Рішення № 104506139, 25.03.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2022 року Справа № 160/26585/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

22.12.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , поданий представником позивача адвокатом Ковтун Євгеном Юрійовичем, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні починаючи з 30.09.2019 року по день фактичного розрахунку у розмірі 30 785,22 грн. всупереч постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 недоплачений середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні починаючи з 30.09.2019 року по день фактичного розрахунку у розмірі 399 661,68 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви.

Копію зазначеної ухвали направлено засобами поштового зв`язку на адресу позивача, вказану в позовній заяві.

20.01.2022 на виконання ухвали суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої були додані квитанція про сплату судового збору від 19.01.2022 №32077 та уточнений адміністративний позов з аналогічними позовними вимогами та зазначенням РНОКПП представника позивача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем було зазначено, що 21.07.2021 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у справі №160/11740/20 частково задовольнив позовні вимоги, а саме: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року; визнано протиправною бездіяльність військової частини. НОМЕР_1 щодо ненарахована та невиплати Позивачу грошової компенсації за невикористані 53 дня основної відпустки за 2015, 2016, 2017, 2019 року; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити Позивачу грошову компенсації за невикористані 53 дні основної відпустки за 2015, 2016, 2017, 2019 роки; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити Позивачу середній заробіток з весь період затримки розрахунку при звільненні починаючи з 30.09.2019 року по день фактичного розрахунку.

Позивач вказує, що 22.11.2021 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суд від 21.07.2021 року у справі №160/11740/20 військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та виплачено на картковий рахунок середній заробіток у розмірі 30785,22 грн., що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» №HIOUF8RL6ELCQMQP від 22.11.2021 року в якій містить наступний коментар до платежу «Hroshove zabezpechennia-Serednii zarobitok zhidno rishennia sudu po spravi 160/11740/20 vid 21.07.2021r».

Позивач вважає, що військовою частиною НОМЕР_2 нараховано середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні починаючи з 30.09.2019 року по день фактичного розрахунку розмірі 30785,22 грн. всупереч вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача; витребувано у відповідача додаткові докази по справі та встановлено строк для їх подання.

Копія ухвали направлена учасникам справи засобами поштового зв`язку на поштові адреси.

17.02.2022 засобами телекомунікаційного зв`язку на електронну адресу суду від представника військової частини НОМЕР_1 до суду надійшло клопотання про продовження строку на відзив, в якому вказано, що 09.02.2022 відповідачем отримано ухвали суду від 24.01.2022. Разом із цим, відповідач посилався на те, що вказаною ухвалою зобов`язано військову частину НОМЕР_1 надати докази до 23.02.2022, проте виконання документа передбачає збір та опрацювання інфоромац3ії, підготовку проекту відповіді на документ чи нового документа, його оформлення, узгодження із командуванням військової частини, а оскільки на даний час в країні загострена військова ситуація, військова частина в повному складі готується до навчань, у зв`язку з чим відповідач просив суд продовжити строк для надання відзиву.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.02.2022 задоволено клопотання представника відповідача про продовження строку на подання відзиву та доказів в адміністративній справі №160/26585/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; продовжено військовій частині НОМЕР_1 строк на надання відзиву на позов, встановлений ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 та встановлено військовій частині НОМЕР_1 строк на подання відзиву протягом 5-ти днів з дня отримання копії ухвали.

22.02.2022 засобами телекомунікаційного зв`язку та 16.03.2022 засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив на позов, у якому військова частина НОМЕР_1 позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні з огляду на те, що 24.09.2020 Позивач вже звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, де на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі №160/11740/20 позовні вимоги позивача було задоволено частково - визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року, щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані 53 дні основної відпустки за 2015, 2016, 2017, 2019 роки та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 53 дні основної відпустки за 2015, 2016, 2017, 2019 роки та нарахувати та виплати позивачу середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні починаючи з 30.09.2019 року по день фактичного розрахунку.

Відповідач вказує, що військовою частиною НОМЕР_1 було виконано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/11740/20 від 21 липня 2021 року, а саме: позивачу нараховано та виплачено на картковий рахунок середній заробіток у розмірі 30 785,22 грн.

