Постанова № 10464402, 02.07.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

< Копия >

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

02.07.10Справа №2а-1194/10/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді: Дудкіної Т.М.,

суддів: Єфременко О.О., Гавури О.В.

при секретарі: Носатові М.С.,

за участю представника відповідачів (Територіального Управління Державної судової адміністрації України в м. Севастополі,Державної судової адміністрації України) Лашкевич С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 доТериторіального Управління Державної судової адміністрації України в м. Севастополі,Державної судової адміністрації України,Державного казначейства України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України про стягнення недоотриманої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом довідповідачів,просить стягнути недоотриману заробітну плату у сумі 155747,50 грн.

Вказує, що працює на посаді судді Ленінського районного суду міста Севастополя. В порушення вимог Конституції України та Закону України «Про статус суддів»нею була недоотримана заробітна плата за період з 01 червня 2005 року по грудень 2009 року. Підставою недоотримання є заниження розміру посадового окладу, не донарахування щомісячних премій, надбавок за вислугу років та інших виплат, розмір яких залежить від розміру посадового окладу.

Просить стягнути з Державної судової адміністрації України недоотриману заробітну плату за період з 01 червня 2005 року по грудень 2009 року у розмірі 155747,50 грн.

Ухвалою від 21 квітня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі, прийняте рішення про проведення підготовчих дій та попереднього судового засідання.

Ухвалою від 13 травня 2010 року закінчено підготовче провадження по адміністративній справі, залучені до участі у справі у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України, справа призначена до судового розгляду.

17.05.2010 від позивачки надійшла заява про збільшення позовних вимог (вх. №3099), у якій вона просить: зобовязати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів»в сумі 266266,40 грн. для виплати судді Ленінського районного суду міста Севастополя Брикало Тетяні Вікторівні; стягнути з Державної судової адміністрації України заборгованість з щомісячного грошового забезпечення з 01 червня 2005 року по квітень 2010 року, з урахуванням інфляційних втрат (110518,90 грн.), у розмірі 266 266,40 грн. /а.с.44/.

У подальшому від позивачки надійшла заява, у якій викладене клопотання про відкликання позову й залишення його без розгляду у частині вимог щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 110518,90 грн. /а.с.75/.

Представник відповідачів - Державної судової адміністрації України та Територіального Управління Державної судової адміністрації України в м. Севастополі,надала суду письмові заперечення, я у яких з позовними вимогами не погодилася у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та просить у задоволенні відмовити. Вказує, що згідно з пунктом 20 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України, закон про Державний бюджет України це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. У даному випадку Державна судова адміністрація діяла та діє на підставі законів України „Про Державний бюджет України на 2005-2009 р.р.”, Бюджетного кодексу України та статті 68 Конституцій України, нічиїх прав не порушували, вини Державної судової адміністрації України в даному випадку немає, а отже підстави для її відповідальності за даним позовом також не має. Також вказує, що позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України /а.с.51-55/.

Відповідач Державне казначейство України, надав суду письмові заперечення на позов (вх. №2752 від 12.05.2010), у яких просив у задоволенні позову відмовити /а.с.31-33/.

Третя особа - Міністерство фінансів України надала суду письмові заперечення (вх.№4146 від 30.06.2010), у яких у задоволені позовних вимог просила відмовити /а.с.50-72/.

У судове засідання 02.07.2010 позивач не зявилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, надіслала телефонограму про розгляд справи у її відсутність.

Представник відповідача в задоволенні позову заперечувала з підстав, викладених у запереченнях на позов.

Міністерство фінансів, державне казначейство України в задоволенні позову заперечують, просять розглянути справу у відсутність своїх представників.

Вислухавши представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, застосувавши вимоги ч.2. ст.11 КАС України, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 у спірний період, тобто з 01 червня 2005 року по теперішній час працює на посаді судді у Ленінському районному суді міста Севастополя (а.с.6-9).

Відповідно до статей 1, 3, 11 Закону України “Про статус суддів” судді знаходяться на публічній службі із здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Судді мають право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Заробітна плата є видом матеріального забезпечення та однією з гарантій незалежності суддів.

Згідно зі статтями 126, 130 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до частин 7, 8 статті 14 Закону України “Про судоустрій України” гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, серед іншого, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, та належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Заробітна плата судді, як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді.

Відповідно до статті 44 Закону України “Про статус суддів” заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50% його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80% посадового окладу суду, в якому працює суддя.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року №514 „Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України” зазначеним в постанові особам були підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці. Постанові надана зворотна дія в часі набрання її чинності з 1 червня 2005 р.

03.09.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову “Про оплату праці суддів” № 865 (з 01.03.2008 назву постанови викладено у наступній редакції - “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”), якою затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів з додатками 1-6, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7. Посадові оклади, передбачені цією Постановою, встановлювались виходячи з кількості розмірів мінімальної заробітної плати.

Однак, набрання чинності цієї постанови було визначено на майбутнє з 1 січня 2006 року (п.5 постанови КМУ №865).

Постановою Вищого Адміністративного Суду України від 16.05.07 року пункт 5 Постанови КМУ від 03.09.2005 р. №865 „Про оплату праці суддів” визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання Постанови КМУ №865, визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з Постановами КМУ від 30.06.2005 року №513 та № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 1 червня 2005 року.

