитлового приміщення не сплачені. Таким чином, відповідно до оформлених та виданих фіктивних документів та документів із завідомо неправдивими відомостями директор ТзОВ "Галицька марка" ОСОБА_1 безоплатно передав нежитлове приміщення на першому поверсі, площею 85, 6 м. кв., номер «А» в будинку по АДРЕСА_5 , вартістю 86 000 грн., ОСОБА_4 , який у злочинній змові із ОСОБА_1 не перебував, та 07.06.2013 року подав вказані документи до реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області для реєстрації права власності на дану квартиру.

Всього, директор ТзОВ «Галицька марка» ОСОБА_1 шляхом зловживання своїм службовим становищем, видавши завідомо неправдиві офіційні документи, які особисто підписав та завірив печаткою товариства, незаконно розтратив майно підприємства на загальну суму 398 280 грн.

В ході проведення судового представник потерпілого, директор ТзОВ «Галицька Марка», ОСОБА_5 , користуючись своїми процесуальними правами, заявив клопотання про закриття провадження в справі у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення, про що суду було подано відповідну письмову заяву.

В судовому засіданні представник потерпілого зазначила про необхідність закриття провадження в справі в частині обвинувачення ОСОБА_1 за ч.5 ст.191 КК України на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України.

Прокурор зазначив, що оскільки потерпілий відмовився від обвинувачення, провадження в справі підлягає до закриття.

Обвинувачений ОСОБА_1 також просив суд закрити кримінальне провадження у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення.

Захисник також вказав на необхідність закриття провадження в справі.

Заслухавши думку всіх учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що провадження в справі підлягає до закриття, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.26 КПК України, відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Вирішуючи питання про закриття кримінального провадження, розпочатого за процедурою приватного обвинувачення, яке на момент подачі до суду заяви представника потерпілого про відмову від обвинувачення було виключено з обсягу поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, суд виходитть із загальних положень КПК з урахуванням завдань кримінального провадження, засад верховенства права та диспозитивності, а також дотримуючись балансу публічних та приватних інтересів і загальної справедливості судового провадження.

Згідно зп. 1 ч. 1 ст. 477 КПК України кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальним правопорушень, передбачених, зокрема, статтею 191 КК України (привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні).

Положенням п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК (у редакції, чинній до 10 січня 2019 року) було визначено, що кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінального правопорушення, передбаченого, в тому числі, й ст. 191 КК, якщо воно вчинене якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого. Законом України від 6 грудня 2017 року № 2227-VIII«Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», який набрав чинності 11 січня 2019 року, внесено зміни до КПК та виключено п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 , відповідно до протоколу №1 зборів учасників ТзОВ «Галицька Марка» від 17.08.2004 року було призначено на посаду директора вказаного підприємства. Саме перебуваючи на вказаній посаді, з вересня 2011 року по березень 2013 року, ОСОБА_1 зловживаючи своїм службовим становищем допустив розтрату майна ввіреного йому підприємства. При цьому кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 було розпочато за заявою представника потерпілого ТзОВ «Галицька Марка».

Статтею 2 КПК передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 КПК кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року в справі №288/1158/16 вказано на те, що «критерієм розмежування кримінальних проваджень у формі приватного та публічного обвинувачення є зумовлене характером і наслідками протиправного діяння співвідношення публічного і приватного інтересу як об`єктів кримінально-правового захисту. Від такого співвідношення залежать передбачені законом способи вирішення конфлікту між винним і потерпілим, у тому числі можливість його розв`язання без застосування заходів кримінальної репресії.

Попри суспільну небезпечність кримінальних правопорушень приватного обвинувачення, як і будь-яких інших злочинів, їх визначальною ознакою є домінування приватного інтересу над публічним, яке надає вирішального значення волевиявленню потерпілого для притягнення чи непритягнення особи до кримінальної відповідальності. Головна ідея запровадження цієї особливої кримінальної процедури у правову систему України полягає в тому, що законодавець надає пріоритет свободі особистості у царині, яка віддана на розсуд індивіда і не може бути об`єктом втручання держави.

Злочини, кримінальне провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення, завдають шкоди головним чином інтересам окремих осіб, здебільшого, не є тяжкими і зумовлені локальними конфліктами, їх небезпека для держави й суспільства не є значною, а порушені права потерпілих можуть бути ефективно захищені як за допомогою кримінально-правових механізмів, так і в альтернативний спосіб. Завдана цим особам шкода зазвичай не має непоправного характеру, і становище, яке вони мали до вчинення посягання, може бути поновлено, в тому числі, шляхом порозуміння, примирення, компенсації й іншим чином без застосування встановлених державою заходів примусу. У цих випадках, які є винятками із засади публічності, законодавець надає потерпілому можливість вибору одного з альтернативних варіантів поведінки у відповідь на вчинення щодо нього кримінального правопорушення: ініціювати перед компетентними органами притягнення винного до кримінальної відповідальності; врегулювати кримінально-правовий спір на основі взаємного порозуміння; не вдаватися до жодних дій. Обираючи спосіб реагування на злочин, потерпілий, користуючись свободою розсуду, самостійно вирішує питання про те, наскільки це протиправне діяння зачіпає його інтереси, наскільки ефективним для їх захисту буде звернення до процедури кримінального судочинства, а в разі початку такої процедури - чи доцільно її продовжувати. Заява потерпілого свідчить про його рішення захистити власні інтереси шляхом здійснення кримінального провадження.

Волевиявлення потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності є необхідною рушійною силою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке відповідно до частини першої статті 477 КПК може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, а в разі його відмови від обвинувачення згідно із частиною четвертою статті 26, пунктом сьомим частини першої статті 284 цього Кодексу підлягає безумовному закриттю (за винятком кримінальних проваджень щодо злочинів, пов`язаних з домашнім насильством). Зазначений законодавчий підхід покликаний сприяти врегулюванню виниклого у зв`язку зі злочином конфлікту між підозрюваним (обвинуваченим) та потерпілим і є проявом диспозитивності як загальної засади кримінального провадження. Зміст цієї засади розкривається у статті 26 КПК і полягає у свободі сторін використовувати свої права у межах та у спосіб, що передбачені цим Кодексом».

Системний аналіз приписів ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 та ст. 477 КПК з урахуванням наведених положень у постанові Великої Палати Верховного Суду свідчить, що волевиявлення потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення є вирішальним у питаннях щодо початку та припинення (закриття) такого провадження. Виникнення у потерпілого права відмови від обвинувачення у такому провадженні нерозривно пов`язане із моментом реалізації початку досудового розслідування, і кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості обмеження названого права потерпілого в цьому провадженні. Колегія суддів наголошує на недопустимості розриву реалізації положень засади диспозитивності, закріплених у ч. 4 ст. 26 КПК.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 29 червня 2010 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3). У Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд вказав, що із конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності й недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).

У справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom) від 23 вересня 1998 року (п.54) ЄСПЛ наголосив, що «Конвенція вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія».

Отже, позбавлення потерпілого ТзОВ «Галицька Марка» під час судового провадження наявного в нього з початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення права на відмову від обвинувачення, шляхом звуження поняття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення(виключення п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК), не відповідатиме принципу правової визначеності як складової вимоги верховенства права. Так, законодавчі зміни в частині проваджень у формі приватного обвинувачення та, відповідно, обмеження права потерпілого на відмову від обвинувачення має базуватися на наданні можливості останньому передбачати наслідки своєї поведінки. Тобто, потерпілий, який ініціював провадження у справі приватного обвинувачення та вже набув права на відмову від обвинувачення, повинен мати чітке розуміння наслідку змін законодавчого регулювання щодо своїх прав, а саме чи вправі він буде відмовитися від обвинувачення з метою закриття такого провадження щодо особи, яка була його найманим працівником.

Крім того, суд зважає й на ту обставину, що згідно з обвинувальним актом, інкримінованим ОСОБА_1 діянням завдано шкоди виключно власності потерпілого ТзОВ «Галицька Марка», яке до обвинуваченого матеріальних претензій не має, цивільні позови потерпілим не заявлялись.

Таким чином, в умовах аналізованих змін кримінального процесуального закону з урахуванням вищенаведеного і вимог ч. 1 ст. 8 КПК про те, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає обґрунтованим надання у цьому кримінальному провадженні пріоритету застосування положень ст. 8, ч. 4 ст. 26 КПК перед приписами ч. 1 п. 5 КПК, а тому суд приходить до висновку щодо закриття цього кримінального провадження, в частині обвинувачення ОСОБА_1 за ч.5 ст.191 КК України, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у своїх постановах у справах №149/3394/18 від 21 серпня 2019 року та №132/4685/18 від 20 листопада 2019 року.

Таким чином, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч.5 ст.191 КК України будучи працівником ввіреного йому підприємства, ТзОВ «Галицька Марка». З врахуванням вимог п.3 ч.1 ст.477 КПК України (на час вчинення кримінального правопорушення), дане провадження відноситься до категорії кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення, оскільки злочин вчинений особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого. Таке провадження було порушено виключно за заявою потерпілого.

В ході проведення судового розгляду потерпілий, користуючись своїми процесуальними правами, відмовився від обвинувачення, про що суду представник потерпілого подав відповідну письмову заяву.

Відповідно до вимог п.7 ч.1 ст.284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Даних, які б перешкоджали закриттю кримінального провадження на підставі п.7 ч.1 ст. 284 КПК України, судом не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.26, 284, 370, 372 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст.191 ч.5 КК України закрити на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення.

Арешт накладений на майно обвинуваченого ОСОБА_1 , а саме : 1/4 трьохкімнатної квартири що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та автомобіль ВАЗ 21061 ДНЗ НОМЕР_1 синього кольору, відповідно до ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 17.01.2014 року- скасувати .

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Ухвала може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Івано-Франківський міський суд.

Головуючий суддя Олег ЛАЗАРІВ

Судді Наталія ДЕРКАЧ

Дмитро РУДЕНКО