Рішення № 104649478, 06.06.2022, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/80/22

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Кіровоградській області, Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Кіровоградській області щодо не нарахування та не виплати позивачу ОСОБА_1 грошового забезпечення (компенсації) за службу у святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період січень 2018 року - жовтень 2021 року;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Кіровоградській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РННП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення (компенсації) за службу у святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період січень 2018 року - жовтень 2021 року;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Кіровоградській області щодо не нарахування та не виплати позивачу ОСОБА_1 грошового забезпечення (компенсації) за невикористані відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021 роки;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Кіровоградській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РННП НОМЕР_1 ) грошового забезпечення (компенсації) за невикористані відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021 роки;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Кіровоградській області щодо не нарахування та не виплати позивачу ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі місячного посадового у зв`язку з виходом у щорічну чергову відпустку у 2021 р.;

- зобов`язати Головне управління ДФС у Кіровоградській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РННП НОМЕР_1 ) матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі місячного посадового у зв`язку з виходом у щорічну чергову відпустку у 2021 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він проходив службу в органах податкової міліції ДФС з 17.10.2018 по 04.10.2021 та наказом ГУ ДФС у Кіровоградській області від 04.10.2021 №127-о був звільнений зі служби в податковій міліції. Вказує, що під час проходження служби у період з січня 2018 року по день звільнення залучався до роботи у складі добових нарядів оперативного управління ГУ ДФС у Кіровоградській області. При цьому, стверджує, що у вказаний період не нараховувалася заробітна плата за роботу у святкові дні та за службу у надурочний час. Крім того, зазначає, що в день звільнення з ним не проведено повністю розрахунок, зокрема відповідачем не виплачена компенсація за невикористані основні щорічні відпустки за 2018 - 2021 роки, що є порушенням на його думку вимог КЗпП України, ЗУ «Про відпустки». Також посилається на те, що йому безпідставно відмовлено у виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового.

Ухвалою судді від 01 лютого 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.88-89). Крім того, даною ухвалою суду витребувано у відповідача докази.

Ухвалою суду від 16.02.2022 залучено до участі у справі як другого відповідача - Головне управління ДПС у Кіровоградській області та витребувано докази. (а.с.97-99)

Головним управлінням ДПС в Кіровоградській області подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що належним відповідачем у даному спорі управління не є, оскільки спір не стосується публічно-владних функцій, що були передані ДПС України (ГУ ДПС у Кіровоградській області ВП) (а.с.105-108).

Ухвалою суду від 28.04.2022 витребувано додаткові докази (а.с.117-118).

Дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 17.10.2018 по 04.10.2021 проходив службу в органах податкової міліції (а.с.13-14).

Наказом ГУ ДФС в Кіровоградській області від 04.10.2021 року №127-о позивача звільнено з посади та податкової міліції органів ДФС у запас Збройних Сил України з постановкою на військовий облік за п.64 пп."г" (через скорочення штатів) 04.10.2021 та наказано виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку у 2021 році за 10 діб. Цим же наказом встановлено, що вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає 5 років 04 місяці 14 днів. (а.с.26)

26.08.2021 позивач звертався до відповідача з проханням видати довідку щодо невикористаної відпустки за період з 2018 по 2021 роки. (а.с.28)

29.09.2021 позивач звернувся до в.о. начальника ГУ ДФС у Кіровоградській області із рапортом, в якому просив провести з ним повний розрахунок при звільненні, а саме: нарахувати і здійснити виплату компенсації за невикористані відпустки за минулі роки; нарахувати та виплатити грошове забезпечення за службу у святкові дні та за несення служби понад установлений законодавством робочий час за період з 2018 - 2021 роки; матеріальну допомогу на оздоровлення. (а.с.27).

Листом від 30.09.2020 позивачу відповідачем-1 надані завірені копії табелів використання робочого часу за період з вересня 2018 по грудень 2019 року (а.с.42)

05.10.2021 та 06.10.2021 ГУ ДФС у Кіровоградській області ОСОБА_1 видані довідки, в який зазначено, що вихідна допомога при звільненні не призначалася та не виплачувалася. (а.с.29, 38)

Листом від 10.11.2021 відповідач-1 надав позивачу інформацію щодо використаної відпустки: за 2018 рік - 2 доби, за 2019 рік - 19 діб, 2020 рік - 30 діб та 2021 рік - 21 доба (а.с.41).

Щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за роботу у вихідні, святкові та понадурочний час.

Так, у позовній заяві позивач посилається на те, що він у період з 2018 по день звільнення 2021 року залучався до роботи у складі добових нарядів оперативного управління ГУ ДФС у Кіровоградській області. При цьому, вказував, що йому не нараховувалося грошове забезпечення за роботу у святкові дні та за службу у понадурочний час.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Частиною першої статті 18 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-XII (далі - Закон №565-XII), на момент початку служби позивача, визначалось, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Розділом XVIII-2 "Податкова міліція" Податкового кодексу України (виключений на підставі Закону №1797-VIII від 21.12.2016 - застосовується з 25.09.2021) було визначено правові засади організації та діяльності податкової міліції, їх статус, а також порядок проходження служби.

Відповідно до статті 348 Податкового кодексу України податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Пунктом 352.1 статті 352 Податкового кодексу України встановлено, що на службу до податкової міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, які мають відповідну освіту, здатні за своїми особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров`я виконувати обов`язки відповідно до покладених на податкову міліцію завдань.

Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Статтею 356 Податкового кодексу України встановлено, зокрема, що Держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про Національну поліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Відповідно до пункту 357.2 статті 357 Податкового кодексу України форми та розмір матеріального забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 353 Податкового кодексу України передбачено, що особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.1998 № 1716 "Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги" установлено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (пункту 1).

Відповідно до пункту 10 Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 12 Положення №114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Згідно п.21 Положення №114 для осіб рядового і начальницького складу встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках вони несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в понадурочний, нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до законодавства.

Внутрішній розпорядок в органах внутрішніх справ, а також у навчальних закладах (навчальних підрозділах), що здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації начальницького складу Міністерства внутрішніх справ, встановлюється з урахуванням особливостей діяльності різних служб і підрозділів.

При змінній роботі (службі) і безперервному чергуванні встановлюється однакова тривалість денної, вечірньої та нічної зміни.

Наказом Міністерства фінансів України від 17.07.2018 №616 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, який визначає механізм нарахування та виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, а також визначає форму та порядок видачі грошових атестатів.

Разом з тим, КЗпП України окремо врегульовує особливості оплати праці у вихідні дні, святкові та неробочі дні, в понадурочний час та у нічний час.

Так, за правилами частин першої, другої статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Статтею 73 КЗпП України передбачено, що робота у зазначені дні (тобто, святкові і неробочі дні) компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою - четвертою статті 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Відповідно до частин першої - третьої статті 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплати у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Частиною першою статті 108 КЗпП України визначено, що робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Як вбачається з табелів обліку робочого часу працівників податкової міліції, що задіяні у складі добових нарядів за період з жовтні 2018 по вересень 2021, позивач під час проходження служби залучався до роботи у складі добових нарядів ОУ ГУ ДФС у Кіровоградській області, а також задіяний у перевірках дотримання перевізниками вимог податкового законодавства та порядку провадження господарської діяльності у святкові дні та був залучений до роботи у надурочний час: (а.с.43-58, 63-66, 69, 123, 125зв., 131зв., 142зв., 153зв., 154, 165, 166, 168зв., 169) у листопаді 2018, грудні 2018, лютому 2019, березні 2019, квітні 2019, червні 2019, березні 2020, серпні 2020, листопаді 2020, квітні 2021, червні 2021, серпні 2021, вересні 2021. При цьому, доказів залучення позивача під час проходження служби в ніші періоди до роботи у складі добових нарядів ОУ ГУ ДФС у Кіровоградській області у святкові дні та був залучений до роботи у надурочний час, не надано.

