Вирок № 104671123, 08.06.2022, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/605/20

пр.№ 1-кп/464/149/22

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.06.2022 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

головуючий суддя Тімченко О.В.

секретар судового засідання Дзьобан Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові й застосуванням ст.336 КПК України (07.06.22.) кримінальне провадження № 464/605/20, внесене 16.11.19. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019140070000806, відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Жовтневе Теребовлянського району Тернопільської області, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з вищою освітою, невійськовозобов`язаного, неодруженого, пенсіонера, судимості не має, -

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

де сторонами виступають з боку:

обвинувачення - прокурор Войценко Анатолій Іванович;

захисту: обвинувачений ОСОБА_1 та захисник Федак Ростислав Романович;

учасники провадження - потерпілі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їх представники: Самуляк Михайло Юрійович, Бобикайло Назар Ігорович, -

з участю учасників кримінального провадження, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 о 18.03 год, керуючи автомобілем марки «Renault Sumbol» реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним по вул.Пасічна у м.Львові у напрямку вул.Зелена, грубо порушив чинні вимоги Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, а саме: Розділу 1 п.п.1.5, 1.10; Розділу 2 п.2.3 б, д; Розділу 12 п.12.3, які виразилися в тому, що він, будучи неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміну, при проїзді ділянки вул.Пасічна, поблизу АЗС «WOG», що розташована під № 144 у м.Львові, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду пішохода, якого він об`єктивно спроможний був виявити, який переходив проїзну частину дороги зліва на право по напрямку руху його автомобіля у невстановленому місці, тобто за межами пішохідного переходу, вналідок чого відбулася дорожньо-транспортна пригода - наїзд транспортного засобу на пішохода ОСОБА_5 , який отримав, знаходячись у вертикальному положенні (первинний контакт з ТЗ був задньою поверхнею тіла з подальшим відкриданням на дорожнє покриття) внаслідок цього тупу поєднану травму голови та грудної клітки, що призвело до гострої внутрішньої та зовнішньої кровотеч, гострої крововтрати, що відносяться до тяжкого тілесного ушкодження, та від отриманих травм помер на місці пригоди.

Відтак, ОСОБА_1 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, будучи особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, тобто злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав та дав суду показання, аналогічні фабулі обвинувачення. Ствердив, що його водійський стаж становить більше 45 років, зір має прекрасний, алкогольні напої не вживає і жодного разу правил дорожнього руху не порушував, до адміністративної чи кримінальної відповідальностей не притягувався. Того дня погодні умови були нормальними, освітлення добрим, а оглядовість прекрасна, о 18 годині на своєму транспортному засобі, що був технічно справний, їхав на вул.Пасічна в м.Львові в правій полосі зі швидкістю до 50 км/год. Оскільки спереду стояла фура, перестроївся в ліву. Побачив здалля (за 20 м), як зліва на право чоловік (потерпілий) швидко переходив дві зустрічні полоси до осьової. Він подумав, що потерпілий, бачачи його машину, зупиниться, адже він переходив дорогу у невстановленому місці, бо там не було ні світлфора, ні пішохідного переходу, і пропустить його. Проте потерпілий пішов прямо на його машину, зачепився за дзеркало, сталося зіткнення. Він не встиг зреагувати - загальмувати. Зупинив свій транспортний засіб, став викликати швидку, однак лінія була зайнята. У подальшому приїхали працівники поліції та швидкої медичної допомоги. На наступний день він пішов у поліцію, де могли бути потерпілі, взяв гроші - 5000 грн, щоб відшкодувати хоч якусь шкоду, бо заощаджень не мав більше. Натомість потерпілі на нього стали кричати, що маленький розмір, дочка померлого сказала, що будуть збирати чеки. Він висловив співчуття. У подальшому відправив потерпілим поштовим переказом кошти в сумі 4000 грн, які не повернулись йому. Ствердив, що шкодує, що так сталося, просить вибачення у потерпілих, розкаюється у вчиненому, т.я. йому з цим доведеться жити все життя. Має у власності транспортний засіб і земельну ділянку, які готовий віддати потерпілим, заощаджень більше не має, отримує пенсію 3836 грн. Просить суд суворо не карати, враховуючи, що вчинив злочин з необережності, має похилий вік, являється пенсіонером, поведінку потерпілого, який переходив дорогу, що була вільна, у невстановленому місці. Щодо цивільного позову, то у його вирішенні покладається на розсуд суду.

