Рішення № 10462912, 12.07.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2010 р. Справа № 64/153-10 (н.р. 45/192-09)

вх. номер 4564/5-64

Суддя Господарського суду Харківської області

при секретарі судового засідання Панченко О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Дорошенко Г.О. за довіреністю №3 від 01.07.2010р.;

відповідача - Петленко Т.С. за довіреністю №01/1003 від 10.03.2010р.;

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюсс-Крим", м. Симферополь;

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Сади України", с. Красне, Кегичівський район Харківська область;

про стягнення 28498,72грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд стягнути з відповідача 70000 грн. основного боргу, 16997,34 грн. пені, 31770 грн. інфляційних та 2124,66 грн. річних мотивуючи неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати поставленого позивачем товару за видатковою накладною РН-0000007 від 02.09.2008 року. Також до стягнення заявлено державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

03 вересня 2009 року через канцелярію суду позивач надав уточнення позовних вимог № 27 від 28 серпня 2009 року (вх. 3114) відповідно до яких позивач просить суд стягнути з відповідача 11963,06 грн. пені, 2405,66 грн. річних, 14130 грн. інфляційних, а також 1209 грн. державного мита та 118 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суд, розглянувши заяву позивача про уточнення позовних вимог, відповідно до приписів ст. 22 ГПК України, прийняв заяву позивача до розгляду по справі.

Рішенням господарського суду Харківської області по справі 45/192-09 від 14 вересня 2009р. в позові було відмовлено частково.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2009р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Сади України" задоволено. Рішення господарського суду Харківської області від 14 вересня 2009 року по справі № 45/192-09 змінено в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Сади України" 10113,33 грн. інфляційних та 1795,80 грн. трьох відсотків річних та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 14 вересня 2009 року по справі № 45/192-09 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 02 березня 2010 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюсс-Крим" було задоволено частково. Рішення господарського суду Харківської області від 14.09.2009 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2009р. у справі № 45/192-09 скасовано. Справу передано на новий розгляд господарському суду Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 квітня 2010 року справу було призначено до розгляду у судовому засіданні на 17 травня 2010 року.

14 травня 2010 року відповідач надав до канцелярії суду правове обгрунтування заперечень з урахуванням зауважень вказаних у Постанові Вищого господарського суду України від 02 березня 2010 року (вих.№511 від 12.05.2010р.), в яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 11963,06грн., 2405,66грн. - 3% річних, 14130,00грн.- інфляційних та вказує, що обгрунтованими є: 2361,43грн. інфляційних втрат та 521,15грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 травня 2010 року розгляд справи був відкладений на 08 червня 2010 року.

04 червня 2010 року позивач надав до канцелярії суду клопотання (вх. №10769), в якому просить суд відкласти розгляд справи, надіслати позивачу копію постанови Вищого господарського суду України від 02.03.2010р. та надіслати позивачу заперечення відповідача, що були надіслані після прийняття ВГС України відповідної постанови. Разом з цим клопотанням були надані документи для долучення до матеріалів справи.

Враховуючи, що відповідно до ч.3 ст. 69 ГПК України, у виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду має право продовжити строк вирішення спору, але не більш як на один місяць, строк вирішення спору по справі 64/153-10 був продовжений до 22 липня 2010 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 червня 2010 року розгляд справи був відкладений на 29 червня 2010 року.

09 червня 2010 року позивач надав до канцелярії суду супровідним листом (вих.№4 від 02.06.2010р.) документи для долучення до матеріалів справи та уточнив юридичну адресу підприємства позивача.

22 червня 2010 року відповідач надав до канцелярії суду супровідним листом (вих.№612 від 22.06.2010р.) реєстр платіжних документів.

В судовому засіданні призначеному на 29 червня 2010 року було оголошено перерву до 12 липня 2010 року.

12 липня 2010 року позивач надав до канцелярії господарського суду Харківської області уточнення позовних вимог (вх.№13489), в яких, у зв"язку з повним погашенням відповідачем заборгованості у розмірі 120892,00грн. та збільшенням прострочення оплати, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 11963,06грн.; 3% річних - 2405,66грн.; інфляції у розмірі 14130грн., державне мито - 1209,00грн. та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

12 липня 2010 року відповідач надав до канцелярії суду клопотання про долучення до матеріалів справи копії рахунку-фактури №СФ-0000005 від 20.08.2008р.

Надані сторонами документи були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні призначеному на 12 липня 2010 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповдіача

Враховуючи, що згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає заяву позивача як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (стаття 205 ЦК України).

Статтею 181 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 14 вказаного вище кодексу передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 зазначеного вище кодексу, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу частини 1 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі домовленості між ТОВ "Дюсс-Крим" (позивач) та ТОВ Агрофірма "Сади України" (відповідач), позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 143715,00грн.

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000005 від 20.08.2008 року на суму 143715,00 грн., в якому, зокрема, зазначено, що рахунок слід сплатити до 04.09.2008 року.

Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною № РН-0000007 від 02.09.2008 року, де в графі "Замовлення" зазначено "рахунок-фактура № СФ-0000005 від 20.08.2008 року".

Вказаний товар відповідач отримав через свого повноваженого представника, що діяв на підставі доручення серія ЯПВ №476760 від 02.09.2008 року.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, відповідач вказує в своїх запереченнях, що, відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України, якою передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач посилається на те, що 21.03.2009 року позивач направив відповідачу претензію № 7 (отримана відповідачем 26.03.2009 року), відтак строк на сплату заборгованості у відповідача закінчився 03.04.2009 року.

Тобто, саме з 03.04.2009 року слід рахувати інфляційні витрати та три відсотки річних.

При цьому, відповідач вказує на те, що що в рахунку-фактури №СФ-0000005 від 20.08.2008 року, дата оплати товару цим документом не передбачена, а 04.09.2008 року – це термін дії цього документу.

Однак, в рахунку-фактурі №СФ-0000005 від 20.08.2008 року (том 1, а.с.21) зазначено "рахунок сплатити до 04.09.2008 року", а не як вказує відповідач "термін дії рахунку 04.09.2008 року."

Відповідачем в процесі судового розгляду справи, 12 липня 2010 року, було подано копію рахунку-фактури №СФ-0000005 від 20.08.2008 року отриману факсом, в якій вказано, що рахунок дійсний до оплати до 04.09.2008р.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав товар за видатковою накладною та довіреністю 02 вересня 2009 року, тобто, позивачем було направлено факсом попередньо рахунок-фактури відповідачу, але 02 вересня 2008 року поставка товару здійснювалась за оригіналом рахунку-фактури №СФ-0000005 від 20.08.2008 року, в якому зазначено "рахунок сплатити до 04.09.2008 року".

Окрім того, із отримання факсової копії рахунку-фактури відповідачем до моменту поставки товару минуло майже 12 днів, але відповідач заперечень або своїх міркувань із приводу строків оплати отриманого товару позивачу не пред"являв та не направляв вимог щодо уточнення настання строку оплати.

Таким чином, зважаючи на обставини справи, а саме те, що відповідач оплатив товар навіть із порушенням того строку, якій він вважає законним - 03 квітня 2009 року, а саме останній платіж було здійснено відповідачеи 30 липня 2009 року, вказані дії відповідача свідчать про свідоме та навмисне затягування оплати отриманого товару.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву (т.1 а.с.145-149) на те, що у позивача не було права встановлювати строк оплати у рахунку-фактурі, спростовуються положеннями чинного законодавства, зокрема нормами Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Дійсно договір купівлі-продажу був укладений між сторонами в усній формі, але при цьому, з урахуванням особливостей укладення цього договору купівлі-продажу сторони мали керуватися положеннями чинного законодавства, що регулює правовідносини купівлі-продажу та загальний порядок виконання зобов’язань. Отже, позивач мав та скористався своїм правом, передбаченим нормами законодавства, щодо встановлення строку оплати товару.

Твердження відповідача про те, що його обов’язок щодо оплати товару виник із квітня 2009 року при отриманні ним від позивача претензії вих. № 7 від 21 березня 2009 року є безпідставним, виходячи з того, що при одержанні товару відповідачем було також отримано рахунок-фактуру на оплату товару із визначенням терміну його оплати, що повністю відповідає приписам ст. 530 ЦК України; більш того, вказана стаття не містить чіткого визначення переліку документів, які є вимогою про оплату. Отже суд дійшов висновку про те, що наданий позивачем рахунок-фактуру на оплату, який відповідач частково сплатив ще в жовтні 2008 року (призначення платежу: часткова оплата за трубу згідно рахунку-фактури № 5 від 20.08.2008 р.) є вимогою про оплату в розумінні ст. 530 ЦК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 02 березня 2010 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюсс-Крим" було задоволено частково. Рішення господарського суду Харківської області від 14.09.2009 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2009р. у справі № 45/192-09

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін)

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором і повністю не розрахувався з позивачем в обумовлені Договором терміни, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, що становить суму у розмірі 2405,66грн. та інфляційні у сумі 14130,00грн., підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв’язку з чим підлягають задоволенню.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 11963,06грн. пені, суд визнав їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, встановив відсутність угоди сторін про неустойку на випадок порушення зобов"язань з боку відповідача . Посилання ж позивача на ст.549 Цивільного кодексу України, як на підставу, стягнення неустойки, суд не приймає до уваги, оскільки зазначена норма встановлює лише поняття такої неустойки.

Посилання позивача, при здійсненні розрахунку суми пені, на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань", суд не приймає до уваги, оскільки цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та встановлює лише обмеження розміру такої неустойки, яка встановлюється за згодою сторін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються пропорційно розміру задоволених позовних вимог на обидві сторони.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.124,129 Конституції України, ст. ст. 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сади України" (64032, Харківська область, Кегичівський район, с. Красне, код ЄДРПОУ 20212313, ІПН 202123120158, св-во №27888057, р/р 26007301000150 в ХФ ВАТ "ВТБ Банк" м. Харків, МФО 350631) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮСС-КРИМ" (95013, АРК, м. Сімферополь, вул. Д.І. Ульянова, б.26, кв. 93, код ЄДРПОУ 35984096, р/р 26009499534171 в КРФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 324010) 3% річних - 2405,66грн.; інфляції у розмірі 14130грн., державне мито - 701,49грн. та 181,32грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 11963,06грн. пені.

Суддя

Повний текст рішення підписаний 16 липня 2010 року.