До того ж, згідно розрахункових листів ОСОБА_1 , останньому здійснювалися нарахування та виплата за нічні та за роботу у святкові дні: у листопаді 2018, грудні 2018, січні 2019, березні 2019, квітні 2019, травні 2019, червні 2019, березні 2020, квітні 2020, серпні 2020, листопаді 2020, квітні 2021, серпні 2021, вересні 2021, жовтні 2021 (а.с.70, 72, 74, 75, 76, 77, 173, 177).

З огляду на викладене, оскільки позивачем не зазначено кількості годин, відпрацьованих надурочно та у вихідні, святкові і неробочі, в т.ч. нічні години, за які з ним не розраховано, з метою перевірки правомірності таких нарахувань, то суд вважає у зазначеній частині позовних вимог належить відмовити.

Щодо компенсації за невикористані дні щорічних основних оплачуваних відпусток за 2018 - 2021 роки.

Так, позивач посилається на те, що має право на грошову компенсацію за невикористані щорічні основні оплачувані відпустки за вказаний період, проте вказує, що не може розрахувати в точності до днів, але вважає, що ним не використано щорічну відпустку за 2018 - 2021 роки.

Згідно із пунктом 49 Положення №114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.

Відповідно до пункту 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Приписами пунктів 51, 52 Положення №114 передбачено, що тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно. За рішенням Міністра внутрішніх справ у виняткових випадках можуть надаватися чергові відпустки тривалістю 45 діб особам рядового і начальницького складу, які потребують подовженого відпочинку у зв`язку з особливо складними умовами служби.

Чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року. Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.

Відповідно до пункту 55 Положення №114 відкликання осіб рядового і начальницького складу із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено прямим начальником (від начальників головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, на транспорті та науково-дослідних установ, ректорів вищих навчальних закладів МВС, прирівняних до них і вище).

При відкликанні з чергової відпустки невикористана її частина надається, як правило, в поточному році. Якщо невикористана частина відпустки становить 10 діб і більше, особам рядового і начальницького складу видаються проїзні документи для проїзду до місця проведення відпустки, але не далі пункту, з якого вони були відкликані, і назад, а також надається додатковий час на дорогу понад відпустку.

За бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Судом досліджено розрахункові листи з виплатами роботодавцем на користь позивача, якими підтверджений факт надання позивачу відпусток, проте встановити кількість використаних ним днів відпустки у 2018-2020 роках та, як наслідок, кількість невикористаних днів, не надається можливим через відсутність відповідних доказів.

Не заперечуючи відсутності обмеження заявлення подібних позовних вимог строком звернення за захистом, суд вважає, що позивач маючи невикористані дні щорічної оплачуваної основної відпустки, маючи бажання скористатися компенсацією за такі невикористані дні або самими днями такої відпустки, повинен був своєчасно порушити відповідне питання перед своїм роботодавцем в обраний ним спосіб, як то, шляхом подання рапорту про їх (днів) надання або виплату відповідної компенсації. Позивач відповідних доказів пред`явлення таких заяв своєму роботодавцю суду не надав.

Разом з тим, відповідно до розрахункових листів, ОСОБА_2 нараховувалася та виплачувалася оплата за відпустку із зазначенням кількості днів:

за 2021 рік нараховувалася оплата за відпустку у квітні за 8 діб, червні за 3 доби, у липні за 12 діб, у серпні за 5 діб, нараховувалася грошова компенсація за відпустку у вересні за 30 діб (а.с.70, 72, 73).

Відповідачем-2 до матеріалів справи надано копії наказів про надання ОСОБА_1 відпусток:

№426-в від 06.12.2018 про надання чергової відпустки за 2018 рік терміном 2 доби з 08.12. по 09.12.2018 (а.с.115);

№446-в від 30.08.2019 про надання чергової відпустки за 2019 рік терміном 12 діб з 02.09. по 13.09.2019 року (а.с.116).

Також Державним архівом Кіровоградської області надано копії наказів про надання позивачу відпусток:

№28-в від 24.03.2021 про надання частини невикористаної відпустки за 2020 рік терміном 8 діб з 24.03. по 31.03.2021 (а.с.178).

№59-в від 15.06.2021 про надання чергової відпустки за 2021 рік терміном 3 доби з 16.06. по 18.06.2021 (а.с.178зв.);

№65-в від 12.07.2021 про надання частини невикористаної відпустки за 2020 рік терміном 10 діб та чергової відпустки за 2021 рік терміном 2 доби з 19.07. по 30.07.2021 (а.с.179зв.);

№75-в від 04.08.2021 про надання чергової відпустки за 2021 рік терміном 8 діб з 27.08. по 05.09.2021 (а.с.180).

У відповідності до п.49 Положення № 114 при наданні чергової та додаткової відпусток їх тривалість визначається діленням повного розміру кожної із відпусток на дванадцять і множенням на число повних місяців служби.

З огляду на викладене, враховуючи як накази про надання відпусток, табелі обліку робочого часу, так і розрахункові листи, суд зазначає, щодо використаних позивачем відпусток:

за 2018 рік позивачем використано 2 доби чергової відпустки. При цьому, суд враховує, що оскільки позивач прийняти на службу 17.10.2018 та у 2018 році відпрацював два повних календарних місяців за наявності права на відпустку тривалістю 30 діб, то за цей період мав право на 5 діб такої відпустки (30:12) х 2 = 5. Таким чином, позивачу належало право на 5 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2018 рік, що свідчить про 3 невикористані доби такої відпустки (5-2=3).

за 2019 рік позивачем використано 19 діб чергової відпустки. Отже, за 2019 рік позивачем не використано 11 діб (30-19) чергової відпустки.

за 2020 рік позивачем використано 30 діб чергової відпустки. Отже, за 2020 рік позивачем використано усі дні чергової відпустки.

за 2021 рік позивачем використано 13 діб чергової відпустки, а також позивачу виплачено грошову компенсацію за 10 діб невикористаної відпустки (розраховано у відповідності до п.49 Положення №114), про що також зазначено у грошовому атестаті №23 (а.с.39). Отже, за 2021 рік позивачем використано усі дні чергової відпустки.

Отже, у позивача за період 2018, 2019 залишилось 14 діб невикористаної чергової відпустки: за 2018 рік - 3 доби; за 2019 рік - 11 діб.

Так, право працюючої особи на відпочинок закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Надання всім працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їх права на відпочинок, яке закріплене статтею 45 Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, що ухвалене у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Наказом Міністерства фінансів України від 17 липня 2018 року №616 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції (далі - Порядок №616), у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача зі служби в органах податкової міліції (27.09.2021 року), встановлено, що грошове забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції (крім курсантів навчального закладу ДФС) складається з: 1) посадового окладу; 2) окладу за спеціальним званням; 3) щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: надбавок за вислугу років, за особливості проходження служби, за спортивне звання, за почесне звання, за виконання функцій державного експерта з питань таємниць, за службу в умовах режимних обмежень; доплати за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук; доплати за вчене звання; премій; 4) одноразових додаткових видів грошового забезпечення: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; допомоги для оздоровлення.

Згідно розділу XII "Грошове забезпечення у разі звільнення зі служби та у разі поновлення на службі осіб начальницького складу податкової міліції" Порядку №616 за невикористані дні відпусток особам начальницького складу податкової міліції, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення, помноженого на кількість календарних днів невикористаної відпустки.

Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток вказується в наказі про звільнення.

У разі звільнення особи начальницького складу податкової міліції виплата грошового забезпечення проводиться в день звільнення.

Отже, особам рядового і начальницького складу, які звільняються з податкової міліції, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

При цьому тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу, відповідно до пункту 51 Положення №114, визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ.

Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон України № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону України № 504/96-ВР, законодавцем передбачені такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Суд зауважує, що норма, яка зафіксована у пункті 56 Положення №114 є бланкетною, якою законодавець відсилає до законодавства, яке регулює питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку. При цьому, норми Положення №114 питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку не регулює.

Таким чином у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, працівник податкової міліції має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках та має право на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

З огляду на відсутність правового врегулювання нормами Положення № 114 питання компенсації невикористаної частини відпустки особам, які звільняються з органів внутрішніх справ за минулі роки, то при вирішенні даного спору необхідно застосовувати відповідні норми КЗпП України і Закону України №504/96-ВР, які регулюють спірні правовідносини.

Так у відповідності до ч.1 ст.24 Закону України № 504/96-ВР та ч.1 ст.83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже у випадку звільнення працівників податкової міліції їм виплачується компенсація за всі, без винятків, невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі 160/10875/19, яка враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.

Суд наголошує, що підхід до правозастосування при вирішенні правовідносин щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток за роки, що передували року звільнення зі служби у НП України, зокрема враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у вищевказаній постанові від 19.01.2021 року у справі №160/10875/19, повинен застосовуватися також і до правовідносин щодо виплати працівникам органів внутрішніх справ грошової компенсації за невикористані дні відпусток за роки, що передували року їхнього звільнення.

Враховуючи, що ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію за невикористані 14 діб основної відпустки: за 2018 рік - 3 доби; за 2019 рік - 11 діб, а відповідач-1 у свою чергу за заявою позивача відмовив останньому у такому, суд доходить висновку, що Головне управління ДФС у Кіровоградській області допустило протиправну бездіяльність у нарахуванні та виплаті при звільненні грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Також, суд зазначає, що нарахування та виплата компенсації невикористаної відпустки є дискреційними повноваженнями відповідача, визначення розміру недоотриманих за вказаний строк виплат є виключною компетенцію відповідача, а тому суд не повинен та не уповноважений втручатися у дискреційні повноваження щодо виконання відповідачем обов`язку з визначення суми недоотриманих виплат.

Отже, з`ясувавши характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд дійшов висновку, що з огляду на визнання протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо ненарахування та невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки, порушене право позивача бути відновлено шляхом зобов`язання відповідача-1 нарахувати та виплатити таку компенсацію.

Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового у зв`язку з виходом у щорічну чергову відпустку у 2021.

Відповідно до п.п.1-4 розділу V глави 1 Порядку №616 керівник ДФС та керівники її територіальних органів у межах асигнувань, що виділяються на утримання відповідного органу, мають право надавати один раз на календарний рік особам начальницького складу податкової міліції матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Особам начальницького складу податкової міліції, яких призначено на посади в ДФС та її територіальних органах шляхом переведення з інших органів, у яких законодавством передбачено виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, така матеріальна допомога в році їх призначення виплачується тільки в разі підтвердження факту невиплати її за попереднім місцем служби, на якому вони мали право на таку виплату.

Матеріальна допомога надається відповідно до наказу: 1) ДФС - для першого заступника, заступника Голови ДФС за погодженням з Міністром фінансів України, для керівників, заступників керівників та інших осіб начальницького складу податкової міліції структурних підрозділів апарату ДФС, перших заступників, заступників керівників територіальних органів ДФС, крім ДПІ; 2) територіального органу ДФС - для керівників, заступників керівників та інших осіб начальницького складу податкової міліції структурних підрозділів цього територіального органу ДФС, а також для перших заступників, заступників керівників територіальних органів ДФС нижчого рівня.

Проект наказу готує бухгалтерська служба відповідного органу ДФС на підставі поданих у формі протоколу засідання пропозицій комісії для розгляду заяв про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівників відповідного органу ДФС (у разі її створення).

Згідно з п.п.1-3 розділу V глави 2 Порядку №616 керівник ДФС та керівники її територіальних органів у межах асигнувань, що виділяються на утримання відповідного органу, мають право надавати один раз на календарний рік особам начальницького складу податкової міліції допомогу для оздоровлення під час надання чергової відпустки в розмірі місячного грошового забезпечення.

Допомога надається відповідно до наказу: 1) ДФС - для першого заступника, заступника Голови ДФС за погодженням з Міністром фінансів України, для керівників, заступників керівників та інших осіб начальницького складу податкової міліції структурних підрозділів апарату ДФС, перших заступників, заступників керівників територіальних органів ДФС, крім ДПІ, для осіб начальницького складу податкової міліції підрозділів оперативного документування; 2) територіального органу ДФС - для керівників, заступників керівників та інших осіб начальницького складу податкової міліції структурних підрозділів цього територіального органу ДФС, а також для перших заступників, заступників керівників територіальних органів ДФС нижчого рівня.

Допомога надається згідно з наказом відповідного органу ДФС про відпустку, який готує служба управління персоналом.

Проект наказу про відпустку особам начальницького складу податкової міліції підрозділів оперативного документування готує управління оперативного документування Головного оперативного управління ДФС.

Аналогічні положення закріплені у постанові Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Отже, з аналізу наведених норм права вбачається, що обов`язковою умовою для набуття особою податкової міліції права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення є відбуття нею у чергову відпустку. Водночас, Порядком №616 не передбачено можливість здійснення вказаної виплати поза межами періоду, в якому особа перебувала в щорічній основній відпустці та/або подавала рапорт, а також після звільнення особи зі служби.

Як свідчать матеріали справи, позивач у 2021 році не звертався до відповідача-1 із рапортом, в якому б при наданні йому чергової відпустки просив про виплату допомоги на оздоровлення. Отже, відповідно ОСОБА_3 не використав своє право при наданні йому чергової відпустки з виплатою допомоги на оздоровлення під час надання такої відпустки в розмірі місячного грошового забезпечення. Про що свідчать також наказ від 04.10.2021 №127-о «Про звільнення ОСОБА_1 », яким передбачено позивачу виплату компенсації за невикористану чергову відпустку у 2021 році та грошовий атестат (а.с.26).

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність у позивача права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік.

Крім того, суд зауважує, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам начальницького складу податкової міліції надається за наявності відповідних асигнувань на вказані цілі та заяви про її отримання.

Так, належні і допустимі докази того, що позивач у 2021 звертався до відповідача-1 із рапортом (заявою) про отримання такої допомоги суду не надані. Тому, суд дійшов висновку, що право позивача на отримання такої допомоги у нього не виникло.

Щодо належності відповідача

Так, належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не повинна і не може відповідати за пред`явленим позовом. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, учасником спірних відносин та зобов`язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред`явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні. У такому випадку суд з метою забезпечення захисту порушеного (оспорюваного, невизнаного) права особи повинен замінити неналежного відповідача належним або залучити до участі у справі співвідповідача.

Судом встановлено, що позивач звільнений зі служби наказом Головного управління ДФС у Кіровоградській області. Цим же управлінням йому виплачена часткова компенсація за невикористані дні відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні через скорочення штатів та інші виплати, пов`язані з припиненням служби.

Пунктом 2 Постанови КМУ від 15 травня 2019 р. №395 "Питання Державної податкової служби", зокрема, утворено комісію з реорганізації Державної фіскальної служби.

У зв`язку з набуттям чинності 25 березня 2021 року Закону України від 28 січня 2021 року №1150-IX "Про Бюро економічної безпеки України" (далі - Закон №1150-IX), згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" (із змінами і доповненнями, далі - Постанова №1200), абзацу другого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15 травня 2019 року № 395 "Питання Державної податкової служби" (із змінами і доповненнями), продовжились здійснюватися відповідні заходи, пов`язані з реорганізацією (ліквідацією) Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), що передбачені Порядком здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 (далі - Постанова №1074).

