Постанова № 10449482, 14.07.2010, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2010 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-3076/10/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Соколенка Ф.Ф.,

при секретарі Стемковській О.О.,

за участю:

представника позивача - Радюк М.М.

представника відповідача - Кругового С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській областідо Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській областіпро скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

25 червня 2010 року Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській областізвернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській областіпро скасування постанови про арешт коштів боржника від 14.06.2010 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що постановою підрозділу примусового виконання рішень вдділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 14.06.2010 накладено арешт на кошти Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області (далі - центр), які знаходяться на реєстраційних рахунках ГУДК в Полтавській області. Позивач зазначає, що вказана постанова прийнята протиправно оскільки, центр не є головним розпорядником бюджетних коштів, до яких згідно частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України належать лише міністерства. Тому виконання судового рішення може бути проведено тільки за рахунок коштів, які будуть додатково виділені Міністерством фінансів України для Міністерства праці та соціальної політики України на виконання судових рішень за минулі роки.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував посилався на те, що державним виконавцем у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2а-95 від 29.01.2008 р., виданого Лубенським міськрайонним судом на виконання рішення суду від 19 червня 2007 року, проводилися виконавчі дії та вживалися заходи відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження”. Зазначав, що арешт коштів центру накладено з метою примусового виконання рішення, що передбачено статтями 5, 50 Закону України “Про виконавче провадження”. Вважає, що посилання боржника на відсутність бюджетних асигнувань не є підставою для невиконання рішення суду з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, згідно з якою реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як причину невиконання рішення суду.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 19 червня 2007 року Лубенським міськрайонним судом прийнято постанову по справі №2а-95 яким якою ухвалено стягнути з Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на користь ОСОБА_3 одноразову компенсацію в озмірі 11505,60 грн. та щорічну разову грошову допомогу на оздоровлення в сумі 5103,60 грн.

З метою примусового виконання вищенаведеного рішення Лубенським міськрайонним судом 29.01.2008 року виданий виконавчий лист №2а-95.

Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа.

На підставі виконавчого листа №2а-95 від 29.01.2008 року державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області відкрито виконавче провадження.

Постановою підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 14.06.2010 накладено арешт на кошти в сумі 16609,20 грн, що знаходяться на рахунку №35213009000688 в ГУДК України у Полтавській області, МФО 831019, код 02770127.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку постанові Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 14 червня 2010 року про арешт коштів боржника, суд зазначає наступне.

Преамбулою Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 року № 606-XIV (надалі Закон) визначено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Частиною 6 статті 30 Закону передбачено: якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Відповідно до статті 50 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

Частиною 1 статті 55 Закону встановлено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, в тому числі шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах.

У звязку з відсутністю добровільного виконання центром вимог виконавчого листа виданого Лубенського міськрайонного суду, державним виконавцем правомірно накладено арешт на кошти центру в сумі 16609,20 грн, що знаходяться на рахунку №35213009000688 в ГУДК України у Полтавській області, МФО 831019, код 02770127.

Доводи позивача про відсутність відповідних бюджетних асигнувань на виконання рішення Лубенського міськрайонного суду, суд вважає такими, що не можуть свідчити про поважність причин для невиконання судового рішення з огляду на наступне.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

Системний аналіз положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обовязковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обовязок, яка повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні по справі "Жовнер проти України" Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6, також захищає і виконання остаточних та обовязкових судових рішень, які, у країні яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (рішення у справі “Горнсбі проти Греції” (Hornsby c.иce) від 19березня 1997 року, рішення у справі “Бурдов проти Росії” (Bourdov c.), від 7 травня 2002 року; рішення у справі “Ясіунєне проти Литви” (Jasiuniene c. Lituanie) від 6 березня 2003; та рішення по справі “Руйану проти Румунії” (Ruianu c.) від 17червня 2003 року).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань (справи “Бурдов проти Росії”, “Кечко проти України”).

Згідно із ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірної постанови про арешт коштів покладено на відповідача.

В даному випадку відповідач довів правомірність прийнятої ним постанови про арешт коштів від 14 червня 2010 року.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, безпідставні, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській областідо Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській областіпро скасування постанови про арешт коштів боржника від 14.07.2010 року - відмовити.

Копію постанови направити сторонам.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга може бути подана у 20-денний строк після подачі заяви про апеляційне оскарження в порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 19 липня 2010 року.

СуддяФ.Ф. Соколенко