Крім того, відповідачем зазначено, що як викладено в поясненні помічника командира з фінансово-економічної роботи начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , розмір грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням ОСОБА_1 становив 34438,96 грн. Кількість календарних днів за останні два місяці перед звільненням становить 62. Відтак, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні місяці служби перед звільненням складає 555,47 грн. Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 30.09.2019 року по 17.11.2021 року (включно) становить 750 днів.

Відповідачем завернута увага, що Верховним судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі №825/325/16 вказано, що при визначені розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку працівника, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц. Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року №806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотної частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Так, на думку відповідача, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає (7840,06+30421,08) грн. (частка компенсації за індексацію та щорічну відпустку, сплачена відповідачем)/ (555,47 грн. (середньоденне грошове забезпечення) х 750 (весь час затримки розрахунку з 30.09.2019 по 17.11.2021/ днів)) х 100 = 9,18%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 9,18% становить: 555,47 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 9,18% = 50,99 грн.; 50,99 грн. х 750 (дні затримки розрахунку) = 38242,50 грн. Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений ОСОБА_1 у розмірі 38242, 50 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Відповідач вважає, що будь-якої вини чи протиправних дій з боку Військової частини НОМЕР_1 стосовно Позивача допущено не було.

Суд зазначає, що в ході судового розгляду позивач правом на подання відповіді на відзив та відповідач на подання заперечень відповідно не скористались.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в військовій частині НОМЕР_1 з 01.01.2018 по 30.09.2019 року. В подальшому, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частини) № 496 від 30.09.2019 року, майора військової служби за контрактом ОСОБА_1 , заступника командира мотопіхотного батальйону з озброєння, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 08 серпня 2019 року № 166 у запас відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підпункт «а» пункту 2 частини 5 (у зв`язку із закінченням строку контракту), вважати таким, що здав справи та посаду 30 вересня 2019 року. З 30 вересня 2019 року виключено із списків особового складу частини і усіх видів забезпечення та направлено для постановки на військовий облік до Новомосковського ОМТЦК та СП Дніпропетровської області.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 у справі №160/11740/20 (головуючий суддя Озерянська С.І.) задоволено частково позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме:

-визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року;

-зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року;

-визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 53 дня основної відпустки за 2015, 2016, 2017, 2019 року;

-зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 53 дні основної відпустки за 2015, 2016, 2017, 2019 роки;

-зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні починаючи з 30.09.2019 року по день фактичного розрахунку;

-в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

18.11.2021 на картковий рахунок позивача від військової частини НОМЕР_1 надійшли грошові суми: 7722,46 грн. (коментар до платежу: Hroshove zabezpechennia-Indeksatsiia zhidno rishennia sudu po spravi 160/11740/20 vid 21.07.2021r) та 29964,76 грн. (коментар до платежу: Hroshove zabezpechennia- Hroshova kompensatsiia za nevykorystani dni shchorichnoi vidpustky zhidno rishennia sudu po spravi 160/11740/20), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки АТ КБ «Приватбанк» №HIOUF8RL6ELCQMQP від 22.11.2021 року.

Крім того, з вказаної довідки вбачається, що 22.11.2021 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено на картковий рахунок позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 30785,22 грн. (коментар до платежу: Hroshove zabezpechennia-Serednii zarobitok zhidno rishennia sudu po spravi 160/11740/20 vid 21.07.2021r).

Не погоджуючись з розміром виплаченого середнього розрахунку за затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначаєЗакон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ(далі Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Щодо застосування у спірних правовідносинах положень законодавства про працю судвиходить з того, що оскільки положення спеціального законодавства, зокремаЗаконом № 2011-ХІІ, не врегульовують усіх питань, які можуть виникати при звільненні з військової служби, як-то відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, суд має застосовувати до спірних правовідносин окремі положення Кодексу законів про працю України(далі КЗпП України)(у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, та правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 30.01.2019 р. в справі № 806/2164/16.

Так, за змістомстатті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною 1статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, умовами застосування частини 1статті 117 КЗпП Україниє невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбаченістаттею 117 КЗпП України. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішений на користь працівника. Якщо спір вирішений на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбаченастаттею 117 КЗпП України.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 13.05.2020 по справі №810/451/17.

В ході судового розгляду підтверджено, що відповідач при звільненні позивача не виплатив всіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум військова частина НОМЕР_4 , зокрема, не нарахувала та не виплатила індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року та грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2015, 2016, 2017, 2019 року.

Таким чином, оскільки в день звільнення позивача відповідач не здійснив остаточного розрахунку всіх виплат, тому останній має право на застосуваннястатті 117 КЗпП Українив частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Остаточний розрахунок з позивачем здійснений відповідачем 18.11.2021. Таким чином, період, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачу сум, є проміжок часу з 30.09.2019 (момент звільнення) по 17.11.2021, який становить 780 днів.

Водночас, встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.».

Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких була встановлена наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.

З урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 у справі №160/11740/20 розмір простроченої заборгованості перед позивачем на момент звільнення складав 38261,14 грн. (7840,06 грн. + 30421,08 грн.) (з вирахуванням податків та обов`язкових платежів).

Період затримки виплати цієї суми склав 779 день з моменту звільнення (з 30.09.2019 по 17.11.2021).

З матеріалів справи судом встановлено, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням складало 555,47 грн.

Середній заробіток за період з 30.09.2019 по 17.11.2021 у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 432711,13 грн. (555,47 грн. х 779 календарних днів).

При цьому, суд звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою ідексанції та грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій в загальній сумі 38261,14 грн. (з вирахуванням податків та обов`язкових платежів), суму середнього заробітку за не проведення вчасного розрахунку при звільненні в повному обсязі (за 779 днів затримки розрахунку), не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП Українивикладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 р. по справі №806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 38261,14 грн. (частка компенсації)/ 432711,13 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку 779 днів) х 100 = 8,84 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8,84 % становить: 555,47 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 8,84 % = 49,10 грн., 49,10 грн. х 779 (днів затримки розрахунку) = 38248,90 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що співрозмірною сумою середнього заробітку затримки повного розрахунку при звільненні є сума в розмірі 38248,90 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем було нараховано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 38242,50 грн. та вплачено з урахуванням утримання податків та зборів на рахунок ОСОБА_1 в сумі 30785,22 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доплачено позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6,40 грн. (38248,90 грн. 38242,50 грн.).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність протиправновної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні починаючи з 30.09.2019 року по 17.11.2021 року у розмірі 6,40 грн. (з урахуванням податків та зборів).

Щодо вимог позивача в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 недоплачений середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні починаючи з 30.09.2019 року по день фактичного розрахунку у розмірі 399 661,68 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

В ході судового розгляду судом встановлено, що відповідачем порушено право ОСОБА_1 на отримання середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні починаючи з 30.09.2019 року по 17.11.2021 року у розмірі 6,40 грн., тому позовні вимоги в частині в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 недоплаченого середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з 30.09.2019 року по 17.11.2021 у розмірі 399 661,68 грн. є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Водночас, суд наголошує, що не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.

Наразі відповідач не здійснив донарахування середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6,40 грн. позивачу за спірний період, тому суд вважає вказані вимоги позивача передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Водночас, суд приходить до висновку, що нележаним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачений середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2019 року по 17.11.2021 року у розмірі 6,40 грн. (з урахуванням податків та зборів).

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Позивачем сплачено судовий збір за подання цього адміністративного позову 3996,92 грн. відповідно до квитанції від 19.01.2022 року №32077. Водночас, розмір задоволених позовних вимог у відсотковому відношенні складає 0,0016%.

Таким чином, судовий збір у розмірі 3996,92 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 19.01.2022 року №32077, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у загальній сумі 0,10 грн. (3996,92 грн. х 0,0016%).

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні починаючи з 30.09.2019 року по 17.11.2021 року у розмірі 6,40 грн. (з урахуванням податків та зборів).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачений середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2019 року по 17.11.2021 року у розмірі 6,40 грн. (з урахуванням податків та зборів).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 0,10 грн. (нуль гривень 10 копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.В. Юхно