Рішення № 10458257, 21.07.2010, Софіївський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 2-455/10

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я

21 липня 2010 р. смт. Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області в складі:

судді Байда Т.І.,

при секретарі Мельниковій Т.О.,

з участю: позивача ОСОБА_1,

її представника ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3

третьої особи представника комунального закладу охорони здоров`я «Софіївська центральна района лікарня» ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Софіївка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа комунальний заклад охорони здоров`я «Софіївська центральна районна лікарня», група у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Софіївського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області «Про виселення із житлового приміщення»,

у с т а н о в и в:

20 травня 2010 року позивач звернувся до суду з вище вказаним позовом, 29 червня 2010 року після уточнення позовних вимог позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона та її син, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибули у 1996 році на постійне місце проживання до АДРЕСА_3, де вона відразу влаштувалася працювати лікарем до Комунального закладу охорони здоров'я «Софіївська центральна районна лікарня» і цим закладом їй було надано 12 серпня 1996 року службовий житловий будинок (на території Софіївської ЦРЛ) для постійного проживання в ньому разом з сином за адресою: АДРЕСА_1. Власником даного службового житлового будинку являється Комунальний заклад охорони здоров'я «Софіївська центральна районна лікарня», тому Софіївська ЦРЛ уклала з нею договір найму житлового приміщення, в якому вона разом з сином ОСОБА_5 постійно проживає з 12 серпня 1996 року. З 17 листопада 2004 року з ними почав проживати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки вони дозволили йому тимчасово проживати в їх житловому будинку. Тому він являється тимчасовим мешканцем, бо вона з ним шлюб не укладала і ніякого договору найму з Софіївською ЦРЛ він також не укладав. Отже, будь-які правовідносини по найму житла у ОСОБА_3 з Софііївською ЦРЛ, як власником житла, відсутні. Ч ерез кілька років після вселення відповідача у них почалися постійні непорозуміння, сварки на фоні постійного пияцтва відповідача і вони фактично припинили будь-які стосунки і перестали вести спільне господарство, хоча і продовжували проживати у одному приміщенні, тому в она разом з співпозивачем запропонувала ОСОБА_3, як тимчасовому мешканцю звільнити житлове приміщення, проте він відмовився. В зв'язку з цим вона була змушена звернутися до суду та прохає суд виселити відповідача, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, із житлового АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача, ОСОБА_3 на її користь судові витрати по справі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги викладені у позовній заяві та суду пояснила, що вона проживає з відповідачем з 1996 року у квартирі АДРЕСА_1, яку їй як лікарю надано Софіївською центральною районною лікарнею. З її дозволу відповідач ОСОБА_3 був зареєстрований у цій квартирі з 17.11.2004 р. З ними проживав її син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. На цей будинок було отримано свідоцтво про право власності районною лікарнею і зареєстровано в ОКП «Софіївське БТІ». В звязку з тим, що вона проживає з відповідачем без реєстрації шлюбу вона, вважає, відповідача-тимчасовим мешканцем. За час їх спільного проживання відповідач почав вживати спиртні напої, через що у них виникали постійні сварки, які переростали в бійки та погрозами ОСОБА_3 в її бік та її сина, що спонукало її звертатися до міліції: 10.12.2008 року, 19.10.2009 року, 05.05.2010 року і відповідач був офіційно попереджений про наслідки антигромадської поведінки та про притягнення його до кримінальної відповідальності, тому прохає виселити із квартири ОСОБА_3 і зняти його з реєстрації.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_5 підтримав позовні вимоги, подав заяву заслухати справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_3 проти позову не заперечує і суду пояснив, що він дійсно вживає пиво, але його поведінку неможливо вважати агресивною, на таку поведінку його провокувала сама позивач, він не вважає, що систематично порушував співжиття і його поведінка була антигромадська, дійсно приходили працівники міліції та обстежували його на предмет вживання алкоголю, вважає, що за час їх проживання має частку на їх спільне майно і до цього часу вважав, що позивач повинна сплати йому гроші і він зніметься з реєстрації, йому потрібно час для добровільного виселення.

Третя особа представник комунального закладу охорони здоров`я «Софіївська центральна района лікарня»-ОСОБА_4 суду пояснив, що в Софіївською районною центральною лікарнею приймалися міри для їх примирення, але це результатів не дало, квартира дійсно надавалася як лікарю ОСОБА_1 і є службовим приміщенням лікарні в цей час є кімната де може жити відповідач, але кухня, ванна спільна.

