Рішення № 104507268, 05.10.2021, Броварський міськрайонний суд Київської області

справа № 361/9069/19

провадження № 2/361/394/21

05.10.2021

РІШЕННЯ

Іменем України

05 жовтня 2021 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого-судді Дутчака І.М.,за участю секретарів: Зазимко А.Ю., Лебідя В.Ю., Панек А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Броварської міської ради Київської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на майно за набувальною давністю,

в с т а н о в и в :

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею за набувальною давністю право власності на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначала, що 20 жовтня 1966 року рішенням №365 виконкому Броварської міської ради депутатів трудящих її чоловікові ОСОБА_3 було надано дозвіл на укладення із ОСОБА_4 договору купівлі-продажу Ѕ частини домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала останній на підставі договору дарування від 01 листопада 1962 року, посвідченого нотаріусом Броварської державної нотаріальної контори Київської області, зареєстрованого в реєстрі за №2819. Фактичними передумовами щодо надання органом державної влади згоди на укладення договору купівлі-продажу Ѕ частини цього домоволодіння являлась потреба покупця ОСОБА_3 та членів його сім`ї в покращенні житлових умов та одночасно переїзд продавця ОСОБА_4 на інше постійне місце проживання до своєї дочки, у зв`язку з похилим віком останньої.

Наступного дня, 21 жовтня 1966 року, після прийняття виконкомом Броварської міської ради вказаного вище рішення, між її чоловіком ОСОБА_3 і ОСОБА_4 фактично було проведено оплату купівлі вартості Ѕ частини домоволодіння у АДРЕСА_1 , у розмірі 2000 крб. Нотаріально посвідчений цей договір купівлі-продажу Ѕ частини домоволодіння між ними не укладався, оскільки вони помилково вважали, що надання дозволу на придбання частини домоволодіння та фактична оплата його вартості є правовими підставами набуття покупцем права власності на вказану частину домоволодіння. Після оплати ОСОБА_3 вартості Ѕ частини зазначеного домоволодіння, ОСОБА_4 передала йому оригінал договору дарування будинку від 01 листопада 1962 року та Будинкову книгу на вказаний об`єкт нерухомого майна, після чого переїхала на постійне місце проживання до своєї дочки, після чого спілкування між ними припинилося.

Також вказувала на те, що 28 травня 1966 року ОСОБА_4 , маючи намір здійснити відчуження належної їй цієї Ѕ частини домоволодіння на користь ОСОБА_3 , зареєструвала (прописала) його разом із дружиною ОСОБА_1 у даному будинку, що підтверджується записами у відповідному розділі Будинкової книги.

Починаючи з жовтня 1966 року, вона, ОСОБА_1 , разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 постійно стали проживати в Ѕ частині домоволодіння у АДРЕСА_1 . Під час спільного проживання за цією адресою у них народилося троє дітей, зокрема, син ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), син ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та дочка ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), які були зареєстровані та постійно проживали у вказаній частині житлового будинку.

Починаючи з жовтня 1966 року, вона, позивач ОСОБА_1 , разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 здійснювали постійний догляд та проводили поточний ремонт даної Ѕ частини будинку, впорядковували прибудинкову територію. За період їхнього проживання в Ѕ частині житлового будинку АДРЕСА_1 ними проведено комплекс будівельних робіт з ремонту та реконструкції житлового будинку, зокрема, збудовано новий сарай та погріб, обкладено будинок цеглою, проведено газо- та водопостачання. З цього часу її чоловік регулярно здійснював оплату вартості послуг з газо- та електропостачання даної Ѕ частини житлового будинку, саме на нього були відкриті відповідні рахунки для оплати вартості спожитих послуг у відповідних організаціях.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 78 років її чоловік ОСОБА_3 помер.

Враховуючи наведені обставини щодо відкритого, безперервного володіння нерухомим майном протягом більше десяти років, позивач ОСОБА_1 вважає, що на підставі ст. 344 ЦК України вона набула право власності на зазначену Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Представник позивача адвокат Загоруйко С.Ю. у судовому засіданні позов підтримав, посилаючись на ст. ст. 15, 16, 328, 344 ЦК України, просив суд позовні вимоги задовольнити та визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Відповідач Броварська міська рада Київської області у судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву, у якій просила суд розглянути справу за відсутності їхнього представника та вирішити даний спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

З`ясувавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

За змістом ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів особи є визнання права (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 20 жовтня 1966 року рішенням виконкому Броварської міської ради депутатів трудящих за №365 чоловікові позивача ОСОБА_3 було надано дозвіл на купівлю у ОСОБА_4 Ѕ частини домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зі змісту цього рішення виконкому Броварської міської ради депутатів трудящих видно, що передумовою надання органом державної влади згоди на укладення ОСОБА_3 договору купівлі-продажу Ѕ частини вказаного домоволодіння являлася потреба покупця ОСОБА_3 та членів його сім`ї в покращенні житлових умов та переїзд продавця ОСОБА_4 на інше постійне місце проживання до своєї дочки, у зв`язку з похилим віком останньої.

Зазначена Ѕ частина даного домоволодіння належала ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору дарування, посвідченого Броварською державною нотаріальною конторою 01 листопада 1962 року за реєстровим №2819, що підтверджується копією цього договору дарування, листом Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області Броварське бюро технічної інвентаризації від 03 червня 2020 року №347, з якого вбачається, що згідно із інвентаризаційною справою вказаний житловий будинок у місті Бровари Київської області у 1956 році був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; у 1962 році за адресою: АДРЕСА_3 ; а із 1966 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 зазначала, що її чоловік ОСОБА_3 придбав у 1966 році Ѕ частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у ОСОБА_4 , проте відповідний договір вони не оформляли.

Суд встановив, що із 16 січня 1966 року позивач ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 16 січня 1966 року.

Із акту обстеження житлово-побутових умов від 20 листопада 2006 року за адресою: АДРЕСА_1 , складеного депутатом Броварської міської ради Київської області Булкою А.В. у присутності сусідів, вбачається, що за даною адресою фактично проживають та зареєстровані: ОСОБА_3 (1941 р.н.), дружина ОСОБА_1 (1948 р.н.), син ОСОБА_2 (1968 р.н.) та син ОСОБА_5 (1971 р.н.).

У цьому акті обстеження житлово-побутових умов зазначено, що у 1966 році ОСОБА_3 дійсно купив половину, тобто Ѕ частину, будинку АДРЕСА_1 , будинок дерев`яний. За період проживання з 1966 року по даний час ОСОБА_3 було проведені будівельні роботи по ремонту житлового будинку: побудовано новий сарай, погріб, обкладено будинок цеглою, проведено газо- та водопостачання будинку. Систематично він сплачував комунальні послуги за газо- та водопостачання, електроенергію.

Також у даному акті відображено, що в іншій половині вказаного будинку проживає ОСОБА_7 .

Із Будинкової книги вбачається, що 28 травня 1966 року позивач у справі ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_3 були зареєстровані та почали фактично проживати у будинку АДРЕСА_1 . Також за вказаною адресою були зареєстровані троє їхніх дітей, а саме: син ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), син ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та дочка ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Із наявних у справі проекту газифікації житлового будинку за 1979 рік, актів перевірки технічного стану за №00101 від 01 жовтня 1983 року та №03647 від 01 жовтня 1984 року, видно, що з боку володільців Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 , а саме позивача ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_3 систематично вживалися заходи, направлені на підтримання зазначеного об`єкту нерухомого майна в належному експлуатаційному стані.

Згідно із наданими суду квитанціями за 2007-2009 роки з оплати спожитих комунальних послуг вбачається, що чоловік позивача ОСОБА_3 систематично здійснював оплату наданих послуг з газо- та електропостачання, що надавалися за адресою: АДРЕСА_1 , на його ж ім`я були відкриті особові рахунки для оплати вартості цих послуг у відповідних організаціях.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 78 років чоловік позивача ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Відповідно до повного Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 06 грудня 2019 року за № 00024839930 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 86 років, на день смерті вона проживала за адресою: АДРЕСА_4 , тобто іншою адресою.

Згідно із Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 06 грудня 2019 року за №58632907 спадкова справа за фактом смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , не відкривалася.

Також суд встановив, що власником іншої Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7 , є ОСОБА_2 , третя особа у даній справі без самостійних вимог щодо предмета спору, якому зазначена вище Ѕ частина об`єкта нерухомого майна належить на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 жовтня 2007 року, виданого нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Карповичем О.М., зареєстрованого в реєстрі за №2-1733.

Із даного свідоцтва про право на спадщину за заповітом вбачається, що зазначений житловий будинок із цегли, позначений на плані літерою А, житловою площею 37,6 м2, із надвірними будівлями: погріб Д, колодязь К, вбиральня Е та огорожа N.

Відповідно технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого 23 липня 2007 року Комунальним підприємством Броварської міської ради Київської області Броварське бюро технічної інвентаризації, титульними власниками даного об`єкта нерухомого майна є: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

За змістом ч. ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У ч. 1 ст. 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 9 постанови Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07 лютого 2014 року №5 роз`яснив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України).

За змістом ст. ст. 335 і 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

У п. 13 вказаної постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду у п. 43 постанови від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 зазначила, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

У п. 46 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

За змістом п. п. 66, 67 даної постанови Великої Палати Верховного Суду умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи той факт, що позивач у справі ОСОБА_1 добросовісно фактично заволоділа чужим майном Ѕ часткою житлового будинку А, житловою площею 37,6 м2, із господарськими будівлями і спорудами: погріб Д, колодязь К, вбиральня Е та огорожа N, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , відкрито та безперервно володіє цим нерухомим майном більше десяти років, інші особи на вказане майно не претендують, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею за набувальною давністю права власності на вказане вище нерухоме майно ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 76, 77, 79, 81, 89, 259, 263 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на Ѕ частку житлового будинку А, житловою площею 37,6 м2, із господарськими будівлями і спорудами: погріб Д, колодязь К, вбиральня Е, огорожа N, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Дутчак І. М.