Потерпілі під час судового провадження ствердили, що не були на місці події, коли така відбулась, тому жодних показань з цього приводу дати не можуть, заявлений цивільний позов підтримують повністю і просять задоволити, а обвинуваченого покарати суворо, т.я. такий пробачення не просив. Потерпіла ОСОБА_3 ствердила, що вони у зазначеному місці, де сталась ДТП, завжди переходять дорогу, незважаючи, що таке невстановлене, тобто поза межами пішохідного переходу; обвинувачений відшкодував лише 4000 грн., незважаючи на те, що вона до нього підходила і просила більше, а страхова компанія - 15000 грн чи 18000 грн., що підтвердили і інші потерпілі.

Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим винуватість його у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, повністю та об`єктивно стверджується зібраними в ході судового розгляду доказами:

даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 16.11.19. зі схемою та фототаблицею до нього за участі двох понятих та судово-медичного експерта

т.1 а.с.135-149

даними висновку експерта № 1142/2019 від 18.11.19. з таблицею до нього, згідно з яким за наслідками проведеної судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявлено шість ран в тім`яно-потиличній ділянці, навколо одного з них з масивним осадженням, по одному садну в ділянці потилиці, спини справа, правого та лівого гомілковоступневих суглобів, два садна на чолі, синець на спині, крововиливи - в м`які покрови голови в тім`яно-потиличній ділянці, під м`які мозкові оболонки та в речовину головного мозку, в тканину легень, м`язи спини зліва, м`язи правої та лівої гомілок і правого та лівого стегон по заднім поверхням, розриви тканини лівої легені, переломи - кісток склепіння та основи черепу, переломи ребер зліва по лопатковій лінії з пошкодженнями пристінної плеври. Вказані травматичні пошкодження виникли від дії тупих предметів. По ступеню тяжкості мають ознаки тяжкого літерного пошкодження по ознаці небезпеки для життя в час спричинення. Травма могла утворитись при дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок травмування пішохода виступаючими частинами кузова автомобіля, який міг знаходитися в вертикальному положенні, з подальшим відкиданням тіла на дорожнє покриття; ймовірно первинний контакт з транспортним засобом був задньою поверхнею тіла. Смерть ОСОБА_5 настала внаслідок тупої поєднаної травми голови та грудної клітки, що призвело до гострої внутрішньої та зовнішньої кровотечі, гострої крововтрати.

За даними висновку судово-медичної експертизи крові трупа жодних спиртів в крові не виявлено.

т.1 а.с.150-152, 157-159, 153

даними висновку експерта за результатами проведеної судової автотехнічної експертизи № 6984 від 22.01.20., згідно з якими на момент огляду і експертного дослідження робоча гальмівна система керованого обвинуваченим транспортного засобу знаходилась в працездатному стані і забезпечувала виконання передбачених конструкцією функцій по зменшенню швидкості руху автомобіля та його зупинці

т.1 а.с.160-164

даними висновку експерта за результатами проведення транспортно-трасологічної експертизи № 6983 від 24.01.20., згідно з яким міститься детальний опис пошкоджень автомобіля обвинуваченого, наїзд на пішохода ОСОБА_5 відбувся його лівою передньо-боковою частиною в області лівого переднього колеса з наступним закиданням тіла пішохода на вітрове скло, ліву передню стійку та ліве дзеркало заднього виду й скло лівих передніх дверцят; місце наїзду автомобіля на пішохода знаходиться на лівій смузі руху правої сторони вул.Пасічна, виходячи з напрямку в сторону вул.Зелена, поблизу лінії горизонтальної розмітки 1.3, яка поділяє смуги руху протилежних напрямків, на ділянці, що дещо передує розміщенню початку осипу осколків скла лівих передніх дверцят автомобіля. Встановити розміщення місця наїзду автомобіля на пішохода в розмірних величинах не виявляється можливим по причині відсутності необхідного комплексу ознак, що свідчить про це (слідів коліс цих засобів).

т.1 а.с.166-172

даними протоколу проведення слідчого експерименту від 16.01.20. з ОСОБА_1 за участі його захисника, де обвинувачений у присутності двох понятих показав та розповів про обставини ДТП

т.1 а.с.174-181

даними висновку експерта за результатами судової автотехнічної експертизи № 336 від 24.01.20., згідно з яким з технічної точки зору у заданій дорожній ситуації водій ОСОБА_1 з моменту виникнення небезпеки повинен був керуватися вимогами п.12.3 Правил дорожнього руху України та мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода шляхом своєчасного застосування гальмування (як способу зупинки у межах найкоротшої з можливих, віддалі), виконуючи вимоги п.12.3 ПДР України; в дорожній ситуації дії водія автомобіля не відповідали технічним вимогам п.12.3 ПДР України та знаходились в причинно-наслідковому зв`язку із настанням даної пригоди

т.1 а.с.225-228

показаннями судового експерта ОСОБА_6 , який підтримав даний ним висновок № 336 від 24.01.20. та на запитання сторони захисту зазначив, що питання «як повинен був діяти пішохід ОСОБА_5 в даній дорожній ситуації» в компетенцію експертів автотехніків не входить.

речовими доказами у провадженні - автомобілем «Renault Sumbol» реєстраційний номер НОМЕР_1 , повернутим обвинуваченому у користування

т.1 а.с.182, 186

Жоден із доказів, наданих стороною обвинувачення суду, сторона захисту не оспорювала і не спростовувала, своїх не надавала з урахуванням створення судом необхідних умов для реалізації процесуальних прав та обов`язків відповідно до ст.22 КПК України.

Такі у своєму взаємозв`язку відповідають вимогам ст.ст.85, 86 КПК України.

Підстави для застосування судом ст.ст.87, 89 КПК України відсутні.

Поза увагою суду не залишились недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого рішення.

Відтак дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України, так як він вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, будучи особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить із встановлених положеннями ст.50 КК України його мети, за якими покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Загальні засади призначення покарання визначені ст.65 КК України.

Даною нормою закону визначено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Учинення кримінального правопорушення за ч.2 ст.286 КК України, доведення якого встановлено судом, карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Таким чином при призначенні обвинуваченому покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст.12 КК України є тяжким злочином проти безпеки руху та експлуатації транспорту з необережності, його наслідки - загибель потерпілого, дані про особу винного, який судимості немає, є особою пенсійного віку, під наглядом в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, наявність соціальних зв`язків; пом`якшуючі вину обставини: щире каяття, що зазначено органом досудового розслідування, та активне сприяння розкриттю злочину, що знайшли своє підтвердження під час судового провадження; відсутність, як зазначено органом досудового розслідування в обвинувальному акті, обтяжуючих вину обставин; наявність моральних претензій зі сторони потерпілих (дітей та дружини загиблого) та заявлення цивільного позову, незначне відшкодування шкоди, позицію потерпілих щодо суворого максимального основного та додаткового покарання, передбаченого санкцією статті, приймаючи до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, за якою результати оцінки показали низькі ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства (у тому числі для окремих осіб).

За сукупності вище наведених обставин, ураховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому безальтернативне покарання в межах санкції інкримінованої статті у виді позбавлення волі на строк 5 років, а також з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, зважаючи на зміст і обсяг порушень правил дорожнього руху, якими знехтував винний, і таке додаткове покарання слугуватиме подальшому відповідальному ставленню останнім до водійських обов`язків.

Саме такі види та розміри покарання є необхідними і достатніми для виправлення засудженого і попередження нових кримінальних правопорушень.

Правових підстав для призначення обвинуваченому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання, тобто на підставі ст.69 КК України, враховуючи зазначені вище конкретні обставини у їх сукупності, суд не знаходить.

За положеннями ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 378/256/20 висловлено правову позицію про те, що загальні засади призначення покарання, визначені ст.65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням - ч.1 ст.75 КК України у відповідній редакції.