Третя особа група у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Софіївського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області в судове засідання не з»явилися, хоч були в установленому законом порядку повідомленими.

Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, свідків, суд, вважає, що позов підлягає задоволенню із таких підстав.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що він, як дільничний інспектор міліції по заяві позивачки 19.10.2009 р., та 05.05.2010 року виходив на виклик до будинку в якому проживає позивачка і особисто спілкувався з відповідачем з приводу його поведінки в сім»ї, який перебував в нетверезому стані, затівав сварку, бійку, він його водив на перевірку стану алкогольного спяніння до лікарні, виносив офіційні попередження, ні сусіди, ні працівники лікарні не свідчили за поведінку відповідача, так-як вони працюють в одній лікарні.

Свідок ОСОБА_8 також як дільничний інспектор Софіївського РВ ГУ МВС України дав аналогічні пояснення.

Згідно ст. 98 Житлового Кодексу України наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача. Тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Крім того ст. 99 Житлового Кодексу України - визначила, що піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.

У статті 116 Житлового кодексу України зазначено, що якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

В судовому засіданні за матеріалами справи встановлено, що згідно довідки в.о. головного лікаря Софіївського району ОСОБА_8, а також інвентарної карти № 21 від 21.02.2001 року ОСОБА_1 отримала службову квартиру за адресою АДРЕСА_1 від адміністрації Софіївської ЦРЛ в серпні 1996 року (а.с.8-10). Позивач постійно проживає в даному службовому житловому будинку з 12 серпня 1996 року, що підтверджується реєстрацією за вищевказаною адресою в паспорті та в домовій книзі (а.с.6, 11-12). Син позивача ОСОБА_1-ОСОБА_5 постійно проживав і на даний момент проживає з нею, що також відображає його паспорт та домова книга (а.с. 7, 11-12). Згідно домової книги для прописки громадян, проживаючих в АДРЕСА_1 ОСОБА_3 прописаний в цьому будинку з 17.11.2004 року (а.с.12). Згідно постанов про відмову в порушенні кримінальної справи від 13.12.2008 року, 22.10.2009 року, 7 травня 2010 року позивач неодноразово зверталася до Софіївського РВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області з заявою про жорстоку поведінку з боку відповідача ОСОБА_3 (а.с.13-15). Згідно акту судово-медичного освідування №88 гр.ОСОБА_1 у неї виявлене тілесне ушкодження у вигляді синця лівої гомілки за своїм характером відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень. Зі слів ОСОБА_1: 10.12.2008 року вдома чоловік вдарив ногою в спину, кинув сапог у голову, вдарив ногою по нозі. Зверталася в лікарю за медичною допомогою, скарги на біль в місцях забоїв (а.с.15-17)

В судовому засіданні було оглянуто відмовний матеріал за 2008 рік № 1663, де 10.12.2008 р. ОСОБА_1 вказує, що її бив відповідач, погрожував фізичною розправою, про що вона долучила акт обстеження експертом Фірсовим О.В., але до суду позивач не зверталася, бо з її пояснень пожаліла відповідача. З пояснень ОСОБА_11 у відмовному матеріалі та в судому засіданні на такі дії його спонукала сама позивачка. В матеріалі є офіційне попередження відповідача за ст. 125, 129, 246 КК України від 13.12.2008 року, про що є підпис відповідача і в судовому засіданні він не заперечує, що його попереджували.

При огляді відмовного матеріалу №1528 за 2009 р., який було розпочато по заяві ОСОБА_1 у відношенні відповідача за те, що 19.10.2009 р. біля 17 год. 30 хв. за місцем її проживання співмешканець ОСОБА_3 виражався на її адресу нецензурною лайкою, вигнав з квартири та погрожував фізичною розправою за допомогою сокири. В ході перевірки працівником міліції Костенко В.Л. було встановлено, що коли заявниця прийшла із роботи і побачила відповідача в нетверезому стані зробила йому зауваження, після чого він її почав ображати нецензурною лайкою, став виганяти з квартири, говорив, щоб вона переїхала жити до своєї матері, але коли вона відповіла, що лікарня їй виділила квартиру і тому він сам повинен виселитися, то ОСОБА_3 взяв сокиру і погнався за заявницею, при цьому кричав, що зарубає її, після цього заявниця втекла з дому і звернулася до міліції.

Сам відповідач дав пояснення, що такі сварки виникають, коли він вип»є, заперечує, що висловлював погрози, як в поясненні в матеріалах, так і в судовому засіданні. В матеріалах справи відповідачу 19.10.2009 року було винесено офіційне попередження про кримінальну відповідальність за ст. ст. 125, 129, 296 КК України, про що ОСОБА_3 підтвердив і в судовому засіданні. Опитати свідків також не можливо, а в.о. головного лікаря Софіївської центральної районної лікарні ОСОБА_9 пояснила, що між позивачем і відповідачем тривалий час відбуваються сварки із-за несумісності характерів.

При огляді відмовного матеріалу № 596 від 05.05.2010 року зазначено, що до міліції надійшло повідомлення 05.05.2010 року де вказано, що позивач біля 18 год. прийшла до дому і її співмешканець ОСОБА_3 знаходився в нетверезому стані, вчинив сварку в ході якої позивача вдарив кулаком по голові, а із сином позивачки ОСОБА_5 затіяв бійку, так-як він намагався його заспокоїти, після чого позивач зателефонувала до міліції.

Відповідач не заперечує в матеріалах справи, що відбулася сварка, але заперечує проти того, що він наніс удари позивачам. В матеріалі є офіційне попередження ОСОБА_3 06.05.2010 року про недопустимість антигромадської поведінки в подальшому і попередження про кримінальну відповідальність за ст. ст. 125, 129, 296 КК України. Відповідач підтвердив, що він особисто підписав це попередження.

Із пояснень позивача ОСОБА_5 в цьому матеріалі зазначено, що відповідач постійно зловживає спиртними напоями і на цьому грунті вчиняє сварки і б»є матір.

В судовому засіданні позивачем було долучено свідоцтво про право власності на нерухоме майно, де вказано, що службовий квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 належить власникові КЗ охорони здоровя «Софіївська ЦРЛ», про що було проведено реєстрацію в ОКП «Софіївське БТІ» 23.06.2010 року, реєстраційний номер 30773018 в низі №25, номер запису 249-249 та договір №6 найму квартири в службовому приміщенні, яке є особистою власністю Софіївської центральної районної лікарні Софіївського району від 2 січня 2003 року згідно якого Софіївська ЦРЛ в особі головного лікаря ОСОБА_12 та ОСОБА_1 заключили договір найму приміщенні в житловому будинку по АДРЕСА_1, де є підписи обох сторін. Згідно довідки Софіївської райлікарні №1042 від 12.07.2010 року на даний час службового житла, яке є рівноцінним житлу позивача надати лікарю ОСОБА_3 немає можливості, а є тільки кімната в гуртожитку де санвузол та кухня спільного користування.

Крім того п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» передбачив - при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Згідно Постанови Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 року №37 з подальшими змінами у п.37 вказано, що наймач, члени його сім»ї або інші особи, які проживають у службовому житловому приміщенні, можуть бути виселені в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення також у випадках передбачених ч.1 ст.116 ЖК УРСР (5464-10).

Виходячи з доказів добутих в судовому засіданні є всі підстави, що вказана ст.116 ЖК України розповсюджується також на службові житлові приміщення, так-як у відповідача є три заходи попередження про його антигромадську поведінку за час спільного проживання з позивачем в АДРЕСА_1, які не дали позитивних результатів і ця антигромадська поведінка є триваючою, і сам відповідач не заперечує проти позову, тому позовні вимоги слід задовільнити повністю та виселити відповідача, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, із житлового АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Зобов»язати відділ громадянства, реєстрації та міграції Софіївського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області зняти ОСОБА_3 з реєстраційного обліку за місцем його проживання у АДРЕСА_1.

Від стягнення з відповідача, ОСОБА_3 судових витрат позивач ОСОБА_1 відмовилася.

На підставі вищезазначеного та керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212-215 ЦПК України суд,-

в и р і ш и в:

1.Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа комунальний заклад охорони здоров`я «Софіївська центральна района лікарня» про виселення із житлового приміщення- задовольнити повністю.

2.Виселити відповідача, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, із житлового АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

3. Зобов»язати відділ громадянства, реєстрації та міграції Софіївського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області зняти ОСОБА_3 з реєстраційного обліку за місцем його проживання у АДРЕСА_1.

4.Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Софіївський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Т.І. Байда