Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2022 р. Справа № 120/2924/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
21.03.2022 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради про:
- визнання протиправним та скасування рішення 26 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради № 1516 від 25.01.20221 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян" в частині надання позивачці дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності Тульчинської міської ради на земельну ділянку орієнтовною площею 0,10 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в Тульчинському районі за межами населеного пункту с. Білоусівка, у власність;
- зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивачки від 25.08.2021 (вх. № 02-16-Д-1598 від 26.08.2021) про надання їй дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту с. Білоусівка Тульчинського району Вінницької області.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 25.08.2021 позивачка звернулася до відповідача з клопотання про надання їй дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту с. Білоусівка Тульчинського району Вінницької області. До клопотання позивачка додала ряд необхідних документів.
Рішенням 26 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради № 1516 від 25.01.20221 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян" позивачці надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності Тульчинської міської ради на земельну ділянку, орієнтовною площею 0,10 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в Тульчинському районі за межами населеного пункту с. Білоусівка, у власність.
Позивачка з рішенням відповідача не погоджується, вважає його незаконним та протиправним.
Позивачка зазначає, що при прийнятті спірного рішення відповідач самостійно отримав викопіювання з кадастрового плану на меншу площу земельної ділянки, хоча у ст. 118 ЗК України чітко визначено, що графічні матеріали надає особа, яка звертається, а не суб`єкт владних повноважень під час розгляду заяви.
Також позивачка вказує, що у спірному рішенні відсутня будь-яке обґрунтування щодо зменшення в 20 разів площі бажаної для неї земельної ділянки. При цьому бажана земельна ділянка є вільною.
Крім того, позивачка звертає увагу, в оскаржуваному рішенні міська рада не зазначила про відмову у наданні дозволу щодо іншої площі земельної ділянки у розмірі 1,9 га та про причини такої відмови.
Більше того, у преамбулі оскаржуваного рішення зазначено про розгляд заяв громадян, зокрема, ОСОБА_1 , вказано, що заявники не є жителями територіальної громади з реєстрацією місця проживання. Водночас позивачка зазначає, що вона проживає в межах Тульчинської територіальної громади.
Ухвалою суду від 23.03.2022 відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
14.04.2022 поштою до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволення.
Відповідач вказує на те, що відповідно до ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.
На думку відповідача, зазначена норма передбачає максимальний, а не обов`язковий розмір ділянки, який особа може безоплатно набути у власність для ведення особистого селянського господарства. Тобто площа конкретної земельної ділянки, що надається громадянину в порядку безоплатної приватизації, не може перевищувати 2,0 га, але може бути меншою. Відтак, з урахуванням інтересів усіх жителів територіальної громади, Тульчинською міською радою прийнято рішення про надання позивачці дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку площею 0,10 га.
При цьому відповідач посилається на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 11.09.2019 у справі № 379/656/16-а, згідно з якими отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах, рівності перед законом, встановленого статтею 24 Конституції України, оскільки в даному разі принцип рівності забезпечується правом усіх громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності; розмір же земельної ділянки, що надається, може визначатись власником.
Одночасно з відзивом на позовну заяву відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі до припинення (скасування) воєнного стану.
Ухвалою суду від 18.04.2022 вказану заяву повернуто Тульчинській міській раді без розгляду.
02.05.2022 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивачки заперечує доводи та аргументи відповідача, викладені у відзиві, та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник позивачки наполягає на тому, що оскаржене рішення відповідача є необґрунтованим, не пояснює неможливість надання позивачці дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо земельної ділянки площею 2,00 га та фактично позбавляє її в майбутньому реалізувати право на отримання земельної ділянки площею 1,90 га
Інших заяв по суті до суду не надходило.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ст. 12 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Частинами першою, другою статті 26 вказаного Закону визначено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Водночас законних підстав для зупинення провадження у цій справі не встановлено.
З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність правових перешкод для ухвалення рішення по суті спору.
Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив таке.
25.08.2021 позивачка ОСОБА_1 звернулася до Тульчинської міської ради з клопотанням (вх. № 02-16-Д-1598 від 26.08.2021) про надання їй дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту с. Білоусівка Тульчинського району Вінницької області.
До клопотання позивачка додала копії свого паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків, а також графічні матеріали (план-схема) із зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.
Рішенням 26 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради № 1516 від 25.01.20221 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян" позивачці надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності Тульчинської міської ради на земельну ділянку, орієнтовною площею 0,10 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в Тульчинському районі за межами населеного пункту с. Білоусівка, у власність.
Позивачка вважає, що Радою порушено положення статті 121 ЗК України щодо норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, оскільки Земельний кодекс України передбачає право на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не більше 2,00 га, тоді як їй надано дозвіл на розроблення документації на земельну ділянку площею 0,10 га.
Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що статтею 121 ЗК України встановлено лише граничний розмір земельної ділянки, яка може передаватися у власність для ведення особистого селянського господарства (не більше 2,00 га), а тому Рада дотрималася вимог закону і прав позивачки не порушувала.
Отже, ключовим питанням для вирішення цього спору є те, чи може орган місцевого самоврядування відхилятися у сторону зменшення передбачених статтею 121 ЗК України норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам та про межі відхилень при прийнятті рішень у цій процедурі.
Відтак, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.
Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).
Відповідно до абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
В силу приписів ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Аналіз вищезазначених положень земельного законодавства дає підстави для висновку, що з метою реалізації права на безоплатне отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 ЗК України).
Разом з тим порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.
Частиною першою статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 17 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету з числа депутатів ради обираються постійні комісії ради (ч. 1 ст. 47 України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.
За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 10 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (ч. 3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Судом встановлено, що позивачка звернулася до відповідача з клопотанням про надання їй дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту с. Білоусівка Тульчинського району Вінницької області. До клопотання було додано усі необхідні документи, що відповідачем не заперечується.
Суд не вдається до детального аналізу процедури розгляду клопотання позивачки, оскільки щодо цих обставин між сторонами спору не виникало. Відповідач розглянув клопотання позивачки та надав дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою з метою відведення у власність позивачки земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,10 га.
Водночас спірним є лише питання площі земельної ділянки, що вказана в оскарженому рішенні Тульчинської міської ради від 25.01.2022 № 1516.
В цьому контексті суд зазначає, що статтею 121 ЗК України передбачено право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.
Тому отримання земельної ділянки в межах законодавчо визначеного розміру не є порушенням принципу рівності громадян у конституційних правах і свободах, рівності перед законом, встановленого статтею 24 Конституції України, оскільки в даному разі принцип рівності забезпечується правом усіх громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Розмір же земельної ділянки, що надається може визначатись органом місцевого самоврядування.
Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду висловленою у постанові від 11.09.2019 (справа № 379/656/16-а) щодо застосування ст. 121 ЗК України. Ця правова позиція вважається усталеною, адже Суд касаційної інстанції посилається на неї як на таку при відмові у відкритті касаційного провадження, зокрема в ухвалі від 03.03.2021 (справа № 340/1434/20).
Аналіз висновку Верховного Суду вказує на те, що Рада вправі на власний розсуд визначатися із площею земельної ділянки, рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою відносно якої нею приймається, із врахуванням максимальних норм, встановлених ст. 121 ЗК України.
Однак при цьому орган місцевого самоврядування не може діяти свавільно та повинен чітко пояснити причини (навести підстави) прийняття свого рішення та обґрунтувати, із урахуванням яких саме обставин він надає площу земельної ділянки, яка є меншою від тієї, яку просить заявник.
На думку суду, розмір земельної ділянки має визначатися Радою у кожному конкретному випадку розгляду клопотання громадянина, а надання земельної ділянки у розмірі меншому ніж 2,0 га (якщо громадянин просить передати земельну ділянку саме у такому орієнтовному розмірі) покладає на відповідача обов`язок обґрунтувати (вмотивувати) таке своє рішення (індивідуальний акт).
Суд відхиляє посилання відповідача на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 11.09.2019 у справі № 379/656/16-а, оскільки вони зроблені при вирішенні справи, у якій предметом спору було рішення ради про надання позивачу дозволу на розробку проєкту землеустрою орієнтовною площею 1,0 га, з наведенням підстав для відведення саме такого розміру земельної ділянки. Відтак Верховний Суд, оцінивши обставини справи та наявні у ній докази, погодився з тим, що надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі меншому ніж 2,0 га не порушує законних прав позивача, оскільки стаття 121 ЗК України встановлює максимальний розмір земельних ділянок, що можуть бути відведені саме для цієї мети, а не їх обов`язковий розмір.
