Рішення № 104590759, 02.06.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/443/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 11 січня 2022 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він дізнався про наявність податкового боргу. На виконання адвокатського запиту, відповідачем було надіслано лист-відповідь, а також копії податкових повідомлень-рішень: за 2015 рік - №0004269-5207-1502/2015 від 25.10.2018 року на суму 15399,17 грн, за 2016 рік - №0004269-5207-1502/2016 від 25.10.2018 року на суму 34844,11 грн, за 2017 рік - №0004269-5207-1502 від 25.10.2018 року на суму 60686,40 грн, за 2018 рік - №0085048-5207-1502 від 16.05.2019 року на суму 58837,36 грн. Зазначає, що 04.09.2015 року ним було припинено підприємницьку діяльність, однак він продовжив володіти об`єктами промисловості на праві власності, отже об`єкти підпадають під підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Ухвалою судді від 17 січня 2022 року ухвалено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 ; відкрити провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень; розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

26 січня 2022 року до суду (вх.№5482/22) від представника Головного управління ДПС України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені правомірно, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки нараховано позивачу законно з огляду на те, що зазначене нерухоме майно хоча й є будівлями промисловості, проте не перебуває у власності промислових підприємств.

Разом із відзивом представник відповідача звернувся до суду із клопотанням про залишенням позовної заяви без розгляду. Вказує, що спірні податкові повідомлення-рішення за 2015, 2016 та 2017 роки надсилались позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за трек-номером №6504408412374 та вручені особисто позивачу 17.11.2018, а відтак строк звернення до суду з їх оскарження сплив.

Ухвалою суду від 31 січня 2022 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень залишено без руху. Встановлено позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою суду від 08 лютого 2022 року суд ухвалив у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень в частині оскарження податкових повідомлень-рішень №0004269-5207-1502/2015 від 25.10.2018 року на суму 15399,17 грн, №0004269-5207-1502/2016 від 25.10.2018 року на суму 34844,11 грн, №0004269-5207-1502 від 25.10.2018 року на суму 60686,40 грн залишити без розгляду. Продовжити розгляд справи за позовними вимогами ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0085048-5207-1502 від 16.05.2019 року на суму 58837,36 грн.

01 лютого 2022 року до суду (вх.№ЕП/3465/22) від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив у якій позивач зазначає, що у Податковому кодексі України відсутні норми, які б роз`яснювали визначення «будівлі промисловості» та «промислове підприємство». Вказує, що будівлі промисловості промислових підприємств, до яких належить позивач, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки Податковий кодекс України не містить обмежень щодо використання чи невикористання таких об`єктів. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 10 травня 2022 року ухвалено доручити Головному управлінню ДПС в Одеській області надати до Одеського окружного адміністративного суду у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання копії даної ухвали інформацію та її документальне підтвердження, чи приймалось відповідною місцевою радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості на 2018 рік щодо об`єктів нерухомого майна позивача. Зупинити провадження по справі №420/443/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України в Одеській області до надходження відповіді на доручення.

30 травня 2022 року до суду (вх.№17837/21) від Головного управління ДПС України в Одеській області надійшли витребувані судом інформація та її документальне підтвердження щодо рішення місцевої ради про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості на 2018 рік щодо об`єктів нерухомого майна позивача.

Ухвалою суду від 02 червня 2022 року суд ухвалив поновити провадження у справі №420/443/22.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 21.07.1994 по 04.09.2015 та з 21.04.2020 по 06.07.2020.

Відповідно до договору купівлі-продажу інвентарних об`єктів від 24.07.1998 (а.с.67 зворот), витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20.04.2007 (а.с.68), технічного паспорту (а.с.68 зворот 71), позивачу на праві приватної власності належало нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №144790130 від 09.11.2018 (а.с.17-18), та до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №292815314 від 28.12.2021 (а.с.47-48) щодо об`єкту нерухомого майна: нежитлові будівлі, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1665586251106, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , власником є Селянське (фермерське) господарство «МОРЯК» з 07.11.2018 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 05.11.2018, підписаного з ОСОБА_1 .

Матеріали справи містять договір оренди №1 від 05.05.2011 (а.с.19-24), укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Селянським (фермерським) господарством «МОРЯК» (Орендатор), предметом якого є майно, у т.ч. нежитлові будівлі. Строк дії договору: 12 років (п.2).

Ізмаїльською міською радою Рішенням №4518-VII від 30.11.2018 «Про реалізацію положень законодавства в частині типового рішення про встановлення на території Ізмаїльськї міської ради ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», вирішено викласти Рішення Ізмаїльської міської ради №1885-VII-21 від 11.01.2017 «Про встановлення на 2017 рік ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» відповідно до форми Типового рішення про встановлення ставок із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №483 від 24.05.2017, із збереженням чинних ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1,5 відсотку.

Головне управління ДПС в Одеській області прийняло податкове повідомлення-рішення №0085048-5207-1502 від 16.05.2019 року на суму 58837,36 грн (а.с.16), яким визначило ОСОБА_1 податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізособами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості (18010300) за 2018 рік.

Головне управління ДПС в Одеській області на адвокатський запит представника позивача надало лист №34219/6/15-32-24-04-07 від 30.12.2021 (а.с.10-14) у якому зазначило, що згідно даних реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 нежитлові будівлі, загальною площею 1264,3 кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1665586251106, є власністю ОСОБА_1 з 19.12.2007 по 07.11.2018. За вказаний об`єкт нерухомого майна сформовані податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у т.ч. за 2018 рік (з 01.01.2018 по 07.11.2018) - №0085048-5207-1502 від 16.05.2019 на суму 58837,36 грн. Спірне податкове повідомлення-рішення було сформовано відповідно до п.2 додатку до рішення Ізмаїльської міської ради від 31.10.2018 №4394-VII Землі житлової забудови», пп.02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, ставка земельного податку становить 0,3 відсотків від нормативної грошової оцінки земель міста Ізмаїла.

Не погоджуючись зі спірним податковим повідомленням-рішенням №0085048-5207-1502 від 16.05.2019 року на суму 58837,36 грн, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають суду підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

В межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов будівлі промисловості.

Відтак, об`єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Крім того, суд враховує, що у 2018 році ОСОБА_1 взагалі не був зареєстрований фізичною-особою підприємцем, що власне він і зазначив у позовній заяві.

За таких обставин, будівлі, як виробничі, так і адміністративні й допоміжні, що входять до складу комплексу та не використовуються позивачем в господарській діяльності неможливо віднести до будівель промисловості в розумінні п.п «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, що дає підстави для висновку, що придбані позивачем нежилі приміщення не підпадають під визначення «будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств».

Зазначений висновок неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема у постанові від 15.05.2018 у справі №806/2676/17 та є обов`язковим для суду в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Таким чином, належний позивачу комплекс нежитлових будівель та споруд з усіма нежитловими приміщеннями є об`єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону і на них повинен нараховуватись податок на нерухоме майно .

На підставі викладеного позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, а винесене податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0085048-5207-1502 від 16.05.2019 року є таким, що винесене правомірно, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до приписів ст.139 КАС України у розподілі судових витрат підстав немає.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач Головне управління ДПС України в Одеській області (вул. Семінарська, буд. 5, м. Одеса. 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА

.