Рішення № 104503837, 19.05.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2022 року справа №380/9574/21

провадження № П/380/9714/21

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Крутько О.В.,

за участю секретаря судового засідання Малісевич М.В.,

представника позивача Бабій І.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

до Державної фіскальної служби України (відповідач 1)

до Львівської митниці ДФС (відповідач 2),

до Галицької митниці Держмитслужби (відповідач 3)

до Львівської митниці ДМС (відповідач 4)

про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ

Позивачка звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому заявлено позовні вимоги: визнати протиправним та скасувати наказ в/о Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолія Александрова № 843-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 02.06.2021 року; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС; стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції.

Позивачка в обґрунтування позовних вимог зазначила, що що Постановою КМ України від 02.10.2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1. Згідно з вказаним додатком утворено, зокрема Галицьку митницю Держмитслужби. Згідно додатку № 2 вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України було видано наказ від 25.11.2019 № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС. 28.11.2019 до ЄДРПОУ було внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення. 21.12.2019 Львівською митницею ДФС видано наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-УШ «Про державну службу» згідно списку. 02.06.2021 року в/о Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолій Александров видав наказ № 843-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Позивачка вважає спірний наказ незаконним, прийнятим з порушенням норм права, оскільки на момент винесення наказу про її звільнення почала діяти редакція ч. 3 ст. 87 Закону «Про державну службу» (в редакції Закону № 1285-IX від 23.02.2021}, яка передбачає, що одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Позивач стверджує, що відповідачами не виконано обов`язку щодо пропонування іншої роботи, тобто щодо працевлаштування, не застосовано переважне право на залишення на державній службі.

Ухвалою від 17.06.2021 відкрито загальне позовну провадження в адміністративній справі. Підготовче засідання призначено на 15.07.2021.

Відповідач 1 - Державна фіскальна служба України не погодилась з заявленими позовними вимогами, направила до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що наказом в/о Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолія Александрова № 843-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 02.06.2021 року, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС у зв`язку з реорганізацією та скороченням чисельності штату. Головою комісії з реорганізації ДФС позивачці на її адресу за місцем проживання направлено попередження про наступне вивільнення по закінченню 30 календарних днів з моменту його вручення. Відповідач 1 наголошує, що пропонування рівнозначних посад позивачу не є обов`язком, а правом державного органу відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу", оскільки на момент попередження про наступне вивільнення діяла редакція Закону України «Про державну службу», яка не передбачала обов`язку пропонувати позивачці вакантні посади.

15.07.2021 оголошено перерву у судовому засіданні до 14.09.2021.

Відповідач 2 - Львівська митниця ДФС та відповідач 3 - Галицька митниця Держмитслужби заперечили проти позовних вимог, просять у задоволенні позову відмовити, направили до суду відзиви на позовну заяву, в яких зазначили, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Зазначають, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Статтею 83 Закону України «Про державну службу» визначено перелік підстав для припинення державної служби, зокрема, пунктом 4 частини 1 цієї статті визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87 і цього Закону). Відповідачі вказують, що слід розмежовувати правовідносини щодо припинення юридичної особи та правовідносини, пов`язані із припиненням державної служби, адже такі врегульовані різними нормативно-правовими актами та починаються в різні моменти. Визначальним моментом встановлення події з якої слід визначати початок настання правовідносин, пов`язаних із припиненням державної служби є вручення працівнику попередження про наступне вивільнення. Саме на даному етапі коли особі вручено попередження про наступне вивільнення і виникають правовідносини, пов`язані із припиненням державної служби. Оскільки попередження про наступне вивільнення від 9 вересня 2020 року позивачці було вручено 14 вересня 2020 року, відповідно до даних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про державну службу», в редакції чинній на момент такого вручення, тобто в редакції Закону України від 14.01.2020 №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи».

Відповідачі вважають помилковим твердження позивачки про обов`язок роботодавця пропонувати іншу роботу (посаду) з врахуванням переважного права на залишення на роботі, оскільки правовідносини, пов`язані з припиненням державної служби виникли з моменту письмового вручення позивачу попередження про наступне вивільнення, а відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про державну службу» в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, передбачено 30-денний строк для попередження про вивільнення, а також право (не обов`язок) суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Вважають, що наказ в/о Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолія Александрова № 843-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 02.06.2021 року є законним та таким що винесений із дотриманням норм чинного законодавства України.

14.09.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 19.10.2021.

19.10.2021 у підготовчому засіданні залучено відповідача Львівську митницю ДМСУ, оголошено перерву до 23.11.2021.

Львівська митниця ДМСУ (відповідач 4) подала відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що звільнення позивачки відбулось відповідно до норм Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України від 14.01.2020 № 440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13.02.2020. Відповідач 4 зазначає, що оскільки позивачу попередження про наступне вивільнення було скероване 15.07.2020, то саме з цієї дати почалися правовідносини щодо припинення державної служби позивачці, а тому видача попередження про наступне вивільнення є подією, фактом, на момент вчинення яких застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце. Вважає, що наказ Державної фіскальної служби України від 02.06.2021 № 843-о «Про звільнення ОСОБА_1 » є законним.

23.11.2021 відкладено розгляд справи на 23.12.2021.

23.12.2021 відкладено розгляд справи на 03.02.2022.

03.02.2022 протокольною ухвалою закрито підготовче засідання, призначено справу до судового розгляду на 10.03.2022.

10.03.2022 відкладено розгляд справи до 21.04.2022.

21.04.2022 відкладено розгляд справи до 19.05.2022.

19.05.2022 представник позивачки позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві, представники відповідачів в судове засідання не з`явились, про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши представника позивача, письмові пояснення відповідачів, долучені до справи докази суд виходив з наступного.

ОСОБА_1 , з 2009 року працює в митних органах України.

12.11.2014 наказом ДФС № 1335-о була призначена на посаду начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС.

15.07.2020 року ОСОБА_1 ознайомлена з попередженням про наступне вивільнення.

15.07.2020 року позивачка звернулась із заявами про переведення її на рівнозначну посаду у Галицькій митниці до в. о. голови Державної митної служби України Муратова І. М., в/о начальника Галицької митниці Цабака В.Я., Голови комісії з реорганізації ДФС Солодченка С.

17.07.2020 року в/о начальник Галицької митниці Цабак В.Я. листом № 7.4-1/12/10/ НОМЕР_2 повідомив її про неможливість переведення в новостворену митницю, покликався на право, а не обов`язок суб`єкта призначення на переведення працівників

21.07.2020 року в/о голови Державної митної служби України Муратом І. М. листом повідомив ОСОБА_1 про неможливість переведення в новостворену митницю, покликаючись на право суб`єкта призначення на переведення працівників.

03.08.2020 року в/о Голови комісії з реорганізації ДФС Солодченко С надіслав лист в якому повідомив про неможливість переведення ОСОБА_1 в новостворену структуру.

27.08.2020 року листом ГУ ДПСУ у Львівській області повідомило Львівську митницю ДФС про можливість працевлаштування ОСОБА_1 та просило її звільнити з Львівської митниці для переведення до Головного управління ДПС у Львівській області.

На даний лист жодних відповідей до позивачки не надходило.

Постановою КМ України від 02.10.2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1.

Згідно з вказаним додатком утворено зокрема Галицьку митницю Держмитслужби. Окрім того, згідно додатку № 2 до вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України було видано наказ від 25.11.2019 року № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.

28.11.2019 року до ЄДРПОУ внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби» та наказу ДФС України від 25.11.2019 № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» з 28 листопада 2019 року розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС.

З 00.00 год. 08.12.2019 згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби.

21.12.2019 Львівською митницею ДФС видано наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-УШ «Про державну службу» згідно списку, в який була включена позивачка.

Наказом Львівської митниці ДФС №631 від 27.11.2019 затверджено план заходів, пов`язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, в п.1 розділу ІІІ якого визначено здійснення заходів щодо переведення, звільнення працівників Львівської митниці ДФС, які належать до номенклатури посад начальника Львівської митниці ДФС, з дотриманням законодавства про працю. Зміни до вказаного плану заходів у цій частині на момент звільнення позивачки не вносились.

Листом від 17.12.2019 №4343/8/13-70-04 Львівська митниця ДФС повідомила Галицьку митницю Держмитслужби про заплановане до 21.12.2019 вручення посадовим особам Львівської митниці ДФС повідомлення про наступне вивільнення та забезпечення одночасно з попередженням про звільнення надання пропозицій працівникам митниці іншої роботи в Галицькій митниці Держмитслужби. В додатку до листа в переліку осіб, яким має бути повідомлення про наступне вивільнення, вказана позивачка.

07.02.2020 року наказом Львівської митниці ДФС № 03 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 №666 «Про попередження про наступне вивільнення» наказ №666 був скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено, відтак даний наказ №666 від 21.12.2019 року було скасовано як такий, що не реалізований

Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 №07 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС скерувати відповідно до статті 9-1 Закону України від 10.12.2015 №889-УІІ «Про державну службу» (далі Закон №889-VII), попередження про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п.4 ч.І ст.83, п.1 ч.І ст.87 Закону №889-УІІ та ч.І ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) згідно списку, що додається. В додатку до вищезазначеного наказу «Про попередження про наступне вивільнення» зазначена ОСОБА_1 начальник Митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС.

02.06.2021 року в/о Головою комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолієм Александровим видано наказ № 843-о «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно якого припинено державну службу та звільнено 02 червня 2021р. ОСОБА_1 з посади начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців, згідно пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» .

02.06.2021 року в/о Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС видав наказ № 61-о«Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України», згідно якого останнім робочим днем ОСОБА_1 за посадою начальника митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС є 02 червня 2021 року.

Позивачка не погодилась з прийнятим наказом про звільнення її з посади та звернулась з цим позовом до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до положень статті 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частинами першою та другою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону №889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами 2 та 3 ст.5 Закону №889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені ст. 87 Закону №889-VIII, зокрема, відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу ДФС України, позивачку звільнено у зв`язку із реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців.

В межах даної справи спірним є питання щодо того, які положення законодавства підлягають застосування до спірних правовідносин, враховуючи те, що на момент винесення повідомлення про вивільнення (15.07.2020) та до моменту винесення наказу від 02.06.2021 №846-о, Законом України «Про державну службу» та КЗпП України передбачені різні норми, які надають право/обов`язок роботодавця, пропонувати державному службовцю вакантну посаду.

В Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в справі № 380/3389/20 від 16 лютого 2022 року зазначено, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Дане твердження підтверджується і тим, що трудове законодавство саме з цього моменту покладає обов`язок на роботодавця пропонувати працівнику вакантні посади. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника.

Отже, спірні правовідносини виникли з 15 липня 2020 року і тривали до 2 червня 2021 року.

Станом на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС, Закон України «Про державну службу» не передбачав особливої процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII на час початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС регулювалася також нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40, 43-1, 49-2 КЗпП України.

Відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Згідно п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Водночас, ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу» , керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян.

У подальшому, ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом першим згідно із Законом України Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи від 14.01.2020 №440-IX, який набрав чинності з 13.02.2020.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Відтак, нова редакція ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII визначає, що пропонування державному службовцю будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі (за наявності) є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не його обов`язком.

Ця редакція закону діяла на момент винесення попередження про наступне вивільнення (15 липня 2020 року).

У подальшому, прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" від 23.02.2021 №1285-ІХ.

Вищезазначеним законом були внесенні зміни, зокрема, і до ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" та викладено останню в наступній редакції: "Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду."

Така редакція ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" була чинною на момент прийняття наказу від 02.06.2021 №846-о.

Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

Згідно з рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09.02.1999 №1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Крім того, Конституційний суд України в рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Тому, враховуючи вищевказані фактичні обставини справи, до правовідносин щодо звільнення позивачки у зв`язку з реорганізацією державного органу необхідно застосовувати положення Закону України «Про державну службу» чинні на момент вчинення юридично значимих дій.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Наказ про звільнення є актом індивідуальної дії, який створює для позивачки певні правові наслідки, зокрема, і є підставою для звільнення та може бути оскаржений до суду.

Повідомлення про наступне вивільнення містить відповідну інформацію, але не впливає на права та обов`язки державного службовця, оскарженню не підлягає, а тому не є актом індивідуальної дії.

Суд звертає увагу, що на момент прийняття наказу від 02.06.2021 №846-о "Про звільнення ОСОБА_1 " ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" визначений саме обов`язок пропонування державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби.

Крім того, обов`язок пропонувати вакантні посади виник у відповідачів в період дії попередження про наступне вивільнення (з моменту внесення змін в Закон України «Про державну службу», який встановлював такий обов`язок, а саме з 23.02.2021 року ), відповідно тривав в період дії попередження про вивільнення і до винесення наказу про звільнення.

Однак, відповідачами не враховані приписи законодавства чинні на момент винесення оскаржуваного наказу.

На момент початку здійснення діяльності Галицькою митницею Держмитслужби в цьому органі були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання.

Так, згідно зі штатним розписом Галицької митниці Держмитслужби на 2019 рік, затвердженим головою Державної митної служби України 29 листопада 2019 року штатна кількість працівників становила 1150 осіб з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 5480870 грн.

Аналогічні показники щодо кількості посад були затверджені в організаційній структурі Галицької митниці Держмитслужби на 2020 рік.

Штатний розпис Львівської митниці ДФС на 2019 рік, з урахуванням внесених змін, станом на 11 листопада 2019 року становив 948 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 4444076 грн.

При цьому, згідно Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019 року № 858, внаслідок реорганізації до Галицької митниці Держмитслужби, крім Львівської митниці ДФС, було приєднано Івано-Франківську митницю ДФС, а також Тернопільську митницю ДФС. Штатна чисельність Івано-Франківської митниці ДФС затверджена в кількості 104 одиниці, штатна чисельність Тернопільської митниці ДФС становила 79 одиниць.

Отже, загальна штатна чисельність працівників Львівської (948), Тернопільської (79) та Івано-Франківської митниць ДФС (104) на момент їх реорганізації шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби (разом 1131 штатна одиниця), була меншою на 19 штатних одиниць від затвердженого штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби (1150 штатних одиниць).

Згідно матеріалів справи на момент попередження позивача про наступне вивільнення, а також винесення наказу про звільнення позивачки з посади, у Галицькій митниці Держмитслужби були вакантні посади.

Таким чином, кількість працівників митниці внаслідок приєднання до Галицької митниці Держмитслужби не зменшилась. При цьому, кількість працівників у Галицькій митниці Держмитслужби зменшеною не була, що не заперечується відповідачами, і на момент звільнення були наявні вакантні посади, а саме на момент попередження про наступне вивільнення вакантними було 209 посад, на момент звільнення вакантними було 152 посади.

Також суд зазначає, що відповідачем не надано доказів про те, що при скороченні штату були залишені працівники із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці ніж позивачка.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Проте, з обставин встановлених судом випливає, що питання про переважне право на залишення на службі відповідачі в порядку та спосіб, передбачений ст. 42 КЗпП України, не вирішували.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.07.2018 у справі №816/1232/17.

Відповідно до ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Рішення суб`єкта владних повноважень має бути вмотивованим та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах наданих йому повноважень, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Натомість, рішення про звільнення позивачки з роботи відповідачі жодним чином не мотивували, не обґрунтували жодних критеріїв, які приймались суб`єктом призначення до уваги при вирішенні питання про звільнення позивачки, чи вивчалась її особова справа, чи, загалом, вирішувалась питання про можливість її залишення на державній службі.

27.08.2020 року листом ГУ ДПС у Львівській області повідомило Львівську митницю ДФС про можливість працевлаштування ОСОБА_1 та просило її звільнити з Львівської митниці для переведення до Головного управління ДПС у Львівській області.

Проте, незважаючи на можливість працевлаштування позивачки у ГУ ДПС у Львівській області, про яку було повідомлено у зазначеному листі, питання позивачки не було своєчасно розглянуто, відповідно вона не була працевлаштована у органі державної податкової служби, при тому, що роботодавець не був зацікавлений у подальшому працевлаштуванні ОСОБА_1 і звільнив її з посади майже через рік після оголошення їй попередження про наступне вивільнення.

За наведених мотивів та відповідних обґрунтувань, суд прийшов до висновку, що наказ в/о Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолія Александрова № 843-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 02.06.2021 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

З огляду на те, що ОСОБА_1 звільнено з Львівської митниці ДФС 02.06.2021, суд дійшов висновку, що вона підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого її було протиправно звільнено, а саме на посаді начальника Митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС з наступного дня після звільнення - з 03.06.2021.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100). Відповідно до абз.3 п.2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом 3 пункту 3 Порядку № 100 визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою Львівської митниці ДФС за № 13-70-05/38-13 від 07.02.2022 року середньоденна заробітна плата позивачки становить 589,98 грн. (без відрахування податків та інших обов`язкових платежів).

Період вимушеного прогулу позивачки обраховується з 03.06.2021 (наступний день після звільнення позивача) по 19.05.2022 (дата прийняття рішення про поновлення позивачкиа), що складає 220 робочих днів перебування у вимушеному прогулі.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який належить стягнути на користь ОСОБА_1 складає: 129795,6 грн. (589,98х220)

Відповідно до п.2 та п.3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць (11799,67 грн.) слід допустити до негайного виконання.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір з сторін не стягується.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 14, 77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ в/о голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України № 843-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » від 02.06.2021.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС з 03.06.2021.

Стягнути з Львівської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.06.2021 по 19.05.2022 в розмірі 129795,6 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Митного поста «Стрий» Львівської митниці ДФС та стягнення з Львівської митниці ДМС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 11799,67 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.05.2022.

Суддя Крутько О.В.