Ухвала суду № 104604059, 03.06.2022, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 03.06.2022 Справа № 643/5672/21

Провадження № 1-і/554/46/22

У Х В А Л А

01 червня 2022 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого - судді Савченка А. Г.

за участі:

секретаря судового засідання Кононенко А. С.

прокурора Рент-Яциченко М. В.

захисника Клімова М. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтаві клопотання захисника про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12021220470000213 від 21 січня 2021 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189 КК України,

в с т а н о в и в :

До провадження Октябрського районного суду м. Полтави надійшло клопотання захисника про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12021220470000213 від 21 січня 2021 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189 КК України.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого - адвокат Клімов М. П. оголосив вищезазначене клопотання, мотивуючи його тим, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України щодо ОСОБА_1 в цьому кримінальному провадженні відсутні. В обґрунтування клопотання зазначив, що на теперішній час досудове розслідування кримінального провадження закінчене, сторона обвинувачення виконала всі слідчі дії, які вважала за необхідні, у тому числі зібрала речові докази, допитала свідків та потерпілого, у зв`язку з чим на цей час відсутній ризик незаконного впливу на цих осіб. Крім того, зазначив, що ОСОБА_1 має родину та малолітню доньку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його утриманні, що свідчить про наявність в останнього сталих соціальних зв`язків та має постійне місце проживання, а відтак не має наміру переховуватися від суду. Крім цього, повідомив, що процесуальна поведінка підзахисного є зразковою та звернув увагу на другорядну роль обвинуваченого ОСОБА_1 в цій справі та відсутність заявлених у кримінальному провадженні до нього претензій з боку потерпілої сторони. В своєму клопотанні захисник посилався на ту обставину, що одна лише тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, не може бути підставою тривалого тримання під вартою обвинуваченого. Таким чином, вважав, що на цей час відсутні підстави для подальшого утримання обвинуваченого під вартою та вважав за необхідне змінити ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.

Прокурор заперечувала проти задоволення клопотання захисника про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 , мотивуючи його тяжкістю кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується останній, обставинами та способом їх вчинення, а також наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, у зв`язку з чим просила відмовити в його задоволенні. Крім того, зазначила, що наявність в останнього малолітньої доньки на утриманні жодним чином не підтверджує наявність в нього сталих соціальних зв`язків.

В силу об`єктивних та незалежних від суду причин, обвинувачений ОСОБА_1 до суду для участі в судовому засіданні доставлений не був. В матеріалах справи міститься довідка начальника Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» про те, що з 05 березня 2022 року в установі відсутній доступ до глобальної мережі інтернет у зв`язку з пошкодженням кабельної мережі, тому проведення судового засідання в режимі відеоконференції з обвинуваченим не є можливим. З урахуванням цих обставин суд позбавлений можливості заслухати думку обвинуваченого щодо заявленого в його інтересах клопотання захисника та на заперечення з цього приводу прокурора. Враховуючи запровадження в Україні воєнного стану, а також перебування обвинуваченого ОСОБА_1 в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», що в м. Харкові, де на цей час проводяться активні бойові дії, суд вважає за необхідне розглянути дане клопотання за участі захисника та за відсутності самого обвинуваченого.

При цьому суд враховує письмові пояснення обвинуваченого, що містяться в матеріалах судової справи (а. с. 41), в яких останній підтримав клопотання захисника та просив його задовольнити, при цьому зазначив, що раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має позитивні характеристики та сім`ю, а також просив врахувати, що потерпіла сторона відносно нього не має суттєвих претензій. Крім цього, в разі задоволення клопотання захисника, зобов`язався виконувати всі покладені на нього процесуальні обов`язки та прохав проводити розгляд цього клопотання без його участі.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження та дослідивши матеріали клопотання захисника про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 , суд дійшов таких висновків.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 201 КПК України обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу.

Відповідно до Розпорядження Голови Верховного Суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» від 08 березня 2022 року № 2/0/9-22, винесеного на підставі ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року (зі змінами), було змінено територіальну підсудність судових справ Московського районного суду м. Харкова та визначено територіальну підсудність справ за Октябрським районним судом м. Полтави.

Незважаючи на визначення підсудності за Октябрським районним судом м. Полтави, справи з Московського районного суду м. Харкова для її розгляду в Октябрському районному суді м. Полтави, в числі інших, які надійшли до суду, з невідомих для суду причин не направлено.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити перелічені вище дії.

При вирішенні питання про обрання (продовження) запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, вказані в статті 178 КПК України. Зокрема, необхідно провести оцінку в сукупності всіх обставин, а саме: вік та стан здоров`я обвинуваченого , міцність його соціальних зв`язків в місці постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців , наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання , репутацію , майновий стан, наявність судимостей, розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини , ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

При системному аналізі ст. 201 КПК України з іншими чинними його нормами можна зробити висновок, що під обов`язком суду розглянути клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, мається на увазі те, що під час розгляду зазначених клопотань суд повинен встановити ряд фактів, які в своїй сукупності дають підстави для зміни обраного запобіжного заходу, зокрема суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 194 КПК України зобов`язаний встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази, обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, вимоги пунктів 3 та 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду клопотання захисника про зміну запобіжного заходу судом були досліджені всі обставини вчинення інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень в межах даного судового розгляду шляхом дослідження процесуальних рішень, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР), так як матеріали справи суду не надані.

Вивченням знайдених в ЄДРСР процесуальних рішень встановлено, що ОСОБА_1 за попередньою змовою групою осіб спільно з обвинуваченим ОСОБА_3 та трьма іншими невстановлених органами досудового розслідування особами вчинив умисне викрадення людини за таких обставин.

21 січня 2021 року троє невстановлених осіб прибули до м. Харкова на автомобілі «Mercedes Benz E-class», де вистежили потерпілого, який керуючи автомобілем «Lexus LX 470», о 15 годині, приїхав до ТРЦ «Французький бульвар», розташованому по вулиці Академіка Павлова, 44-б в м. Харкові. Дочекавшись, доки потерпілий вийде з вказаного транспортного засобу, троє невстановлених осіб підійшли до останнього та застосовуючи фізичну силу, умисно схопили його, після чого, діючи з метою подолання волі потерпілого до можливого опору з його боку нанесли йому численні удари руками в ділянку голови, обличчя, тулуба та ніг. Подолавши таким чином волю до спротиву вони силоміць затягли його в салон автомобіля «Mercedes Benz E-class», де незаконно почали утримувати до моменту їх прибуття на територію Кіровоградської області.

Доставивши потерпілого на територію Кіровоградської області, невстановлені особи, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, зустрілись згідно раніше досягнутої домовленості із ОСОБА_1 , який прибув на місце зустрічі на автомобілі «Mercedes-Sprinter», та маючи на меті приховати скоєння даного злочину примусово помістили його в автомобіль під керуванням останнього, а автомобіль потерпілого знищили шляхом підпалу біля с. Піщаний Брід Олександрійського району, Кіровоградської області.

Після цього, ОСОБА_1 , в цей же день, у вечірній час, привіз потерпілого до приватного будинку, який був заздалегідь підшуканий для його утримування, де їх вже очікував ОСОБА_3 , який разом із ОСОБА_1 та невстановленими особами завели потерпілого до будинку, де продовжували його утримувати проти його волі. При цьому ОСОБА_3 забезпечував постійний нагляд за потерпілим, перебуваючи поряд із ним за місцем утримання останнього, обмеживши його свободу пересування, а також можливості просторової та часової орієнтації, з метою недопущення його втечі.

З досліджених судом матеріалів встановлено, що роль ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень була другорядною, а не визначальною, що не може бути не враховано судом при розгляді питання щодо подальшого перебування його під вартою, про що просить як обвинувачений, так і його захисник.

При цьому суд враховує, що обвиунвачений є одруженим (а. с. 19) та має на утриманні малолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 6 - 7), що свідчить про наявність у обвинуваченого міцних та сталих соціальних зв`язків. Крім того, суд враховує, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання та реєстрації, а також є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованою в установленому законом порядку, що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_1 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а. с. 18) та свідчить про наявність в обвинуваченого бажання та можливості працювати та отримувати прибуток, а також дає підстави суду стверджувати про відсутність ризику переховуватися від суду.

Згідно характеризуючих матеріалів, які долучені до матеріалів справи (а. с. 20 - 26, 39), в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» ОСОБА_1 характеризується посередньо, вимоги режиму тримання та правила внутрішнього розпорядку СІЗО не порушує, на профілактичних обліках не перебуває, не є конфліктним та дотримується правомірних та ввічливих відносин з адміністрацією та персоналом установи, виконує їх законні вимоги, а відтак з огляду на ці обставини в їх сукупності, в суду відсутні підстави вважати, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України та не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

При цьому суд не погоджується з запереченнями прокурора, яка посилається лише на тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень з огляду на практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права в Україні та яку суд враховує при розгляді клопотання захисника про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 .

Так, виходячи з положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) та практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» та «Лабіта проти Італії», обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення. Це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув`язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися у кожній справі з урахуванням конкретних обставин.

У рішенні ЄСПЛ «Боротюк проти України» від 16 грудня 2010 року констатовано порушення вимог п. 3 ст. 5 Конвенції, оскільки національні суди продовжували тримання під вартою, посилаючись в основному на тяжкість вчиненого злочину, та використовували стереотипні формулювання без розгляду конкретних обставин справи. Відповідно до рішення у справі «Пічугін проти України» від 23 жовтня 2012 року, ЄСПЛ констатував порушення Конвенції через невмотивованість у рішенні суду продовження існування ризиків втечі обвинуваченого і чи виправдовують вони позбавлення волі протягом усього часу кримінального провадження.

Сама тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень та публічний інтерес до цієї справи не можуть виправдовувати його тривале ув`язнення. Зокрема, відповідно до правової позиції ЄСПЛ у рішенні від 12 січня 2012 року у справі «Тодоров проти України», тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачення не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою. Крім того, в рішенні ЄСПЛ «Клішин проти України» у справі № 30671/04 від 23 лютого 2012 року вказано, що підстави для тримання під вартою мають бути підтверджені фактами.

Однак прокурор в своїх запереченнях щодо клопотання захисника про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 не вказала жодного доказу щодо наявності ризиків, визначених ст. 177 КПК України, так само як і не навела достатніх підстав, які б виправдовували подальше тримання обвинуваченого під вартою, а посилання лише на тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, суд вважає неспроможними та не допустимими.

Вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу суд щоразу зобов`язаний здійснювати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час судового розгляду, діяти відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

При цьому, суд звертає увагу, що у відповідності до ст. 131 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Тобто застосування запобіжних заходів не повинно розцінюватися як міра покарання, а вважається тільки певними обмеженнями особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та застосовуються з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі сплином певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою, які мають бути чітко сформульовані (рішення ЄСПЛ у справах «Яблонський проти Польщі», «I.A. проти Франції», «Іловецький проти Польщі»). У всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення ЄСПЛ у справі «Вренчев проти Сербії»).

Принцип пропорційності передбачає необхідність встановлення рівноваги між важливістю забезпечити негайне виконання зобов`язання та важливістю права на свободу в демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ Сааді проти Сполученого Королівства), а також конституційного обов`язку захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (ст. 65 Конституції України).

Обвинувачений користується презумпцією невинуватості, а тому обставини, викладені прокурором щодо його провини й правильність кваліфікації дій, підлягають доведенню в установленому законом порядку в суді.

Доцільність продовження строків тримання під вартою впродовж судового розгляду повинна ґрунтуватися на презумпції того, що з перебігом розгляду справи, зменшуються ризики, які стали підставою для взяття під варту на початковій стадії розслідування, тому продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються. Чим більше обвинувачений знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження запобіжного заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні. Визначаючи доцільність тримання під вартою або звільнення, суд зобов`язаний розглянути й альтернативні заходи забезпечення явки обвинуваченого до суду.

Сукупність вказаних обставин за умови недоведення прокурором в судовому засіданні протилежного дають підстави суду зробити висновок, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого може бути забезпечена обранням щодо нього запобіжного заходу не пов`язаного з ізоляцією його від суспільства і, зокрема - особистого зобов`язання.

На підставі викладеного, заслухавши думку учасників кримінального провадження, суд, дослідивши матеріали, що містяться в його розпорядженні, вважає, що прокурором не наведено обґрунтованих доказів, які б виправдовували подальше тривале тримання обвинуваченого під вартою, так само як і не подано жодного доказу, на підставі якого можна було вважати, що дійсно на цей час наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, у зв`язку з чим констатує, що на початковому етапі досудового розслідування можливо й була необхідність у триманні обвинуваченого під вартою, однак на даному етапі судового розгляду, докази продовження застосування найбільш суворого запобіжного заходу суду не надані.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченому на особисте зобов`язання, при цьому вважаючи за необхідне, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки останнього, покласти на нього процесуальні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 331, 372 КПК України, суд,

у х в а л и в:

Клопотання захсиника про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 - задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на особисте зобов`язання, поклавши строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 30 липня 2022 року обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися за межі України без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання чи роботи; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_1 з-під варти негайно.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено та оголошено 03 червня 2022 року о 10 годині.

Суддя А. Г. Савченко