Рішення № 104504130, 27.05.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2022 року м. ПолтаваСправа № 552/880/21Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення коштів та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

До Київського районного суду м. Полтава надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також відповідач), у якій просив: "за протиправне, рецидивне, тривале у часі невиконанням грошового зобов`язання (заборгованості по пенсії), що саме і виникли за остаточним рішенням національного суду від 21.01.2019 у справі за № 440/828/19, стягнути із Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, за період із 01 жовтня 2019 року по 31 січня 2021 р., на користь пенсіонера за вислугою років та учасника бойових дій ОСОБА_1 інфляційні збитки у розмірі 27493,01 грн, а також 3 (три %) проценти річних за період із 01.11.2019 року по 28.02.2021 р. у розмірі 15669 грн та моральну шкоду у розмірі 33000 грн, а всього 76162,01 грн".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач здійснивши перерахунок його пенсії на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.01.2019 у справі №440/828/19, прострочив виконання грошового зобов`язання, яке він мав перед позивачем і виконав його лише у березні 2021 року, не виплатив заборгованість по пенсії за цей період, чим порушив обов`язок з виконання остаточного рішення національного суду. Зазначає, що внаслідок прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо виплати позивачу пенсії в новому розмірі, останній повинен сплатити позивачу за відповідний період прострочення інфляційні втрати, 3% річних та неустойку (пеню) від простроченої суми. Відтак, на думку позивача та з підстав статей 549 та 625 Цивільного кодексу України, внаслідок прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо виплати позивачу пенсії в новому розмірі, останній повинен сплатити позивачу за відповідний період прострочення інфляційні збитки у розмірі 27493,01 грн, а також 3 (три %) проценти річних за період із 01.11.2019 року по 28.02.2021 р. у розмірі 15669 грн. Враховуючи на думку позивача протиправність дій відповідача щодо не виплати йому пенсії в повному обсязі також вважає наявними підстави для стягнення з останнього 33000 грн моральної (немайнової) шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Полтава від 31 травня 2021 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про стягнення інфляційних збитків, матеріальної та моральної шкоди, які пов`язані із невиконанням грошового зобов`язання задоволено частково. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області на користь ОСОБА_1 , інфляційні збитки за період з 01 жовтня 2019 року по 31 січня 2021 року у розмірі 27493 грн. 01 коп., три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі за період з 01 листопада 2019 року по 28 лютого 2021 року у розмірі 15669 грн., моральну шкоду у розмірі 5000 грн., а всього 48162 грн. 01 коп. /а.с. 101-106, т.1/.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року /а.с. 206-208, т.1/ апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області - задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтава від 31 травня 2021 року - скасовано. Провадження у справі №552/880/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди закрито.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 про передачу справи за встановленою юрисдикцією - задоволено. Передано справу №552/880/21 за позовом ОСОБА_1 про стягнення інфляційних збитків, матеріальної та моральної шкоди, які пов`язані із невиконанням грошового зобов`язання до Полтавського окружного адміністративного суду (36039, м. Полтава, вулиця Пушкарівська, 9/26), як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи /а.с. 216, т.1/.

Матеріали справи надійшли до Полтавського окружного адміністративного суду 17 листопада 2021 року, про що свідчить відбиток штемпеля вхідної кореспонденції.

Відповідно до Витягу з Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2021 року справа передана судді Ясиновському І.Г.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

02 грудня 2021 року до суду надійшла заява позивача про залишення без розгляду позову та одночасне надіслання до Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду, яка згодом відкликана ним згідно заяви позивача про зупинення провадження та одночасне надіслання до Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду, що надійшла до суду 03 грудня 2021 року.

06 грудня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти позову заперечив, по суті спору зазначив, що за результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних обставин справи, вбачається відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Вказував, що до даних правовідносин положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню. Як наслідок, наголошував і на відсутності підстав для задоволення вимог зі стягнення моральної шкоди /а.с. 229-232, т.1/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року вирішено провадження у справі №552/880/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення коштів та моральної шкоди - зупинити до перегляду в порядку касаційного провадження ухвали Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року про закриття провадження у справі. Матеріали справи №552/880/21 вирішено передати до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду касаційної скарги. Зобов`язано сторін повідомити суду про усунення обставин, що слугували підставою для зупинення провадження у справі

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року залишено без змін /а.с. 53-60,т.2/.

Матеріали справи надійшли до Полтавського окружного адміністративного суду 18 травня 2022 року, про що свідчить відбиток штемпеля вхідної кореспонденції.

Ухвалою суду від 27 травня 2022 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 27 травня 2022 року вирішено закрити провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення коштів та моральної шкоди в частині позовних вимог щодо стягнення із Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 33000 грн моральної шкоди.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (надалі також КСА України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні до них правовідносини.

З рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі №440/828/19 судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером органів прокуратури, якому з 2001 року призначена пенсія за вислугу років згідно із статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру".

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області, що відповідачем не заперечується.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 та встановлено нові розміри посадових окладів працівникам органів прокуратури.

У зв`язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку призначеної пенсії за вислугою років на підставі довідки Прокуратури Полтавської області від 04.12.2018 № 18-607/вих.18 про заробітну плату.

Рішенням Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 25 від 29 січня 2019 року позивачу відмовлено у проведенні перерахунку його пенсії.

Позивач не погодився з таким рішенням, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі №440/828/19, що набрало законної сили 05.06.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, код ЄДРПОУ 40383769) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 29 січня 2019 року № 25 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, код ЄДРПОУ 40383769) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 90% від загальної суми складових місячного заробітку (окладу, класного чину, вислуги років, інших виплат, які передбачені чинним законодавством) з 06 вересня 2017 року на підставі довідки Прокуратури Полтавської області від 04 грудня 2018 року № 18-607/вих.18 без обмеження її максимального розміру. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено /а.с. 8-13, т.1/.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача, що підтверджено долученими до матеріалів справи копіями розпорядження №130303 від 29.07.2019 та рішення № 916020130303 від 16.07.2020 про перерахунок пенсії /зв.а.с. 234, зв.а.с. 235-236, т.1/.

Сума заборгованості за період з 06.09.2017 по 04.06.2019 у розмірі 393070,93 грн зафіксована у виплатних документах та виплачена позивачу на його рахунок за окремою бюджетною програмою з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 у квітні 2021 року, що підтверджено відповідачем та не заперечувалось позивачем.

Вважаючи свої права порушеними в частині прострочення відповідної виплати перерахованої суми пенсії та бажаючи поновити такі права шляхом стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та неустойки (пені), позивач звернувся до суду.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 вказала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Тому, загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі №761/10730/18, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, від 05 травня 2020 року №761/218908/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі №296/10217/15-ц, від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19.

Отже, спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з пенсійного органу на його користь інфляційних втрат, 3% річних та неустойки (пені) за несвоєчасне нарахування та виплату пенсії.

Таким чином, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі №761/10730/18, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, від 05 травня 2020 року №761/218908/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі №296/10217/15-ц, від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19, спірні правовідносини між сторонами у даній справі є правовідносинами щодо соціального захисту громадян України.

Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року №280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Одним із завдань Пенсійного фонду є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Тобто, Пенсійний фонд України, як суб`єкт владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями, а правовідносини, які виникли між сторонами, є публічно-правовими та такими, що виникли з приводу соціальних гарантій.

З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктивний склад, суд дійшов висновку, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

За змістом частини 3 статті 11 та частини 1 статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині 1 статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин 2 та 3 ст.11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Верховним Судом України викладена наступна правова позиція: за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі N 6-38цс11).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 р. в справі N 2а-11853/10/1570.

В той же час, суд звертає увагу сторін, що між сторонами справи, а саме ОСОБА_1 та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області відсутні договірні зобов`язання щодо нарахування та виплати пенсії, оскільки вказане питання, а саме своєчасна виплата пенсії, врегульоване спеціальним законом, а саме Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі N 6-2759цс15.

Також, матеріали справи не містять рішення суду, яким визначену конкретну суму грошового зобов`язання, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , оскільки в рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 у справі №440/828/19, на яке посилається позивач, визначено обов`язок пенсійного органу перерахувати та виплатити пенсію позивачу, однак без визначення чіткої суми, яка підлягає виплаті.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у ГУПФ України в Полтавській області не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3 % річних та втрат від інфляції відсутні.

Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 804/871/16, від 18 липня 2018 року у справі №2а-11853/10/1570, від 08 лютого 2018 у справі №826/22867/15.

Також, суд зазначає, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі №440/828/19, що набрало законної сили 05.06.2019 не визначено чіткого розміру грошового зобов`язання до стягнення, позивачу не призначались до виплати будь-які конкретні суми, а вказане рішення суду має зобов`язальний характер, зокрема зобов`язано здійснити певні дії в частині перерахунку пенсії позивача, а тому у справі, що розглядається відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 549 та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, суд зауважує, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Частиною 2 статті 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

При цьому, суд наголошує, що позивач не позбавлений можливості скористатися вказаним правом компенсації втрати частини доходів у поряду та спосіб визначений законом.

Позаяк в межах даної справи ним не заявлено відповідних вимог саме компенсації втрати частини доходів, передбачених Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а позовна заява не вмотивована відповідними підставами.

Як наслідок, відповідне право не підлягає захисту в межах даної справи, розгляд якої судом здійснюється в межах та на підставі заявлених позивачем вимог.

Закріплений у ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що доводи позову та позовні вимоги не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення відповідачем судових витрат, підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 13967927) про стягнення коштів та моральної шкоди відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяІ.Г.Ясиновський