Рішення № 104538258, 31.05.2022, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" травня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/355/22

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Реставратор-1946» (65023, м. Одеса, вул. Садова, буд.21, код ЄДРПОУ - 02497950, електронна адреса: Romankova85@gmail.com)

До відповідача: Головного управління Національної поліції в Одеській області (65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд.15-А, код ЄДРПОУ - 40108740, електронна адреса: chchgunp@od.npu.gov.ua)

про стягнення шкоди

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Богомолова В.С.

СУТЬ СПОРУ: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Реставратор-1946», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення шкоди у розмірі 251 грн 10 коп.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.02.2022р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Реставратор-1946» залишено без руху.

31 березня 2022р. до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.04.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/355/22, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позивач - ТОВ «Реставратор-1946», підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить задовольнити їх з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач - Головне управління Національної поліції в Одеській області, проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 18.05.2022р.

В позовній заяві позивач зазначив про необхідність залучення до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, пославшись на те, що з урахуванням положень ч.2 ст.2, ст.170 Цивільного кодексу України боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, набуває та здійснює свої цивільні права та обов`язки.

Позивач зазначив, що в господарському процесі відповідно до ч.4 ст.56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє керівник або представник. Отже, на думку позивача, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь через відповідний орган (органи) державної влади, якими у цій справі є Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Казначейська служба, яка є органом що здійснює повернення коштів з державного бюджету.

При цьому, будь-яких нормативних обґрунтувань щодо залучення Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області як третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору позивач у позовній заяві не навів.

Крім того, у тексті позовної заяви ТОВ «Реставратор-1946» зазначило, що Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області має бути відповідачем у справі, адже здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі судового рішення.

Відповідач у справі у відзиві на позовну заяву також зазначив, що, на його думку, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області має бути відповідачем у справі, адже здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі судового рішення.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.8 та ч.1 ст.129 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

Згідно з положеннями ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається приписами Закону України «Про виконавче провадження», згідно зі ст.1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Аналогічне положення закріплено в ч.1 ст.1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Положеннями ч.ч.2, 4 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015р. №215 (далі - Положення), Держказначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених на Казначейство завдань, воно здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (п.п.3 п.4 Положення).

Пунктом 9 Положення передбачено, що Держказначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Водночас, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, передбачений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845.

Разом з тим, з 01.01.2013р. набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», нормами якого встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання. За змістом ч.1 ст.2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державні підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З наведених норм вбачається, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема, стороною виконавчого провадження і, відповідно, не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком №845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

При цьому, виконання судових рішень щодо боржників, визначених у Законі України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» здійснюється у випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до п.9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Відповідно до п.3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що виключно органами Казначейства здійснюється стягнення коштів за рішеннями судів про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів за механізмом, визначеним Порядком №845. Пунктом 4 цього Порядку на органи Казначейства покладені обов`язки, зокрема забезпечення у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку; вжиття заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку.

У п.6 Порядку №845 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

Таким чином, незалучення до участі у справі Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області як третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору жодним чином не вплине на виконання судового рішення у даній справі.

Що стосується посилань позивача у тексті позовної заяви та відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області має бути відповідачем у даній справі, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ч.3 ст.45 ГПК України відповідачами у судовому процесі є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. У даному випадку, ТОВ «Реставратор-1946» позовних вимог до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області не заявлено. При цьому, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Також суд вважає за необхідне зробити посилання на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25.03.2020р. у справі №641/8857/17, у якій суд звертає увагу на те, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч.1 ст.167 Цивільного кодексу України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.170 Цивільного кодексу України). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі №5023/10655/11 (провадження №12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21.08.2019р. у справі №761/35803/16-ц (постанова №14-316 цс 19) (пункт 33), від 18.12.2019р. у справі №688/2479/16-ц (провадження №14-447 цс 19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №242/4741/16-ц (провадження №14-515 цс 19) (пункт 44).

Позивач у справі зазначає, що ТОВ «Реставратор-1946» є власником житлових та нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м.Одеса, вул. Садова, 21, зокрема, квартири №3.

13 січня 2020р. старшим слідчим СУ ГУНП України в Одеській області Іоргачовим І.В. було розпочато огляд будинку №21 по вул. Садова у м.Одеса (Будинок Руссова), у зв`язку із чим, з метою проведення огляду та отримання доступу до будинку він звернувся до Київського районного суду м.Одеси з клопотанням про надання дозволу про проведення огляду приміщення в рамках кримінального провадження №1201910000001111.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 08.04.2020р. по справі №947/31663/19 надано дозвіл старшому слідчому СУ ГУНП України в Одеській області Іоргачову І.В. на безперешкодний доступ до об`єкта нерухомості - нежитлової будівлі за адресою: м.Одеса, вул. Садова, 21, для проведення огляду.

Позивач зазначає, що 17.04.2020р., на підставі зазначеної ухвали суду, старший слідчий СУ ГУНП України в Одеській області Іоргачов І.В. продовжив огляд будинку за адресою: м.Одеса, вул. Садова, 21, та в нього виникла необхідність доступу до приміщення даху (горища), яке було зачинене за допомогою навісного замка, та власником якого є ТОВ «Реставратор-1946». Як наслідок, о 13:54 старшим слідчим СУ ГУНП України в Одеській області Іоргачовим І.В. зрізано замок до приміщення горища, що підтверджується протоколом огляд приміщення та відеозаписом, який було зроблено 17.04.2020р.

Позивач зазначає, що ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 08.04.2020р. по справі №947/31663/19 слідчому не надавалося дозволу на проникнення до приміщень, які належать фізичним та юридичним особам на праві приватної власності.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 13.05.2020р. по справі №947/31663/19 задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП України в Одеській області Іоргачова І.В. про надання дозволу на проведення огляду в рамках кримінального провадження №1201910000001111 від 10.12.2019р., за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК України та надано дозвіл старшому слідчому СУ ГУНП України в Одеській області капітану поліції Іоргачову І.В., старшому слідчому відділу СУ ГУНП України в Одеській області підполковнику поліції Ботезату Вячеславу Леонідовичу та іншим слідчим, які входять до складу слідчої групи по розслідуванню кримінального провадження №1201910000001111, експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на безперешкодний доступ до жилих та нежилих приміщень, розташованих за адресою: м.Одеса, вул. Садова, 21, з метою проведення огляду.

Позивач зазначає, що підставами винесення судом ухвали від 13.05.2020р. стала та обставина, що 17.04.2020р., на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Одеси Фєдулеєвої Ю.О. від 08.04.2020р., старшим слідчим СУ ГУНП України в Одеській області Іоргачовим І.В. спільно з експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України було проведено огляд виконаних робіт на об`єкті «Ремонтно-реставраційних робіт з пристосуванням під громадський будинок пам`ятки містобудування та архітектури за адресою: м.Одеса, вул. Садова, 21», в ході якого виникла необхідність у доступі до приміщень будинку з метою встановлення об`ємів будівельних робіт, виконаних за кошти місцевого бюджету. Але, на кожному з поверхів будівлі при вході у приміщення встановлено металеві огорожі, які закрито на замки та опломбовано. Доступ до приміщень даху також було заблоковано. Представники ТОВ «Охоронно-детективне агентство «Легіон», яке здійснює охорону даного об`єкта на підставі Договору №6-20/О від 32.03.2020р., укладеного з УКБ Одеської міської ради, пояснили, що всі ці металеві огорожі, замки та пломби встановлені невідомими особами, доступ до приміщень у них відсутній. Крім цього, на кожному з поверхів при вході встановлено оголошення про те, що ці приміщення є приватною власністю ТОВ «Реставратор-1946» та ТОВ «Петрекс Плюс». Одним із учасників огляду був засновник ТОВ «Петрекс Плюс», який відмовився надавати добровільний доступ до приміщень, що належать даному підприємству на праві приватної власності. З огляду на викладене, сторона обвинувачення звернулася до слідчого судді з додатковим клопотанням про надання дозволу на проведення огляду.

Виходячи з цих обставин, встановлених ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Одеси Фєдулеєвої Ю.О. від 13.05.2020р. по справі №947/31663/19, позивач вважає, що у сторони слідства станом на 17.04.2020р. були відсутні повноваження щодо проведення огляду приміщень та зрізання замка до приміщень, що належать на праві приватної власності ТОВ «Реставратор-1946», тим більше, що в порушення ч.2 ст.237 КПК України слідчим не було отримано відповідну ухвалу на обшук приміщень, що належать ТОВ «Реставратор-1946».

Позивач зауважив, що ст.56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. В силу приписів ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач також послався на положення ст.22, 1166, 1173, 1174 та 1176 Цивільного кодексу України та зауважив, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 с.1176 Цивільного кодексу України, а саме випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 Цивільного кодексу України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи з загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної лади, їх посадовими та службовими особами - ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України, які є спеціальними та передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Позивач також зазначає, що згідно ст.6 Закону України «Про Національну поліцію» поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

За приписами ч.ч.1-3 ст.7 зазначеного Закону під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування.

За приписами ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.

Відповідно до п.17 ч.1 ст.3 КПК України слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу Державного бюро розслідувань, органу Бюро економічної безпеки України, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень;

Згідно ст.1192 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Також, позивач зазначив, що особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органам державної влади, їх посадовими та службовими особами, враховуючи наведені положення законодавства, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом, у даному випадку є Головне управління Національної поліції в Одеській області, адже, у даному випадку має місце протиправна діяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області.

Згідно позову, ТОВ «Реставратор-1946» завдано шкоду шляхом зрізання механічним шляхом замка, який належить позивачу та запобігав потраплянню сторонніх осіб до приміщення, що належить ТОВ «Реставратор-1946» на праві приватної власності. Вартість замка становить 251 грн 10 коп., що підтверджується балансовою довідкою, рахунком- фактурою №20/01 від 20.01.2020р. та видатковою накладною №ІЮ-0000003 від 22.01.2020р.

Виходячи з всього викладеного, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області шкоди у розмірі 251 грн 10 коп.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що в ході досудового розслідування у рамках кримінального провадження №1201910000001111 від 10.12.2019р., за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК України, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Одеській області було встановлено, що 18.05.2018р. між УКБ ОМР в особі начальника управління Панова Б.М. (замовник) і ТОВ «Укрспецпроект» в особі директора Сердюк О.М. (підрядник) укладено договір №33-18/П, предметом якого є: виконання ремонтно-реставраційних робіт з пристосуванням під громадський будинок пам`ятки містобудування та архітектури за адресою: м.Одеса, вул. Садова, 21. Сума договору становить 108 007 626 грн 10 коп.

Головне управління Національної поліції в Одеській області зазначає, що саме досудове розслідування спрямоване на з`ясування обставин, що мали місце та встановлення реальної наявності або відсутності події, складу кримінального правопорушення та інших обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст.91 КПК України).

Згідно ч.2 ст.93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.

Відповідач вважає, що ТОВ «Реставратор-1946» у позовній заяві зазначено лише власні міркування з приводу незаконності проведеного огляду, однак не надано будь-яких доказів у розумінні ст.ст.76-80 ЦПК України, на підтвердження протиправності дій органу досудового розслідування та прокуратури, у зв`язку із чим відсутні підстави для покладання на державу відповідальності у вигляді моральної шкоди у цих правовідносинах.

Також, відповідач зазначив, що позивачем до матеріалів справи не надано документів, що підтверджують власність та суму матеріальної шкоди щодо жодної старої речі. Зазначені витрати, понесені позивачем, на думку відповідача, не є шкодою у розумінні п.4 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-пошукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст.1176 Цивільного кодексу України, а отже, стягненню не підлягають.

Крім того, відповідач звернув увагу на необхідність наявності для стягнення шкоди таких умов, як наявність матеріальної шкоди, неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди, причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою, вина заподіювача шкоди.

Так, відповідач зазначає, що надані позивачем у якості доказу розміру шкоди рахунок-фактура №20/01 від 20.02.2020р. та видаткова накладна №ІЮ-0000003 від 22.01.2020р. є документами первинного обліку та не є розрахунковими документами і не підтверджують понесених позивачем витрат. Лише після доведення наявності факту матеріальної шкоди, якщо така і мала місце, необхідно з`ясувати наявність чи відсутність причинного зв`язку між причиною, тобто протиправністю поведінки, та матеріальною шкодою, як наслідком. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є наслідком саме його поведінки. При цьому, на думку відповідача, причинний зв`язок між матеріальною шкодою без наявності відповідного судового рішення не обґрунтований і не може вважатися доведеним.

Як зазначає відповідач, доказів, які б об`єктивно вказували на неправомірні дії як безпосередню та головну причину моральної шкоди у позовній заяві не визначено.

Головне управління Національної поліції в Одеській області також зазначає, що порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-пошукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, чітко визначено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-пошукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у тому числі й відшкодування матеріальної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме ст.1176 Цивільного кодексу України та Закону.

Однак, як вважає відповідач, для настання відповідальності у вигляді матеріальної та моральної шкоди, передбаченої ст.1176 Цивільного кодексу України, повинні існувати обставини, визначені ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-пошукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». У даному випадку, на думку відповідача, слід керуватися положеннями ч.6 ст.1176 Цивільного кодексу України, згідно якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, а у зв`язку із тим, що працівники слідчого управління Головне управління Національної поліції в Одеській області є працівниками органу державної влади застосуванню підлягають норми ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України.

При цьому, посилаючись на висновок Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду, викладений у постанові від 04.07.2018р. по справі №614/2328/17, відповідач зазначає, що обов`язковим доказом для визначення наявності факту завдання позивачам моральної шкоди має бути судовий документ про визнання протиправності дій органу, яким її завдано.

Крім того, відповідач зазначив, що огляд приміщення було проведено в рамках кримінального провадження №1201910000001111 від 10.12.2019р., за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК України. Отже, процесуальні питання, пов`язані з компенсацією витрат у кримінальному провадженні, вирішуються у тій справі (провадженні), у якій вони були понесені, в порядку, передбаченому КПК України. Те саме стосується і оскарження дій чи бездіяльності органа досудового розслідування, прокуратури тощо в рамках кримінального провадження. Вказане, на думку відповідача, виключає можливість їх розгляду в порядку господарського судочинства.

Розглянув матеріали справи, судом встановлено, що ТОВ «Реставратор-1946» є власником житлових та нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м.Одеса, вул. Садова, 21, зокрема, квартири №3, загальною площею 1166,8 кв.м, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Згідно інформації з Єдиного реєстру досудових розслідувань в ході досудового розслідування у рамках кримінального провадження №1201910000001111 від 10.12.2019р., передбаченого ч.3 ст.191 КК України за фактом правомірності використання бюджетних коштів посадовими особами Управління капітального будівництва Одеської міської ради та ТОВ «Укрспецпроект» під час виконання ремонтно-реставраційних робіт з пристосуванням під громадський будинок пам`ятки містобудування та архітектури за адресою: м.Одеса, вул. Садова, 21, встановлено, що директор ТОВ «Укрспецпроект» Сердюк О.М. внесла недостовірні відомості до акту приймання виконаних будівельних робіт №12 від 02.08.2019р. за серпень 2019р. на суму 3 428 975, 23 грн та до довідки про вартість будівельних робіт та витрати (примірної форми КБ-3) №8 за серпень 2019р. від 02.08.2019р. про обсяги робіт.

Відповідно до п.17 ч.1 ст.3 КПК України слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу Державного бюро розслідувань, органу Бюро економічної безпеки України, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Одеси Федулеєвої Ю.О. від 08.04.2020р. у справі №947/31663/19 (провадження №1-кс/947/3838/20) клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області Іоргачова І.В., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Мерет М.Д., про надання дозволу на проведення огляду в рамках кримінального провадження №12019160000001111 від 10.12.2019р., за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК України - задоволено. Надано дозвіл старшому слідчому відділу СУ ГУНП в Одеській області капітану поліції Іоргачову Ігорю Вікторовичу, старшому слідчому відділу СУ ГУНП в Одеській області підполковнику поліції Ботезату В`ячеславу Леонідовичу та іншим слідчим, які входять до складу слідчої групи по розслідуванню кримінального провадження №12019160000001111, експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України на безперешкодний доступ до об`єкту нерухомості, нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, вулиця Садова, 21 з метою проведення огляду. Визначено строк дії ухвали тривалістю в один місяць, який обраховувати з дня постановлення ухвали слідчим суддею.

На підставі зазначеної ухвали слідчого судді, 17.04.2020р. старший слідчий СУ ГУНП України в Одеській області Іоргачов І.В. продовжив огляд будинку за адресою: м.Одеса, вул. Садова, 21.

Як вбачається з тексту Протоколу огляду, в ході проведення огляду у старшого слідчого СУ ГУНП України в Одеській області Іоргачова І.В. нього виникла необхідність доступу до приміщення даху, яке було зачинене за допомогою навісного замка. Як наслідок, о 13:54 старшим слідчим СУ ГУНП України в Одеській області Іоргачовим І.В. зрізано механічним шляхом замок до приміщення даху (горища), проведено огляд приміщення та опечатано його відповідною печаткою.

У подальшому, ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Одеси Федулеєвої Ю.О. від 13.05.2020р. у справі №947/31663/19 (провадження №1-кс/947/6028/20) встановлено, що « 17.04.2020р. на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси Фєдулеєвої Ю. О. від 08.04.2020р., спільно з експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України проведено огляд виконаних робіт на об`єкті «Ремонтно-реставраційних робіт з пристосуванням під громадський будинок пам`ятки містобудування та архітектури за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21».

В ході проведення огляду встала необхідність в доступі до приміщень будинку з метою огляду та встановлення об`ємів будівельних робіт, виконаних за кошти місцевого бюджету. Але, на кожному з поверхів при в ході в приміщення встановлені металеві огорожі, які закриті на замки та опломбовані. Доступ до приміщень даху будівлі також був заблокований. Представники ТОВ «Охоронно-детективне агентство «Легіон», що на підставі Договору №6-20/О від 32.03.2020р., який укладений з УКБ ОМР, здійснюють охорону даного об`єкта, пояснили, що всі ці металеві огорожі, замки та пломби встановлені невідомими особами, доступ до цих приміщені у них відсутній. Крім цього, на кожному з поверхів при вході встановлені оголошення про те, що ці приміщення є приватною власністю ТОВ «Реставратор-1946» та ТОВ «Петрекс Плюс». З огляду на викладене, сторона обвинувачення звертається до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення огляду.

Як вбачається з поданого клопотання, необхідність в проведенні огляду в рамках даного кримінального провадження обумовлюється відповідним клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів, в якому експерт просить надати доступ до інших приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21.

Згідно актуальних відомостей інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власниками приміщень за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21, є ТОВ «Реставратор-1946», ТОВ «Петрекс Плюс» та ТОВ «МРІЯ».

Враховуючи зазначене, слідчий суддя ухвалив: клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області Іоргачова І.В., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Мерет М.Д., про надання дозволу на проведення огляду в рамках кримінального провадження №12019160000001111 від 10.12.2019р., за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК України - задовольнити. Надати старшому слідчому відділу СУ ГУНП в Одеській області капітану поліції Іоргачову Ігорю Вікторовичу, старшому слідчому відділу СУ ГУНП в Одеській області підполковнику поліції Ботезату В`ячеславу Леонідовичу та іншим слідчим, які входять до складу слідчої групи по розслідуванню кримінального провадження №12019160000001111, експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України дозвіл на безперешкодний доступ до жилих та нежилих приміщень за адресою: м. Одеса, вул. Садова, 21, з метою проведення огляду. Визначити строк дії ухвали тривалістю в один місяць, який обраховувати з дня постановлення ухвали слідчим суддею.

З наведеного вбачається, що зазначена ухвала слідчого судді є додатковою до ухвали 08.04.2020р. та була ухвалена у зв`язку із наявністю у будинку №21 по вул. Садова у м. Одесі приміщень, що належать на праві власності ТОВ «Реставратор-1946», ТОВ «Петрекс Плюс» та ТОВ «МРІЯ», щодо проведення огляду яких не було надано дозволу в ухвалі слідчого судді від 08.04.2020р.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судом встановлено, що станом на 17.04.2020р. у старшого слідчого СУ ГУНП України в Одеській області Іоргачова І.В. не було дозволу на огляд приміщень, розташованих у будинку №21 по вул. Садова у м.Одеса, що належать на праві приватної власності ТОВ «Реставратор-1946», також на проникнення до приміщення даху (горища), яке було закрито на навісний замок, шляхом механічного зрізання цього замка.

Згідно ст.6 Закону України «Про Національну поліцію» поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

За приписами ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.7 зазначеного Закону під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст.16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

На думку суду, позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 Цивільного кодексу України . Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1ст.1176 Цивільного кодексу України , а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 Цивільного кодексу України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України ).

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.1173 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як вже зазначалося судом вище, з матеріалів справи вбачається, що станом на 17.04.2020р. у старшого слідчого СУ ГУНП України в Одеській області Іоргачова І.В. не було дозволу на огляд приміщень, розташованих у будинку №21 по вул. Садова у м.Одеса, що належать на праві приватної власності ТОВ «Реставратор-1946», що свідчить про неправомірні дії щодо проникнення до приміщення горища (даху).

Щодо наявності шкоди, суд вважає за необхідності заважити, що згідно ст.22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Визначення поняття збитків наводяться також у ч.2 ст.224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Виходячи з матеріалів справи, розмір збитків, спричинених позивачу внаслідок спиляння навісного замка ABUS 838/50 механічним шляхом становить 251 грн 10 коп., що підтверджується балансовою довідкою ТОВ «Реставратор-1946», Рахунком-фактурою №20/01 від 20.02.2020р. та видатковою накладною №ІЮ-0000003 від 22.01.2020р.

При цьому, суд повністю погоджується з позицією відповідача про те, що надані позивачем на підтвердження вартості замка докази є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують господарську операцію щодо придбання майна та необхідні для його бухгалтерського обліку.

Наявність причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою у даному випадку підтверджується протоколом огляду приміщення від 17.04.2020р., що був проведений старшим слідчим СУ ГУНП України в Одеській області Іоргачовим І.В., а також ухвалами слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 08.04.2020р. та від 13.05.2020р.

З урахуванням зазначеного, на думку суду, наявні всі підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «Реставратор - 1946» щодо відшкодування шкоди у розмірі 251 грн 10 коп.

Щодо посилання відповідача на помилкове звернення позивача з даним позовом до господарського суду, суд вважає за необхідне зазначити наступне. У ст.124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами ч.1 ст.18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і спір господарськими, слід виходити з визначень, наведених у ст.3 Господарського кодексу України, якою передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст.20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Як уже зазначалося, позов заявлено щодо стягнення шкоди на підставі ст.56, 62 Конституції України, ст.22, 1166, 1173, 1174, 1176, 1192 Цивільного кодексу України.

За ч.3 ст.147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Господарські зобов`язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання (абзац п`ятий ч.1 ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч.6 ст.1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана, зокрема, юридичній особі внаслідок іншої, ніж вказані у першій - п`ятій частинах цієї статті, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Предметом позову у даній справі є відшкодування шкоди, завданої позивачеві протиправними діями органу досудового розслідування, вчиненою під час здійснення публічно-владних управлінських функцій у кримінальному провадженні.

За ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Позивач, заявляючи вимогу про відшкодування шкоди заподіяної протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, не ставить позовної вимоги про вирішення публічно-правового спору. Тому, відповідно до ч.5 ст.21 КАС України заявлені у позові вимоги мають вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу учасників спору.

Відповідно до ч.1 ст.45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст.4 цього кодексу.

До таких осіб згідно з ч.1 ст.4 ГПК України належать: юридичні особи, фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

У справі, яка розглядається, сторонами спору є Товариство з обмеженою відповідальністю «Реставратор-1946» (позивач) та Головне управління Національної поліції в Одеській області (відповідач).

Отже, оскільки позивач визначив відповідачем органи державної влади, який є юридичною особою, та заявив вимогу лише про відшкодування шкоди і вона не об`єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір, за суб`єктним критерієм згідно з ч.1 ст.4 ГПК України спір належить до юрисдикції господарського суду.

Близького за змістом висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 15.03.2018р. у справі №461/1930/16-ц, від 27.02.2019р. у справі №405/4179/18, від 05.06.2019р. у справі №454/1690/16, від 14.04.2020р. у справі №925/1196/18, постанові Верховного Суду у справі №910/9554/20 від 22.02.2021р.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (ст.1 вказаного Закону).

Згідно зі ст.2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган, державне підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

За приписами ч.1 ст.3 цього ж Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до п.1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15 квітня 2015 року, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

За приписами ч.1 ст.43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з висновком, наведеним у рішенні Конституційного Суду України №12/рп-2001 від 3 жовтня 2001 року, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Отже, аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, можна дійти висновку, що управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейства України.

У відзиві на позовну заяву Головне управління Національної поліції в Одеській області, заперечуючи проти позову, посилається на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-пошукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Аде, відповідно до чт.1 цього Закону відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, а не юридичній особі.

Таким чином, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-пошукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої юридичній особі незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-пошукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, і посилання відповідача на положення цього закону в обґрунтування своїх заперечень щодо позову є безпідставним.

Суд вважає за необхідне також звернути увагу на неналежну підготовку відповідачем відзиву на позовну заяву, який, зокрема, містить посилання на те, що він поданий по справі №947/31413/20 (справа, що розглядається має номер 916/355/22); має обґрунтування щодо безпідставності стягнення моральної шкоди, хоча у справі №916/355/22 вимоги про стягнення моральної шкоди не заявлено.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., яка з огляду на приписи ч.1 ст.9 Конституції України, ст.10 ЦК України є частиною національного законодавства, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів; у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Водночас, відповідно до п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Таким чином, при зверненні до Господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення шкоди у розмірі 251 грн 10 коп. Товариство з обмеженою відповідальністю «Реставратор-1946» не мало сплачувати судовий збір у розмірі 2 481 грн.

За таких обставин, судовий збір, сплачений при зверненні до Господарського суду Одеської області з позовною заявою у справі №916/355/22 у розмірі 2 481 грн, не підлягає стягненню з відповідача, і вирішення питання щодо повернення судового збору буде розглянуто на підставі відповідної заяви позивача.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст.238, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Реставратор-1946» до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення шкоди у розмірі 251 грн 10 коп. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Реставратор-1946» (65023, м. Одеса, вул. Садова, буд.21, код ЄДРПОУ - 02497950, електронна адреса: Romankova85@gmail.com) 251 грн 10 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої Головним управлінням Національної поліції в Одеській області (65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, буд.15-А, код ЄДРПОУ - 40108740, електронна адреса: chchgunp@od.npu.gov.ua).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено в нарадчій кімнаті 31 травня 2022 р.

Суддя Н.В. Рога