Рішення № 104634117, 01.06.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.06.2022Справа № 910/20219/21

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи - підприємця Миронець Олени Василівни

до відповідача: Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

про визнання недійсним одностороннього правочину, -

За участю представників сторін:

від позивача: Глущенко М.М.

від відповідача: Ковтунець Ю.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Миронець Олена Василівна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" про визнання недійсною односторонньої відмови від договору №ДНП-2013-15/52 від 30.12.2013 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність з боку Фізичної особи - підприємця Миронець Олени Василівни систематичного порушення умов договору, посилання на які і стало підставою для повідомлення відповідачем про розірвання договору в односторонньому порядку листом №053/05-5350 від 17.11.2011 у порядку п.п.6.3, 6.4, 6.5 договору №ДНП-2013-15/52 від 30.12.2013.

Ухвалою від 13.12.2021 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 12.01.2021.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що до спірних правовідносин не застосовуються вимоги Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Вказаним учасником судового процесу зауважено, що орендодавець правомірно скористався правом на одностороннє розірвання договору у зв`язку із систематичним порушенням орендарем його умов.

12.01.2022 судом було відкладено підготовче засідання на 02.02.2022.

02.02.2022 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.03.2022.

Ухвалою від 06.04.2022 судом було призначено розгляд справи по суті на 27.04.2022.

27.04.2022 розгляд справи по суті було відкладено на 01.06.2022.

У судовому засіданні 01.06.2022 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позову було надано заперечення.

В судовому засіданні 23.02.2022 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.12.2013 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона 1) та Фізичною особою-підприємцем Миронцем Олександром Пилиповичем (сторона 2) було укладено договір №ДНП-2013-13/52 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, за умовами п.1.1 якого сторона 1 надає за плату стороні 2 право на організацію та експлуатацію 85 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 9 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м.Київ, Деснянський район, проспект Маяковського, 47, в межах ІІІ територіальної зони паркування м.Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Під об`єктом в цьому договорі визначено 85 місць для платного паркування транспортних засобів та 9 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м.Київ, Деснянський район, проспект Маяковського, 47, в межах ІІІ територіальної зони паркування м.Києва (п.1.2 договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013).

У п.п.2.2.2- 2.2.3 договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013 передбачено обов`язки сторони 2 за власні кошти здійснювати облаштування та обладнання об`єкта згідно з Правилами паркування (дорожніми знаками, дорожньою розміткою, шлагбаумом, приміщенням для охорони, огорожею, тощо) у відповідності до схеми ОДР, здійснювати експлуатацію об`єкта згідно з вимогами чинного законодавства України, в тому числі, Правилами паркування, у відповідності до умов договору, схеми організації дорожнього руху.

За умовами п.2.1.1 договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013 сторона 1 здійснює контроль за виконанням умов цього договору, а також дотриманням стороною 2 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 03.12.2009 №1342, та Правил благоустрою м.Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 на об`єкті.

Пунктом 2.2.11 договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013 унормовано, що сторона 2 зобов`язується приймати участь під час здійснення контролю стороною 1 виконання стороною 2 умов договору.

У розділі 3 договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013 контрагентами погоджено вартість та порядок розрахунків.

Згідно п.6.4 договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013 сторона 1 має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку у будь-якому з наступних випадків: у випадку, якщо сторона 2 три рази прострочила оплату послуг сторони 1 більше, ніж на 5 робочих днів; у разі грубого порушення умов договору (грубим порушенням умов договору є використання об`єкту не за цільовим призначенням або порушення п.2.2.9 договору); у разі систематичного порушення договору (систематичним порушенням умов договору є порушення будь-яких умов договору, вчинене три та більше разів стороною 2 протягом дії договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності 01.01.2014 і діє до 31.12.2014 (п.6.1 договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013).

Додатковою угодою №2 від 28.11.2014 сторонами досягнуто згоди щодо продовження строку дії договору до 31.12.2024.

01.08.2019 між між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс", Фізичною особою-підприємцем Миронцем Олександром Пилиповичем та Фізичною особою-підприємцем Миронець Оленою Василівною було укладено угоду про заміну сторони в договорі №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013, згідно змісту якої права та обов`язки сторони 2 за договором було передано позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до позивача з листом №053/05-1579 від 12.04.2021, в якому було вказано про проведення стороною 1 02.04.2021 обстеження паркувального майданчика, що є предметом договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013, та встановлення на території паркувального майданчика перевищення меж ділянки та схеми ОДР, можливість розміщення на огородженій території 110 паркувальних місць, встановлено відсутність дорожніх знаків 5.38.1, 7.14, 7.3.1, 7.3.2 та ТВР для дорожнього знака 4.7, що затверджені постановою Кабінету міністрів України №1306 від 10.10.2001 "Про правила дорожнього руху", а також відсутні спеціальні місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю. Виявлені порушення було зафіксовано в акті обстеження, копія якого була додана. У листі відповідачем було висловлено вимогу про усунення означених порушень у найкоротший термін.

