Рішення № 104502992, 27.05.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2022 року Справа № 160/193/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Савченка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2017 року по 12.12.2021 року включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2017 року по 12.12.2021 року включно.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що з 28.02.2015 року по 07.04.2017 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 11 серпня 2015 року. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07 квітня 2017року №77 позивача з 07 квітня 2017 року було виключені зі списків військової частини. При виключенні зі списків позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Позивач звернувся з заявою до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення, проте відповідачем було відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/193/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

22.02.2022 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив, в якому, він заперечуючи проти позовних вимог просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , де і перебував на всіх видах забезпечення, наказом першого заступника Міністра оборони України від 21.02.2017 року № 19 старшого лейтенанта ОСОБА_1 було призначене на посаду офіцера фінансово - економічного відділення головного управління розвитку ТІ супроводження матеріального забезпечення ЗСУ. У відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2017 року № 77 старшого лейтенанта ОСОБА_1 буле переведено для подальшого проходження служби до Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ, цим же наказом позивач був виключений зі списків частини. При переведенні позивача з військової частини НОМЕР_1 йому було виплачено всі належні йому суми, що підтверджується наказом командира частини. Тобто, підставою для виплати передбаченою ч.1 ст.117 КЗпП України відшкодування є нарахування сум належних працівникові саме при звільненні, відсутності спору щодо їх розміру, невиплати нарахованих сум в день звільнення, а не переведення на нове місце проходження військової служби.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 додаткові докази у справі №160/193/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме:

-інформацію про розмір грошового забезпечення позивача за лютий і березень 2017 року;

-копію наказу першого заступника МОУ (по особовому складу) від 21.02.2017 року №19 (вх.№1261 від 14.03.2017 року);

-докази щодо суми індексації, яка була виплачена позивачу на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 року у справі №160/1517420.

На виконання ухвали суду від 20 квітня 2022 року позивачем було надано витребувані документи.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 28.02.2015 року по 07.04.2017 року.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 11 серпня 2015 року.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.04.2017 року №77 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , помічника командира частини з фінансово - економічної роботи - начальника служби, призначеного наказом першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 21.02.2017 року № 19, на посаду офіцера фінансово економічного відділення Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України, ВОС-3101013, вважати таким, що справи та посаду здав 07 квітня 2017 року та вибув для подальшого проходження військової служби до м. Київ. З 07 квітня 2017 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Припинено доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю за формою 3. Виплатити премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01 квітня по 07 квітня 2017 року у розмірі 100% грошового забезпечення, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01 квітня по 07 квітня, додаткову грошову винагороду у розмірі 60% місячного грошового забезпечення з 01 квітня по 07 квітня 2017 року. Щорічна основна відпустка за 2017 рік не надавалася. Грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік отримав. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260, не отримав. Постійним або службовим житлом за рахунок Міністерства оборони України не забезпечувався. Підстава: наказ першого заступника Міністра оборони України (по особовому складу) від 21.02.2017 року № 19 (вх. № 1261 від 14.03.2017); рапорт про здачу справ та посади старшого лейтенанта ОСОБА_1 (вх. № 1665 від 07.04.2017).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 року у справі №160/15174/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати не в повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 07.04.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 07.04.2017 включно, з урахуванням вимог чинного законодавства із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

- вирішено питання щодо судових витрат.

Відповідно до виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 , 13.12.2021 року йому було здійснено нарахування суми індексації грошового забезпечення у розмірі 43496,32 грн. на виконання рішення суду від 20.01.2021 року у справі №160/15174/20.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2022 року №597 встановлено, що за лютий 2017 року старшому лейтенанту ОСОБА_1 був проведений перерахунок грошового забезпечення тому були відсутні нарахування грошового забезпечення за лютий 2017 року.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2022 року №596 встановлено, що розмір нарахованого грошового забезпечення за березень 2017 року старшого лейтенанта ОСОБА_1 10108, 80 грн.

Так, відповідачем не було здійснено виплату середнього заробітку за затримку у виплаті грошового забезпечення за період з 08.04.2017 року по 12.12.2021 року включно.

Не погоджуючись з бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час звільнення позивача) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 року у справі № 2340/4192/18 та від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.

При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

З матеріалів справи судом встановлено, що у день виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті, а саме, індексацію грошового забезпечення.

Доказів проведення нарахування середнього заробітку за затримку у виплаті належних позивачу сум грошового забезпечення, які були нараховані та виплачені позивачу відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року у справі №160/3232/21, суду не надано.

Що стосується позовної вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку, суд зазначає таке.

Позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2017 року по 12.12.2021 року. Згідно з матеріалами справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 07.04.2017 року.

Відповідно до пункту 242 Положення Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 08.04.2017 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2022 року №597 встановлено, що за лютий 2017 року старшому лейтенанту ОСОБА_1 був проведений перерахунок грошового забезпечення тому були відсутні нарахування грошового забезпечення за лютий 2017 року.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2022 року №596 встановлено, що розмір нарахованого грошового забезпечення за березень 2017 року старшого лейтенанта ОСОБА_1 10108, 80 грн.

Таким чином розмір середньоденного грошового забезпечення позивача на момент звільнення складав 342,68 грн. (10 108,80 грн. х 2 : 59 календарний день).

Затримка розрахунку при звільненні становить 1709 календарний день (період з 08.04.2017 року по 12.12.2021 року).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 585640,12 грн. (середньоденне грошове забезпечення 342,68 грн. х 1709 календарних днів).

Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Враховуючи розмір індексації грошового забезпечення та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати грошової компенсації.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Зокрема, істотність частки індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (сума індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 07.04.2017 року ) 43 496,32 / 585640,12 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 08.04.2017 року по 12.12.2021 року (1709 день) х 100 = 7,42%

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 7,42% становить: 342,68 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 7,42% х 1709 ( кількість днів затримки розрахунку) = 43454,50 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 43454, 50 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Обраховуючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.

Керуючись ст. 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2017 року по 12.12.2021 року включно.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2017 року по 12.12.2021 року включно в сумі 43454,50 грн., а саме: за затримку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 07.04.2017 року, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя А.В. Савченко