Обвинувачений, який є пенсіонером та отримує пенсію за віком, уперше притягується до кримінальної відповідальності, його належну процесуальну поведінку під час судового провадження, активно сприяв розкриттю злочину, жодні відомості щодо притягнення до адміністративної відповідальності у сфері транспорту відсутні, а отже очевидним є його бездоганний водійський стаж, є особою похилого віку та у віці 71 року учинено злочин з необережною формою вини, після вчиненого залишився на місці події та намагався здійснити виклик швидкої медичної допомоги (зі слів обвинуваченого), висловив щирий жаль з приводу скоєного і осуд своєї поведінки, частково відшкодував потерпілим шкоду, у ході судового розгляду знайшов підтвердження факт порушення правил дорожнього руху з боку потерпілого.

На думку органу пробації виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів.

Виходячи з приписів п.5 ч.3 ст.56 КПК України під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому.

Потерпілі заперечують звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

Водночас думка потерпілої особи про можливість застосування щодо обвинуваченого положень ст.75 КК України враховується судом в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК, однак не є вирішальними при прийнятті судом відповідного рішення. Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 664/2526/19.

Наведене у своїй сукупності безумовно свідчить про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою протягом іспитового строку. Тому обвинуваченого слід звільнити від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, встановивши іспитовий строк три роки, з покладенням обов`язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України.

Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, вибір заходу примусу, крім порядку його, узгоджується із позицією сторони обвинувачення, висловленої у судових дебатах.

Потерпілими/цивільними позивачами у порядку, визначеному ст.128 КПК України, пред`явлено цивільний позов до обвинуваченого про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок смерті чоловіка та батька, у розмірі по 300000 грн на кожного потерпілого. Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, виступає ПрАТ «Страхова компанія «ЄВРОІНС Україна», якою письмових пояснень щодо позову не надано. Обвинувачений з урахуванням відшкодування 4000 грн, що потерпілими не заперечено, у вирішенні такого покладається на розсуд суд.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд установив наступне.

Згідно з ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч.5 ст.128 КПК України).

Померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 є батьком повнолітніх дітей: ОСОБА_4 , 1991 року народження, і ОСОБА_2 , 1998 року народження, та чоловіком ОСОБА_3 (потерпілі/цивільні позивачі).

Третьою особою за цивільним позовом ПрАТ «Страхова компанія «ЄВРОІНС Україна» у порядку п.27.3 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (т.1 а.с.259-265) на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/0258142 (забезпечений транспортний засіб «RENAULT» номерний знак НОМЕР_1 ) виплачено кожному із потерпілих/цивільних позивачів по 16692 грн страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю потерпілої особи ОСОБА_5 (моральної шкоди).

За вимогами ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом;

Як визначено ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ст.1168 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, практика якого в силу положень ч.4 ст.10 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Під моральною шкодою власне маються на увазі душевні страждання, пов`язанні із заподіянням як фізичної, так і майнової шкоди, а також душевні страждання, не пов`язані ні з тією, ні з іншою. Моральну шкоду, на відміну від майнової, не можна вимірювати у грошах, але це не означає, що вона не може бути компенсованою в будь-якій формі. Людина, в котрої через чужу провину відібрали життєві радощі, задоволення, духовні блага, бажає компенсації грошима. Можливою є грошова компенсація, розмір якої визначений не за принципом еквівалентності, а виходячи з обставин конкретної справи, ступеня й характеру моральної шкоди, майнового стану потерпілих. Компенсацією за заподіяну моральну шкоду призначають для пом`якшення якоюсь мірою тяжких для потерпілих наслідків. Відшкодування - монетизація уявлення потерпілого про заподіяні йому збитки.

Суд вважає, що сам факт загибелі ОСОБА_5 , який є для потерпілих/позивачів батьком та чоловіком, є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань, враховуючи те, що згідно з ч.1 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Аналогічний висновок дано у постанові Верховного Суду від 16.12.20. у справі № 161/3557/19, що у порядку ч.4 ст.263 ЦПК України, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягає врахуванню.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (постанова Верховного Суду від 01.10.20. у справі № 639/2981/19).

У даній справі внаслідок учинення з необережності ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, загинув ОСОБА_5 , а потерпілі/цивільні позивачі, незважаючи на відносини, які склались в їх сім`ї, та конфлікти з сином, втратили рідну людину, смерть якого беззаперечно позначилась на їх психологічному та фізичному здоров`ї, зазнали сильного душевного болю, жалю та переживань, позбавлення підтримки, піклування та турботи, змушені були змінити свій звичний уклад життя, докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а також, що жодна майнова компенсація практично не в змозі відновити попередній моральний стан, адже така втрата не може бути відновлена, а тому душевні страждання будуть тривати і надалі, що свідчить про їх безстроковість.

У постанові Верховного Суду від 02.06.21. у справі № 175/4256/18 зроблено висновок, що, визначаючи розмір морального відшкодування, не враховано положень ч.2 ст. 1193 ЦК України, якою регламентовано, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Визначення такого поняття як «груба необережність потерпілого» законодавство не містить. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч.2 ст.1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

У ст.14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху, якими є також пішоходи, зобов`язані, поміж іншим, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Правилами дорожнього руху визначено, що пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч.

У цьому кримінальному провадженні встановлено, що потерпілий переходив проїзну частину дороги у невстановленому місці - за межами пішохідного переходу. Таким чином характер суттєвих допущених порушень правил дорожнього руху потерпілим, який, вочевидь, не міг не знати про наслідки недотримання таких, безспірно свідчить про його грубу необережність. Така груба необережність сприяла виникненню і збільшенню завданої шкоди.

Підсумовуючи наведені факти та обставини, суд дійшов переконання, що для компенсації характеру та глибини страждань потерпілих/позивачів через загибель рідної людини, тривалість немайнових втрат, часу та зусиль, необхідних для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану, зважаючи на невідворотність завданої шкоди, обставини вчинення кримінального правопорушення та особиста груба необережність ОСОБА_5 при порушенні правил особистої безпеки, що тягне за собою зменшення суми відшкодування, розмір виплаченого страхового відшкодування, адекватний розмір сатисфакції становитиме по 60000 грн моральної шкоди на кожного потерпілого. Даний висновок відповідатиме таким загальним засадам цивільного судочинства як справедливість, добросовісність та розумність, не суперечитиме засадам кримінального судочинства. Розмір по 300000 грн моральної шкоди за встановлених обставин є завищеним та жодним чином не доведений.

Частиною 1 ст.129 КПК України передбачено, що, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Тому з урахуванням наведених вище підстав і мотивів заявлений цивільний позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з обвинуваченого на користь потерпілих/цивільних позивачів по 60000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалюючи вирок, суд відповідно до ст.368 КПК України зобов`язаний вирішити питання щодо того, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 18.11.19. накладено арешт на автомобіль «Renault Sumbol» реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , без права відчуження, ремонту та експлуатації. Ухвалою слідчого судді того ж суду від 15.01.20. скасовано зазначений арешт в частині заборони користування цим транспортним засобом. Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України підстав для скасування арешту майна з одночасним ухваленням вироку немає.

Речові докази, повернуті обвинуваченому, слід залишити по приналежності.

Процесуальні витрати по справі (відповідно до наданих суду актів Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз про витрати на проведення експертиз) в загальному розмірі 11147 гривень слід стягнути з обвинуваченого.

Оскільки під час підготовчого провадження, як і в подальшому під час судового розгляду справи клопотань про обрання запобіжного заходу обвинуваченому не надходило та такий не застосовувався, враховуючи належну процесуальну поведінку останнього та призначене покарання, відсутні підстави для його обрання.

Керуючись ст.ст.368-371, 373-374, 532 КПК України,

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні, передбаченому ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробовуванням, встановивши іспитовий строк три роки, та згідно із ст.76 КК України покласти на нього наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання/роботи.

Відповідно до ч.1 ст.165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Цивільний позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , пенсіонер) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) 60000 гривень моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , пенсіонер) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 60000 гривень моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , пенсіонер) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 60000 гривень моральної шкоди.

Речові докази, повернуті власникові, залишити по приналежності.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 11147 гривень процесуальних витрат на проведення експертиз.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м.Львова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Головуючий суддя Олена ТІМЧЕНКО