Листом №1/21 від 13.05.2021 Фізичною особою-підприємцем Миронець Оленою Василівною у відповідь на лист №053/05-1579 від 12.04.2021 Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" повідомлено, що позивач не розглядає та не має технічної можливості облаштування додаткових місць для паркування, на території забезпечується обов`язкове резервування місць паркування транспортних засобів, зазначених у ч.6 ст.30 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Одночасно, Фізичною особою-підприємцем Миронець Оленою Василівною про обов`язкове усунення недоліків стосовно дорожніх знаків з урахуванням п.17.3.2 Правил паркування транспортних засобів у місті Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051.

Листом №053/05-2026 від 11.05.2021 відповідачем було повідомлено позивача про здійснення 23.04.2021 повторного обстеження паркувального майданчика, що є предметом договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013, та встановлення на території паркувального майданчика перевищення меж ділянки та схеми ОДР, можливість розміщення на огородженій території 110 паркувальних місць, встановлено відсутність дорожніх знаків 5.38.1, 7.14, 7.3.1, 7.3.2 та ТВР для дорожнього знака 4.7, що затверджені постановою Кабінету міністрів України №1306 від 10.10.2001 "Про правила дорожнього руху", а також відсутні спеціальні місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю. Виявлені порушення було зафіксовано в акті обстеження від 23.04.2021, копія якого була додана. У листі відповідачем було висловлено вимогу про усунення означених порушень у найкоротший термін та попереджено про можливість ініціювання розірвання договору. Означений лист було скеровано на адресу позивача 11.05.2021, що підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком та поштовим повідомленням.

Листом №053/05-5015 від 29.10.2021 відповідачем було повідомлено позивача про здійснення 25.10.2021 повторного обстеження паркувального майданчика, що є предметом договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013, та встановлення на території паркувального майданчика перевищення меж ділянки та схеми ОДР, можливість розміщення на огородженій території 141 паркувальних місць, встановлено часткову відсутність дорожніх знаків, що затверджені постановою Кабінету міністрів України №1306 від 10.10.2001 "Про правила дорожнього руху", а також відсутні спеціальні місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю. Виявлені порушення було зафіксовано в акті обстеження від 25.10.2021, копія якого була додана. У листі відповідачем було висловлено вимогу про усунення означених порушень у найкоротший термін. Означений лист було скеровано на адресу позивача 29.10.2021, що підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком та поштовим повідомленням.

17.11.2021 Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" було скеровано на адресу Фізичної особи - підприємця Миронець Олени Василівни лист №053/05-5350 від 17.11.2021, в якому вказано про проведення повторного обстеження території паркувального майданчика 08.11.2021, під час якого встановлено перевищення меж ділянки та схеми ОДР, можливість розміщення на огородженій території 141 паркувальних місць, встановлено часткову відсутність дорожніх знаків, що затверджені постановою Кабінету міністрів України №1306 від 10.10.2001 "Про правила дорожнього руху", а також відсутність спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю (відсутня відповідна розмітка). З огляду на викладене відповідачем з посиланням на порушення позивачем п.п.2.2.3, 2.2.5 та 2.2.8, керуючись п.п.6.3, 6.4 договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013 заявлено про дострокове розірвання з 22.10.2021 договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013. До вказаного листа також додано акт обстеження майданчика для паркування від 08.11.2021. Означений лист було скеровано на адресу позивача 17.11.2021, що підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком, реєстром поштових відправлень та описом вкладення у цінний лист.

Наразі, за твердженнями позивача, правочин відповідача щодо одностороннього розірвання договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013 є неправомірним та необґрунтованим, оскільки з боку Фізичної особи - підприємця Миронець Олени Василівни були відсутні систематичного порушення умов договору, акти огляду території паркувального майданчика складено відповідачем в односторонньому порядку за відсутності позивача, до того ж порушено порядок розірвання договору, а саме в частині дати, з якої правочин є розірваним. Означені обставини, на думку позивача, свідчать про наявність підстав для визнання недійсною односторонньої відмови від договору №ДНП-2013-15/52 від 30.12.2013 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Приписи статті 202 Цивільного кодексу України встановлюють, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Отже, повідомлення сторони договору може вважатися одностороннім правочином, у випадку, якщо воно породжує, змінює чи припиняє права та обов`язки обох сторін договору.

Умови чинності правочинів встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об`єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено, насамперед, порушення прав заявника та наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Тобто, з наведеного полягає, що за загальним порядком розірвання правочину пов`язано з волевиявленням обох його сторін, а не одноособовими діями одного з контрагентів, якщо інше не встановлено домовленістю сторін або іншим законом.

Як було встановлено вище, можливість розірвання договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013 в односторонньому порядку була погоджена контрагентами у відповідних умовах правочину.

Зокрема, згідно п.6.4 договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013 сторона 1 має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку у будь-якому з наступних випадків: у випадку, якщо сторона 2 три рази прострочила оплату послуг сторони 1 більше, ніж на 5 робочих днів; у разі грубого порушення умов договору (грубим порушенням умов договору є використання об`єкту не за цільовим призначенням або порушення п.2.2.9 договору); у разі систематичного порушення договору (систематичним порушенням умов договору є порушення будь-яких умов договору, вчинене три та більше разів стороною 2 протягом дії договору).

За умовами п.6.5 договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013 про дострокове розірвання договору сторона 1 надсилає стороні 2 письмове повідомлення не менше ніж за 15 календарних днів до дати розірвання договору. Повідомлення про розірвання договору вважається таким, що направлене належним чином, якщо воно направлене стороною 1 стороні 2 за адресою, зазначеною в цьому договорі. Договір вважається розірваним з дати, зазначеної у повідомленні про розірвання договору.

Наразі, за висновками суду, посилання позивача на відсутність у відповідача достатніх правових підстав для розірвання договору в односторонньому порядку, суд вважає необґрунтованими. При цьому, суд виходить з такого.

У п.п.2.2.2- 2.2.3 договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013 передбачено обов`язки сторони 2 за власні кошти здійснювати облаштування та обладнання об`єкта згідно з Правилами паркування (дорожніми знаками, дорожньою розміткою, шлагбаумом, приміщенням для охорони, огорожею, тощо) у відповідності до схеми ОДР, здійснювати експлуатацію об`єкта згідно з вимогами чинного законодавства України, в тому числі, Правилами паркування, у відповідності до умов договору, схеми організації дорожнього руху.

Пунктами 2.2.5, 2.2.8 договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013 передбачено обов`язки сторони 2 облаштовувати та експлуатувати не більшу кількість місць для паркування транспортних засобів, ніж передбачено умовами договору, забезпечувати безоплатне паркування транспортних засобів, передбачених ст..30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Як було встановлено судом, відповідач звернувся до позивача з листом №053/05-1579 від 12.04.2021, в якому було вказано про проведення стороною 1 02.04.2021 обстеження паркувального майданчика, що є предметом договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013, та встановлення на території паркувального майданчика перевищення меж ділянки та схеми ОДР, можливість розміщення на огородженій території 110 паркувальних місць, встановлено відсутність дорожніх знаків 5.38.1, 7.14, 7.3.1, 7.3.2 та ТВР для дорожнього знака 4.7, що затверджені постановою Кабінету міністрів України №1306 від 10.10.2001 "Про правила дорожнього руху", а також відсутні спеціальні місця для безекоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю. Виявлені порушення було зафіксовано в акті обстеження, копія якого була додана. У листі відповідачем було висловлено вимогу про усунення означених порушень у найкоротший термін.

Листом №053/05-2026 від 11.05.2021 відповідачем було повідомлено позивача про здійснення 23.04.2021 повторного обстеження паркувального майданчика, що є предметом договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013, та встановлення на території паркувального майданчика перевищення меж ділянки та схеми ОДР, можливість розміщення на огородженій території 110 паркувальних місць, встановлено відсутність дорожніх знаків 5.38.1, 7.14, 7.3.1, 7.3.2 та ТВР для дорожнього знака 4.7, що затверджені постановою Кабінету міністрів України №1306 від 10.10.2001 "Про правила дорожнього руху", а також відсутні спеціальні місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю. Виявлені порушення було зафіксовано в акті обстеження від 23.04.2021, копія якого була додана. У листі відповідачем було висловлено вимогу про усунення означених порушень у найкоротший термін та попереджено про можливість ініціювання розірвання договору. Означений лист було скеровано на адресу позивача 11.05.2021, що підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком та поштовим повідомленням.

Листом №053/05-5015 від 29.10.2021 відповідачем було повідомлено позивача про здійснення 25.10.2021 повторного обстеження паркувального майданчика, що є предметом договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013, та встановлення на території паркувального майданчика перевищення меж ділянки та схеми ОДР, можливість розміщення на огородженій території 141 паркувальних місць, встановлено часткову відсутність дорожніх знаків, що затверджені постановою Кабінету міністрів України №1306 від 10.10.2001 "Про правила дорожнього руху", а також відсутні спеціальні місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю. Виявлені порушення було зафіксовано в акті обстеження від 25.10.2021, копія якого була додана. У листі відповідачем було висловлено вимогу про усунення означених порушень у найкоротший термін. Означений лист було скеровано на адресу позивача 29.10.2021, що підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком та поштовим повідомленням.

Наразі, твердження позивача про те, що означені акти складено в односторонньому порядку та за відсутності під час проведення оглядів паркувального майданчика представника заявника ніяким чином не спростовують доказової сили наявних в матеріалах справи доказів.

Зокрема, судом враховано, що пунктом 2.2.11 договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013 унормовано, що сторона 2 зобов`язується приймати участь під час здійснення контролю стороною 1 виконання стороною 2 умов договору.

Тоді як, жодної умови стосовно обов`язку сторони 2 проводити відповідний контроль лише у присутності сторони 1 укладений між сторонами правочин не містить.

Крім того, посилання позивача на вимоги "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" суд вважає неприйнятними виходячи з того, що відповідно до ст. 2 Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Проте, Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" не є державним органом та не має повноважень здійснювати заходи пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Тобто, правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем, регулюються умовами укладеного між ними правочину, а приписи Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" на них не розповсюджуються.

До того ж, судом враховано, що наявність порушень умов договору №ДНП-2013-13/52 від 30.12.2013 щодо обов`язків сторони 2 здійснювати облаштування та обладнання об`єкта згідно з Правилами паркування (дорожніми знаками, дорожньою розміткою, шлагбаумом, приміщенням для охорони, огорожею, тощо) у відповідності до схеми ОДР, здійснювати експлуатацію об`єкта згідно з вимогами чинного законодавства України, в тому числі, Правилами паркування, у відповідності до умов договору, схеми організації дорожнього руху було підтверджено Фізичною особою-підприємцем Миронець Оленою Василівною. В контексті наведеного судом враховано лист №1/21 від 13.05.2021 Фізичної особи-підприємця Миронець Олени Василівни у відповідь на лист №053/05-1579 від 12.04.2021 Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", в якому останньою зазначено про обов`язкове усунення недоліків стосовно дорожніх знаків з урахуванням п.17.3.2 Правил паркування транспортних засобів у місті Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051.

Однак, наразі, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів усунення позивачем порушень умов договору, які були встановлені відповідачем під час здійснення огляду паркувального майданчика 12.04.2021 та у подальшому повторно зафіксовані.

Суд зауважує, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проте, судом вище було вказано, що жодного доказу, який би спростовував зміст актів обстеження паркувального майданчика, якими зафіксовані порушення позивачем умов договору №ДНП-2013-15/52 від 30.12.2013, останнім до матеріалів справи надано не було, що вказує на відсутність у суду достатніх правових підстав стверджувати про невиникнення у відповідача права на одностороннє розірвання договору у порядку п.п."в" п.6.4 правочину.

Одночасно, посилання позивача на визначення в оспорюваному правочині дати, з якої договір №ДНП-2013-15/52 від 30.12.2013 вважається розірваним, всупереч п.6.5 договору №ДНП-2013-15/52 від 30.12.2013, ніяким чином не вказує на наявність підстав для визнання недійсною односторонньої відмови від договору, а може свідчити лише про невідповідність дій Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" умовам договору, при цьому, не змінюючи дійсного моменту, з якого договір слід вважати таким, що розірваний в односторонньому порядку.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості та безпідставності позовних вимог Фізичної особи - підприємця Миронець Олени Василівни до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" про визнання недійсною односторонньої відмови від договору №ДНП-2013-15/52 від 30.12.2013 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, а отже і відмови в їх задоволенні.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця Миронець Олени Василівни до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" про визнання недійсною односторонньої відмови від договору №ДНП-2013-15/52 від 30.12.2013 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 02.06.2022

Суддя В.В. Князьков