Таким чином, з 1 червня 2005 року посадовий оклад судді мав складати 50% посадового окладу Голови Верховного Суду України. Отже позивач недоотримала заробітну плату за період з 01.06.2005 р. по грудень 2005 року включно.

Частиною першої статті 3 Закону України “Про оплату праці” визначено, що мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відповідно до частини другої статті 9 цього Закону мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у законі про Державний бюджет на відповідний рік. Так, Законом України “Про Державний бюджет на 2005 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2006 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2008 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2009 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2010 рік”, визначені наступні розмірі мінімальної заробітної плати: з 1 січня 2005 року 262 грн., з 1 грудня 2005 року 282 грн., з 1 січня 2006 року 350 гривень, з 1 липня 2006 року 375 гривень, з 1 грудня 2006 року 400 гривень, з 1 січня 2007 року 400 гривень, з 1 квітня 2007 року 420 гривень, з 1 липня 2007 року 440 гривень, з 1 жовтня 2007 року 460 гривень, 1 січня 2008 року 515 гривень, з 1 квітня 2008 року 525 гривень, з 1 жовтня 2008 року 545 гривень, з 1 грудня 2008 року 605 гривень, з 1 квітня 2009 року 625 гривень, з 1 липня 2009 року 630 гривень, з 1 жовтня 2007 року 650 гривень, з 1 листопада 2009 року 744 гривні на місяць, з 1 січня 2010 року 869 гривень на місяць.

Кабінетом Міністрів України 31 грудня 2005 року прийнято постанову “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865” № 1310. Серед іншого, вказану постанову доповнено пунктом 41, згідно з яким розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Таким чином, щорічне поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачається законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру заробітної плати суддів.

Пункт 41 постанови № 865 визнано незаконним постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 і набрала законної сили.

Згідно з довідками Територіального Управління Державної судової адміністрації України в м. Севастополі, різниця між розрахунковою сумою та фактично нарахованою заробітною платою за відпрацьований час складає: за період з 1 червня по грудень 2005 року включно 13 051,39 грн., за період з 1 січня 2006 року по квітень 2010 року включно 137 170,94 грн., а всього 150 222,33 грн.

Таким чином, сума недоотриманої заробітної плати ОСОБА_2 в період з 01 червня 2005 року по квітень 2010 становить 150222,33 грн.

Відповідно до статті 120 Закону України “Про судоустрій України”, Положення про Державну судову адміністрацію України Державна судова адміністрація України з 01.01.2003 здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Статтею 126 вказаного Закону встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За правилами частин 2, 3 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, при розгляді справи “Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).

Конституцією України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату заробітної плати та грошового утримання суддям є чинними, тому позивач має право на їх отримання у повному обсязі, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на грошове утримання не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Що стосується доводів ДСА України відносно застосування положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з пропуском позивачем річного строку для звернення з адміністративним позовом до суду, судова колегія не погоджується з ними, оскільки частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи, що з приводу позовних вимог про стягнення заробітної плати відповідно до вимог частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення належній їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком, зазначені доводи відповідача не заслуговують уваги та не тягнуть за собою наслідків передбачених статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Державної судової адміністрації України суми недоотриманої заробітної плати у розмірі 155747,50 грн. на користь позивача підлягають задоволенню частково у розмірі 150222,33 грн.

Зазначена сума заборгованості вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів. Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обовязкових платежів є обовязком роботодавця та працівника, тому зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів без визначення їхнього розміру у рішенні суду.

Разом з тим, колегія вважає, що вимоги позивача до Державного казначейства України задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 48 Бюджетного Кодексу України та частини четвертої Положення про Державне казначейство України, казначейство здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Виходячи з положень статей 120, 126 Закону України „Про судоустрій України”, Положення про державну судову адміністрацію України, саме вона виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів держбюджету щодо матеріального забезпечення діяльності судів, фінансового забезпечення суддів.

Статтею 21 Бюджетного Кодексу України визначено, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядниками бюджетних коштів.

Враховуючи, що Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується, є окремою юридичною особою, самостійно несе відповідальність за свої дії, а тому виходячи зі спірних правовідносин, слід визнати, що правовідносини між цим урядовим органом та позивачем відсутні, а тому покладати будь-які зобовязання щодо вчинення певних дій у даному спорі у суду відсутні.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що права позивача можуть бути відновлені шляхом стягнення з Державної судової адміністрації України, як органу, відповідального за фінансове забезпечення суддів, недоотриманої позивачем заробітної плати за 2005-2010 роки у розмірі 150222,33 грн. (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Постанова складена у повному обсязі 07 липня 2010 року.

На підставі викладеного та керуючись статями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, місто Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) недоотриману заробітну плату (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів) у розмірі 150222,33 грн. (сто пятдесят тисяч двісті двадцять дві гривні 33 копійки).

В іншій частині позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Севастополя шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення і апеляційної скарги протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Т.М. Дудкіна

Суддя О.О. Єфременко

Суддя О.В. Гавура