Рішення № 104542584, 31.05.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2022 року справа №320/7839/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування вимоги,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-277056-17-У, видану ГУ ДПС у м. Києві про сплату ОСОБА_1 21030,90 грн. заборгованості зі сплати єдиного внеску;

- зобов`язати ГУ ДПС у м. Києві виключити інформацію про заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність з усіх інформаційно-облікових ресурсів Державної податкової служби України, у тому числі з інтегрованої картки платника податків в ІТС «Податковий борг».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 відкладено розгляд заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з даним позовом - до вирішення справи по суті. Відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано докази у справі від позивача, відповідача та Державної податкової служби України.

Також ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - третя особа).

Суд зазначає, що разом з позовною заявою позивачем було подану заяву від 03.09.2020 про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-277056-17-У, виданої ГУ ДПС у м. Києві у виконавчому провадженні №АСВП 62297778, відкритому 10.06.2020 державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Когутом Д.А., а також заборони відповідачу, ГУ ДПС у м. Києві, здійснювати нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску для фізичних осіб підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову. Зупинено стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у м. Києві від 11.05.2019 №Ф-277056-17-У на суму 21030,90 грн. до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

07.10.2020 на адресу суду від позивача на виконання вимог ухвали суду від 14.09.2020 надійшли витребувані судом докази.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2021 повторно витребувано докази у справі від відповідача та Державної податкової служби України.

31.03.2021 від відповідача та 24.04.2021 від Державної податкової служби України на адресу суду на виконання вимог ухвали суду від 26.03.2021 надійшли витребувані судом докази.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність вимоги від 11.05.2019 №Ф-277056-17, сформованої ГУ ДФС у м. Києві, відносно неї як фізичної особи-підприємця. Зазначає, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи щодо реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем. За даними персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України позивач є найманим працівником і працює з 17.11.2016 в ТОВ «СІЛЬПО-ФУД». Отже, на думку позивача, оскільки в неї відсутній статус фізичної особі-підприємця, то вона не є страхувальником у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а тому у відповідача не було правових підстав для нарахування їй єдиного внеску та, відповідно, прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки). Окрім того, позивач вказує, що за адресою: АДРЕСА_1 , вказаною у вимозі про сплату боргу (недоїмки), вона не проживає вже 10 років. На підставі викладеного, просить суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ОСОБА_1 за даними інформаційної системи перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДПС у м. Києві з 02.07.2002 як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. В інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску, згідно з обраної системи оподаткування, а саме: за січень-грудень 2017 року у сумі 8448,00 грн.; за І-IV квартали 2018 року у сумі 9828,72 грн., за І-IV квартали 2019 року у сумі 11016,72 грн., за І-IІІ квартали 2020 року у сумі 6295,30 грн. Сплата єдиного внеску згідно з вищезазначених нарахувань відсутня, у зв`язку з чим в інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 обліковується недоїмка на загальну суму 35588,74 грн. Враховуючи викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 здійснено заміну відповідача у даній справі - Головне управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 43141267) на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (ідентифікаційний код ВП 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19).

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Шевченківським РУ ГУ МВС України в місті Києві 22.11.2007 (а.с.13-14).

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-277056-17, якою відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів позивача зобов`язано сплатити суму боргу (недоїмку) у розмірі 21030,90 грн. (а.с.138, зворотній бік).

Не погодившись з діями відповідача щодо нарахування єдиного внеску та вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-277056-17, позивач направив до ДПС України скаргу від 19.06.2020 (а.с.25-27).

Рішенням про результати розгляду скарги ДПС України від 17.09.2020 №28121/6/99-00-06-03-01-06 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-277056-17 є узгодженою та не може бути предметом оскарження в адміністративному порядку (а.с.98-99).

Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Розглядаючи справу по суті, суд зазначає таке.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI; в редакції, яка була чинна на момент винесення відповідачем спірної вимоги).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності 25.06.2002, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (а.с.136).

Згідно з довідки про взяття на облік платника податків від 05.07.2002 №4344/28-106 ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача з 02.07.2002 (а.с.135).

Відповідно до даних, що містяться в інтегрованій картці платника по єдиному внеску (код платежу 71040000 (для фіз.. осіб-підпр., у т.ч. які обрали спр. сист. оподатк. та осіб, які проводять незалежну проф.. діял.)), протягом 2017-2019 роках ФОП ОСОБА_1 в автоматичному режимі нараховані щоквартальні суми єдиного внеску, а саме за І-IV квартали 2017 року у сумі 8 448,00 грн., за І-IV квартали 2018 року у сумі 9 828,72 грн., за І квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн. Внаслідок чого в облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів та в інтегрованій картці платника відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску, яка станом на момент винесення відповідачем спірної вимоги склала 21030,90 грн. (а.с. 118).

Однак, відповідачем не надано доказів того, що протягом періодів, за які позивачу нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ (2017-2019 роки), останньою здійснювалась підприємницька діяльність з отриманням відповідного доходу.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про реєстрацію ФОП ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця наразі відсутні (а.с.59).

При цьому, як підтверджується матеріалами справи, з 17.11.2016 по теперішній час позивач працює в ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» на посаді керівника Департаменту кондитерської продукції (а.с.69).

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 05.10.2020 позивач протягом 2016-2020 року отримувала доходи в ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» (а.с. 71-75).

Отож у спірний період, за який податковим органом нарахований єдиний внесок, позивач був учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник.

Водночас відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір цього внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI спричинило б подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 в справі №160/3114/19, від 04.12.2019 в справі №440/2149/19, від 23.01.2020 в справі №480/4656/18 і від 02.04.2020 в справі №620/2449/19.

Враховуючи вищевикладене, у спірний період обов`язок сплати єдиного внеску щодо ОСОБА_1 покладено на роботодавця останньої - ТОВ «СІЛЬПО-ФУД». Нарахування позивачу єдиного внеску за спірний період ще як самозайнятій особі призводить до виникнення у неї обов`язку з його подвійної сплати, що не відповідає меті такого платежу.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що 01.07.2004 набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV).

03.03.2011 набрав чинності Закон України №2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» (далі - Закон №2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.

Отже, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Як вже було зазначено судом, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи відносно ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 підсумувала, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені, зокрема Законом №2390-VI не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

З огляду на викладене, відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, що виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Отож вимога Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-277056-17 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виключити з усіх інформаційно-облікових ресурсів Державної податкової служби України, у тому числі з інтегрованої картки платника податків в ІТС «Податковий борг», інформації про заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, суд зазначає наступне.

Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5 (що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за №321/35943).

Відповідно до п. 2 розділу І Порядку №5 інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу.

Пунктом 2 підрозділу 13 розділу ІV Порядку №5 передбачено, що на підставі інформації про початок/продовження у законодавчо встановлені строки процедури адміністративного оскарження (скарга (заява) платника податків) або про початок/продовження процедури судового оскарження нарахована сума податків вважається неузгодженою, а в ІКП відображаються облікові показники (операції) щодо її виключення. У разі якщо за результатами судового оскарження нарахована сума у повному обсязі скасовується, то в ІКП відображення облікових показників щодо поновлення такої суми не проводиться.

Суд вважає, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом.

Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа №825/999/17) та від 26 лютого 2019 року (справа №805/4374/15-а).

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виключити з усіх інформаційно-облікових ресурсів Державної податкової служби України, у тому числі з інтегрованої картки платника податків в ІТС «Податковий борг», інформації про заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, оскільки відсутні підстави вважати, що право позивача буде порушено з боку відповідача після набрання законної сили судовим рішенням про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-277056-17-У. Задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Отже в спірних правовідносинах достатнім для захисту прав позивача є визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-277056-17-У, оскільки саме таке рішення суду, в разі набрання ним законної сили, є підставою для вчинення податковим органом дій по виключенню з обліку сум єдиного соціального внеску, які визначали наявність недоїмки в інтегрованій картці платника.

Суд вважає, що позивачем передчасно заявлена вимога про зобов`язання відповідача виключити з усіх інформаційно-облікових ресурсів Державної податкової служби України, у тому числі з інтегрованої картки платника податків в ІТС «Податковий борг», інформації про заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, оскільки ще не настали обставини, які зумовлюють виключення з обліку спірних сум, а відтак, платник передчасно звернувся з такими вимогами до суду.

З цих підстав, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача виключити з усіх інформаційно-облікових ресурсів Державної податкової служби України, у тому числі з інтегрованої картки платника податків в ІТС «Податковий борг», інформації про заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, зокрема, за вимогою від 11.05.2019 №Ф-277056-17-У, яка визнана судом протиправною та скасована.

Щодо строку звернення до суду та клопотання позивача про поновлення цього строку, суд зазначає таке.

Позов подано позивачем до суду 04.09.2020. У заяві про поновлення строку звернення до суду ОСОБА_1 вказує, що оскаржувану вимогу вона не отримувала. Так, спірну вимогу Головного управління ДПС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-277056-17 відповідачем направлено їй на адресу: АДРЕСА_1 , у той час, як за вказаною адресою вона проживала у період з 28.09.2000 по 11.12.2007, а з 14.12.2007 по 28.12.2017 була зареєстрована і фактично проживала за адресою: АДРЕСА_2 , а з 21.05.2018 по сьогоднішній день зареєстрована і фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Таким чином, на момент формування спірної вимоги ОСОБА_1 більше 10 років проживала за іншою адресою, а останні два роки взагалі за межами м. Києва.

Про наявність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-277056-17 ОСОБА_1 дізналася лише 16.06.2020 під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження щодо її примусового виконання. Так, позивачем до позовної заяви додано, зокрема заяву до Шевченківського районного відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вх. №47769 від 17.06.2020) від 16.06.2020 про надання ідентифікатору доступу до виконавчого провадження №62297778 з виконання вимоги Головного управління ДПС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-277056-17-У.

При вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі суд дійшов висновку, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі будь-які висновки щодо своєчасності (несвоєчасності) звернення до адміністративного суду з цим позовом є передчасними, оскільки для об`єктивного вирішення заявленого клопотання необхідно з`ясувати, чи виконано контролюючим органом свій обов`язок направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача, та чи отримував позивач оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень.

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 14.09.2020, зокрема витребувано у відповідача докази направлення та вручення платнику вимоги про сплату боргу (недоїмки).

З наданих відповідачем письмових доказів судом встановлено, що податковий орган надсилав на адресу позивача: АДРЕСА_1 , вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-277056-17 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, однак поштовий конверт повернуто до контролюючого органу без вручення «за закінченням встановленого терміну зберігання» (а.с. 137-138).

При цьому, згідно з довідкою Відділу реєстрації місця проживання Управління ЦНАП Бучанської міської ради від 29.09.2020 №5155919 ОСОБА_1 з 21.05.2018 по теперішній час зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 97).

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Поряд з цим, абзаци 1 і 2 частини четвертої статті 122 КАС України передбачає, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Згідно з приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.

Натомість за змістом преамбули Закону №2464-VI цей Закон може, зокрема встановлювати особливості адміністративної процедури досудового врегулювання спорів, але не може визначати порядок судового оскарження з порушенням гарантій платника єдиного внеску.

Закон №2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для оскарження до суду вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску.

Платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статей 122 КАС України, а не статтею 25 Закону №2464-VI.

Такий висновок щодо строку звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску зроблено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 25.02.2021 у справі №580/3469/19.

Отже, строк на оскарження до суду вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, щодо якої не застосовувалась процедура адміністративного оскарження складає 6 місяців, а щодо якої застосовувалась - 3 місяці.

У даному випадку суд встановив, що позивач вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-277056-17 не отримував, через зміну місця свого проживання/реєстрації. Протягом 10 днів з моменту ознайомлення з цією вимогою позивач оскаржив її до органу доходів і зборів вищого рівня. Тобто, із цим позовом до Київського окружного адміністративного суду позивач звернувся після застосування процедури адміністративного оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та у межах визначеного частиною четвертою статті 122 КАС України тримісячного строку звернення до суду.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятої ним оскаржуваної вимоги.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для частково задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 1471,40 грн., що підтверджується квитанцією від 02.09.2020 №66886 (а.с. 12) на суму 840,80 грн., квитанцією 02.09.2020 №67012 (а.с. 55) на суму 630,60 грн.

Сплачений позивачем судовий збір у повному обсязі підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-277056-17.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1471,40 грн. (одна тисяча чотириста сімдесят одна грн. 40 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 31.05.2022.

Суддя Кушнова А.О.