Відповідно до п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України однією із вимог до рішення суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість, тобто урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.
Наведений висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Разом з тим в рішенні Тульчинської міської ради від 25.01.2022 № 1516 відповідачем не обґрунтовано причин (підстав) надання позивачці ОСОБА_1 земельної ділянки лише площею 0,10 га замість 2,00 га.
Непідтвердженими визнаються також доводи відповідача щодо такої площі земельної ділянки, наведені у відзиві на позовну заяву, оскільки жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість надання позивачці дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га відповідач суду не надав.
Підсумовуючи, суд зазначає, що "принципу належного урядування", як і вимог закону про належне обґрунтування оскарженого рішення відповідач не дотримався.
Визначивши у рішенні площу земельної ділянки 0,10 га, Тульчинська міська рада не обґрунтувала причин (підстав) надання позивачці земельної ділянки меншої площі та чітко не навела розрахунку визначеної площі земельної ділянки.
Ці недоліки рішення Тульчинської міської ради від 25.01.2022 № 1516 вказують на його протиправність та наявність підстав для скасування в частині визначення площі земельної ділянки, щодо якої позивачці надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою.
Проте суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування рішення в цілому, адже воно містить і ті приписи, які не суперечать матеріально-правовим інтересам позивачки та не порушують її прав. Зокрема, це стосується спірного рішення в частині надання бажаного для позивачки дозволу на розробку проєкту землеустрою, надання якого не порушує прав та інтересів позивачки. Тому скасування рішення в цій частині призведе до погіршення її правового становища порівняно з тим, що існувало до моменту звернення в суд із позовом.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення 26 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради від 25.01.2022 № 1516 підлягає скасуванню лише в частині необґрунтованого визначення площі земельної ділянки, щодо якої позивачці надано дозвіл на виготовлення проєкту із землеустрою.
У зв`язку з цим позовні вимоги зобов`язального характеру належить задовольнити у спосіб зобов`язання відповідача визначити площу земельної ділянки комунальної форми власності, яка розташована в Тульчинському районі за межами населеного пункту с. Білоусівка, щодо якої рішенням 26 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради від 25.01.2022 № 1516 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян" надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
При виконанні рішення суду, окрім інших юридично значимих обставин, Раді необхідно врахувати, що орган місцевого самоврядування має повноваження на власний розсуд визначатися із площею земельної ділянки, дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо якої нею надається із врахуванням максимальної норми площі земельної ділянки, встановленої ст. 121 ЗК України. Однак при реалізації своїх повноважень відповідач у своєму рішенні або у висновку дорадчих органів ради (комісії), який підлягає врахуванню в процесі прийняття рішення, повинен навести чіткі розрахунки та обґрунтування визначеної площі земельної ділянки, дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо якої надається Радою.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Перевіривши доводи сторін, оцінивши надані ними докази на підтримку своїх вимог та заперечень, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням позову і зважаючи на те, що позовні вимоги мають немайновий характер, що унеможливлює визначення конкретної частки задоволених позовних вимог, суд вважає, що на користь позивачки необхідно стягнути половину понесених нею витрат зі сплати судового збору, тобто 496,20 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 26 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради від 25 січня 2022 року № 1516 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян" в частині визначення площі земельної ділянки 0,10 га, щодо якої ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в Тульчинському районі за межами населеного пункту с. Білоусівка.
Зобов`язати Тульчинську міську раду, з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи, визначити площу земельної ділянки комунальної форми власності, яка розташована за межами населеного пункту с. Білоусівка Тульчинського району Вінницької області, щодо якої рішенням 26 сесії 8 скликання Тульчинської міської ради від 25 січня 2022 року № 1516 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян" надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 496,20 грн (чотириста дев`яносто шість гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Тульчинської міської ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: Тульчинська міська рада (код ЄДРПОУ 04051141, місцезнаходження: вул. Миколи Леонтовича, 1, м. Тульчин, Вінницька область, 23600).
Повне судове рішення складено 02.06.2022.
Суддя Сало Павло Ігорович
Судове рішення № 104589224, Вінницький окружний адміністративний суд було прийнято 02.06.2022. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 120/2924/22-а. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: