Рішення № 104515571, 30.05.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.05.2022Справа № 910/21177/21Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Криворізького міськрайонного центру зайнятості

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України

про стягнення 8 774, 18 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Криворізький міськрайонний центр зайнятості звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про стягнення 8 774, 18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо повернення суми виплаченої допомоги по безробіттю.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/21177/21, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 28.12.2021, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також у відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 28.12.2021 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку.

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

За змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 28.12.2021 оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80211507).

З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 28.12.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

При цьому, суд зазначає, що не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії ухвали про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням відповідачем, зумовлене суб`єктивною поведінкою відповідача щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що 23.03.2020 ОСОБА_1 звернувся до Криворізького міського центру зайнятості (надалі - позивач) про надання статусу безробітної відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

Згідно із персональною карткою №047020032300041 гр. ОСОБА_1 було надано статус безробітної починаючи з 23.03.2020.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020 у справі №160/4023/20 позов ОСОБА_1 до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задоволено частково, визнано протиправним та скасовано Наказ Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №33-о від 10 березня 2020 року Про звільнення ОСОБА_1 , поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств вирощування та переробки сільськогосподарської продукції управління податкового супроводження підприємств агропромислового комплексу та виробників підакцизної продукції Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, зобов`язано Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 березня 2020 року по 12 листопада 2020 року, в іншій частині позову відмовлено.

Наказом Криворізького міськрайонного центру зайнятості №НТ 201221 від 21.12.2020 було припинено реєстрацію гр. ОСОБА_1 , у зв`язку з її поновленням на роботі відповідно до постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020 у справі по справі №160/4023/20.

Згідно із розрахунком позивача у період з 23.03.2020 по 15.12.2020 гр. ОСОБА_1 було виплачено матеріальне забезпечення на випадок безробіття у розмірі 8774,18 грн.

Позивач звернувся до відповідача із претензію №01-09/200 від 21.01.2021, у якій вимагав повернути виплачене гр. ОСОБА_1 забезпечення у сумі 8774,18 грн.

Оскільки, відповідь на претензію від відповідача не надходила та сплачена позивачем сума коштів у розмірі 8774,18 грн. допомоги по безробіттю відповідачем не відшкодована, позивач звернувся до суду з даним позовом до суду.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Пунктом 8 статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що страховий випадок - це подія, через яку: застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про зайнятість населення", реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

Пунктом 2 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що виплата допомоги по безробіттю також припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Згідно із ч. 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що Фонд має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Приписами ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що з роботодавця утримується, зокрема, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Отже, положеннями статей 34, 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів і вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов`язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Як встановлено судом вище, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020 у справі №160/4023/20 позов ОСОБА_1 до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задоволено частково, визнано протиправним та скасовано Наказ Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №33-о від 10 березня 2020 року Про звільнення ОСОБА_1 , поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу податкового супроводження підприємств вирощування та переробки сільськогосподарської продукції управління податкового супроводження підприємств агропромислового комплексу та виробників підакцизної продукції Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, зобов`язано Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 березня 2020 року по 12 листопада 2020 року, в іншій частині позову відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Таким чином, враховуючи, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020 у справі №160/4023/20 було встановлено незаконність звільнення з посади вищевказаної особи відповідачем і поновлено на посаді ОСОБА_1 , а тому такі обставини в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягає доведенню при розгляді даної справи.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020 у справі №160/4023/20, у відповідності до приписів ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України набрала законної сили з моменту її прийняття.

Отже, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020 у справі №160/4023/20, яка набрала законної сили не може бути поставлена під сумнів.

За таких обставин, оскільки постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.11.2020 у справі №160/4023/20 визнано неправомірним та скасовано Наказ Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №33-о від 10 березня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 », який став підставою для втрати заробітної плати та подальшому - для призначення та виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю, позивач має право на відшкодування відповідачем суми виплачених сум у відповідності до ст.34, 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Наявним у матеріалах справи додатком №4 до Персональної картки №047020032300041 (нарахування допомоги по безробіттю та платежі) підтверджено, що за період перебування на обліку у центрі зайнятості у період з 23.03.2020 по 15.12.2020 позивач виплатив ОСОБА_1 8 774,18 грн допомоги по безробіттю.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Криворізького міськрайонного центру зайнятості до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про стягнення 8 774, 18 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (04119, місто Київ, вулиця ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 11-Г; ідентифікаційний номер 39440996) на користь Криворізького міськрайонного центру зайнятості (50071, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вулиця КОСМОНАВТІВ, будинок 1, ідентифікаційний код 21908407) грошові кошти у розмірі 8 774,18 грн та 2 270,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 30.05.2022.

Суддя О.В. Гулевець