Рішення № 104612711, 03.06.2022, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/5403/21

2/760/2798/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2022 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Зуєвич Л.Л.,

за участю секретаря судового засідання - Кушніра Р.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінанс Інновація» /далі - ТОВ «ФК «Фінанс Інновація»/ (ЄДРПОУ: 41146462; адреса: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, 4, офіс 520) про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

03.03.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва через систему «Електроний суд» надійшла вказана позовна заява, датована 03.03.2021, в якій позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір, укладений між позивачем та відповідачем.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Ухвалою Солом`янського районного суду від 04.03.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надійшло.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Обґрунтування позову

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 23.10.2020 вона оформила заявку на офіційному веб сайті ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та отримала кредит в розмірі 3 050 грн.

Зі слів позивачки, свої зобов`язання за кредитним договором вона виконала належним чином, але через деякий час їй почали надходити повідомлення про нібито невиконані зобов`язання перед Відповідачем. На всі аргументи позивача щодо виконання зобов`язань перед Відповідачем за кредитним договором представники відповідача не реагували.

Разом з тим, позивачка зазначає, що вона не приймала оферти відповідача щодо укладення кредитного договору.

Стверджує, що не отримувала свій примірник договору від відповідача, кредитний договір вона не підписувала ані фізично, ані за допомогою електронного цифрового підпису.

У зв`язку з зазначеним просить визнати недійсним кредитний договір, укладений з позивачем.

Щодо правової позиції відповідача

24.03.2021 до Солом`янського районного суду надійшов відзив ТОВ «ФК «Фінансова Інновація» в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, обґрунтовуючи свої вимоги, зокрема наступним.

Відповідач вказує, що 23.10.2020 між сторонами був укладений кредитний договір № 201023-23812-3 (далі - кредитний договір) відповідно до умов якого позивачка отримала кредит у розмірі 3 050,00 грн строком на 15 днів зі сплатою 1,7% за кожен день користування кредитом та 3,5% за кожен день прострочення його повернення.

Зазначається, що кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації позивача на веб-сайті https://monetka.com.ua.

Вказується, що кредитний договір було підписано позивачем за допомогою одноразового цифрового ідентифікатора. Кредитні кошти у розмірі 3050,00 грн були перераховані позивачці на вказану останньою платіжну картку.

Наголошується, що зобов`язання за кредитним договором позивачка належним чином не виконує у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість у розмірі 16 528,75 грн з яких 3 050,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 13 478,75 грн - заборгованість за процентами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідачем надано роздруківку договору від 23.10.2020 № 201023-23812-3 між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ОСОБА_2 , відповідно до п. 1.1 якого товариства надає позичальникові грошові кошти в розмірі 3 050 (три тисячі п`ятдесят) грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом не пізніше строку, визначеного п. 1.3 цього договору.

У до п. 1.2 такого кредитного договору вказано, що сторони погодили наступну процентну ставку за користування кредитом -1,7% від суми кредиту за кожний день користування кредитом у межах строку, визначеного п.1.3 цього договору.

У п. 1.3 цього кредитного договору зазначено, що строк надання кредиту та строк дії договору становить 15 днів.

Також, відповідачем до матеріалів справи долучено копію квитанції № 288507397 від 23.10.2020 зі змісту якої вбачається, що ТОВ «ФК «Фінансова Інновація» перерахувало 3 050,00 грн за договором 201023-23812-3 на умовах фінансового кредиту.

Відповідач вказує, що зазначений кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації позивача на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач стверджує, що кредитний договір з відповідачем не підписувала ані фізично, ані за допомогою електронного цифрового підпису.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 цієї ж статті).

У ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, основними ознаками договору є: домовленість, тобто для його існування повинен бути компроміс, волевиявлення учасників, яке збігається; для договору повинна бути домовленість двох чи більше осіб, що означає, що з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір.

У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вбачається, що законом визначено право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору за умови дотримання вимог закону при укладенні договору.

Відсутність волевиявлення означає, що сторона не мала на меті укладати відповідний договір та не укладала його.

Позивач стверджує, що електронний кредитний договір з відповідачем не підписувала, відповіді про прийняття пропозиції від нього укласти договір не приймала.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 9901/864/18 (провадження № 11-528заі19), вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20) вказано:

«Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії);

Тому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові».

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19):

«Суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено.

У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору.

Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення».

Разом з тим, суд враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц викладено наступну правову позицію:

«Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

У разі якщо сторони згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував…

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту».

Враховуючи наведені правові позиції, а також твердження позивача, які фактично зводяться до того, що спірний договір є неукладеним, у задоволенні позовних вимог про визнання відповідного договору недійсним слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки законодавчо не передбачено такого способу захисту як визнання недійсним правочину, який не укладався.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати у справі (у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви) покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінанс Інновація» про визнання кредитного договору недійсним, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич