Рішення № 104650026, 06.06.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/2225/22

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., в порядку спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також відповідач - 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (надалі також відповідач - 2), про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №968160140939 від 9 грудня 2021 року щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії з урахуванням архівних довідок від 14 жовтня 2021 року №1357/1 та №1357, від 10 листопада 2021 року №1437;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням відомостей про заробітну плату та стаж за період роботи з 1981 по 1982 роки в АО "Славутич Крим" та СПК "Рассвет", зазначених в архівних довідках №1357 від 14 жовтня 2021 року, №1437 від 10 листопада 2021 року та №1357/1 від 14 жовтня 2021 року, виданих архівним сектором Адміністрації Роздольненського району смт. Роздольна Республіка Крим.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09 грудня 2021 року №968160140939 відмовлено в перерахунку пенсії позивача, оскільки надані архівні довідки видані архівним сектором Адміністрації Роздольненського району смт. Роздольна, Республіки Крим за період роботи з 1981 по 1982 роки в АО «Славутич Крим» та СПК «Рассвет» не підлягають розгляду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області позов не визнає та зазначає, що у зв`язку з тим, що будь-які органи, їх посадові особи та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

У відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області позов не визнає та зазначає що будь- які запити, звернення, довідки чи інші документи, підготовлені або надані органами фонду з територій, які непідконтрольні українській владі, не підлягають виконанню.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області, отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 15 червня 2005 року.

07 грудня 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про перерахунок пенсії, врахувавши архівні довідки від 14 жовтня 2021 року №1357/1, від 10 листопада 2021 року № 1357 та від 10 листопада 2021 року № 1437, видані архівним сектором (муніципальний архів) адміністрації Роздольненського району смт. Роздольна Автономної Республіки Крим.

За результатами розгляду заяви позивача рішенням відповідача від 09 грудня 2021 року № 968160140939 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії у зв`язку тим, що будь- які запити, звернення, довідки чи інші документи, підготовлені або надані органами фонду з територій, які непідконтрольні українській владі, не підлягають виконанню.

Позивач не погодився з такими діями відповідача та звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд приходить до наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-ІV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Статтею 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж, необхідний для призначення пенсії, обчислюється відповідно до вимог цього Закону за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів (записів трудової книжки) та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення та статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637).

Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а сформулював висновок про те, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

У наявній у матеріалах справи копії трудової книжки позивача від 12 листопада 1964 року міститься запис про те, що у період з 15 травня 1981 року по 01 грудня 1982 року позивач працював у Колективному господарстві імені М.І. Калініна.

Щодо наданих довідок від 14 жовтня 2021 року №1357/1, від 10 листопада 2021 року № 1357 та від 10 листопада 2021 року № 1437, виданих архівним сектором (муніципальний архів) адміністрації Роздольненського району смт. Роздольна Автономної Республіки Крим, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території" будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому Законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

З вищевикладеного слідує, що законодавцем встановлено заборону на використання тільки тих документів, що видані органами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи створені у порядку не передбаченому законодавством України.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів. Так, у справі Лоізіду проти Туреччини (Loizidou v. Turkey 18.12.1986 &45) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у правах Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Nurkey 10.05/2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey 10.05.2001&92).

Спираючись на сформульований у вищезазначеній справі підхід, Європейський суд з прав людини у справі Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) зауважив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] .

Україною, відповідно до Закону № 1207-VII та постанови Верховної Ради України Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями від 17 березня 2015 року № 254-VIII, територію Автономної Республіки Крим та окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, визнано тимчасово окупованими територіям.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої установою, що знаходяться на окупованій території, як доказ, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на пенсійне забезпечення позивача.

Однак, зазначені висновки суду жодним чином не легалізують саму установу, що видала таку довідку.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення №968160140939 від 09 грудня 2021 року прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.

Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в перерахунку пенсії № 968160140939 від 09 грудня 2021 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд надає оцінку рішенню відповідача, яке оскаржується, тому доводи відповідача на обґрунтування прийнятого рішення наведені у відзиві, та не визначені оскаржуваним рішенням, судом не приймаються.

Згідно з частиною першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі як суб`єкт владних повноважень не надали суду достатньо належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

За таких обставин, суд вважає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 968160140939 від 9 грудня 2021 року щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії з урахуванням архівних довідок від 14 жовтня 2021 року №1357/1 та №1357, від 10 листопада 2021 року №1437 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням відомостей про заробітну плату та стаж за період роботи з 1981 по 1982 роки, зазначених в архівних довідках №1357 від 14 жовтня 2021 року, №1437 від 10 листопада 2021 року та №1357/1 від 14 жовтня 2021 року, виданих архівним сектором Адміністрації Роздольненського району смт. Роздольна Республіка Крим.

Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, Одеська область, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 968160140939 від 9 грудня 2021 року щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії з урахуванням архівних довідок від 14 жовтня 2021 року №1357/1 та №1357, від 10 листопада 2021 року №1437.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням відомостей про заробітну плату та стаж за період роботи з 1981 по 1982 роки, зазначених в архівних довідках №1357 від 14 жовтня 2021 року, №1437 від 10 листопада 2021 року та №1357/1 від 14 жовтня 2021 року, виданих архівним сектором Адміністрації Роздольненського району смт. Роздольна Республіка Крим.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.

Суддя К.І. Клочко