Згідно з підпунктом 2 пункту 10 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1150-IX, Кабінету Міністрів України необхідно не пізніше восьми місяців з дня набрання чинності цим Законом забезпечити ліквідацію ДФС.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2021 року №510 "Про утворення Бюро економічної безпеки України", Кабінет Міністрів України постановив утворити Бюро економічної безпеки України (далі - Бюро) як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2021 року №761 "Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. №85", Кабінет Міністрів України постановив внести зміну в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 року № 85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів", виключивши таку позицію: "ДФС 370 370 4604 4604".

24 листопада 2021 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження №1493-р "Про початок діяльності Бюро економічної безпеки", згідно з яким погодився із пропозицією Бюро про початок його діяльності та можливість виконання зазначеним Бюро функцій і завдань щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

З огляду на відсутність, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 року №85 "Про Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів", визначеної чисельності працівників апарату та територіальних органів ДФС, а також відсутність у визначених Додатком № 3 до проекту Закону України № 6000 від 15 вересня 2021 року "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (прийнятий Верховною Радою України 02.12.2021) видатків у 2022 році на утримання ДФС та реалізацію заходів з реорганізації (ліквідації) ДФС, станом на 01.01.2022 всі співробітники ДФС, у тому числі, які входили до складу Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби, вивільнені.

Починаючи з 01.01.2022, Державною фіскальною службою України припинено виконання функцій органу виконавчої влади України.

Подальші заходи, пов`язані із реорганізацією (ліквідацією) ДФС будуть здійснюватися представниками державних органів, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються, а також членами комісії з реорганізації ДФС, що є представниками інших центральних органів виконавчої влади відповідно до вимог Постанови № 1074.

Згідно з вимогами Постанови №1200 правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої ДФС лише у відповідних сферах діяльності є Державна податкова служба України та Державна митна служба України.

Судом встановлено, що станом на момент ухвалення даного рішення Головне Управління ДФС у Кіровоградській області перебуває в стані припинення з 02.08.2019 року, але не припинилось та з Єдиного реєстру не виключене як юридична особа.

Згідно ст.43 КАС України, здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій.

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

З огляду на те, що ГУ ДФС в Кіровоградській області є саме суб`єктом порушеного, матеріального правовідношення щодо позивача, зважаючи на те, що наразі не припинене та не виключене з реєстру як юридична особа, беручи до уваги той факт, що Державна податкова служба України та Державна митна служба України є правонаступниками обов`язків реорганізованої ДФС лише у відповідних сферах діяльності, а саме - повноважень та виконання функцій у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, суд вважає, що саме ГУ ДФС в Кіровоградській області є належним відповідачем, який повинен відповідати за даним позовом.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При поданні позову позивач заявив про розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. (а.с.8).

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17.

Верховний Суд у постановах від 24.11.2021 року у справі №420/1109/20, від 29.11.2021 року у справі №420/13285/20, від 03.12.2021 року у справі №1.380.2019.000502 вказав, що, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 р. №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі "Лавентс проти Латвії" наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначено Європейським судом з прав людини у п.268 Рішення по справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): "Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).".

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано Європейським судом з прав людини і у п.95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п.55).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн. до матеріалів справи позивачем надано лише копії ордеру серії ВА №1027031 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.86, 87).

Проте будь-яких доказів щодо понесення таких витрат, зокрема договір про надання правової допомоги, детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), акт виконаних робіт (наданих послуг), тощо, доказів оплати, суду не надано, що унеможливлює достовірно встановити їх вартість та суперечить положенням ст.134 КАС України.

Отже, у стягненні витрат на правову допомогу, суд відмоляє.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Кіровоградській області (25006, м.Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, ЄДРПОУ 43995486), Головного управління ДПС у Кіровоградській області (25006, м.Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, ЄДРПОУ 43995486) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані 14 діб чергової відпустки.

Зобов`язати Головне управління ДФС у Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 14 діб чергової відпустки.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина