Рішення № 104602827, 25.05.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2022 Справа № 31/160(29/170/6/77-5/100) (914/2249/21)

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Орієнс Фінанс», м. Київ

до відповідача-1: Закритого акціонерного товариства «Завод комунального транспорту», м. Львів

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал-Фінанс», м. Київ

до відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», м. Кам`янське, Дніпропетровська область

до відповідача-4: Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», м. Київ

про: визнання недійсним проведеного аукціону

у межах справи про банкрутство № 31/160(29/170/6/77-5/100)

за заявою: Відкритого акціонерного товариства „Маріуполь-Авто, м. Маріуполь

про: банкрутство Закритого акціонерного товариства „Завод комунального транспорту, ідентифікаційний код 32483661, м. Львів

Суддя Артимович В.М.,

секретар судового засідання Когут Н.Р.

Представники учасників у справі:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від відповідача-3: не з`явився;

від відповідача-4: Шандарівський Т.Г.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Орієнс Фінанс» до Закритого акціонерного товариства «Завод комунального транспорту», Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал-Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання недійсним аукціону за ідентифікатором UA-PS-2021-06-03-000090-2, який було проведено 05.07.2021 з продажу лоту № 1.

Ухвалою суду від 30.07.2021 відкрито провадження у справі № 31/160(29/170/6/77-5/100) (914/2249/21) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Орієнс Фінанс до Закритого акціонерного товариства Завод комунального транспорту, Товариства з обмеженою відповідальністю Капітал-Фінанс, Товариства з обмеженою відповідальністю Львівські автобусні заводи, Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України про визнання недійсним аукціону та прийнято її до розгляду в межах провадження справи № 31/160(29/170/6/77-5/100) про банкрутство Закритого акціонерного товариства Завод комунального транспорту (ідентифікаційний код 32483661), призначено підготовче провадження на 11.08.2021.

09.08.2021 на розгляд суду відповідачем-4 подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову.

09.09.2021 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечити участь в судовому засіданні, призначеному на 15.09.2021.

20.09.2021 від ТзОВ «Капітал-Фінанс» надійшов відзив на позовну заяву з проханням відмовити у задоволенні позову.

29.09.2021 на електронну адресу суду від ТзОВ «Львівські автобусні заводи» надійшли заява про визнання позову та клопотання про відкладення розгляду справи.

Підготовче засідання неодноразово відкладалося з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою суду від 29.09.2021 продовжено провадження у цій справі на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 20.10.2021.

Ухвалою суду від 20.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 31/160(29/170/6/77-5/100) (914/2249/21) до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 16.03.2022 відкладено розгляд справи на 25.05.2022.

На електронну адресу суду від представника АТ «Державний експортно-імпортний банк України» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі, в якому просить судове засідання, призначене на 25.05.2022 з розгляду справи № 31/160(29/170/6/77-5/100) (914/2249/21) проводити в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 19.05.2022 відмовлено у задоволенні клопотання представника Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України від 18.05.2022 про участь у судовому засіданні в режимі відеконференції з розгляду справи № 31/160(29/170/6/77-5/100) (914/2249/21), оскільки в порушення вимог ч. 2 ст. 197 ГПК України заявником до вказаного клопотання не додано доказів надіслання такого клопотання іншим учасникам справи.

Крім того, суд в ухвалі від 19.05.2022 щодо забезпечення проведення усіх подальших судових засідань у справі № 31/160(29/170/6/77-5/100) (914/2249/21) в режимі відеоконференції, зазначав про необхідність з`ясування технічної можливості проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції щодо кожного окремо призначеного судового засідання.

Представником Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України 24.05.2022 повторно надіслано на електронну адресу суду клопотання про участь у наступному та усіх інших судових засіданнях у режимі відеоконференції. У клопотанні у додатках зазначено: «Докази направлення даного клопотання іншим учасникам справи (для суду)». Однак, жодних додатків до клопотання долучено не було, про що свідчить акт Господарського суду Львівської області від 25.05.2022 № 38 про відсутність додатку до клопотання, надісланого електронною поштою АТ «Укрексімбанк». Таким чином, вказане клопотання не підлягає до задоволення.

24.05.2022 від представника ТзОВ «Орієнс Фінанс» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з введеним воєнним станом, продовженим до 23.08.2022.

Суд зазначає, що за приписами статті 129 Конституції України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд також зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави дійти висновку про те, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи та основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Зі змісту клопотання про відкладення розгляду справи вбачається, що ТзОВ «Орієнс Фінанс» повідомлено про дату, час та місце розгляду даної справи.

Слід також зазначити, що ухвалою суду від 20.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 31/160(29/170/6/77-5/100)(914/2249/21) до судового розгляду по суті.

Відповідно до ст. 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Суд звертає увагу на те, що ТзОВ «Орієнс Фінанс» було надано достатньо часу для реалізації свого права на викладення відповідних аргументів в обгрунтування своєї позиції.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників справи. У частині 2 вказаної статті визначено, що учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Суд вважає, що позивачу було надано достатньо часу для подання додаткових пояснень та/чи доказів в обгрунтування своєї позиції.

Одночасно суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Водночас, участь представника позивача у судовому засіданні не є обов`язковою згідно із законом, не визнавалася вона такою й судом відповідно до ухвал, які наявні в матеріалах справи. При цьому, надаючи до суду клопотання про відкладення судового засідання, відповідач не навів достатнього обґрунтування неможливості участі його представників у судовому засіданні (якщо вони вважали таку участь необхідною), тоді як саме по собі введення воєнного стану не зупиняє роботи судів.

Суд вважає за необхідне зазначити, що лише посилання на введення воєнного стану, без дійсної наявності перешкод, які виникли, у зв`язку з веденням такого карантину, у реалізації процесуальних прав учасниками процесу, що може вплинути на розгляд справи по суті, не має безумовним наслідком відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).)

Позивачем у клопотання не наведено будь-якого обґрунтування існування об`єктивних перешкод в участі у судовому засіданні, явку в яке не було визнано обов`язковою.

При цьому, позивач не був позбавлений права брати участь в судовому засіданні за допомогою он-лайн сервісів, проте, не виявив бажання скористатись своїм правом.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність поважності причин неявки представника позивача, беручи до уваги те, що підготовче провадження у даній справі закрито та наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

З огляду на наведене, з урахуванням положень ч.1 ст. 202 ГПК України, відповідно до яких неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, вимоги розумності строку судового розгляду, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка сторін не призводить до неможливості вирішення спору по суті.

У судове засідання 25.05.2021 з`явився представник відповідача-4, заперечив щодо задоволення позовних вимог. Позивач, відповідачі-1, 2, 3 участі уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

У судовому засіданні 25.05.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

1. Описова частина рішення.

1.1. Позиція позивача.

Позивач просить визнати недійсним аукціон за ідентифікатором UA-PS-2021-06-03-000090-2, який було проведено 05.07.2021 з продажу лоту № 1, а саме: права вимоги, що випливають із кредитних договорів № 6004К51 від 01.09.2004, № 6004К2 від 04.02.2004, договорів іпотеки № 6004Z7 від 05.02.2004, № 6005Z69 від 28.04.2005, № 6004Z110 від 01.09.2004, договору застави від 01.09.2004 № 6004Z109, договору поруки від 07.10.2004 № 6004Р7, договору поруки від 30.03.2006 № 6006Р1 та усіх інших договорів, укладених в їх забезпечення між Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та позичальником Закритим акціонерним товариством «Завод комунального транспорту», та з поручителем Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», переможцем якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Капітал-Фінанс».

Позивач зазначає, що переможцем аукціону став відповідач-2 ТзОВ «Капітал-Фінанс», який подав найвищу цінову пропозицію, що підтверджується протоколом проведення електронного аукціону № UA-PS-2021-06-03-000090-2. Позивач також зазначає, що був учасником аукціону, що також підтверджується відповідним протоколом проведення електронного аукціону.

Позивач вказує, що ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва Мазур Ю.Ю. від 02.07.2021 у справі № 752/16154/21 було накладено арешт у кримінальному провадженні № 12021100000000586, відомості щодо якого внесені 01.07.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України на майнові права (в тому числі на майнові права (права вимоги), що випливають із кредитних договорів № 6004К51 від 01.09.2004, № 6004К2 від 04.02.2004, договорів іпотеки № 6004Z7 від 05.02.2004, № 6005Z69 від 28.04.2005, № 6004Z110 від 01.09.2004, договору застави від 01.09.2004 № 6004Z109, договору поруки від 07.10.2004 № 6004Р7, договору поруки від 30.03.2006 № 6006Р1 та усіх інших договорів укладених в їх забезпечення, де позичальником виступає ЗАТ «Завод комунального транспорту» (скорочена назва «ЗКТ») (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 45; ідентифікаційний код 32483661), а поручителем ТОВ «Львівські автобусні заводи» (51927, Дніпропетровська обл., місто Кам`янське, вул. Стасова, б. 79; ідентифікаційний код: 33894928); заборонено будь-яким фізичним або юридичним особам, в тому числі, але не виключно, Акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України» (ідентифікаційний код: 00032112), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Державному підприємству «ПРОЗОРРО», будь-яким організаторам відкритих торгів (аукціонів) укладати будь-які угоди, правочини, договори, здійснювати розпорядження, відчуження, продаж, в тому числі на відкритих торгах (аукціоні)/електронному аукціоні, проводити відкриті торги (аукціон)/електронний аукціон щодо продажу майнових прав (в тому числі на майнові права (права вимоги) за Кредитними договорами №6004К51 від 01.09.2004, №6004К2 від 04.02.2004 та за договорами іпотеки від 05.02.2004 №6004Z7, від 28.04.2005 №6005Z69, від 01.09.2004 №6004Z110, договором застави №6004Z109 від 01.09.2004, договором поруки від 07.10.2004 №6004Р7, договором поруки від 30.03.2006 №6006Р1 та усіма іншими договорами укладеними в їх забезпечення, де позичальником виступає ЗАТ «Завод комунального транспорту» (скорочена назва «ЗКТ») (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 45; ідентифікаційний код: 32483661), а поручителем ТОВ «Львівські автобусні заводи» (51927, Дніпропетровська обл., місто Кам`янське, вул. Стасова, б. 79; ідентифікаційний код: 33894928).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний аукціон було проведено під час заборони, накладеної ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02.07.2021 у справі № 752/16154/21, чим, як стверджує позивач, було порушено ст. 129-1 Конституції України, де зазначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання, а відповідно, на думку позивача, і порушено вимоги ст. 203 Цивільного кодексу України щодо змісту правочину.

1.2. Позиція відповідачів.

Відповідач-1 (ЗАТ «Завод комунального транспорту») та відповідач-2 (ТзОВ «Капітал-Фінанс») відзиву на позовну заяву не подали.

ТзОВ «Львівські автобусні заводи» на електронну адресу суду 29.09.2021 подано заяву про визнання позову, у якій підтримує позицію позивача та просить задоволити позовні вимоги повністю. У заяві також зазначає про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/11305/21 за позовною заявою ТОВ «Львівські автобусні заводи» до АТ «Державний експортно-імпортний банк України» та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал-Фінанс» за участі Товарної біржі «Ю-Бейс», як третьої особи без самостійних вимог на стороні Відповідача 1 про визнання недійсними електронного аукціону, що відбувся 05.07.2021р. з реалізації лоту №1, ідентифікатор аукціону UA-PS-2021-06-03-000090-2 та про визнання недійсним результатів аукціону, оформлених протоколом протоколом проведення електронного аукціону UA-PS-2021-06-03-000090-2, сформованого 05.07.2021.

Відповідачем-4 (АТ «Державний експортно-імпортний банк України») на розгляд суду подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує позовні вимоги повністю. У відзиві вказує, що, як вбачається із ухвали слідчого судді від 02.07.2021 у справі № 752/16154/21 (вступна та резолютивна частини), зазначена ухвала була оприлюднена 06.07.2021 року, і саме в цей день банк отримав від представника ТзОВ «ЛАЗ» авоката Лихоти О.В., листа з копією зазначеної ухвали від 02.07.2021 та відміткою суду, що ця ухвала не набрала законної сили. Отже, відповідач-4 стверджує, що банк дізнався про вказану ухвалу лише 06.07.2021, тобто після проведення аукціону, і вже 09.07.2021 банком була подана апеляційна скарга на цю ухвалу. Таким чином, АТ «Державний експортно-імпортний банк України» стверджує, що вищезазначена ухвала слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02.07.2021 у справі № 752/16154/21 не набрала законної сили, отже не підлягала обов`язковому виконанню і зазначеним, на думку відповідача-4, спростовується єдина підстава позову, що була зазначена позивачем.

Також у відзиві АТ «Державний експортно-імпортний банк України» зазначає, що позивач звернувся з позовом до чотирьох відповідачів, однак, не вказав і не підтвердив належними і допустими доказами, яке саме право було порушено, в чому полягає порушення, а якщо порушення має місце, то в якій мірі такі порушення допустили кожен з чотирьох відповідачів, до яких заявлено позов.

Відповідач-4 стверджує, що оскільки позивач був учасником аукціону, він був ознайомлений зі змістом Регламенту ЕТС, у тому числі щодо обовязків організатора аукціону, щодо підготовки та проведення електронних аукціонів та порядку визначення переможця електронного аукціону. Однак, у відзиві вказано, що позивачем не надано доувзів подання скарги щодо проведення аукціону, що підтверджує факт відсутності порушень у процедурі підготовки, проведення та визначення переможця електронного аукціону за ідентифікатором UA-PS-2021-06-03-000090-2, який було проведено 05.07.2021 з продажу лоту № 1.

Враховуючи викладене, АТ «Державний експортно-імпортний банк України» просить відмовити у задоволенні позову.

2.Мотивувальна частина рішення:

2.1.Фактичні обставини, встановлені судом:

Судом встановлено, що 05.07.2021 відбувся аукціон UA-PS-2021-06-03-000090-2 з продажу лоту №1, що складається з майнових прав (права вимоги), що випливають із кредитних договорів № 6004К51 від 01.09.2004, № 6004К2 від 04.02.2004, договорів іпотеки № 6004Z7 від 05.02.2004, № 6005Z69 від 28.04.2005, № 6004Z110 від 01.09.2004, договору застави від 01.09.2004 № 6004Z109, договору поруки від 07.10.2004 № 6004Р7, договору поруки від 30.03.2006 № 6006Р1 та усіх інших договорів укладених в їх забезпечення між Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 127, ідентифікаційний код: 00032112) та позичальником Закритим акціонерним товариством «Завод комунального транспорту» (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 45; ідентифікаційний код 32483661), та з поручителем Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» (51927, Дніпропетровська обл., місто Кам`янське, вул. Стасова, б. 79; ідентифікаційний код: 33894928), надалі - «Аукціон». Стартова ціна продажу лоту 76583353,08 грн. без ПДВ, розмір гарантійного внеску становить 3829167,65 грн.

Підтвердженням проведення електронного аукціону UA-PS-2021-06-03-000090-2 з продажу лоту №1 є протокол проведення електронного аукціону UA-PS-2021-06-03-000090-2 від 05.07.2021, відповідно до якого ТзОВ «Капітал-Фінанс» є переможцем аукціону.

2.2. Норми права, застосовані судом. Оцінка суду.

Суд, проаналізувавши матеріали та з`ясувавши обставини справи, повно, всебічно і об`єктивно оцінивши докази, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, у тому числі спори про стягнення заробітної плати. Аналогічні положення містяться в п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19.

Таким чином, у контексті спірних правовідносин суд повинен з`ясувати або спростувати наявність факту або обставин, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або наявність інших утисків прав та свобод позивача.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем у позовній заяві лише вказано, що позовна вимога про визнання недійсним аукціону спрямована саме на захист немайнових прав та інтересів учасника аукціону, тому вважає, що такий позов немайновий. Однак, ТзОВ «Орієнс Фінанс» жодним чином не обґрунтовано яким чином і які саме права та інтереси позивача, як учасника аукціону, було порушено при проведенні 05.07.2021 аукціону за ідентифікатором UA-PS-2021-06-03-000090-2 з продажу лоту № 1.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 02.02.2021 № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; іншими способами, передбаченими законом.

Статтею 650 Цивільного кодексу України визначено, що особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору купівлі - продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі - продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлі - продажу, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі - продажу або не випливає з їхньої суті (ч. 4 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 Цивільного кодексу України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури та порядку проведення торгів.

Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину, які ґрунтуються на конкретних нормах законодавства; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Суд звертає увагу на те, що оспорюючи аукціон за ідентифікатором UA-PS-2021-06-03-000090-2, який було проведено 05.07.2021 з продажу лоту № 1, сам позивач у позовній заяві стверджує, що переможцем аукціону став відповідач ТзОВ «Капітал-Фінанс», який подав найвищу цінову пропозицію, що відповідає п. 8.2 Регламенту роботи електронної торгової системи Prozorro.Продажі ЦБД2 щодо проведення електронних аукціонів з продажу/надання в оренду майна (активів)/передачі права (надалі - Регламент ЕТС) (в редакції чинній на момент проведення аукціону).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (схожі висновки, які є загальним алгоритмом вирішення спорів, викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Як встановлено судом, предметом судового розгляду у даній справи є вимога про визнання недійсним аукціону за ідентифікатором UA-PS-2021-06-03-000090-2, який було проведено 05.07.2021 з продажу лоту № 1.

Водночас суд звертає увагу на те, що позивачем у позовній заяві не наведено доказів порушення прав чи охоронюваних інтересів ТзОВ «Орієнс Фінанс» при проведенні 05.07.2021 аукціону за ідентифікатором UA-PS-2021-06-03-000090-2 з продажу лоту № 1.

Також слід зазначити, що, подаючи позов про визнання недійсним аукціону за ідентифікатором UA-PS-2021-06-03-000090-2 з продажу лоту № 1, проведеного 05.07.2021, позивачем не обґрунтовано яким чином обраний ним спосіб захисту сприятиме реалізації прав чи охоронюваних інтересів власне позивача

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можна розглядати як механізм матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Суд зазначає, що будь-які фактичні обставини та докази на підтвердження порушення прав та охоронюваних законом інтересів саме позивача у зв`язку з проведенням спірного аукціону суду не повідомлено і матеріали справи не містять.

Таким чином, заявлення ТзОВ «Орієнс Фінанс» позовних вимог про визнання недійсним проведеного аукціону без зазначення яких саме прав власне позивача та обґрунтування порушення таких прав фактично суперечить завданню господарського судочинства та приписам статті 4 Господарського процесуального кодексу України щодо права на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

Суд також вважає за необхідне зазначити щодо тверджень ТзОВ «Львівські атобусні заводи» про перебування у провадженні Господарського суду міста Києва справи № 910/11305/21 за ТОВ «Львівські автобусні заводи» до АТ «Державний експортно-імпортний банк України» та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітал-Фінанс» за участі Товарної біржі «Ю-Бейс», як третьої особи без самостійних вимог на стороні Відповідача 1 про визнання недійсними електронного аукціону, що відбувся 05.07.2021р. з реалізації лоту №1, ідентифікатор аукціону UA-PS-2021-06-03-000090-2 та про визнання недійсним результатів аукціону, оформлених протоколом проведення електронного аукціону UA-PS-2021-06-03-000090-2, сформованого 05.07.2021, таке.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2021 у справі № 910/11305/21 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» про забезпечення позову, подану до пред`явлення позову. У вказаній ухвалі суду зазначено, що укладення договору купівлі-продажу за наслідками проведення аукціону UA-PS-2021-06-03-000090-2 з продажу лоту №1 унеможливить отримання позивачем захисту своїх порушених прав та інтересів в обраний спосіб, оскільки з укладенням такого правочину переможець торгів (набувач відповідних прав) набуде безперешкодної можливості подальшого відступлення відповідних майнових прав новому кредитору, реалізація чого зумовить необхідність понесення додаткових витрат для відновлення в подальшому порушених прав (у тому числі, обумовленими необхідністю звернення з новими позовами до суду).

Судом встановлено, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 у справі № 910/11305/21 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2021 у справі № 910/11305/21. У постанові зазначено, що в контексті висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 у справі №910/10647/18, колегія суддів вказує на те, що спір з приводу визнання недійсними відкритих торгів (аукціону) з реалізації майнових прав, у тому числі, за договорами іпотеки нерухомого майна, та визнання недійсним протоколу електронного аукціону, слід вважати спором з приводу нерухомого майна. З огляду на те, що спірні правовідносини стосуються нерухомого майна, апеляційний суд вважає, що у даному випадку застосуванню підлягають правила виключної підсудності, які визначені ч. 3 ст. 30 ГПК України, щодо необхідності розгляду спору за місцезнаходження майна або його основної частини. У постанові встановлено, що нерухоме майно, передане в іпотеку на підставі договорів іпотеки № № 6004Z7 від 05.02.2004, 6005Z69 від 28.04.2005, 6004Z110 від 01.09.2004, майнові права за якими були предметом спірного аукціону, розташоване у м. Львові по вул. Стрийська, 45. З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд неправильно застосував правила про територіальну юрисдикцію (підсудність), оскільки заява про забезпечення позову підлягала розгляду Господарським судом Львівської області.

Слід також зазначити, що ТзОВ «Львівські автобусні заводи», стверджуючи про наявність у Господарському суді міста Києва справи № 910/11305/21, де товариство є позивачем, не надали суду ні ухвали суду про відкриття провадження у такій справі за позовом ТзОВ «Львівські автобусні заводи» про визнання недійсним результатів аукціону, оформлених протоколом проведення електронного аукціону UA-PS-2021-06-03-000090-2, сформованого 05.07.2021, ні будь-яких інших процесуальних документів, які б свідчили про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/11305/21 за позовом ТзОВ «Львівські автобусні заводи».

Беручи до уваги встановлені обставини справи, суть спірних правовідносин та їх правове регулювання, суд вважає, що відсутнє порушене право чи інтерес позивача, що підлягає захисту у даних правовідносинах.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду у справі № 910/13407/17.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений судовий збір в розмірі 2270,00 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 86, 74-79, 123, 129, 236, 238-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Орієнс Фінанс» відмовити повністю.

2.Сплачений судовий збір покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 03.06.2022.

Суддя Артимович В.М.