Рішення № 104495325, 23.05.2022, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/61/22

Провадження № 2/177/299/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 травня 2022 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання відсторонення від роботи незаконним та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Криворізького районного суду з указаним позовом та просив визнати незаконним і скасувати наказ № 177/ОС від 09.12.2021 про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати, а також просив зобов`язати АТ «Українська залізниця» нарахувати та виплатити йому заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи. Окрім того, просив стягнути з відповідача судові витрати та витрати пов`язані з розглядом справи, які підтверджено документально, а саме: судовий збір у розмірі 908,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що він працює машиністом автомотриси в Криворізькій дистанції електропостачання регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». Наказом від 09.12.2021 № 177/ос його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти СОVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19.

Позивач вважає даний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню судом з підстав його невідповідності чинному законодавству України. Так, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, визначений ст. 46 КЗпП, не є виключним, положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте, виключно законами України, а не підзаконними актами. При цьому, відповідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на яку, зокрема, є посилання у наказі про відсторонення, щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим. Саме рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях, віднесено до виключної компетенції головного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря АРК, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Позивач наполягав, що відсторонення його від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, тому, у силу п. 1 ст. 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законом України, а не Постановою КМУ та Наказом МОЗ.

Посилаючись на незаконність відсторонення від роботи, позивач просив стягнути з відповідача заробітну плату за час незаконного відсторонення.

Ухвалою судді Суботіної С.А. від 10.01.2022 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків позову, які позивач усунув, надавши 17.01.2022 відповідну заяву (а.с.30,33-37)

Відповідно до ухвали судді Суботіної С.А. від 18.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.38).

Реалізуючи право на подання відзиву, у порядку ст. 178 ЦПК України, 17.01.2022 від представника відповідача Грогорівої О.Ю. надійшов відзив на позовну заяву та заява про розгляд справи з викликом сторін, яка згідно з ухвалою судді Суботіної від 17.02.2022 задоволена (а.с.55).

Узагальнені доводи у відзиві представника відповідача зводяться до такого. Так, ОСОБА_1 працює машиністом автомотриси в Криворізькій дистанції електропостачання регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця». Позивач 02.12.20212 письмово, під підпис, був попереджений про обов`язкове медичне щеплення проти COVID-19, надання документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення або довідки про абсолютні протипоказання до його проведення, а також про те, що в разі ненадання одного із зазначених документів, з 09.12.2022 його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. Оскільки позивач не надав документ, який підтверджує вакцинацію або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, видано наказ від 09.12.2021, яким його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо протипоказань до проведення профілактичних щеплень за формою № 028-1/0. Ознайомившись з указаним наказом, позивач у ньому письмово зазначив про свою незгоду, 13.12.2021 подав письмові заперечення.

Разом з тим, для позивача, як працівника АТ «Укрзалізниця», профілактичне щеплення проти COVID-19 є обов`язковим, оскільки це передбачено наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, а відсторонення його від роботи через відсутність відповідного щеплення, передбачено постановою КМУ від 09.12.2020 № 1236 (з відповідними змінами). Наведені нормативно-правові акти є обов`язковими до виконання.

Право позивача на працю, визначене ст. 43 Конституції України, не порушено, оскільки трудові відносини з ним не припинено, за ним зберігається робоче місце. Відсторонення від посади проведено відповідно до вимог ст. 46 КЗпП України, оскільки ця норма є бланкетною і відсилає до законодавства (яке тлумачиться у широкому розумінні і включає у себе як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти), що містить інші випадки, не передбачені нормою ст. 46 КЗпП України, за наявності яких допускається відсторонення працівника від роботи.

Вимога роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, не є втручанням у приватне життя останнього, а сертифікат про вакцинацію не є медичною таємницею.

Відстороняючи від роботи позивача, забезпечувалося відвернення та попередження негативних наслідків, а саме поширення особливо небезпечної хвороби COVID-19.

Отже, оскаржуваний наказ є законним, оскільки такий винесено уповноваженою особою відповідно до вимог чинного законодавства, з дотриманням встановленого порядку. Відмова позивача від здійснення щеплення та ненадання відповідних документів суперечить чинним нормативно-правовим актам, є протиправною, та викликана виключно небажанням позивача виконувати нормативно-правові акти щодо вакцинації.

З огляду на викладене, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову через його безпідставність та необґрунтованість, оскільки відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 46 КЗпП України. У наказі про відсторонення зазначені підстави та строк такого відсторонення.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов з підстав, наведених у ньому, а представник відповідача ОСОБА_2 у задоволенні позову просила відмовити, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Окрім того, представником відповідача надано у судовому засіданні наказ від 01.03.2022 № 34/ос, згідно з яким, ОСОБА_1 допущено до роботи з 01.03.2022 до завершення воєнного стану на підставі наказу МОЗ «Про зупинення дії наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153» від 25.02.2022 № 380 та особистої заяви ОСОБА_1 від 01.03.2022.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює машиністом автомотриси в Криворізькій дистанції електропостачання регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки останнього серії НОМЕР_1 (а.с.12-15).

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 АТ «Укрзалізниця» включено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Як видно з листа-ознайомлення працівників ЕКЧ-45 структурного підрозділу «Криворізька дистанція електропостачання» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця», 02.12.2021 ОСОБА_1 ознайомлено з: пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з додатком; наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з додатком; наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» з додатком; постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» з додатком (в частині, що стосується АТ «Укрзалізниця»); списком пунктів щеплень та центрів масової вакцинації, який також доступний за посиланням https://list.covidl9.gov.ua.; з необхідністю отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19; з тим, що відмова або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 може бути підставою для відсторонення від роботи з 09.12.2021; з необхідністю пред`явлення безпосередньому керівнику не пізніше 08.12.2021 документу, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я (а.с.16).

Позивач не пред`явив за місцем роботи у визначений строк, до 08.12.2021, документу, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), що останнім у судовому засіданні не заперечувалося.

Наказом начальника структурного підрозділу «Криворізька дистанція електропостачання» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 09.12.2021 № 177/ос, ОСОБА_1 , машиніста автомотриси Гейківського району контактної мережі, відсторонили від роботи 09.12.2021 без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о).

Не погоджуючись з наказом про відсторонення, позивачем на ім`я начальника структурного підрозділу Криворізька дистанція електропостачання подано заперечення від 13.12.2022, у яких він вказував на незаконність його відсторонення, обмеження його права на працю, а також на порушення порядку введення карантину в Україні, встановлений карантин вважав не введеним, постанову про введення карантину незаконною і такою, що не підлягає виконанню. Зауважував про тимчасове утримання від щеплення проти COVID-19, яке перебуває в стадії клінічних випробувань.

Згідно з наказом начальника структурного підрозділу Криворізька дистанція електропостачання АТ «Укрзалізниця» від 01.03.2022 № 34/ос, ОСОБА_1 допущений до роботи з 01.03.2022 до завершення воєнного стану в Україні, на підставі наказу МОЗ «Про зупинення дії наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153», від 25.02.2022 № 380 та його особистої заяви від 01.03.2021.

Оскільки заперечення позивача щодо його відсторонення від роботи залишено без належного реагування, останній змушений звернутися до суду з указаним позовом для захисту свого порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, щоздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право назахист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Як передбачено ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями ч. ч. 1,2 ст. 43 Конституції України, окрім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци 1, 5 пп. 2.2 п. 2, абз. 12 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України від 04.09.2019 № 6-р(II)/2019).

Підставою для відсторонення від роботи позивач у наказі від 09.12.2021 стало посилання на ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-ІІІ, наказ Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2021 № 2393, п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2021 № 1236; лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а.с.17).

При цьому, у ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III, чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Отже, із змісту ст. 12 цього Закону вбачається, що відсторонюються від виконання робіт працівники у разі, коли вони від обов`язкових профілактичних щеплень відмовилися або ухилилися саме у порядку, встановленому законом.

Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України 16.09.2011 № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551).

Згідно з цим Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров`я (далі - ЗОЗ) або на фізичну особу - підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ФОП), у встановленому законодавством порядку. Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними або тимчасовими. Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.08.2014 № 551), та інструкціями із застосування вакцини, затвердженими в установленому порядку. Відповідальним за проведення профілактичних щеплень є керівник ЗОЗ або ФОП. Порядок проведення профілактичних щеплень визначається наказом з чітким визначенням відповідальних осіб і функціональних обов`язків медичних працівників, які братимуть участь у їх проведенні. Обсяги профілактичних щеплень узгоджуються із Міністерством охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурними підрозділами з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у липні - серпні кожного року. Для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до ЗОЗ або до місця надання медичних послуг ФОП осіб, які підлягають щепленню у день, визначений для проведення щеплень. Медичний огляд перед щепленням є обов`язковим. При виявленні негативних змін у стані здоров`я особи призначається додаткове медичне обстеження згідно з чинними протоколами надання медичної допомоги особам відповідно до медичних показань. У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма № 063-2/о.

Профілактичні щеплення мають проводитися лише у пунктах щеплення. Запис про проведене щеплення робиться в одній з таких форм: № 097/о; № 112/о; № 025/о; № 003/о. Окрім того, вказуються такі дані: торговельна назва вакцини/анатоксину, назва виробника, доза, серія, термін придатності вакцини/анатоксину.

У разі виявлення медичних протипоказань до щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 11.08.2014 № 551, особа направляється на комісію з питань щеплень, створену наказом по ЗОЗ.

Пунктом 17 Положення чітко встановлено, що факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.

З вищезазначеного вбачається, що обов`язковому медичному щепленню особи передує її медичний огляд перед щепленням, що є обов`язковим. Окрім того, для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров`я або до місця надання медичних послуг, осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Крім того, про проведене щеплення робиться запис у відповідній документації, а факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником.

Отже, законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення.

Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили, зокрема, про те, що починаючи з 08.11.2021, тобто з дати набрання чинності нормативно-правовими актами про обов`язковість щеплення працівників закладів освіти проти COVID-19, до моменту відсторонення від роботи, тобто до 09.12.2021, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, і останній у встановленому законом порядку відмовився від цього обов`язкового профілактичного щеплення.

У наказі, який оскаржує позивач, відсутні відомості про те, що він, починаючи з 02.12.2021 (моменту підписання ним листа-ознайомлення (а.с.16)) та до 09.12.2021 (моменту відсторонення), відмовився або ухилився від проходження обов`язкового щеплення, такі докази (документи), підтверджуючі факт відмови чи ухилення в установленому законом порядку, не надано і в судовому засіданні.

Таку підставу для відсторонення позивача від роботи, як відмова або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення у наказі, що оскаржується, не зазначено, а підставою для відсторонення вказано лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 № 01, що містить дату ознайомлення з ним позивача 02.12.2021.

Тобто, зі змісту наказу вбачається, що позивача фактично відсторонено від роботи на весь час відсутності щеплення проти COVID-19.

Однак, згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153, який набрав чинності 08.11.2021, працівники підприємств,установ таорганізацій,включених доПереліку об`єктівдержавної власності,що маютьстратегічне значеннядля економікиі безпекидержави,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від04.03.2015№ 83, зокрема АТ«Українська залізниця», обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають лише на період дії карантину.

Статтею 5 Закону України «Про охорону здоров`я в Україні» встановлено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються як на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадян, так і на органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності.

Статтею 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено, що органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов`язані забезпечувати своєчасне проведення масових профілактичних щеплень, дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних, інших необхідних санітарних і протиепідемічних заходів. У разі загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) або радіаційних уражень відповідними головними державними санітарними лікарями на окремих територіях можуть запроваджуватися позачергові профілактичні щеплення, інші санітарні заходи відповідно до закону.

Зазначені положення Закону свідчать про те, що на відповідача, який є роботодавцем позивача, також покладено обов`язок забезпечити своєчасне проведення заходів, пов`язаних з проходженням працівниками обов`язкового профілактичного щеплення.

Відповідач, з урахуванням необхідності для проходження у встановленому законодавством порядку вакцинації достатнього розумного часу з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення проти COVID-19, у тому числі і часу для проходження медичного огляду перед щепленням, не надав суду жодних доказів про те, які заходи, спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, зокрема, і позивача, були ним здійсненні, поряд з іншим, і у взаємодії з відповідними установами та пунктами щеплень проти COVID-19 (закладами охорони здоров`я) та з органами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 встановлено, що керівникам підприємств, установ та організацій належить забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 Кодексу законів про працю України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», окрім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Тобто, цією постановою фактично передбачено згідно з положеннями ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» саме по собі відсторонення від роботи як таке працівників у разі їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень (тобто такий випадок), а на керівників підприємств, установ, організацій покладено обов`язок саме забезпечити відсторонення від роботи.

Проте, ні цією постановою Кабінету Міністрів України, ні КЗпП України, зокрема, ст. 46 КЗпП, ні ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено, у який саме спосіб (згідно з якою процедурою) керівники установ мають забезпечити відсторонення працівників, та не встановлено конкретного порядку відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення у встановленому законом порядку від обов`язкових профілактичних щеплень, у тому числі від обов`язкового профілактично щеплення проти COVID-19.

В Україні немає окремого закону, який би передбачав сам порядок (процедуру) відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення його у встановленому законом порядку від встановленого законодавством обов`язкового профілактично щеплення саме проти COVID-19.

Однак, на рівні національного законодавства процедура відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення у встановленому законом порядку від обов`язкових профілактичних щеплень встановлена Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Згідно зі ст. 7 цього Закону, підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; негайно інформувати органи державної санітарно-епідеміологічної служби про надзвичайні події і ситуації, що становлять загрозу здоров`ю населення, санітарному та епідемічному благополуччю.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 цього ж Закону, обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Статтею 31 цього ж Закону передбачено, що посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, інші працівники державної санітарно-епідеміологічної служби України, уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд згідно з цим Законом.

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи згідно з Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи та іншої діяльності, що затверджена наказом МОЗ від 14.04.1995 № 66, із змінами, внесеними згідно з наказом МОЗ від 30.08.2011 № 544.

Згідно з п. 2.3 Інструкції, подання - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Підставою для внесення подання можуть бути дані з акта перевірки об`єкта, довідка медичних закладів тощо (п. 2.4. Інструкції).

Відповідно до п. 2.5. Інструкції, подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Пунктом 1.2.5 п. 1.2. Інструкції визначено, що особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються, зокрема, окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16.09.2011.

Разом з тим, відповідачем не доведено жодними доказами, що позивач відмовився або ухилився від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужбу), реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фотосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворена, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу та поклавши на Службу, що утворена, функції, зокрема, з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються.

Держпродспоживслужба офіційно розпочала роботу і приступила до виконання функцій згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 260-р.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 667 затверджено Положення про Держпродспоживслужбу. Територіальні органи Держпродспоживслужби утворені постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1092, зокрема, утворено Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області.

Держпродспоживслужба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Основними завданнями Держпродспоживслужби є, поряд з іншим, реалізація державної політики у сфері санітарного законодавства, санітарного та епідемічного благополуччя населення (крім виконання функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), здійснення відповідно до закону державного нагляду (контролю) за дотриманням санітарного законодавства, санітарного та епідемічного благополуччя населення (крім виконання функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників).

Держпродспоживслужба відповідно до покладених на неї завдань, у галузі санітарного та епідемічного благополуччя населення, державного нагляду (контролю) за дотриманням санітарного законодавства, організовує, здійснює у межах повноважень, передбачених законодавством, державний нагляд (контроль) щодо: дотримання вимог санітарного законодавства; розробляє та здійснює санітарні, ветеринарно-санітарні та фітосанітарні заходи, що стосуються обмеженого (визначеного) кола осіб чи випадків, передбачених законодавством; здійснює державний нагляд за додержанням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами державних санітарних норм і правил, гігієнічних нормативів і регламентів безпечного виробництва, здійснює інші повноваження, визначені законом.

Держпродспоживслужба під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку в тому числі з підприємствами, установами та організаціями.

Отже, законодавством встановлено, що відсторонення (не допущення) працівника, який ухиляється від обов`язкового щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, здійснюється керівником установи за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби (головних державних санітарних лікарів (їх заступників).

Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посиланням на ст. 46 КЗпП та на ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності відсторонення позивача від роботи, у тому числі наявності у цьому конкретному випадку встановлених законодавством підстав для відсторонення, не доведено належними та допустимими доказами факту відмови чи ухилення його від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, а також не дотримано встановленого ст. 7, ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який має вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти, порядку відсторонення позивача від роботи, не дотримано встановленого законодавством строку (періоду), на який працівника може бути відсторонено до проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 (за відсутності протипоказань), а саме, лише на період встановленого Кабінетом Міністрів України карантину.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи ОСОБА_1 від 09.12.2021 № 177/ос, підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання виплатити позивачу заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.

Як зазначено у п. 10 постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13, якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки судом встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП України, відповідач із власної ініціативи без законних підстав відсторонив позивача від роботи з зупиненням виплати заробітної плати, позивач не виконував покладені на нього обов`язки з ініціативи роботодавця, який не допускав його до виконання таких, тобто, фактично мав місце вимушений прогул, у даному випадку за позивачем мав зберігатися середній заробіток, який підлягає виплаті.

Розрахунок середнього заробітку здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Згідно з абз. 1 п. 2 роз. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абз. 3 та 4 п. 2 роз. 2 Порядку передбачено, що в усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до абз. 20 п. 4 розд. 3 Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, окрім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Як передбачено п. 5 розд. 4 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 09.12.2021 наказом начальника структурного підрозділу «Криворізька дистанція електропостачання» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» № 177/ос ОСОБА_1 , машиніста автомотриси Гейківського району контактної мережі, відсторонили від роботи з 09.12.2021 без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.

Наказом начальника структурного підрозділу «Криворізька дистанція електропостачання» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 01.03.2022 № 34/ос ОСОБА_1 допущений до роботи з 01.03.2022 до завершення воєнного стану в Україні на підставі наказу МОЗ «Про зупинення дії наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153» від 25.02.2022 № 380 та його особистої заяви від 01.03.2021.

Тобто, починаючи з 09.12.2021 по 01.03.2022, позивач перебував у вимушеному прогулі без виплати заробітної плати.

Водночас, оскільки суду не надано доказів які підтверджують розмір заробітної плати позивача, суд не має можливості розрахувати суму середнього заробітку.

Однак, вказане не звільняє відповідача від обов`язку, з урахуванням задоволення позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, виплатити позивачу середню заробітну плату за час вимушеного прогулу на період відсторонення з 09.12.2021 до часу фактичного допуску до роботи, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (зі змінами та доповненнями).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, ст. 235 КЗпП України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення за один місяць середньої заробітної плати.

Як зазначено у позовній заяві та підтверджено у судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 , останній просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, а саме, судовий збір у розмірі 908,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до договору про надання правничої допомоги б/н від 23.12.2021, укладеним між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Гореліковим М.М., останній зобов`язався надати правову допомогу з підготування позовної заяви про визнання відсторонення від роботи незаконним і зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення (а.с.23-24). Актом здавання-приймання робіт (послуг) від 05.01.2022, визначено вид надання юридичних послуг та їх вартість, загальний розмір яких склав 2000,00 грн (а.с.25).

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача на користь позивача з підстав безпідставності та необґрунтованості позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, суд вважає, що заява про витрати на професійну правничу допомогу підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З урахуванням вищезазначених вимог закону, при визначені розміру правничої допомоги суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, у якості підтвердження витрат на послуги адвоката, позивач надав договір про надання професійної правничої допомоги від 23.12.2021, акт виконаних робіт. Матеріалами справи підтверджується складання процесуальних документів адвокатом Гореліковим М.М.

З урахуванням приписів ст. 141 ЦПК України та враховуючи ухвалення рішення про задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 , понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, підлягають стягненню з відповідача в цій справі.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.26).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2481,00 грн.

Таким чином, розмір судового збору за вимогу немайнового характеру становить 992,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача судом задоволені у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908,00 грн та на користь держави у розмірі 84,40 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141 ч. 1, 259, 263, 264, 265, 274 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання відсторонення від роботи незаконним та зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення, задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ від 09.12.2021 № 177/ос структурного підрозділу «Криворізька дистанція електропостачання» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , машиніста автомотриси Гейківського району контактної мережі, з 09.12.2021 без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти СОVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19.

Зобов`язати акціонерне товариство «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, 03150) виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ), невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи з 09.12.2021 по 01.03.2022.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, 03150) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ), судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, 03150) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03150) на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 84 (вісімдесят чотири) гривні 40 копійок.

Рішення в частині присудження виплати заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.05.2022.

Суддя: