Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 344/5957/22
Провадження № 1-кп/344/880/22
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2022 року м.Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Ковалюк І.П.,
суддів Руденка Д.М., Зеленко О.В.,
з участю:
секретаря Ярової І.В.,
прокурорів Литвин С.М., Пахолюк О.І.,
захисника Паєти В.В.,
обвинуваченого ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Івано-Франківську кримінальне провадження з обвинувальним актом про обвинувачення:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецьк, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , з вищою освітою, неодруженого, працюючого провідним спеціалістом ДБУ «Донвуглемаш», українця, громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненнікримінальних правопорушень,передбачених ч.2ст.111,ч.1ст.436-2КК України,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 вчинив державну зраду, тобто умисне вчинення громадянином України діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану, а також визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році та визнання правомірною тимчасової окупації частини території України.
Кримінальні правопорушення вчинено за наступних обставин.
Так, громадянин України ОСОБА_1 , перебуваючи на території Донецької і Харківської областей, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 26.03.2022 вчинив кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй. До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн засновниць, а також інші країни світу. Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями Об`єднаних Націй.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Відповідно до статей 132134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва ЗС РФ виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м.Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів. При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ. У подальшому представниками влади РФ вчинено ряд дій, внаслідок чого здійснено окупацію частини території України Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.
Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави. Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування. Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
Таким чином, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі АТО). 13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.
Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», і регулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року о 5 год. Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні. У подальшому Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год. 30 хв. 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Разом з тим, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 , визнаючи правомірною збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році та тимчасову окупацію частини території України, у березні 2022 року, перебуваючи у складі незаконного збройного формування так званої «Донецької Народної Республіки» прибув на територію Харківської області з метою подальшої окупації території України Російською Федерацією, після чого 26.03.2022 року був затриманий військовослужбовцями Збройних Сил України у с.Вільхівка Харківської області з бойовою зброєю та документами громадянина незаконно створеної так званої «Донецької Народної Республіки».
Крім того, обвинувачений ОСОБА_1 , будучи громадянином України, умисно з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, перейшов на бік ворога в умовах воєнного стану, приймаючи участь за ворожим завданням у підготовці до бойових дій проти України.
Так, ОСОБА_1 у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 24.02.2022, перебуваючи на території міста Донецька, дізнався із засобів масової інформації про початок проведення військової операції Російською Федерацією на території України. Того ж дня близько 11:00 години (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), ОСОБА_1 перебуваючи на площі Бакінських комісарів у м. Донецьк, був зупинений на вимогу невстановлених досудовим розслідуванням осіб, які запропонували йому прибути до Палацу культури імені Івана Франка за адресою: м. Донецьк, вул. Кірова, 145, з метою подальшої мобілізації.
Підтримуючи збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, ОСОБА_1 погодився на вказану пропозицію. Прибувши у зазначене місце надав свої особисті дані невстановленій досудовим розслідуванням жінці, а також отримав пам`ятки щодо необхідності мати при собі їжу із розрахунку на три дні, речі особистої гігієни, теплий одяг та мобільний телефон.
25.02.2022 близько 01:00 години, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_1 та інших невстановлених досудовим розслідуванням осіб, за їх згодою, доправили на автомобілі «Камаз» до школи-інтернату в Об`єднаному районі м. Донецьк. У зазначеному місці у період з 25.02.2022 по 02.03.2022 ОСОБА_1 проходив стройову підготовку, після чого його розподілили кулеметником РПК 115 полка 3 батальйону 2 роти 2 взводу армії так званої «ДНР».
02.03.2022 у невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_1 спільно з іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, отримавши від свого командування зброю у вигляді ручного кулемету «Калашникова», каску, військовий одяг.
У період з 02.03.2022 по 05.03.2022 використовуючи автомобільний та залізничний транспорт, через населені пункти м. Макіївка та м. Ілловайськ Донецької області виїхали на територію Російської Федерації у м. Бєлгород, звідки поза пунктами пропуску перетнули державний кордон на в`їзд в Україну в районі села Веселе Харківської області.
У зазначеному населеному пункті ОСОБА_1 у період з 05.03.2022 по 25.03.2022 на виконання наказів військового командування проходив бойову підготовку з метою виконання подальших атакувальних дій, здійснював окопування та охорону позицій.
25.03.2022 підрозділ, в якому проходив службу ОСОБА_1 , передислоковано до села Вільхівка Харківської області. Наступного дня, близько 07:00 год (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_1 разом з іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, потрапивши під артилерійський обстріл, припинив збройний опір та склав зброю.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненому визнав повністю та в повній мірі підтвердив обставини вчинених ним злочинів. Зокрема, зазначив, що 25.02.2022 року вийшов з дому та був мобілізований військовою комендатурою м. Донецька, в ході якої йому було надано зброю та війському амуніцію. Після короткочасного навчання на териоторії Бєлгородської області РФ він був розприділений на блокпости в Харківську область, де і проходив військову службу в подальшому, під час артилерійського обстрілу 25.03.2022 року припинив опір та добровільно здався в полон Збройним силам України. Обвинувачений у вчиненому щиро розкаявся, просить суд суворо його не карати.
З матеріалами досудового розслідування ознайомлений, їх не оспорює, у вчиненому щиро кається, просить не досліджувати усі докази, а обмежитися його допитом.
Вислухавши думки учасників процесу суд приходить до висновку, що клопотання прокурора, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника про недоцільність дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які учасниками судового провадження не оспорюються підлягає до задоволення, оскільки показання ОСОБА_1 не викликають сумнівів у правильності розуміння ним змісту та обставин вчинення кримінального правопорушення, їх добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до вимог ст.349 КПК України, суд, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників процесу, в тому числі обвинуваченим, не оспорюються. При цьому судом встановлено, що учасники процесу правильно розуміють зміст згаданих обставин, у суду немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також судом було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів знайшли своє підтвердження та кваліфікує його дії за ч.1 ст.436-2 КК України, як визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році та визнання правомірною тимчасової окупацію частини території України та за ч.2 ст.111 КК України, як державна зрада, а саме вчинення громадянином України діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України шляхом переходу на бік ворога в умовах воєнного стану.
Згідно з ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
При призначенні обвинуваченому покарання суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, який негативно ставиться до вчиненного, вперше притягується до кримінальної відповідальності.
До обставин, що пом`якшують обвинуваченому покарання суд відносить повне визнання вини, щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
З обвинувального акту видно, що в ньому, відповідно до п.6 ч. 2 ст.291 КПК України чітко не зазначено, як такої, що обтяжує покарання обставини у вигляді вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, а тільки вказано на можливість суду визнати її такою, що на думку суду не узгоджується з положеннями ст.337 КПК України. Більше того військовий стан було враховано в результаті юридичної оцінки дій обвинуваченого за вчинення злочину передбаченого ч.2 ст.111 КК України, а при формулюванні пред`явленого обвинувачення за ч.1 ст.436-2 КК України органом досудового розслідування, не інкриміновано обвинуваченому вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, а тому колегія суддів вважає, що обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_1 в ході судового розгляду не встановлено.
За таких обставин, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч.2 ст.111, ч.1 ст. 436-2 КК України, у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, так як вказане покарання буде необхідне і достатнє для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів.
На підставі ч.1, 3 ст.70 КК України слід призначити обвинуваченому ОСОБА_1 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим з приєднанням додаткового покарання. Саме таке покарання буде відповідати не тільки тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставинам справи, але й особі обвинуваченого, буде обґрунтованим, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Цивільний позов не заявлявся. Процесуальні витрати відсутні.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Підстав для зміни запобіжного заходу - тримання під вартою ОСОБА_1 суд не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.100, 124, 129, 368, 370, 374, 375 КПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.1 ст. 436-2 КК України, та призначити покарання:
- за ч.1 ст.436-2 КК України - у виді позбавлення волі на строк два роки;
- за ч.2 ст.111 КК України - у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років з конфіскацією всього належного йому майна.
Відповідно до ст.70 КК України призначитиОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.
Відповідно до ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_1 в строк відбуття покарання термін його попереднього ув`язнення з 11.04.2022 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Обраний щодо обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без змін.
Речові докази:
- паспорт громадянина «НЗФ ДНР» за № НОМЕР_1 , виданий 04.08.2021 (постанова від 11.04.2022 року) знищити;
- тимчасове посвідчення військовозобов`язаного від 24.02.2022 року (постанова від 11.04.2022 року) знищити;
- посвідчення №18 провідного економіста ДБУ «Донвуглемаш», видане 01.09.2021 року (постанова від 11.04.2022 року)- повернути обвинуваченому;
- довідку про вакцинацію проти коронавірусної інфекції від 08.10.2021 року (постанова від 11.04.2022 року) повернути обвинуваченому.
Копію вироку вручити обвинуваченому та прокурору негайно після його проголошення, інші учасники судового провадження мають право отримати його копію в суді.
Вирок може бути оскаржено з урахуванням вимог ч.2ст.394 КПК Українишляхом подачі апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Головуюча суддя Іванна КОВАЛЮК
Судді Дмитро РУДЕНКО
Олеся ЗЕЛЕНКО
Судове рішення № 104607208, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області було прийнято 03.06.2022. Форма судочинства - Кримінальне, форма рішення - Вирок. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 344/5957/22. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: