Рішення № 104506977, 27.05.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2022 р. Справа № 120/2900/22-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач), яка подана його представником адвокатом Петришиною І.А. (далі адвокат Петришина І.А., представник позивача), до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 16.11.2021 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За результатами розгляду даної заяви органом пенсійного фонду винесено оскаржуване рішення № 025550001532 від 19.11.2021 яким було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу для призначення пенсії, підтвердивши лише 8 років 1 місяць 6 днів. Як зазначає позивач, відповідач під час вирішення питання про призначення пенсії безпідставно не взяв до уваги його стаж роботи, відображений в наданій трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 17.04.1978 за період з 16.01.1978 по 04.05.1978, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою, а також період роботи з 05.02.1981 по 15.10.1992, оскільки відтиск печатки не читається. На думку позивача, дані обставини в жодному разі не повинні впливати на підтвердження його стажу за такий період, позаяк є суто формальними недоліками трудової книжки, відповідальність за які працівник не повинен нести. Окрім того, на переконання позивача, необґрунтоване неврахування зазначених вище періодів його трудової діяльності до страхового стажу суперечить нормам пенсійного законодавства та порушує його право на належний соціальний захист.

За таких обставин позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії та зобов`язати відповідача зарахувати йому періоди роботи з 16.01.1978 по 04.05.1978 та з 05.02.1981 по 15.10.1992 до загального страхового стажу та призначити пенсію за віком дати звернення за її призначенням - з 16.11.2021.

Ухвалою від 13.04.2022 судом відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На виконання вимог вказаної ухвали, 29.04.2022 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву з витребуваними доказами. Так, заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що необхідний страховий стаж позивача становить менше 28 років, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є недостатнім для призначення пенсії за віком. При цьому, представник відповідача вказала, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи з 16.01.1978 по 04.05.1978, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою, а також період роботи з 05.02.1981 по 15.10.1992, оскільки відтиск печатки не читається. За таких обставин відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставини, а тому у їх задоволенні просить суд відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 63 років 16.11.2021 звернувся до сервісного центру ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За результатами розгляду такої заяви та поданих документів ГУ ПФУ у Вінницькій області листом від 01.02.2022 за № 0200-0209-8/8192 повідомило позивача про те, що рішенням № 025550001532 від 19.11.2021 йому відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу в розумінні ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Мотивами прийняття такого рішення слугувало те, що згідно наданих до заяви документів про стаж, страховий стаж на день звернення складає 08 років 1 місяць 6 днів з мінімально необхідних 18 років. При цьому, до загального трудового стажу позивача згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 не зараховано періоди роботи 16.01.1978 по 04.05.1978, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою, а також період роботи з 05.02.1981 по 15.10.1992, оскільки відтиск печатки не читається.

Вважаючи, що відповідач безпідставно дійшов висновку про не зарахування вказаних вище періодів його трудової діяльності до страхового стажу та, у зв`язку з цим, протиправно відмовив йому у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту порушених, на його думку, прав та інтересів.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі також Закон від 09.07.2003 № 1058-IV).

Відповідно до ст. 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Частиною першою статті 26 Закону від 09.07.2003 N 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років (ч. 2 ст. 26 Закону від 09.07.2003 N 1058-IV).

Згідно вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі Закон від 05.11.91 № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення органу Пенсійного фонду України № 025550001532 від 19.11.2021 про відмову у призначенні пенсії за віком, підставою для не зарахування позивачу до загального трудового стажу періодів роботи з 16.01.1978 по 04.05.1978 слугувало не завірення запису про звільнення в трудовій книжці відтиском печатки, а підставою для не зарахування іншого періоду роботи з 05.02.1981 по 15.10.1992 нечитабельність відтиску печатки.

Так, на момент видачі та заповнення трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (17.04.1978), була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі Інструкція № 162).

Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 162).

Досліджуючи зміст записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 17.04.1978, судом встановлено, що з 16.01.1978 по 04.05.1978 (записи №№ 1-3) позивач працював у Вінницькому масложиркомбінаті, з 05.02.1981 по 15.10.1992 (записи №№7-15) - позивач працював слюсарем на Заводі №421 ГА.

Вказані записи містять всі необхідні відомості про роботу у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи. Крім того, вони є вчиненими у хронологічному порядку та правильній логічній послідовності, що спростовує будь-які сумніви у можливому маніпулюванні з цими записами. Тобто, суд вважає такі записи належними та допустимими доказами для підтвердження трудового стажу позивача.

Натомість, на переконання суду, такі підстави для не зарахування спірного періоду як те, що запис про звільнення не завірено печаткою, а також посилання відповідача на те, що печатка є нечитабельною не є тими недоліками трудової книжки чи записів у них, за наявності якого трудовий стаж позивача не може вважатися підтвердженим. Оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Більше того, суд враховує, що спірний запис за № 3 від 04.05.1978 в трудовій книжці був здійснений у зв`язку зі звільненням позивача з причин його призову на військову службу в ОСОБА_2 . Під таким записом міститься відтиск печатки працівника кадрового відділу, зазначено його прізвище та міститься відповідний підпис. Тобто, жодних сумнівів у правомірності такого запису в суду не має.

Щодо іншого спірного запису в трудовій книжці про звільнення позивача від 15.10.1992, під яким нечитається відтиск печатки, то суд звертає особливу увагу на те, що відповідач не заперечує сам факт наявності відтиску печатки, що уже опосередковано свідчить про те, що така трудова книжка була заповнена з дотриманням вимог Інструкції № 162. Натомість, на переконання суду, нечитабельність відтиску печатки, що на даний час об`єктивно могло відбутися у зв`язку зі спливом значного часу з моменту її проставлення (близько 29 років тому) та пов`язане із незворотнім процесом вицвітання чорнил, не є тим недоліком, який можна ставити в провину позивачу та незараховувати спірний період до його страхового стажу.

Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Поряд із тим, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тобто, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.

Разом із тим, суд додатково зазначає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить трудова книжка, позаяк такі недоліки не пов`язані із виною позивача.

Крім того, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Відтак, враховуючи вищевикладене суд вважає, що оскільки записами трудової книжки ОСОБА_1 доведено періоди його трудової діяльності з 16.01.1978 по 04.05.1978 та з 05.02.1981 по 15.10.1992, тому не зарахування відповідачем цих спірних періодів до страхового стажу з суто формальних підстав є протиправним.

Окремо суд звертає увагу на те, відповідач не надав жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

За таких обставин оскаржуване рішення органу Пенсійного фонду України № 025550001532 від 19.11.2021, яким позивачу не зараховано до страхового стажу періоди його трудової діяльності з 16.01.1978 по 04.05.1978 та з 05.02.1981 по 15.10.1992, а також відмовлено у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Як наслідок, з метою поновлення порушених прав позивача підлягає задоволенню і похідна позовна вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його трудової діяльності з 16.01.1978 по 04.05.1978 та з 05.02.1981 по 15.10.1992.

Щодо наступної позовної вимоги зобов`язального характеру про призначення пенсії, то суд враховує те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону від 09.07.2003 N 1058- IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

До спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 2 статті 26 Закону від 09.07.2003 N 1058-IV якою регламентовано, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років.

Отже, мінімально необхідний страховий стаж для призначення пенсії для особи, яка досягла віку 63 роки, в період з січня по грудень 2021 року має становити не менше 18 років.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 07 листопада 2021 року виповнилося 63 роки.

Так, в оскаржуваному рішенні органами Пенсійного фонду України було підтверджено страховий стаж позивача в 8 років 1 місяць 6 днів. При цьому, в межах розгляду цієї справи суд підтвердив право позивача на зарахування до страхового стажу інших (спірних) періодів його трудової діяльності з 16.01.1978 по 04.05.1978 та з 05.02.1981 по 15.10.1992, які в сукупності переважають необхідний мінімум страхового стажу для призначення пенсії в 18 років.

Таким чином наразі в позивача наявні всі умови (вік та стаж), які є достатніми для призначення йому пенсії за віком згідно ч. 2 ст. 26 Закону від 09.07.2003 N 1058-IV. При цьому, оскільки заява про призначення пенсії подана позивачем 16.11.2021, тому суд вважає обґрунтованим твердження позивача про можливість призначення пенсії саме з цієї дати - 16.11.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У пункті 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У рішенні від 16.09.2015 у справі N 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом від 09.07.2003 N 1058-IV. Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені також законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі N 227/3208/16-а і з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує його при розгляді даної справи.

Отже, виходячи із вищевикладеного, суд вважає, що для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його трудової діяльності з 16.01.1978 по 04.05.1978 та з 05.02.1981 по 15.10.1992, та призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком з 16.11.2021.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та дій і докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням вимог частини 1 статті 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 992,40 грн. належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 9, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 025550001532 від 19.11.2021 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його трудової діяльності з 16.01.1978 по 04.05.1978, з 05.02.1981 по 15.10.1992 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 16.11.2021.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 27.05.22.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович